Ян Оришевський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ян Оришевський
Alex K Yan Oryshevskyi.svg
Народився бл.1535
Орешів Лятський
Помер бл.1608
Гайсин
Титул шляхтич
Посада Гетьман України
Звання старшина
  • Правдзіц.gif

Ян Орише́вський (близько 1535 — близько 1608) — козацький старшина, козацький гетьман 1581 р., 1585 р. (за інш. даними — 1590 р.), один з організаторів реєстрового козацтва (РК). Походив зі спольщеної української шляхти. Засновник міста Гайсина.

Короткий життєпис[ред.ред. код]

Народився в Оришеві Ляцькому Белзького воєводства. Син дрібного шляхтича Яна. В 1576 році був помічником черкаського і канівського старости князя Михайла Вишневецького у командуванні загоном реєстрових козаків. В 1577 році на дворі короля Стефана Баторія — коморник для виконання важливих завдань. Після виданого 16 вересня 1578 року королем документу щодо збільшення кількості реєстрового козацтва до 500 осіб став поручником низових козаків, мав власний загін з 30-ти вояків, отримав річне утримання 400 злотих. Почав службу в РК 6 вересня 1578. Від 21 листопада 1589 до 20 лютого 1579 — також ротмістр кавалерії кварцяної (50 козаків). Брав участь у виправах короля на Полоцьк 1579, Вєлікіє Лукі (1580), Псков (1581-82).

1580 року козацький полк під проводом Оришевського брав участь у Лівонській війні 1558—1583 років на боці Речі Посполитої, а в 1585 році здійснив похід у Крим. У 1581 році за дорученням Оришевського складено козацький реєстр. У 1587 році був представником Запорозької Січі на сеймі, в ході якого королем Речі Посполитої обрано Сигізмунда III Вазу.

Ян (Яків) Оришевський (в деяких джерелах його називають Оришовським або Оришковським) справді дістав призначення на гетьмана указом короля Речі Посполитої Стефана Баторія. Згідно з «Хронікою» М. Бєльського, в якій Оришевському теж відводиться лише два рядки, це сталося 1578 року. Козацькі заворушення, викликані стратою І. Підкови та певними невдачами в Молдові, реально загрожували перерости в громадянську війну, в якій українці й поляки, що жили тоді в одній державі, могли б винищувати одні одних — на радість зовнішнім ворогам, які потім пошматували б і Річ Посполиту, й Україну.

Отож, перше, що зробив Ян Оришевський, — це заспокоїв козаків, які, власне, й не готові були до повстання проти корони Речі Посполитої, а тим більше — до тривалої переможної війни за незалежність України, і дав лад реєстровому козацтву та Січі. Саме за його гетьманування набула активного втілення в життя реформа Стефана Баторія, що офіційно визнав козаків за військову силу королівства та обдарував козацтво прапором, булавою, бунчуком і печаткою — тобто всіма символами законності, які надалі припиняли переслідування козацтва як такого з боку уряду Речі Посполитої. Він також передав козакам місто Терехтемирів, визначив межі територій, підконтрольних Запорізькій Січі тощо. А ще призначив усім козакам — і городовим і запорізьким — державну платню: по червінцю та по кожухові на рік. Платня, щиро скажемо, символічна. Але важлива суть: козаки — не вороги короні. А 6 тисяч їх навіть увійшло до реєстру.

Коли 1579 року Річ Посполита почала війну за естонські землі, що ввійшла в історію під назвою Лівонської, запорізькі козаки брали в ній участь під командуванням гетьмана Яна Оришевського. Відомо, що в 1580 році їх загін зробив рейд по московитських землях, узяв штурмом і спалив місто Стародуб й повернувся на пониззя Дніпра з військовими трофеями.

Ці трофеї одразу ж пішли в діло в боях проти татар. На цю пору в Криму завелися династичні чвари. Проти хана Мехмет-Гірея, що успадкував трон від померлого Дивлет-Гірея, виступили два його брати. Виступ не вдався. Війська хана змусили заколотників відступити аж до Дніпра — на козацькі території. І козаки Оришевського розгромили татарські загони, схопили братів Гіреїв і, як полонених, відіслали до Черкас старості Михайлу Вишневецькому.

Скориставшись із послаблення Криму, козаки почали рішучіше нападати на татарські улуси. А коли хан оголосив, що готується до походу в Україну, на допомогу козакам Оришевського прибули 22 ескадрони кінноти Речі Посполитої. Це примусило хана добряче подумати, перш ніж зважитись на проголошений напад. Тим паче, що, крім військ коронного гетьмана Замойського, на боці козаків готові були виступити й особисті загони князя Костянтина Василя Острозького. Тобто трапився той рідкісний випадок, коли козаки, війська Речі Посполитої й особисті загони одного з найславетніших українських аристократів і полководців — князя В. К. Острозького — виступили єдиною збройною силою. Якби таке ставалося частіше, Україна, звичайно, зазнала б у ті часи значно менше лиха.

Ті, хто намагається вдавати, що такого гетьмана, як Оришевський, не існувало, забувають те, що він гетьманував досить тривалий час. Відомо, що під його командуванням 1585 року козаки двічі ходили на кримських татар. Під час другого походу вони розгромили ординців і, крім інших військових трофеїв, захопили ще понад 40 тисяч коней, що було величезною і дуже цінною здобиччю.

Під час сейму 1587 року здивував шляхту, сенаторів: був одягнутий по-грецьки, під час читання його прохання «сів між панами на землю по-турецьки».[1]

В 1600 році виступив посередником у переговорах уряду Речі Посполитої з козаками про умови їх участі у воєнних діях у Молдавії. 1601 року з коронним військом вирушив до Інфляндії. 27 березня 1602 року командував вдалим відбиттям нападу шведської залоги з Дорпату. Виступав на захист прав козаків та осадників, зокрема, проти утисків княжни Анастасії Воронецької 1586 року.

Помер, найімовірніше, в Гайсині (тепер Вінницька область) перед 2 березня 1605 року.

Власність[ред.ред. код]

Мав частину дідичного Оришова Ляцького. Отримав правом «доживоття» кілька великих надань. 5 вересня 1577 року король в таборі під Лятарньою надав привілей на 3 розлогі пустки Брацлавського староства: Копистрин (над р. Мурафою) біля Кучманського шляху, Гайсин та Гогуль над р. Соб — лівою притокою Південного Богу. Сігізмунд III 5 січня 1588 надав замок Лембурґ (Малопіль) — Інфляндія, південніше Кісі (пол. Kiesi). В Гайсині заклав місто, отримав для нього торгові привілеї, тут влаштував центр власних маєтків.[2]

Сім'я[ред.ред. код]

Дружина — Ядвіга Рогозинська, за Уруським, мав 2 сини: Яна, Станіслава. Дружина отримала від короля Сігізмунда ІІІ Вази право доживоття на Гайсин через заслуги чоловіка.[1]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Henryk Kotarski. Orzechowski Jan h. Nałęcz (ok.1535-1605)… S. 273
  2. Henryk Kotarski. Orzechowski Jan h. Nałęcz (ok.1535-1605)… S. 272

Джерела та література[ред.ред. код]


Попередник
Лук'ян Чорнинський
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Гетьман України
1581
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Наступник
Самійло Зборовський
Попередник
Лобода Григорій
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Гетьман України
1596
вдруге
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Наступник
Петро Конашевич-Сагайдачний
Попередник: Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg
Старший Війська Запорізького Реєстрованого
1590
Наступник:
Богдан Ружинський Войтих Чановицький