Дубній

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дубній (Db)
Атомний номер 105
Зовнішній вигляд простої речовини Невідомий, ймовірно сріблясто-білий
Властивості атома
Атомна маса (молярна маса) 262 а.о.м. (г/моль)
Радіус атома 139 пм
Енергія іонізації (перший електрон) кДж/моль (еВ)
Електронна конфігурація [Rn] 5f14 6d3 7s2
Хімічні властивості
Ковалентний радіус 66 пм
Радіус іона пм
Електронегативність (за Полінгом) 4, 3, 2
Термодинамічні властивості
Густина г/см³
Молярна теплоємність Дж/(К·моль)
Теплопровідність Вт/(м·К)
Температура плавлення К
Теплота плавлення кДж/моль
Температура кипіння К
Теплота випаровування кДж/моль
Молярний об'єм см³/моль
Кристалічна ґратка
Період ґратки Å
Температура Дебая К
H He
Li Be B C N O F Ne
Na Mg Al Si P S Cl Ar
K Ca Sc Ti V Cr Mn Fe Co Ni Cu Zn Ga Ge As Se Br Kr
Rb Sr Y Zr Nb Mo Tc Ru Rh Pd Ag Cd In Sn Sb Te I Xe
Cs Ba * Hf Ta W Re Os Ir Pt Au Hg Tl Pb Bi Po At Rn
Fr Ra ** Rf Db Sg Bh Hs Mt Ds Rg Cn Nh Fl Mc Lv Ts Og
* La Ce Pr Nd Pm Sm Eu Gd Tb Dy Ho Er Tm Yb Lu
** Ac Th Pa U Np Pu Am Cm Bk Cf Es Fm Md No Lr
Дубній у Вікісховищі?

Ду́бній (Db) — синтетичний хімічний елемент із атомним номером 105. Дубній є високорадіоактивним — найстабільніший відомий ізотоп[en], Дубній-268, має період напіврозпаду дещо більше доби. Цей факт значно обмежує можливості щодо дослідження елемента.

Дубнію не існує в природі, натомість його створюють штучним шляхом. Першим заявив про відкриття елементу радянський Об'єднаний інститут ядерних досліджень (ОІЯД) 1968 року, а 1970 про успішний синтез заявила американська Лабораторія імені Лоуренса в Берклі. Обидві команди запропонували свої назви для нового елементу та використовували їх за відсутності офіційного затвердження. Тривалу суперечку було вирішено 1993 року офіційним розслідуванням щодо повідомлень про відкриття, здійсненим об'єднаною робочою групою IUPAC та IUPAP[en], що завершилось офіційним поділом честі відкриття між обома командами. 1997 року елементові було офіційно надано назву Дубній — на честь міста Дубна, місця розташування ОІЯД.

У періодичній системі хімічних елементів Дубній розташований у 5 групі, він є третім елементом 6d-серії перехідних металів. Обмежене дослідження хімічних властивостей елементу показало, що Дубній поводиться як типовий елемент 5 групи та є важчим гомологом Танталу; деякі відхилення від періодичного закону виникають через наявність релятивістських ефектів[en].

Історія[ред. | ред. код]

Відкритий у 1967 році в центрі ядерних досліджень м. Дубна при обстрілі америцію ядрами неону:

так і групою вчених під керівництвом Альберта Ґіорсо Університету Каліфорнії (Берклі)[1] , однак за іншим механізмом і спочатку назвали новий елемент Ганій (Hahnium, за іменем Отто Гана):

Свою назву має цей елемент офіційно з 1997 року. До цього часу використовувались різні назви.

Кількість[ред. | ред. код]

Елемент синтезований у дуже невеликих кількостях лише із дослідницькою метою. Наприклад при експериментах А. Ґіорсо вдавалося синтезувати лише 6 атомів за годину, отже кількість недостатню для проведення систематичних досліджень.

Походження назви[ред. | ред. код]

Радянські дослідники пропонували назвати новий елемент нільсборієм (Ns) на честь Нільса Бора, американці — ганієм (Ha) на честь Отто Гана, одного з авторів відкриття спонтанного поділу урану, комісія ІЮПАК — джоліотієм (Jl) на честь Жоліо Кюрі, або, щоб ніхто не був ображеним, латинським числівником — уннілпентіумом (Unp), тобто просто 105-м. Символи Ns, На, Jl можна було бачити в таблицях елементів, виданих в різні роки. Врешті, за ІЮПАК цей елемент отримав назву дубній — на честь Дубни.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Albert Ghiorso, Matti Nurmia, Kari Eskola, James Harris, Pirkko Eskola: New Element Hahnium, Atomic Number 105, в: Physical Review Letters, 1970, 24 (26), S. 1498–1503; DOI:10.1103/PhysRevLett.24.1498.

Література[ред. | ред. код]

  • Глосарій термінів з хімії // Й. Опейда, О. Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк: Вебер, 2008. — 758 с. — ISBN 978-966-335-206-0