Половецька мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Половецька мова
Регіон: Половецький степ (Східна Європа, Середня Азія)
Етнічність: половці
Носії: мертва мова
Писемність: латинська
Класифікація: Алтайські мови
Офіційна: Угорщина (до XVIII ст.)
Коди мови
ISO 639-3 qwm

Полове́цька мо́ва (coman, къипчакъ, татарча) — тюркська мова, якою розмовляли українські степовики половці XI—XIV століть. Лінгва франка середньовічного Євразійського степу та Золотої Орди. Належить до кипчацької групи мов алтайської мовної сім'ї. Половецька — аглютинативна мова з елементами аналітизму[1]. Склала основу кипчацьких мов. З другої половини XVIII ст. — мертва мова; останній носій Іштван Варро помер 1770 року. Альтернативної точки зору на природу мови половців , як і на природу самого половецтва , тримається кандидат історичних наук Н. В. Агафонова. : "Етнікон" половці" у контексті реанімованої парадигми " половці - автохтони":спроба полідисциплінарного аналізу "; " Мова половців"; " Можливості лінгвістики у визначенні природи половецтва".

Загальні відомості[ред.ред. код]

Назва[ред.ред. код]

У літературиі різного часу й походження називається по-різному:

Класифікація[ред.ред. код]

Тюркські мови:
   Півнчінозахідна група (Кипчацькі мови)

Половецька мова належить до кипчацько-половецької підгрупи тюркських мов алтайської мовної сім'ї[1]. Вона має огузькі елементи у фонетиці та морфології[1].

  1. Алтайські мови
    1. Тюркські мови
      1. Власне тюркські мови
        1. Кипчацькі мови (Північнозахідні тюркські мови)
          1. Кипчацько-половецькі мови (Половецько-кипчацькі; Половецькі мови)
            1. Вірмено-кипчацька мова
            2. Караїмська мова
            3. Карачаєво-балкарська мова
            4. Кримськотатарська мова
            5. Кримчацька мова
            6. Кумицька мова
            7. Мамлюцько-кипчацька мова
            8. Половецька мова
            9. Урумська мова

Поширення[ред.ред. код]

Половецька мова була мовою тюрковомних кочіників половців, що панували у Євразійському степу в XI—XIV століттях (від Дунаю до Алтаю)[1]. Лінгва франка в Золотій Орді. Також була поширена в місцях компактного проживання половців — Північному Кавказі, Криму, Болгарії, Угорщини, Молдавії, Валахії, Мамлюкського Єгипту тощо.

Лінгвогеографічні відомості[ред.ред. код]

Пам'ятки[ред.ред. код]

Половецька мова засвідчена в письмових пам'ятках давньоруської, грецької, угорської, арабської і перської мов у вигляді лексичних запозичень, в словнику Махмуда Кашгарського «Дивану Луг'ат-іт-тюрк» (1072—1074), пам'ятками змішаної огузько-кипчацької мови Золотої Орди і Мамлюкського Єгипту та ін. Прямим середньовічним наступником куманської мови є вірмено-кипчацька мова, яка була зафіксована пам'ятками XVI—XVII ст. і яку іменували самі його носії як кипчацька, або частіше як татарська.

Половецька мова найповніше відображена у рукописній збірці XIII—XIV ст. «Alfabetum Persicum, Comanicum et Latinum Anonymi scriptum Anno 1303. Die 11 Julii», відомішій під назвою «Codex Cumanicus».

Фонетика[ред.ред. код]

У половецьків мові виділяють 8-9 голосних фонем :

a, e, i, ü, y, u, o, ö[2][3][1]

і 23-24 приголосних фонем:

b, c (?), č, d, f, g, j, k, l, m, n, ŋ, p, q, r, s, š, t, w (v), х, γ, z, ž.

Половецька мова збергіла давнотюркську систему голосних і сингармонізм загальнотюрського типу, який міг часто порушуватися. Також мала місце гармонія приголосних. Голосні, в цілому, не зазнавали редукції; вони мали тверді й м'які варіанти[1].

Оскільки половецька мова зафіксована лише в письмових пам'ятках дослідити позиційні варіанти фонем неможливо[1].

