Карлуцькі мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Використання карлуцьких мов на мапі

Карлуцькі мови, Карлуцько-хорезмійські мови (власне карлуцькі) — західна група тюркської мовної сім'ї або об'єднання двох історично і просторово суміжних, але, можливо, різних за походженням тюркських мовних груп: східної карлуцько-уйгурської і західної карлуцько-хорезмської (чагатайська). Назва походить від карлуків.

Карлуцько-уйгурські і карлуцько-хорезмські мови контактували між, в результаті цього між ними існує ряд специфічних ізоглос.

Розмежування карлуцько-уйгурської та карлуцько-хорезмійських запропоновано М. О. Баскаковим[en], але на практиці далеко не завжди витримується: карлуцько-уйгурські та карлуцько-хорезмських не розмежовують або карлуцько-уйгурські виводяться за межі карлуцьких (всі або частково) і фігурують як уйгуро- огузські або уйгуро-тукюйські мови.

У класифікації О. О. Мудрака[ru] орхоно-єнісейська, давньоуйгурська, халадзька (аргу) та сучасна карлуцька складають одне ціле.

У класифікації О. М. Самойловича карлуцько-хорезмійські мови об'єднуються з північноалтайськими під назвою чагатайські.

У карлуцько-хорезмійських мовах пратюркське -d- відображається як -j-, також між історичними голосними переднього ряду як -ģ-. Відображення пратюркського -d- як -d- є результатом контактів з карлуцько-уйгурським.

Склад[ред. | ред. код]

Згідно з класифікацією Баскакова

Сучасні[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Н. А. Баскаков. Введение в изучение тюркских языков. М., 1962. (переизд., М., 2006)
  • А. Н. Самойлович. Тюркское языкознание. Филология. Руника. М., 2005
  • Э. Р. Тенишев (ред.). Сравнительно-историческая грамматика тюркских языков. Региональные реконструкции. М., 2002.