Джанні Амеліо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джанні Амеліо
італ. Gianni Amelio
Gianni Amelio 01.jpg
Дата народження 20 січня 1945(1945-01-20) (73 роки)
Місце народження Маджизано, Катандзаро, Італія
Громадянство Італія Італія
Професія кінорежисер, сценарист
Alma mater Університет Мессіни[d]
IMDb ID 0002167
Нагороди та премії
Срібна стрічка (1983, 1993, 1995, 2005),
Давид ді Донателло (1992), Гойя (1996), Золотий лев (1998)
Commons-logo.svg Джанні Амеліо у Вікісховищі

Джа́нні Аме́ліо (італ. Gianni Amelio; нар. 20 січня 1945, Маджизано, провінція Катандзаро, Італія) — італійський кінорежисер та сценарист. Лауреат численних міжнародних та національних фестивальних та професійних кінонагород .

Біографія та творчість[ред. | ред. код]

Джанні Амеліо народився 20 січня 1945 року в місті Маджизано, провінція Катандзаро в Італії. Незабаром після народження Джанні, його батько емігрував до Аргентини; хлопчик ріс з мамою і бабусею. Відсутність батьківської фігури — один з постійних мотивів у творчості Амеліо. Вивчав філософію в університеті Мессіни, працював у кіножурналах, був активним учасником популярного та масового в 1960-і роки в Італії руху Клубів любителів кіно.

У 1965 році Амеліо переїхав до Рима, де працював оператором і асистентом режисера в 6 фільмах, співпрацюючи з Джанні Пуччіні, Вітторіо де Сетою, Анною Гоббі, Андреа Фрецца і Ліліаною Кавані. Паралельно, з 1967 року, працював на телебаченні, знімаючи документальні фільми та асистуючи Уго Грегоретті, Альфредо Анджелі, Енріко Санніа і Джуліо Парадізі. Брав активну участь в житті Римського Експериментального кіноцентру.

У 1970-х роках Джанні Амеліо знімає низку телепередач для каналу RAI; у цей період держтелебачення надавало простір для діяльності молодим режисерам. Так, для кіносерії «Експериментальні фільми для ТБ» Амеліо знімає у 1970 році «Кінець гри» (La fine del gioco), у 1973 «Сонячне місто» (La città del sole) (про творчість Томмазо Кампанелли), і у 1976 «Бертолуччі, наслідуючи кіно» (Bertolucci secondo il cinema) (про фільм «Двадцяте століття» Бернардо Бертолуччі). Упродовж наступних трьох років Амеліо пробує себе в жанрах трилера («Спецефекти» — Effetti speciali) і джалло («Смерть на роботі» — La morte al lavoro). «Маленький Архімед» (Il piccolo Archimede), знятий у 1979, вважається його найкращим телефільмом. Остання робота Амеліо для телебачення датується 1983 роком, «Вітрильники» (I velieri), знята у рамках кіноциклу «10 італійських письменників, 10 італійських режисерів».

У 1982 році Амеліо дебютує повнометражною кінострічкою «У саме серце» (Colpire al cuore), розгорнувши тему трагедії молодого покоління через стосунки батька та сина. Стрічка демонструвалася на Венеційському кінофестивалі та отримала багато похвальних відгуків — як широкої публіки, так і кінокритиків.

Наступна стрічка режисера «Викрадач дітей» (Il ladrodei bambini, 1982) про молодого поліцейського, якому доручено перепровадити двох дітей, брата і сестру, в сирітський притулок, не тому що вони сироти, а тому що їхні батьки нездатні дати їм любов і гідне життя. Фільм був відзначений Гран-прі Міжнародного кінофестивалю в Каннах.

Створений Джанні Амеліо у 1990 році фільм «Відкриті двері» з Д. М. Волонте в головній ролі отримав премію Серджо Леоне, премію Європейської кіноакадемії як найкращий фільм року та 4 національні кінопремії «Давид ді Донателло». Його «Ламерика» (Lamerica, 1993), про трагедію албанських біженців, отримує премію Італійського національного синдикату кіножурналістів «Срібна стрічка» як найкращий фільм року та чотири нагороди Венеційського міжнародного кінофестивалю, а фільм 1998 року «Так вони сміялися» (Cosi ridevano) — «Золотого лева» Венеційського МКФ (1998).

У 1995 році Джанні Амеліо входив до складу журі основного конкурсу 48-го Каннського міжнародного кінофестивалю, очолюваного Жанною Моро[1]. У 2009-2012 роках був директором Туринського кінофестивалю (Турин, Італія)[2].

Особисте життя[ред. | ред. код]

28 січня 2014 Джанні Амеліо здійснив камінг-аут, зізнавшись у своїй гомосексуальності на сторінках газети La Repubblica[3][4].

