Заум

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Зарозуміла мова)
Перейти до: навігація, пошук

Зарозуміла мова (рос. «заумь», «заумный язык») — це специфічний різновид індивідуальної словотворчості, що вбирає в себе слова і словотворчі звороти, які характеризуються ослабленістю або й повною відсутністю предметних значень, буквально — мова, що лежить за межами раціонального розуміння (узвичаєних його норм), безпредметна мова. Механізм зарозумілої мови дозволяє автору наділяти значенням відсутні в мові звукові комплекси і словесні комбінації, а читачеві — це (або якесь інше) значення з них виділяти. Однак досягнути чіткого формулювання смислів, закладених у вирази зарозумілої мови дуже важко, а часто і зовсім неможливо, і тому (на думку багатьох авторів, які зверталися до цього прийому) у сприйнятті зарозумілого тексту емоційно-інтуїтивне начало домінує над раціональним. Тому зарозуміла мова визначається американським філологом Джеральдом Янечеком як мова з невизначеними значеннями.

Історія[ред.ред. код]

Передумови[ред.ред. код]

Хоча виникнення зарозумілої мови як усвідомленого літературного прийому беззастережно відноситься до початку XX століття, її пра-прототипи існували в культурі споконвіків. У цілому ряді фольклорних жанрів — особливо в замовляннях — традиційно використовувалися незвичайні поєднання звуків, — приводили до припущень про наявність якогось прихованого змісту в мові, явно позбавленої значення. Передача промови іноземною мовою (або її імітація) вела до появи в літературному тексті слів з невизначеним значенням. Окремі автори і раніше широко користувалися словами з невизначеним значенням для якихось спеціальних цілей: Абрахам а Санта-Клара любив називати свої проповіді декількома короткими, схожими на вигуки або звуконаслідування словами, щоб зацікавити, привернути увагу, задати високий емоційний фон. У Росії морфологічної зарозумілою мовою були перекладені Олександром Струговщиковим кілька фрагментів «Фауста». Елементи того, що Янечек називає супрасинтаксичною ЗМ, можна побачити в окремих дослідах ранніх символістів (перш за все, Брюсова).

'Зарозуміла поезія хороша річ, але це

як гірчиця - однієї гірчицею ситий не будеш'

А.Є. Кручених в передачі Р.О. Якобсона (Янгфельдта 1992, 19)[1]

Точкою відліку прийнято вважати «Декларацію слова як такого» (1913) поета і теоретика футуризму Олексія Єлисейовича Кручених (1886—1968): "Думка і мова не встигають за переживанням натхненного, тому художник вільний виражатися не тільки спільною мовою … але й особисто … які мають певного значення … заумним «.[2]

Класифікація[ред.ред. код]

4 види зарозумілої мови в залежності від рівня мовної структури, на якому відбувається відмова від мовної норми(за Дж. Янечеком):

  • фонетична: поєднання букв не складаються в пізнавані морфеми;
  • морфологічна: чинні в мові морфеми (корені і афікси) поєднуються таким чином, що значення отриманого слова залишається в значній мірі невизначеним;
  • синтаксична: при вживанні нормальних, „словникових“ слів в граматично правильних формах вони не складаються в граматично нормальну пропозиція, характер відносин між словами залишається в тій чи іншій мірі невизначеним;
  • супрасинтаксична: при формальній, граматичної правильності конструкцій, складених зі звичайних слів, високий ступінь невизначеності виникає на рівні референції — простіше кажучи, залишається принципово неясним, про що йде мова.

Російські футуристи, з якими найчастіше асоціюється саме явище зарозумілої мови, користувалися переважно фонетичною та морфологічною формами, завдяки чому саме поняття зарозумілої мови нерідко (і багатьма фахівцями, і в повсякденній читацькому розумінні) звужується до перших двох категорій. Проте методологічно введене Янечеком уявлення про синтаксичну і супрасинтаксичну форму виявляється корисним, тому що допомагають ясніше зрозуміти родові зв'язки (і, в той же час, кардинальні розбіжності) між футуристами 1910-х рр.. і пізніми модерністами 1930-х.

Приклади[ред.ред. код]

Наприклад, вірш М. Семенка „Місто“ пересипаний такими висловами, як осте, сте, бі, бо, бу, рухобіги тощо. Традиції футуристів продовжують сучасні неоавангардисти з літературних груп „Бу-Ба-Бу“, „ЛУГОСАД“, „Пропала грамота“.[3]

Придумані слова, що наповнились змістом[ред.ред. код]

Я хочу кожен день / все слів нових. / Нових пісень / ідей нових.» М.Семенко

В.Хлєбников — (понад 15 000 слів)

  • Михайло Старицький — мрія[5], майбутнє, байдужість, завзяття, темрява, страдниця, незагойний, приємність, чарівливий, сутінь, бойовище, маєво, знадливий, стуманілий, пестливий, привабливий, потужний
  • П.Загребельний — «гопакізм», «плювалізм» і «подонкізм», «проокеїти», «обінтелігентити» (понад 1000 слів)
  • М.Семенко — мертвопетлює… (понад 700 нових слів)
  • П.Тичина — (понад 600 слів)
  • Валер'ян Поліщук — мовчаль (мовчання і печаль)
  • Т. Шевченко — «вогняний», «знищіти», «мордуватися», «почимчикувати», «фортеця»
  • П.Куліш — вабити", «зграя», «злочинець», «несвідомий», «покора», «послуга», «почуття», «рівність»
  • М.Вовчок — «красень», «легкодухий», «намір», «питання», «струмінь»
  • Л. Глібов — «бурмотати», «пожовкнути», «соромно»
  • Г. Квітка-Основ'яненко — буденний, перемагати
  • І.Котляревський — несамовитий, приміта, розтовкти, угамуватися[6]
  • Олена Пчілка — мистецтво, переможець, променистий, палкий, нестяма
  • Леся Українка — провесна, промінь
  • Іван Франко — отвір, привид, свідоцтво, чинник
  • Іван Верхратський — звіт
  • Іван Нечуй-Левицький — самосвідомість, світогляд, «стосунок», «перепона», «квітник», «вигукування», «сміливість»
  • Іван Боберський, після пошуків питомо українського словесного окреслення нових і невідомих понять, намагався зберегти у спортивній термінології рідні вислови й український дух. Він, зокрема, впровадив такі новотвори, як сітківка або відбиванка (волейбол), копаний м'яч (футбол), наколесництво (велоспорт), гаківка (хокей) та ін. Ці слова були цілком звичними і широковживаними на західноукраїнських землях до 1939 року. На жаль, наступні віхові події присипали ще зовсім юні слова непідйомним шаром пилу, однак ще не пізно повернути їх із забуття…[7]

Автори і творці[ред.ред. код]

Російські[ред.ред. код]

Українські[ред.ред. код]

Європейські[ред.ред. код]

Льюіс Керрол у 1871 опублікував казку Аліса в Задзеркаллі, в якій вірш Бурмоковт написаний на заумі.

Американські[ред.ред. код]

Інші[ред.ред. код]

Джерела і посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]