Тризуб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тризуб
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg
Деталі
«Тришула»= «три списа», символ блискавки в індуїзмі та буддизмі, зброя бога Шиви та інших богів
Гедимінові стовпи Литовської династії
Геральдична лілія, герб королів Франції з 496 року
Тризуб на монеті Ярослава Мудрого

Три́зуб (варіант — Тризу́б) — український національний герб, сучасний державний герб України у формі золотого тризубця особливої форми на синьому полі; у минулому — герб князів Рюриковичів і Київської Русі. Про походження і значення українського герба Тризуба існують різні теорії, жодна з них не є загальновизнаною, але можна виділити кілька теорій які є найбільш обґрунтованими — це трактування Тризуба як стилізованого зображення або сокола[1]-«Рарога», або якоря-хреста[2][3], або ж це «зброя богів» — птиця-блискавка у синьому небі[4].

В Скандинавії та в Північно-Західній Європі взагалі, звідки ймовірно походить Рюрик, не виявлено[5][6] знаків, подібних київо-руському Тризубу. «Ті Рюриковичі, які перейшли на московські та польські землі, втратили Тризуб безслідно»[7] («Український Тризуб»[3], с. 154).

Треба зазначити, що «нема жодного писемного свідоцтва про цей знак за часів Київської Русі» («Український Тризуб»[3], с. 129). За 25 років незалежності України інститути Академії наук України та університети України не провели жодної наукової конференції з питання Тризуба[3].

Зміст

Різні поняття — Тризуб та тризубець[ред.ред. код]

Поняття «тризубець» є значно ширшим за поняття «Тризуб». Під «Тризубом» розуміється сучасний герб України та герб Київської Русі (герб Рюриковичів), а також «знаки, які з ними генетично пов'язані». А «тризубці» — це поняття графічне. Знаки «тризубці» розповсюджені дуже широко в різних культурах світу, деякі «тризубці» можуть виявитися спорідненими з Тризубом, але в кожному окремому випадку таку спорідненість треба доводити.

Взагалі-то «процес вивчення походження та значення Тризуба» насамперед полягає в тому, щоб віднайти споріднені йому «тризубці» та інші символи, й знайти пояснення їх значення.

Історія Тризуба[ред.ред. код]

В Київській Русі Тризуб був знаком князів Рюриковичів, але точаться суперечки на тему, чи був Тризуб знаком лише Рюриковичів, або ж давнім знаком слов'ян, ширше — індоєвропейців.

«Тризубці» відомі з часів Трипілля та давніх індоєвропейців[ред.ред. код]

Знаки подібні Тризубу (тобто «тризубці») добре відомі у давніх індоєвропейців — ці тризубці означали блискавку у богів грому (таких як хаттський Тару, субарійський Тешуб), у індуїстського бога-руйнівника Шиви. По аналогії з вказаними богами, існує гіпотеза, що в Київській Русі Тризуб був знаком блискавки слов'янського бога грому Перуна.
Найдавнішим «тризубцем богів, який можна пов'язати з Україною» є тризубець накреслений на животі глиняної статуетки богині «Lady Bird»= «Пані птиця; Птах Богоматері»[8], цей тризубець за формою тотожний тризубцям на плитках церкви Успіння Пресвятої Богородиці в місті Володимирі Волинському (церква збудована в 1160 році), а тризубці з цієї церкви, безумовно, є генетично пов'язаними з гербом Тризубом. Згадана статуетка «Lady Bird» походить з археологічної культури Вінча, а культура Вінча споріднена культурі Трипілля — обидві ці культури входять в археологічну культуру «Стара Європа» (VI—IV тис. до н. е.). Населення Трипілля виготовляло глиняні статуетки богинь, які були подібними до статуетки «Lady Bird», але тризубців на них не виявлено.
Двозубець Святослава Великого дуже подібний за формою до двозубців, які були знаками Мінойської культури.
Римський поет Валерій Флакк в книзі «Аргонавтики вісім книг» (I ст.) писав, що скіфи (на теренах сучасної України) зображували на щитах «розділений на три часті вогонь», тобто вогненний тризубець; і, мовляв, саме від скіфів римляни перейняли цей звичай — почали малювати на своїх щитах «тризубець, який складається з трьох блискавок з червоними крилами»([4], с. 9).
В подальші епохи на теренах України постійно зустрічався знак тризубець:
 — «в Луговій Могилі біля Олександрівська [сучасне місто Запоріжжя] на Запорожжі знайдено бронзовий тризуб походження ще з ІІІ−IV століття по Христі… Є тризуб і на намогильній плиті французької королеви Анни Ярославни (1032−1075)»[9]