Фільмографія[ред. | ред. код]

Рік Назва українською Оригінальна назва Режисер Сценарист
1971 к/м Кінець гри La fine del gioco Так
1973 к/м Місто Сонця La citta del sole Так
1978 к/м Бертолуччі з точки зору кіно Bertolucci secondo il cinema Так
1978 к/м Смерть на роботі La mortc al lavoro Так
1978 к/м Спеціальні ефекти Glieffettispeciali Так
1979 к/м Маленький Архімед II piccolo Archimede Так
1982 Удар в серце Colpire al cuore Так Так
1989 Дівчата з вулиці Панісперна I ragazzi di via Panisperna Так Так
1990 Відкриті двері Porte aperte Так Так
1992 Викрадач дітей Il ladro di bambini Так Так
1993 Ламерика Lamerica Так Так
1998 Так вони сміялися Così ridevano Так Так
2004 Ключі від будинку Le chiavi di casa Так Так
2006 Загублена зірка La stella che non c'è Так Так
2011 Перша людина Le premier homme Так Так
2013 Самотній герой L'intrepido Так Так
2014 Щасливий бути іншим Felice chi è diverso Так
2016 La tentazione di essere felice Так Так
2017 Ніжність La tenerezza Так Так

Визнання[ред. | ред. код]

Загалом Джанні Амеліо здобув близько 60 фестивальних та професійних кінонагород та майже 30 номінацій.

Нагороди та номінації Джанні Амеліо[5] 
Рік Категорія Фільм Результат
Міжнародний кінофестиваль у Локарно
1978 Приз ФІПРЕССІ Смерть на роботі Нагорода
Венеційський міжнародний кінофестиваль
1982 Золотий лев Удар в серце Номінація
1994 Золотий лев Ламерика Номінація
Премія Пазінетті за найкращий фільм Нагорода
Премія Золота Озелла найкращому режисерові Номінація
Приз Міжнародної конфедерації художнього кіно (C.I.C.A.E.) Нагорода
Приз Міжнародної Католицької організації в царині кіно (OCIC) Нагорода
1998 Золотий лев Так вони сміялися Нагорода
Премія Серджо Тразатті — Спеціальна згадка Нагорода
2004 Золотий лев Ключі від будинку Номінація
Премія Пазінетті за найкращий фільм Нагорода
Премія Серджо Тразатті Нагорода
Нагорода CinemAvvenire за найкращий фільм у конкурсі Нагорода
2006 Золотий лев Загублена зірка Номінація
2012 Премія П'єтро Б'янкі Нагорода
2013 Золотий лев Самотній герой Номінація
Премія Чарівний ліхтар Нагорода
Премія Фонду Міммо Ротелла Нагорода
Премія «Давид ді Донателло»
1983 Найкращий режисер Удар в серце Номінація
1990 Найкращий режисер Відкриті двері Номінація
Найкращий сценарій Номінація
1992 Найкращий режисер Викрадач дітей Нагорода
Найкращий сценарій Номінація
1995 Найкращий режисер Ламерика Номінація
2005 Найкращий фільм Ключі від будинку Номінація
Найкращий режисер Номінація
Найкращий сценарій Номінація
2018 Найкращий фільм Ніжність Номінація
Найкращий режисер Номінація
Найкращий адаптований сценарій Ніжність (спільно з Альберто Таральйо) Номінація
Італійський національний синдикат кіножурналістів
1983 «Срібна стрічка» за найкращий оригінальний сюжет Удар в серце Нагорода
1991 «Срібна стрічка» за найкращу режисерську роботу Відкриті двері Нагорода
«Срібна стрічка» за найкращий сценарій Номінація
1993 «Срібна стрічка» за найкращу режисерську роботу Викрадач дітей Нагорода
«Срібна стрічка» за найкращий сценарій Нагорода
1995 «Срібна стрічка» за найкращу режисерську роботу Ламерика Нагорода
«Срібна стрічка» за найкращий сценарій Номінація
«Срібна стрічка» за найкращий оригінальний сценарій Номінація
1999 «Срібна стрічка» за найкращу режисерську роботу Так вони сміялися Номінація
«Срібна стрічка» за найкращий сценарій Номінація
2005 «Срібна стрічка» за найкращу режисерську роботу Ключі від будинку Нагорода
«Срібна стрічка» за найкращий сценарій Номінація
Каннський міжнародний кінофестиваль
1992 Palme-d-or.png Золота пальмова гілка Викрадач дітей Номінація
Гран-прі журі Нагорода
Приз екуменічного журі Нагорода
Премія Золотий глобус (Італія)
1990 Найкращий фільм Відкриті двері Нагорода
Найкращий сценарій Нагорода
1992 Найкращий фільм Викрадач дітей Номінація
2005 Найкращий фільм Ключі від будинку Номінація
Премія «Гойя»
1996 Найкращий європейський фільм Ламерика Нагорода
Премія «Боділ»
1996 Найкращий не-американський фільм Ламерика Нагорода

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Juries 1995 : Feature Films - Festival de Cannes (International Film Festival) Процитовано 10.03.2017
  2. Poirier, Agnès (3 December 2007). Cinema is the loser at Turin. The Guardian (Guardian Media Group). Процитовано 18 June 2010. 
  3. ROMA – Il coming out di Gianni Amelio sulle pagine di Repubblica. EdV24.it (італ). 29.01.2014. Процитовано 10.03.2017. 
  4. Gianni Amelio fa coming out. Gay.it (італ). 28.01.2014. Процитовано 10.03.2017. 
  5. Нагороди та номінації Джанні Амеліо на сайті IMDb (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]