Голосні[ред.ред. код]

Піднесення Ряд Turkish vowel chart.svg
передній задній
НО О НО О
високе i ü [y] y [ɯ] u
середнє e ö [œ] a o

Приголосні[ред.ред. код]

Губні Зубні Заясенні Велярні Увулярні
Носові m n [n̪] ŋ
Проривні глухі p t [t̪] k q
дзвінкі b d [d̪] ɡ
Фрикативні глухі f s [s̪] š [ʃ] х
дзвінкі w [v] z [z̪] ž [ʒ] γ [ɣ]
Апроксиманти l [ɫ̪] j
Дрижачі r [r̠]
Африкати (?) c [t̻͡s̪] č [t͡ʃ]

Наголос. Склади[ред.ред. код]

Наголос у половецькій мові, ймовірно, був силовим, фіксованим. Зазвичай, він падав на останній склад слова[1]:

  • tanýq «знайомий»
  • tolmáč «перекладач»
  • boγdáj «пшениця»
  • taγdán ~ tawdán «з гори»

Внаслідок додавання афіксів наголос зміщувався, намагаючись зайняти місце в кінці слова[1].

Основні типи складів (для питомо тюркських слів)[1]:

  • V — a-ja «долоня»
  • VC — at-taš «перекликання»
  • VCC — art «зад», «спина»
  • CV — bu-laq «ключ», «джерело»
  • CVC — bor-la «виноградник»
  • CVCC — tört «чотири»


Морфологія[ред.ред. код]

У половецькій мові корені слів односкладні. Дво- і трьохскладні корені — вторичні, складаються з морфем. На початку слова і морфеми збіг приголосних не допускається. В анлауті рідку зустрічаються звуки g, γ, r, m, n, l, z. На кінці слова так само збіг приголосних не допускається, за винятком lt, rt[1].

Половецька має незначну кількість просодичних протиставлень іменників і дієслів[1]. Наприклад:

  • álma «не бери» — almá «яблоко».

Визначити типи чергування звуків на рівні класів фонем неможливо, позаяк половецька мова зберіглася лише у письмових джерелах[1].

Граматика[ред.ред. код]

Половецька мова — мова аглютинативного типу з елементами аналітизму[1].

Категорії[ред.ред. код]

За категоріальними властивостями в половецькій мові найчіткіше виділялися іменники та дієслова[1]. Інші частини мови були слабко диференційовані, тому те чи інше слово можна віднести до різних частин мови. Наприклад:

Деякі іменники в позиції означення виконують роль прикметників[1]. Наприклад:

  • altun ors «золоте ковадло» (де altun — «золото»)

Категорії роду і живих істот не були виражені морфологічно. Іменники, які відповідають на питання kim? («хто?») відносили до живих істот; решта, що відповідають на питання ne? («що?») — до неживих[1].

Однина не маркувалася морфологічно. Множина позначалася за домомоги афіксів -lar / -ler[1]. Наприклад:

  • byčqylar «пилки»
  • bučγaqlar кути
  • emgekler «муки», «тортури»

Також була пристуня архаїчна двоїна[1]. Наприклад:

  • egiz «близнюки» (від eki — «два»)
  • biz «ми»
  • siz «ви»

Відмінки[ред.ред. код]

У половецькій мові було шість відмінків: (1) називний, (2) родовий, (3) давальний, (4) знахідний, (5) місцевий, (6) орудно-місцевий (висхідний); а також дві відміни іменників: (1) проста і (2) особово-присвійна. Це так звані кипчацький тип відмін і відмінювання. Відмінки позначалися відповідними закінченнями, які займали позицію після афіксів множини або належності[1].

Проста Особово-присвійна
Називний osta «майстер» atym «мій кінь» atyŋ «твій кінь» aty «його кінь»
Родовий ostanyŋ atymnyŋ atyŋnyŋ atynyŋ
Давальний ostaγa atyma atyŋa atyna
Знахідний ostany atymny atyŋy (atyŋny) atyny
Місцевий ostada atymda atyŋda atynda
Орудно-місцевий ostadan atymdan atyŋdan atyndan

Граматична категорія належності вказувала на стосунки між власністю і власником. Вона виражалася морфологічно (афіксами приналежності), морфолого-синтаксично (афіксами належності й родовим відмінком слова, що позначало власника) і синтаксично (так само, без афікса належності)[1]. Наприклад:

  • jalčym «мій поденник»
  • etik «твій чобіт»
  • jalčysu «його поденник»
  • qalqanymyz «наші щити»
  • epčiŋiz «ваші жінки»
  • qalqanlary «їхні щити»
  • menüm jazyxym «моя провина»
  • seniŋ jemiš «твій плід»

Стани[ред.ред. код]

У половецькій мові було пять дієслівних станів: (1) основний; (2) взаємно-спільний; (3) зворотний; (4) пасивний; (5) спонукальний.