Київська держава[ред.ред. код]

Особисті знаки князів династії Рюриковичів

Визначити значення Тризуба не просто, хоча б тому, що про нього нема жодних письмових згадок в джерелах Київської Русі, історики навіть не знають його київо-руського імені.
На теперішній час найдавнішими артефактами з київо-руським Тризубом є: двозуб Святослава Великого (його зображено на печатці, яку знайшли в 1912 році при розкопках Десятинної церкви)[10] та тризуб на золотих та срібних монетах Володимира Великого. В болгарському літописі «Хроніка Манасії» (XIV ст.) є зображення війська Святослава під Доростолом з прапорами, на верхів'ях держаків яких зображені тризубці.

Велике враження на сучасників справили Тризуби на цеглинах Десятинної церкви в Києві (986—996); Тризуби відлиті на плитках-кахлях Успенської церкви у Володимирі Волинському (1160); поодинокий Тризуб надряпаний у Софійському соборі (в Києві) на стовпі південній галереї, яка до перебудови була зовнішньою північною стіною собору; вважають, що за формою цей знак належав Брячиславу Изяславичу[10].

В наш час (2016 рік) «відомо більше двох тисяч предметів, що несуть зображення знаків Рюриковичів»[10]: монети, підвіски, печатки, персні-печатки, пломби, прикраси на піхвах мечів та на мечах, знаряддя праці, посуд, рукописи; цегла, кахлі, камені церков, замків, палаців. Особливо багато Тризубів в різних варіантах зображено на києво-руських підвісках, які були «ярликами-посвідченнями чиновників Київської Русі».

Тризуб став спадковим геральдичним знаменом для нащадків Володимира Великого — Святополка І (1015—1019), Ярослава I Мудрого (1019—1054) й інших князів.

Двозуб був знаменом Із'яслава Ярославича (1054—1078), Святополка II Із'яславича (1093—1113), галицького князя Льва І Даниловича (1264—1301).

«Знак Рюриковичів» був поширений по всіх князівствах Київської держави протягом кількох століть, але «знак Рюриковичів» зазнавав змін, у деяких князів навіть перетворювався з тризуба на двозуб; або ж до класичного Володимирового тризуба додавали хрест на одне з рамен чи збоку, півмісяць, орнаментальні прикраси тощо. Історики встановили, що при переході герба від батька до сина, в «батьківській варіант» вносилися невеликі зміни — таким чином виникло чимало різновидів «знака Рюриковичів». Сучасна історіографія знає близько 2 сотень різновидів Тризуба.

Також Тризуб використовували також як символічний і релігійний знак в українському фольклорі і церковній геральдиці.

Загальна кількість відомих науці «знаків Рюриковичів»[ред.ред. код]

Найновіші наукові розробки з класифікації княжого знаку Рюриковичів належать С. В. Белецькому. Згідно його досліджень, для 39 князів V—VII колін роду Рюриковичів, які жили в кінці Х — початку ХІІ ст., зараз відомо трохи більше 14 різновидів знаків, тобто власними гербами користувалися біля З6% князів. Для представників шести наступних поколінь Рюриковичів (близько 280 осіб), які жили в ХІІ-ХІІІ ст. С. В. Белецький наводить більше 250 типів княжих знаків, тобто «особисто-родовими знаками» користувалися більше 90 % князів Рюриковичів (див. «Український Тризуб»[3], с. 132).

Період забуття Тризуба[ред.ред. код]

Згортання вживання Тризуба розпочалося з середини XI ст. — тоді Тризуб перестали карбувати на монетах Київської Русі, бо лише три князі Русі розміщували Тризуб на своїх монетах[10]:

Печатки з зображення «знаку Рюриковичів» використовували в X—XIII ст.[10]

В середині XIII ст. «знаки Рюриковичів» повністю зникли з ужитку як державні або особисті знаки князів[10].

Період забуття Тризуба тривав з середини XIII сторіччя аж до кінця XVIII сторіччя, коли були знайдені перші монети Київської Русі з цим знаком. Спроби пояснити Тризуб почалися з початку XIX сторіччя — сам термін «Тризуб» вперше вжив історик Микола Карамзін в творі 1815 року.

ХХ століття[ред.ред. код]

Печатки 1918—1920. Музей УНР

По відродженні української держави, 15 (2) листопаду 1917 року на «Підготовчій комісії» Михайло Грушевський запропонував як герб України — золотий плуг, а професор Дмитро Антонович запропонував[9] Тризуб, який в грудні 1917 року був прийнятий як герб УНР та розміщений на грошах УНР:
 — «Прийнятий в грудні 1917 року Українською Центральною Радою державний герб тризуб зайняв своє перше і почесне місце на першому державному банкноті Української Народної Республіки — 100 карбованців, виданому 24 грудня 1917 року»[9].

