Ногайські мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ногайські мови (ногайсько-кипчацькі, кангли, південнокипчацькі, арало-каспійські, кипчацько-ногайські, східнокипчацькі, кипчацько-казахські, дештийсько-сибірські) — мовний кластер, що входить у кипчацьку групу тюркських мов.

З точки зору лінгвістики всі ногайські мови достатньо близькі між собою, щоб вважатися говірками однієї мови. Виділяються такі мови і діалекти (сучасні — із заходу на схід):

Ногайське походження мають також деякі групи татар і башкирів, наприклад, ногайбаки[1] [2].

Ногайсько-кипчацькою вважають також башкирську мову дослідники, які не визнають поволзькою-кипчацької підгрупи; татарська мова при такому трактуванні виявляється половецько-кипчацькою (така точка зору відображена в навчальному посібнику «Порівняльно-історична граматика тюркських мов. Регіональні реконструкції»).

Сучасна літературна ногайська від казахської відрізняється фонетикою (дещо спрощеною) і особливостями, характерними для північнокавказьких мов, лексикою - більше запозичень з перської, арабської і північнокавказьких мов і з російської мови. І тим не менш зберіг деякі загальні ногайсько-кипчацькі особливості, що казахська втратила.

Остаточне розділення ногаїв і казахів відбулося порівняно недавно, під час розселення джунгар-калмиків в межиріччя Уралу та Волги.

Виділені як відмінні ознаки переходи ш> с і ч> ш відмічаються не у всіх ногайських, відсутні або непослідовно представлені у степовій кримськотатарській, алабугатський, юртовський, кипчацько-узбецький, більше того, не в усіх казахських діалектах.

Примітка: східнокипчацькими називаються також киргизько-кипчацькі мови, на противагу іншим кипчацьким.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Э.Р. Тенишев (ред.). Сравнительно-историческая грамматика тюркских языков. Региональные реконструкции. М., 2002.