Тофаларська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тофська мова
тоъфа дыл
Корінні народи Алтаю та Саян
Корінні народи Алтаю та Саян
Поширена в: Росія
Регіон: Іркутська область
Носії: 93 (2010)[1]
Писемність: Кирилиця (з 1988)
Класифікація: Алтайські мови
Тюркські мови
Північно-східні (уйгурські) мови
Саянські мови
Тайгові мови
Державна: ні
Офіційна: ні
Коди мови
ISO 639-3 kim

То́фська мова́ (тофаларська, карагаська, самоназва тоъфа дыл) — мова тофаларів (тофів), тюркського народу, що проживає на території трьох адміністративних утворень — Тофаларського, Нерхинського і Верхньогутарського сільських поселень, які входять до складу Нижньоудинського району Іркутської області. Чисельність мовців — 93 особи (2010, перепис)[1], що становить 12 % від загальної чисельності тофаларів.

Тофська мова включає дві говірки: алигджерську на сході та гутаринську на заході. Чисельність західних і східних тофів є приблизно рівною.

Тюркська в основі, тофська мова містить рудименти давніших місцевих мов, цілі пласти запозичень із давньої й сучасної монгольської мови, із тунгуських мов.

Починаючи з XVII ст. вона відчула потужний вплив з боку російської мови. Зараз 55,5 % тофаларів вважають її рідною.

Тайгові мови саянської групи[ред.ред. код]

До тайгового ареалу саянської групи тюркських мов, крім тофаларської, належать також північно-східний (тоджинський) діалект тувинської мови та сойотська й цаатанська мови.

Писемність[ред.ред. код]

Тофська писемність була створена лише у 1988 р. (на базі кирилиці). За основу була взята російська абетка, до якої додали специфічні знаки, що відповідають особливостям тофської фонетики, а саме һ, ӈ, ө, ү, ә, i.

Перша тофаларська абетка виглядала так:

А а Б б В в Г г Ғ ғ Д д Е е Ә ә
Ё ё Ж ж З з И и I i Й й К к Қ қ
Л л М м Н н Ң ң О о Ө ө П п Р р
С с Т т У у Ү ү Ф ф Х х Һ һ Ц ц
Ч ч Ӌ ӌ Ш ш Щ щ Ъ ъ Ы ы Ь ь Э э
Ю ю Я я

Відсутність додаткових знаків у набірних і комп'ютерних шрифтах приводида до того, що в 1980-1990-х роках при виданні тофаларських текстів використовували російську абетку, а необхідні елементи букв чи цілі букви, яких не вистачало, перед друкуванням домальовували руками.

Процес становлення тофаларської писемності продовжувався й надалі. Нині, згідно «Словника тофаларсько-російського і російсько-тофаларського» видання 2005 року, тофська абетка має 41 літеру й виглядає таким чином[2]:

А а Б б В в Г г Ғ ғ Д д Е е Ё ё
Ж ж З з И и i Й й К к Ӄ ӄ Һ һ
Л л М м Н н ӈ О о Ө ө П п Р р
С с Т т У у Ү ү Ф ф Х х Ч ч Ҷ ҷ¹
Ш ш Щ щ ъ Ы ы ь Э э ә Ю ю
Я я

¹ — У тофаларській абетці 2005 року, підрядковий елемент літери ҷ не прямий, як зображено тут, а скруглений ліворуч — як у літер ӄ і ӈ, але така літера поки відсутня в таблиці Юнікода й загальнодоступних шрифтах.

У дитячих садочках та початкових класах школи (до 4 кл.) тофська мова викладається з 1990 р. З 1996 р. у школах-інтернатах північних районів ведеться навчання основам традиційних промислів та методам виживання в умовах Півночі тофською мовою учнів 5-9 класів.

Вчителів тофської мови готують педагогічний університет Санкт-Петербургу, педагогічне училище народів Півночі в Ігарці, Бурятський педагогічний інститут в Улан-Уде.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Итоги всероссийской переписи населения 2010 года. Владение языками населением Российской Федерации. Федеральная служба государственной статистики. Процитовано 20.11.2016. (рос.)
  2. Рассадин В. И. Словарь тофаларско-русский и русско-тофаларский: Учеб. пособие для уч-ся ср. шк. — СПб. : «Дрофа», 2005. — 295 с.(рос.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]