Остаточно Володимирів тризуб був прийнятий на пропозицію Михайла Грушевського, як Великий і Малий державний Герб УНР у відповідному орнаментальному обрамуванні — Малою Радою (12 лютого 1918 року у Коростені) та Центральною Радою (22 березня 1918 року). Автором проектів був Василь Кричевський. Тоді ж (22 березня 1918) схвалено велику й малу печатки УНР зі знаком тризуба. Він фігурував на «державних кредитових білетах, банкнотах» (автори проектів Георгій Нарбут, О. Красовський, І. Модзалевський, В. Кричевський й ін.) Української Народної Республіки, згодом — на грошах Української Держави гетьмана Скоропадського та Директорії Української Народної Республіки.

Як герб Української Держави тризуб залишився за гетьманату Скоропадського (1918), а далі й за Директорії УНР. Емблемою Українського Чорноморського флоту (закон від 18 липня 1918) був тризуб з хрестом угорі. 15 березня 1939 року Сейм Карпатської України теж визнав тризуб з хрестом за державний герб. «Організація українських націоналістів» своїм гербом має тризуб, в якому середній зуб замінений мечем. Деякі організації українських католиків мають емблеми у вигляді тризуба з хрестом.

На початку 1990-х років серед істориків точилися дискусії про правомірність використання тризуба як державного герба. Противники тризуба твердили, що це був знак династії Рюриковичів і ніякого стосунку до всього українського народу він не має. Українці ж самі видобули цей герб із глибини тисячоліть, повернувши його із небуття, з непам'яті. У рамках цієї дискусії варто згадати Володимир Шаяна, який назвав тризуб «Великим Таїнством Української Душі».

Після відновлення української національної державності Верховна Рада України своєю постановою «Про державний герб України» від 19 лютого 1992 року затвердила тризуб як Малий герб України, вважаючи його головним елементом Великого герба України. Тризуб став офіційною емблемою нашої держави. Нині за Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 року, головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (тризуб) — малий Державний Герб України.

«Старі гіпотези» щодо значення Тризуба (від XIX ст. до розпаду СРСР)[ред.ред. код]

Перелік гіпотез від XIX до середини XX ст. щодо значення та походження Тризуба[ред.ред. код]

Відомий дослідник Тризуба В. Січинський навів в своїй книзі перелік трактувань Тризуба по стану на середину XX сторіччя:
«1. Схематизоване і стилізоване відображення голуба як символу св. Духа чи іншої птиці (автори: Кене — норманський крук, Кунік, Стасов, Гільдербранд, Арнс).
2. Стилізована квітка, трисвічник чи орнамент (Шодуар, Войєков, Сахаров, І. Толстой, Шуберт, Кондаков, Левшинський, Таубе).
3. Схематичний рисунок лука зі стрілою, згодом під назвою „куша“, уживаний як знак київського магістрату в XVI—XVIII ст. (А. Толстой).
4. Голова (закінчення) булави або князівського скіпетра, або корони як символ влади (Уваров, Самоквасов, Вільчинський), подібно тому, як у XVI—XVII ст. таке значення мала булава, пернач, чи чекан (М. Грушевський).
5. Корогва (прапор), поділений на три частини (Тілезіус, Салєт).
6. Мотив корабельної котви (тобто якоря) (Бартоломей).

Шеврон батальйону „Донбас“
Герб з якорем.
Герб міста Стара Ладога (Ленінградська область), затверджений 2007 року, до того герб не містив сокола

7. Рунічне письмо (Й. Толстой, Кунік, Болсуновський, Орешніков, Чернев).
8. Монограма Володимира (грецькими літерами „ВАСІЛЕУС“, чи „БАЗІЛЄУС“), володаря чи інша монограма (Болсуновський, Соболевський, Скотинський).
9. Слово чи ціле речення (Пачовський, О. Пастернак).
10. Символ блискавки, подібний до „знака зміїв“ індіанських племен Північної Америки (В. Кедровський)»[11]

Предметне трактування[ред.ред. код]

Так звані «предметні гіпотези» намагаються відшукати «тризубці» серед об'єктів навколишньої дійсності. Деякі дослідники вважають Тризуб відтворенням форм верхньої частини скіпетра візантійських монархів, скіпетра скіфських царів, зображенням корони, тобто предметів, що символізують державну владу. Інші вказують на те, що тризуб нагадує обриси птаха, уособлюючи норманського крука, слов'янського сокола або голуба Святого Духа. Також є фахівці, які вважають, що Тризуб є стилізованим символом сокола, який був священним птахом і символом Першобога для слов'ян. Значна частина фахівців припускає, що цей символ — емблема, пов'язана з конкретним предметом людської життєдіяльності — якорем[2], норманським шоломом, сокирою, прапором, рибальським знаряддям, луком зі стрілою, колоском тощо.

