Дрогобицька ратуша

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дрогобицька ратуша
Пл. Ринок, 1, 01788.jpg

Південний фасад з головним входом
49°21′04″ пн. ш. 23°30′22″ сх. д. / 49.351278° пн. ш. 23.506250° сх. д. / 49.351278; 23.506250Координати: 49°21′04″ пн. ш. 23°30′22″ сх. д. / 49.351278° пн. ш. 23.506250° сх. д. / 49.351278; 23.506250
Країна Україна Україна
Розташування Львівська область,
м. Дрогобич
Тип будівлі Ратуша
Архітектурний стиль Класицизм, Еклектизм
Завершення будівництва 1920-ті рр.
Стан відреставрована
Дрогобицька ратуша is located in Україна
Дрогобицька ратуша

Дрого́бицька міська́ ратуша — адміністративна будівля, у якій розташована Дрогобицька міська рада.

Дрогобицька ратуша. Пам'ятна дошка на честь шостої річниці встановлення національного прапора.

Дрогобицька ратуша має давню історію. З середини XIV ст. місто в складі земель Східної Галичини потрапило під владу шляхетської Польщі. Воно розвивається завдяки солеварінню; зростає чисельність населення, міцніє господарство. В 1422 р. Дрогобичу надано магдебурзьке право, підтверджене в 1460 році королем Казимиром IV[1]. Виникла потреба у будівлі міської ради. В результаті було збудовано ратушу. Перша (стара) ратуша була дерев'яною, друга (нова) — з цегли, на три поверхи (висота близько 45 метрів).

Стара ратуша[ред.ред. код]

Стара ратуша була дерев'яною. Внизу містились кімнати війта, писаря та канцелярія; бургомістр і райці засідали у великій кімнаті другого поверху. Там же була скарбівня, казна і міський архів. Третій поверх був невеликим, там розташовувалась кімната трубача, в обов'язки якого входило стежити, чи немає де пожежі і чи не нападає хтось на місто, та вчасно сповіщати про це населення, а у підвалі містились камери для ув'язнених. Але до XIX ст. будівля старої ратуші застаріла, по стіні пішла тріщина, і тому, у 1829 р. стару ратушу розбирають та будують нову, за Віденським проектом.

Нова ратуша[ред.ред. код]

Ідея будівництва нової ратуші з'явилась перед Першою світовою війною. 1913 року міська рада разом із Колом польських архітекторів оголосила конкурс на найкращий проект. Було утворено журі, до якого увійшли: бургомістр Раймунд Ярош, дрогобицькі інженери Францішек Єльонек і Юзеф Метціс, секретар магістрату Миколай Кедач. Від Кола архітекторів до журі делеговано архітекторів: Густава Бізанца, Івана Левинського, Діонісія Кшичковського, Міхала Лужецького, Едварда Яворського, Болеслава Павлуця, Адольфа Вайсса (як заступника). На оцінювання надійшло 47 проектів і 26 серпня їх було попередньо розглянуто. 11 вересня оголошено рішення. Першу премію присуджено не було. Натомість її розділили і утворили додаткову другу і додаткову третю. Другі місця здобули проекти Антонія Будковського з Кобежина і Фердинанда Ліблінга з Кракова. Третю премію здобув спільний проект Франциска Мончинського і Тадеуша Стриєнського з Кракова, а також ще один — Станіслава Філіпкевича, студента Львівської політехніки.[2] Дрогобицький конкурс через велику кількість учасників став непересічною подією у середовищі архітекторів Галичини. Того ж року проекти експонувались у залі засідань Львівської політехніки.[3] Результати конкурсу обговорювано у фаховій пресі. Критично щодо усталеної практики конкурсів висловився Вітольд Мінкевич у журналі «Czasopismo Techniczne». Він також подав власну оцінку конкурсних проектів, розкритикувавши зокрема низку робіт переможців. Вирізнив серед інших проекти Веслава Ґжимальського, Ігнатія Кендзерського, Євгена Червінського і Яна Хойновського.[4] Архітектор Тадеуш Стриєнський у краківському часописі «Architekt» вказував на недосконале бачення самої конкурсної процедури, нечіткі критерії роботи журі, на надмірну увагу до планів споруд і деяке ігнорування інших якостей конкурсних проектів. Усе це на його думку вплинуло на результат.[5] Через початок війни будівництво нової ратуші не було розпочато.

Сучасну Дрогобицьку ратушу було споруджено у 20-х роках XX ст. Частину попередньої було розібрано, та добудовано за новим проектом, а над уцілілою частиною надбудовано третій поверх. Її архітектором був Мар'ян Нікодемович. Ратуша збудована з цегли, має три поверхи і вежу. В середині є внутрішній дворик, оточений з усіх сторін стінами ратуші. У будівлі ратуші розташований мармуровий зал — зал для сесійних засідань Дрогобицької міської ради. Колись на фасаді ратуші красувались скульптури грифонів, але їх було знято радянською владою. За незалежної України фасад ратуші підремонтували, оскільки він уже був зносився.

Вежа ратуші[ред.ред. код]

З вежі ратуші видно практично все місто. На гору можна дістатися сходами. Сьогодні немає можливості вільно підніматися на вежу ратуші через те, що вона не пристосована до надзвичайних ситуацій, хоча раніше уже проводилися пробні екскурсії у день туризму та в дні фестивалю «Інше місто» у 2010 році. Дорогою на вежу можна побачити унікальний годинник. Його циферблати розміщені на чотири сторони світу, а дзвін відбиває кожні 15 хвилин та години. У бані вежі міститься дзвін. На вершині майорить прапор України, який, до речі, було піднято 2 квітня 1990 року — це друга схожа подія в Україні (вперше синьо-жовтий стяг було піднято над Стрийською міською радою) 14 березня 1990 року.

Фотографії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.). — Дрогобич, видавництво «Коло», 2009. — С. 36. — ISBN 978-966-7996-46-8.
  2. Protokół Sądu konkursowego dla planów ratusza w Drohobyczu // Czasopismo Techniczne. — 1913. — № 31. — S. 368–369.
  3. Rozstrzygnięcie XIV konkursu architektonicznego // Czasopismo Techniczne. — 1913. — № 26. — S. 312.
  4. Minkiewicz W. Konkurs na ratusz w Drohobyczu // Czasopismo Techniczne. — 1913. — № 31. — S. 361—364.
  5. Stryjeński T. Z powodu konkursu na ratusz w Drohobyczu // Architekt. — 1913. — № 11. — S. 153—156.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]