Золотий дощ (рослина)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Золотий дощ
Квітки і плоди золотого доща звичайного (Laburnum аnаgyroides)
Квітки і плоди золотого доща звичайного (Laburnum аnаgyroides)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Бобовоцвіті (Fabales)
Родина: Бобові (Fabaceae)
Підродина: Метеликові (Papilionoideae)
Триба: Дрокові (Genisteae)
Рід: Золотий дощ (Laburnum)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Laburnum
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Laburnum
EOL logo.svg EOL: 27794
IPNI: 22728-1

Золоти́й дощ[1][2] або лабу́рнум (лат. Laburnum) — рід отруйних листопадних дерев і кущів родини Бобових. Латинська назва Laburnum здогадно, етруського походження і буквально означає «біб-трилисник»[3]. Інші назви — бобчу́к, бобі́вник, бобо́вник[4] (важливо мати на увазі, що їх часто уживають і щодо мигдалю степового — зовсім іншої рослини родини Розових).

Поширення[ред. | ред. код]

Природний ареал — Мала Азія й Південна Європа. Представників роду культивують у багатьох країнах як декоративні рослини.

Опис[ред. | ред. код]

Представники роду — дерева або кущі висотою 3—7 м. Бруньки яйцеподібні з 2—3 зовнішніми лусками. Листорозташування чергове. Листки трійчасті з черешком і прилистками, світло-зелені, листочки майже сидячі.

Квітки жовті, метеликового типу. Суцвіття — китиця, прикінцева, безлиста, повисла або стояча. Чашечка неправильно-дзвоноподібна, близько 5 мм завдовжки, неясно двогуба, з двома зубцями на верхній губі і трьома на нижній. Пелюстки 2—3 см завдовжки, вільні, вітрило трохи довше за весла з човником, човник голий. Тичинок десять, вони зростаються між собою. Зав'язь на ніжці, стовпчик з голівчастою приймочкою. Довгі низпадні гроноподібні суцвіття навесні повністю покривають рослину. Золотий дощ є добрим медоносом[3].

Плід — лінійний плаский біб на довгій ніжці, по швах потовщений або злегка крилатий, одно- чи багатонасінний. Розкривається пізно.

Рослина отруйна. Найбільшою токсичністю відрізнюється насіння: воно містить алколоїди цитизин і лабурнін. Цитизин за хімічною структурою близький до нікотину, відоме, що під час Першої Світової війни у Європі були в ужитку самокрутки зі золотого доща (для заміни дефіцитного тютюну). Зараз цитизин використовують у гомеопатії — у препаратах від нікотинової залежності. При вирощуванні рослини необхідно обмежити доступ до нього дітей і тварин[3].

Види[ред. | ред. код]

У роді налічують два біномінальних види і кілька видів з невизначеним статусом, а також гібридів[5][6][7].

Види з неясним статусом[ред. | ред. код]

Статус нижчеперелічених видів невизначений[7].

  • Laburnum album J.Presl
  • Laburnum alpinum (Mill.) Bercht. ex J. Presl
  • Laburnum arboreum J.Presl
  • Laburnum biflorum G.Nicholson
  • Laburnum fragrans Griseb.
  • Laburnum grandiflorum (DC.) J.Presl
  • Laburnum heuffelii Wierzb. ex Fuss
  • Laburnum ianigerum J. Presl
  • Laburnum intermedium Dippel
  • Laburnum jacquinianum Dalla Torre & Sarnth.
  • Laburnum jaquinianum Dieck
  • Laburnum laburnum (L.) Voss
  • Laburnum laburnum Dörfl.
  • Laburnum lanigerum J.Presl
  • Laburnum linneanum Dieck
  • Laburnum monadelphum Pritz.
  • Laburnum nigricans J.Presl
  • Laburnum nigricanum Fuss
  • Laburnum nubigenum J.Presl
  • Laburnum patens J.Presl
  • Laburnum pendulum Raf.
  • Laburnum praecox Fuss
  • Laburnum purpurascens hort. & Vilm.
  • Laburnum purpureum (Scop.) Drapiez
  • Laburnum ramentaceum (Sieber) K.Koch
  • Laburnum rochelii Wierzb. ex Fuss
  • Laburnum serotinum Hort. ex Dippel
  • Laburnum sessilifolium J.Presl
  • Laburnum spinosum J.Presl
  • Laburnum tardiflorum auct.
  • Laburnum triflorum J.Presl
  • Laburnum variabile hort. & Vilm.
  • Laburnum waterii Dippel
  • Laburnum weldeni Griseb. ex Lavall.
  • Laburnum weldenii Griseb. ex Lavallée

Гібриди[ред. | ред. код]

Використовування[ред. | ред. код]

Laburnum alpinum і Laburnum anagyroides, а також їхні гібриди популярні у парковому садівництві. Золотий дощ — теплолюбна рослина, вона витримує морози лише до мінус 23—26 °C. Тому вирощування його на більшій частині території Східної Європи досить проблематично: однорічні прирости без снігового покриву можуть обмерзати, а під час суворих зим постраждати й старі пагони. В умовах холодного клімату золотий дощ нечасто виростає вище 3 м.

Деревина золотого доща тверда, добре полірується, з гарним звивистим рисунком, має коричневий колір (заболонь жовта). Вона підходить для дрібної скульптури, інкрустацій, музичних інструментів. Колись з неї виготовляли луки й арбалети, які за якістю не поступались тисовим[3].

У культурі[ред. | ред. код]

  • У «Дітях залізниці» Е. Несбіт золотий дощ згадується при описанні брами доктора Фореста: «Поперше мати почувалася нормально, але над вечір їй стало настільки погано, що Пітера послали до будинку на селі, що стояв з трьома деревами золотого доща поруч брами, і з латунною платівкою на ній — „У. У. Форест, Доктор медицини“»
  • У першому розділі «Гобіта» Дж. Р. Р. Толкіна Більбо згадує фейєрверки Ґандальфа: «Я їх пам'ятаю! Старий Тук щоліта влаштовував фейєрверки на Купала! Яка то була розкіш! Вони злітали вгору, мов величезні вогняні лілеї, чи ротики-собачки, чи золотий дощик, і так і висіли в сутіні цілий вечір!» (пер. О. М. Мокровольського)[8].
  • Сучасник Толкіна, К. С. Льюїс також згадує про золотий дощ, описуючи прихід весни до Нарнії у казці «Лев, Біла Відьма і шафа»: «Дерева починали оживати. Модрини й берези були покриті зеленню, а лабурнуми золотом».

Джерела[ред. | ред. код]

  • Кречетович В. И. Бобовник — Laburnum Medik. // Флора СССР. В 30 т. / Гл. ред. акад. В. Л. Комаров; Ред. тома Б. К. Шишкин. — М.—Л.: Изд-во АН СССР, 1945. — Т. XI. — С. 69—70. — 432 с. — 4000 экз.
  • Шухободский Б. А. Семейство 49. Бересклетовые — Celastraceae. Род 1. Бересклет — Euonymus // Деревья и кустарники СССР. Дикорастущие, культивируемые и перспективные для интродукции. / Ред. тома С. Я. Соколов. — М.—Л.: Изд-во АН СССР, 1958. — Т. IV. Покрытосеменные. Семейства Бобовые — Гранатовые. — С. 380—382. — 976 с. — 2500 экз.

Примітки[ред. | ред. код]