Тризуб як атакуючий сокіл-«Рарог»[ред.ред. код]

Популярною є трактовка, що тризуб нібито є «соколом який падає на здобич»[12].

Трактовка «сокіл-Рарог» містить в собі дві різні трактовки, тобто:

  • Або Тризуб — це знак «геральдичного сокола» (цю версію висунув С. О. Гедеонов, а розвивав О. М. Рапов), найчастіше уявляють «сокола вниз головою» (О. П. Черних); але зображення сокола у вигляді тризубця не має аналогів ані в європейській геральдиці, ані в Азії. Також в Київській Русі не знайдено якихось «проміжних форм» між Тризубом та соколом, тобто «Тризубів чи двозубців, які б мали „риси не стилізованого, а реального зображення сокола“».
  • Або Тризуб — це знак «міфічного сокола, який є втіленням Рарога, бога небесного вогню, тобто блискавки» — цю трактовку висунув донецький дослідник О. П. Черних. До Черних не було тези про «бога вогню Рарога», а Гедеонов казав про «рерика» як про «звичайного сокола» («Український Тризуб»[3], с. 165). Трактовка Тризуба як «вогненого Рарога» є близькою до трактовки Тризуба як «знака блискавки» Перуна чи Великої богині. Одночасно О. П. Черних вважав, що «середній зуб Тризуба» є «зображенням головного атрибута бога Перуна — тобто громової стріли (блискавки) або променя»[13].

На користь трактовки Тризуба як «вогненного бога Рарога» наводять такі аргументи:

Герб Мекленбурга (так по-німецьки називається країна бодричів-ререгів), на якому, можливо, зображено Рарога
Герб поморських слов'ян (середньовічна Померанія, сучасна Північна Польща)

Можна додати, що на гербі Мекленбурга (німецька назва країни бодричів) та на гербі поморян (вони етнічно близькі бодричам, землі поморян в наш час — це Північна Польща) зображено одного й того ж «звіра (грифона) червоного кольору, з крилами та чотирма лапами», який, ймовірно, є зображенням вогненного Рарога. Тобто при вивченні теми сокола-«рарога» виявляється, що назва «Рарог» в міфах західних слов'ян стосувалася передовсім не «реального сокола», а «божества вогню та вітру» — «Рарога».
Також варто додати, що культ «божества блискавки та вітру» є у багатьох народів, є дуже старовинним, а зображення «Рарога» нагадує передовсім зображення богині вітру та бурі «Зу» («Анзу») у шумерів та вавилонян; або скіфського грифона.

Згідно літописів, місцем, в якому найперше висадився варязький князь Рюрик та його брати Синеус та Трувор було село Ладога (сучасне село «Стара Ладога» Ленінградської області). Російські історики інколи називають село «Ладогу» — першою столицею варязької Русі. До 2007 року на гербі Старої Ладоги були зображені «ворота шлюза та море», але 20.11.2007, щоб підкреслити зв'язок з Рюриком (чи з Рарогом) був прийнятий новий герб — «сокіл, який пікірує» (обриси сокола близькі до українського герба Тризуба; сокіл — золотий, тло — червоне)[14].

В 2008 році в селищі Стара Ладога (Ленінградська область) було знайдено уламок глиняної ливарної форми з зображенням птиці[15]. Знахідку віднесли до приблизно 925—950 років, а за формою та «птиця» дуже нагадувала «сокола на монетах данського конунга Анлафа Гутфрітссона», 939—941 рр. (графство Йорк, Коппергейт, Англія)[16]. Цей уламок формочки намагалися об'явити як «найдавніший прототип герба Тризуба», але насправді цю формочку можна пов'язати лише з монетами Анлафа Гутфрітссона, але для зв'язку з Тризубом підстав нема.

Тризуб як ворон бога Одіна[ред.ред. код]

В XIX сторіччі скандинавський дослідник Кене висловив думку, що Тризуб означає скандинавського крука (ворона), якого досить часто вікінги зображували на своїх прапорах. Для вікінгів цей крук символізував «крука бога Одіна»[17].

