Карпо Півтора-Кожуха
| Карпо Півтора-Кожуха | |
|---|---|
 Портрет Гетьмана Карпа Півтора-Кожуха. Невідомий художник, XIX ст. | |
| Гетьман Війська Запорозького Низового | |
| 1638 рік — 1642 рік | |
| Попередник | Дмитро Гуня |
| Наступник | Максим Гулак (Булюк) |
| Народився | р.н. невідомий |
| Помер | 1642 |
| Підданство | Річ Посполита |
| Релігія | православний |
Карпо́ Півтора́-Кожу́ха, також Півторакожу́ха (? — 1642[1]) — гетьман Війська Запорозького Низового, до 1638 року — полковий осавул. Очільник козацького повстання проти Речі Посполитої 1638–1642 років.
Походження невідоме. До 1638 року Карпо Півтора-Кожуха був полковим осавулом.
Після придушення повстання під проводом Якова Іскри-Острянина, невдоволені козаки почали сходитись на раду. Невеликими групами, повстанці пробивались через польські застави та зустрілись поблизу річки Мерли. Там, на козацькій раді, було вирішено продовжувати війну з Річчю Посполитою. Карпо Півтора-Кожуха було обрано гетьманом повстанців.
Карпо Півтора-Кожуха і Михайло Полежаєнко були одними із перших отаманів Микитинської Січі.[2]
За літописом Григорія Грабянки, у 1638 році козаки Півтора-Кожуха зустрілися з військами Речі Посполитої на річці Мерлі. В ході битви козаки зазнали поразки. За іншими джерелами, під час збору козаків на Мерлі через чутки про наближення князя Яреми Вишневецького Півтора-Кожуха прийняв рішення відступити у степи Кримського ханства, уникаючи прямих битв із польським військом. За угодою із татарами, Карпо Півтора-Кожуха повинен був захищати кордони Кримського ханства, взамін ханат платив козакам та постачав провіант.
Польська розвідка, дізнавшись про нове повстання, перекрила усі дороги війську Півтора-Кожуха на Січ аби не допустити з'єднання козацьких сил. Уряд Речі Посполитої регулярно відправляв у степи польську кінноту для приборкання козаків. Але, через нестачу продовольства і холод, поляки знесилювалися і не могли чинити опіру козацьким військам Півтора-Кожуха. Самійло Величко писав:
«Шукаючи того Півторакожуха, і в своїх двох кожухах не втрималися...».[3]
Регулярно нападаючи на польські прикордонні гарнізони, Півтора-Кожуха брав в полон багатих польських офіцерів та віддавав їх татарам у ясир. Взамін кримчаки давали за це повстанцям овець та велику рогату худобу, що йшла війську на харчі. На прохання Кримського хана, у 1642 році козаки Півтора-Кожуха воювали проти Калмицької орди. В кількох битвах калмики зазнали нищівних поразок і мусили відійти за Волгу. Під час повернення козацького війська, Карпо Півтора-Кожуха помер. Історія Русів повідомляє:
«Поживши Півторакожуха в такому промислі три роки, помер у таборі військовому на степах, а похований в пустельному Слов'янському місті Кам'яному Затоні, і за труну йому правила порожня горілчана бочка...»
За данними літопису Самійла Величка, Карпо Півтора-Кожуха також діяв у 1645-1646 роках. У травні 1646 року втікач із татарської неволі Ю. Михайлов свідчив, що група козаків під проводом Карпо Півтора-Кожуха готувалась «йти війною скоро в Польщу на ляхів».[4]
Після смерті Півтора-Кожуха, гетьманом його війська було обрано Максима Гулака.
- ↑ За даними Історії Русів, Карпо Півтора-Кожуха помер у 1642 році. Проте, за літописом Самійла Величка, він не помер у 1642-му, а воював ще у 1645–1646 роках.
- ↑ Щербак В.О. МИКИТИНСЬКА СІЧ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл..
- ↑ Величко С. В. Літопис / – Т. 1. – К.: Дніпро, 1991. – 371 с. – С. 301.
- ↑ Козацькі січі (нариси з історії українського козацтва XVI–XIX ст.) / В. Смолій (відп. ред.), В. Щербак (наук. ред.), Т. Чухліб (упорядн.), О. Гуржій, В. Матях, А. Сокульський, В. Степанков. НАН України. Інститут історії України; Науково-дослідний інститут козацтва. – Київ;Запоріжжя, 1998. – 252 с. – С. 73-74.
- Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857–1859. [Архівовано 7 травня 2012 у Wayback Machine.] Розділ «Котельва»
- Сушинський Б. І. Карпо Півторакожуха // Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV–XIX століть : істор. есе : наук.-літ. вид. У 2 т. – Т. 1, кн. 1–2. – 2-ге вид., доповн. – Одеса : ВМВ, 2004. – (Козацька Україна). – Розд. XII.
- Георгій Кониський. Історія Русів. Переклад Івана Драча.
- Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / пер. із староукр. Р. Г. Іванченка. – Київ: Т-во "Знання" України, 1992. – 143 c. – С. 26-27.
| Попередник Дмитро Гуня |
|
Гетьман України 1639-1642 |
|
Наступник Максим Гулак |