Домінік Віван-Денон
Домінік Віван-Денон | |
---|---|
фр. Vivant Denon | |
Народився | 5 січня 1747 Шалон-сюр-Сон[1][2][…] |
Помер | 25 квітня 1825 (78 років) Париж, Франція[2][3][4] |
Поховання | Пер-Лашез і Grave of Denond |
Громадянство | Франція |
Національність | Француз |
Місце проживання | Франція, Російська імперія, Швейцарія, Єгипет, Франція |
Діяльність | дипломат, науковець, єгиптолог, письменник, гравер, перший директор музею Лувр |
Знання мов | французька[5][6] |
Членство | Баварська академія наук, Королівська академія живопису і скульптури, Нідерландська королівська академія наук, Академія красних мистецтв Франції, Туринська академія наук[3] і Академія витончених мистецтвd |
Magnum opus | Point de lendemaind |
Титул | барон |
Посада | Director of French national museumsd і директор музеюd[4] |
Нагороди | |
IMDb | ID 0900229 |
Доміні́к Віва́н-Дено́н, барон Денон, більше відомий під подвійним прізвищем Віван-Денон (фр. Dominique Vivant; 1747—1825) — французький дипломат, науковець, єгиптолог, письменник, гравер, перший директор музею Лувр.
Походить з родини французьких аристократів. Вивчав юриспруденцію, плануючи присвятити себе судовій справі. Мав схильність до мистецтва та літератури — і в 23 роки створив комедію, що мала популярність. Молодість Домініка припала на добу рококо. Віддаючи данину аристократичним смакам епохи з її потягом до свят і насолод, створив еротичний роман. Успіх обох творів і навернув молодика до мистецтва.
На здібного молодика звернув увагу королівський двір — він довірена особа короля Луї XVI, для якого збирав коштовні камені, став охоронцем королівських старожитностей. Освічений, легкої вдачі, близький до літератури — він став бажаною особою в салонах Парижу, для нього були відкриті двері багатьох палаців. Він — наближена особа до офіційної фаворитки короля — маркізи де Помпадур.
В цей час розпочалася і його дипломатична кар'єра. Серед країн, де він був — Швеція, Неаполітанське королівство,Російська імперія, Швейцарія. Добре обізнаний з літературою свого часу, він познайомився з старим філософом Вольтером, що добре прийняв співвітчизника, до того ж близького до літературної творчості. Вони заприятелювали, незважаючи на різницю за віком. І якийсь час Денон був у Вольтера постійним відвідувачем.
У 1789 році в Парижі розпочалася революція. Стривожений Віван-Денон перебрався в Париж. Королівський двір втрачав політичну владу, розпочалися утиски привілейованих класів — аристократії та духовенства. З Франції розпочалася масова еміграція дворян. Новий уряд прогнівався і відповів на масову еміграцію конфіскацією майна емігрантів, яких до того ж перевели у статус зрадників.
Багатий Віван-Денон ураз став бідним через конфіскацію усього його майна. Короткий час він живе як жебракуючий художник, то продає власні малюнки. Потроху він виправляє свій громадянський і фінансовий стан, бо допомагають знайомства. Серед впливових осіб цього часу — художник Жак-Луї Давід, що віддав свій талант служінню революційному уряду. Денон співпрацює з Давідом, хоча не був ні прихильником революції, ні прихильником нового стилю, що отримав назву — революційний класицизм. Поміч Жака-Луї і зустрічі з самим диктатором Робесп'єром були досить вдалими. За наказом Робесп'єра хитрому колишньому дипломату, що не попав у страшні переліки зрадників-аристократів, повернули конфісковане майно. А в роки революційного терору він вдало оминув смерті він гільотини.
Владу в країні потроху перебрав на себе генерал Наполеон Бонапарт. Старий дипломат був вимушений рахуватися з новими і неприємними реаліями. Знайомство з дружиною Наполеона — Жозефіною Богарне, яку він причарував вишуканими манерами і чемним поводженням, стають запорукою для початку нової кар'єри при новому політичному режимі. Але тепер — це кар'єра дослідника і науковця.
Підстаркуватий Віван-Денон, якому за 50, отримав право на подорож разом з військовими в Єгипет, де працює разом з низкою освічених офіцерів і французьких науковців. Якщо політична мета Наполеона в Єгипті була в послабленні позицій Британії в Африці, мета французьких науковців була у перевідкритті могутньої цивілізації Стародавнього Єгипту. Як відомо, Наполеон військової мети не досяг і був вимушений потайки покинути Єгипет.