  • окремі огузькі форми (разом з регулярним універсальним дієслівним ім'ям на -гъан);
  • зустрічається дієприкметник на -миш;
  • зустрічається дієслівне ім'я на -дикъ.

Іншомовні впливи[ред.ред. код]

Балабан — половецький сокіл.

У половецькій мові були лексичні запозичення з арабської, перської, грецької, монгольської та руської мов. Наприклад:

Внаслідок обмеженості писемних пам'яток важко виявити обсяг цих запозичень[1].

Сама половецька мова справила великий вплив на лексику нетюркських мов — русинської (української), угорської, валаської (румунської), москвинскої (російської), болгарської тощо. Зокрема, в українській мові словами половецького походження, є:

Інше[ред.ред. код]

На відміну від змішаної огузько-кипчацької мови Золотої Орди і Мамлюкського Єгипту, мова Кодексу характеризується повним переважанням народно-розмовної стихії. У цьому аспекті вражають чистотою тюркської мови блискучі переклади латинських молитов і гімнів.

Засвідчена в Кодексі тюркська титулатура, ономастика і загальновживана лексика в діалектному плані неоднорідна, що зв'язане, очевидно, із змішаним характером тюркських племінних об'єднань, що входили у кипчацький союз, і залишків тюркських об'єднань, що прийшли до Європи раніше (гуни, авари, болгари, хазари, печеніги).

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад Чеченов А. А. Половецкий язык… — С. 110—116.
  2. Radloff W. Die turkische Sprachmaterial des Codex Cumanicus // Memoires de l'Académie impériale de Sciences de St.Petersbourg. Spb., 1887. Ser. VII. T. XXXV. № 6.
  3. Gabain A. von. Die Sprache des Codex Cumanicus // Philologiae Turcicae Fundamenta. Wiesbaden 1959. I.
  4. а б Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 261.
  5. Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 306.
  6. Codex cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 304.
  7. Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 260.
  8. Codex cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 299.
  9. а б Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 300.
  10. Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 303.
  11. Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 260.
  12. Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 268.
  13. Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 257.
  14. Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880. — P. 294.

Джерела[ред.ред. код]

  • (рос.) Чеченов А. А. Половецкий язык // Языки Мира. Тюркские языки / Отв. ред. Тенишев Э. Р. — Бишкек: Кыргызстан, 1997. (репринт: Москва: Индрик, 1997 ISBN 5-85759-061-2). — С. 110—116.
  • (рос.) Грунин Т. И. Документы на половецком языке XVI в. (судебные акты Каменец-Подольской армянской общины). М., 1967.
  • (рос.) Курашжанов А. Формы и значение падежей в Codex Cumanicus: Автореф. дис. … канд. филол. наук. Алма-Ата, 1959.
  • (рос.) Россовский Д. А. К вопросу о происхождении Codex Cumanicus // Seminarium Kondakovianum. Prague, 1929. III.
  • (рос.) Тенишев Е. Р. Место кыпчакского (половецкого, куманского), печенежского языков среди современных тюркских языков // Известия АН Казахской ССР. Серия филологическая. 1975.
  • (рос.) Чеченов А. А. Язык памятника 14 в. Codex Cumanicus в ареальном освещении. М., 1978.
  • (нім.) Drimba W. Sintaxe Comane. Leiden, 1973.
  • (нім.) Gabain A. von. Die Sprache des Codex Cumanicus // Philologiae Turcicae Fundamenta. Wiesbaden 1959. I.
  • (нім.) Grönbech K. Codex Cumanicus. Kopenhagen, 1936.
  • (лат.) Kuun G. Codex Cumanicus bibliotecae ad templum dici Marci Venetiarum primumex integro adidit, prolegomenis, notis et compluribus glossarii instruxit. Budapest, 1880.
  • (нім.) Radloff W. Die turkische Sprachmaterial des Codex Cumanicus // Memoires de l'Académie impériale de Sciences de St.Petersbourg. Spb., 1887. Ser. VII. T. XXXV. № 6.
  • Мова кипчаків: спроба історичної характеристики / Я. В. Пилипчук // Наукові записки [Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова]. Серія : Педагогічні та історичні науки. - 2014. - Вип. 117. - С. 258-266.

Посилання[ред.ред. код]