Науковці, навпаки, перенесли на дослідження усю міць європейської освіти і технологій — і отримали визнання і успіх. Висока класична освіта офіцерів дозволяла відразу читати стародавні написи латиною чи грецькою. Уява про значну мистецьку і наукову вартісить знахідок спрямувала зусилля дослідників на рятування коштовних знахідок, серед яких був і Розетський камінь. Останній, що мав тексти трьома мовами, став головним джерелом для дешифрування давньоєгипетських ієрогліфів і написів. Пізніше Розетський камінь назвуть науковою коштовністю, кращою за всі діаманти фараонів.
Бригада науковців у 1798–1799 рр. розгорнула активну дослідницьку діяльність в Каїрі і околицях, хоча й обмежилась поверхневим обміром архітектурних пам'яток, їх замальовками, збиранням артефактів на поверхні. Їх було так багато, що поки що не було необхідності в археологічних розкопках. Розкопки в країні з неписьменним населенням розпочнуться пізніше. До блокади французів з моря, що розпочав флот Британії, французькі науковці встигли відіслати в Париж наукову документацію, замальовки пам'яток і гіпсові відливки рельєфів, архітектурних уламків, скульптур, написів. Серед відправлених колекцій — оригінали скульптур, барельєфи, саркофаги. І в Європі спалахнула чергова єгиптоманія, а також фактично народилася західноєвропейська наука єгиптологія.
Лише у 1802 р. експедиційний корпус французьких військових і науковців капітулював і визнав свою поразку. За умовами капітуляційних протоколів французів примусили віддати Британії усі наукові і археологічні знахідки (що не встигли перевезти в Париж). Серед здобутків англійців був і Розетський камінь, який урочисто виставили в залі Британського музею в Лондоні.
З залишками експедиційного корпусу Віван-Денон повернувся в Париж.
Наполеон розпочав чергові військові авантюри в Європі, тепер з метою створення нової французької імперії. Себе він оголосив новим імператором. Військові кампанії супроводжувались створенням нових маріонеточних режимів в підкорених країнах (Іспанія, Голландія, Неаполь, Венеція. Ломбардія) і вивозом в Париж уславлених мистецьких колекцій з підкорених областей. Віван-Денон отримав призначення на посаду декількох музеїв, серед яких і посаду директора національного(імперського за суттю) музею, відомого нині як Лувр. Сюди була звезена більшість мистецьких колекцій з пограбованих країн.
Військові авантюри Наполеона будуть силомиць припинені у 1814 р. об'єднаними військами декількох європейських монархій, а він відбув у пожиттєве заслання на підконтрольний Британії острів. Старий Віван-Денон у 1915 р. отримає пенсію і зосередиться на малюванні, гравіюванні та власних мистецьких колекціях. Він встигне стати свідком загибелі портретів нещодавніх політичних кумірів, які кидали у вогонь нові політичні переможці.
Помер в Парижі. Похованя відбулося на цвинтарі Пер-Лашез.
-
Надгробок Віван-Денона
-
Музей Віван-Денона
- Рококо
- Революційний класицизм
- Велика французька революція
- Розетський камінь
- Єгипетська кампанія Наполеона
- Vivant Denon: Mit Napoleon in Ägypten, hrsg. von Helmut Arndt, Tübingen 1978;
- Vivant Denon: Nur eine Nacht, Bremen 1989
- Philippe Sollers: Der Kavalier im Louvre. Vivant Denon, Heidelberg 2000
- Judith Nowinski (1970). Baron Dominique Vivant Denon (1747—1825): Hedonist and Scholar in a Period of Transition. Fairleigh Dickinson University Press. ISBN 978-0-8386-7470-3.
- Зенон Косидовский. «Когда солнце было богом», М, 1970 (рос)
- Marian Hochel. Dominique-Vivant Denon (1747—1825): Napoleon´s Chief Adviser in the Art. Napoleonic Scholarship. [Архівовано 1 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Народились 5 січня
- Народились 1747
- Уродженці Шалон-сюр-Сона
- Померли 25 квітня
- Померли 1825
- Померли в Парижі
- Члени Баварської академії наук
- Члени Нідерландської королівської академії наук
- Офіцери ордена Почесного легіону
- Дипломати Франції
- Французькі письменники
- Поховані на кладовищі Пер-Лашез
- Директори Луврського музею