Філософське трактування[ред.ред. код]

Існують трактування Тризуба як символічне зображення ідеї, поняття або явища. Є думка, що тризуб Володимира — це символ ідеї державної влади. За іншими версіями — символ влади над трьома світами — небесним, земним і підземним, або ж символ-ключ до розуміння алфавітів земної писемності.

Але ці трактовки про «три сфери — небесну, земну, підземну» (або про три царства — неба, землі, пекла; або про три стихії — сонця, повітря, води; або, що це знак Святої Трійці — перелік див. в книзі «Український Тризуб»[3], с. 125—128) не витримують критики, оскільки це лише короткі гіпотези без будь-якої вагомої аргументації; гіпотези, які не спираються на якісь джерела; які не є результатом системного вивчення проблеми.

Графічне трактування[ред.ред. код]

Тризуб у формі монограми ВОЛЯ на монеті Володимира (Великого) Святославовича
Монети «деньє», карбовані в Ахейському князівстві хрестоносців княгинею Ізабеллою в 1297—1301 роках, Східна Греція

«Графічними трактуваннями» ми умовно називаємо трактування, які вбачають в Тризубі набір літер чи візерунків:
1) Одні науковці вбачають у цьому символі слово, монограму, тобто сплетіння кількох початкових літер у вигляді вензеля для позначення імені, слова. Авторство цих слів приписують не тільки власне українцям, а й візантійцям, грекам. Наприклад: 
— історик Карл Болсуновський вбачав у тризубі в'язь з літер слова грець. «басилевс»="цар"; 
— українські націоналісти умовно вважають Тризуб зашифрованим словом «ВОЛЯ».
2) Інші вважають, що Тризуб являє собою один зі знаків писемності:
 — або походить від букви глаголиці «Шта», нащадком якої є українська «Щ»; буква «Шта» також позначало число «800»;
 — або походить від скандинавської руни «Альґіз», яка означає «захист»;
 — або від грецької літери «псі», яка означає «дух, душа»; 
— або від давньоєврейської літери «шин», яка в іудаїзмі є знаком єдиного Бога;
 — або це кирилична літера «Ш», яка раніше означала цифру 3.
3) Інші дослідники пов'язують зображення тризуба з орнаментом, тобто візерунком, побудованим на ритмічному чергуванні та поєднанні геометричних елементів або стилізованих зображень живих і неживих предметів. Вважається, що цей орнамент міг мати візантійське, східне, слов'янське або ж варязьке походження.

Спекулятивні та компрометуючі гіпотези щодо значення та походження Тризуба[ред.ред. код]

Цеглини з Саркелу з тюркськими тамгами (тризубцями). Саркел побудовано в 834—837 рр., зруйновано Святославом в 965 р.

Серед трактувань Тризуба є й такі, які намагаються довести, що цей знак Київська Русь сприйняла від своїх ворогів: хазар чи монголів.

Про тризубець Чингісхана[ред.ред. код]

Запозичення Тризуба від монголів Чингісхана неможливе, бо «Тризуб Чингісхана» (тобто знак «Сульде[ru]») з'явився на теренах Київської Русі через кілька століть після появи на Русі «Тризуба Володимира»[10].

Про тризубець хазар[ред.ред. код]

В інтернеті широко розповсюджена так звана «хазарська тамга[18], на якій зображений явний аналог Тризуба», але насправді ця «тамга» знайдена біля Новгорода (а зовсім не в хазарських поселеннях)[10], і це взагалі не «тамга», а «ярлик-посвідчення чиновника київського князя» — таких «ярликів-посвідчень київо-руської доби» знайдено понад сотню на землях Київської Русі, а у хазар їх не було. Та й не міг Святослав Великий узяти герб від розбитих ним хазар, бо переможці (Святослав) не беруть своїми гербами «герби переможених» (хазари).

Але ж таки на цеглинах хазарської фортеці Саркел дійсно були начертані десятки різних «тюркських тамг», серед яких є тризубці та двозубці. На цій підставі С. Б. Белецький (найвідоміший представник «російської школи з дослідження Тризуба») заявив, що «не виключає», що можливо «двозуб Рюрика» походить з Хазарії:

  • «Серед графіті Хазарії VIII—IX ст. серійно представлені прості двозубці, подібні до найдавніших руських княжих знаків (Флерова 1997: 155, табл. XXI). Тому я не виключаю, що соціально престижний символ у формі двозубця був запозичений Рюриком саме від Хазарського каганату. У світлі давно зазначеного (Коновалова 2001: 108—135; тут же основна історіографія) запозичення Руссю від хозар титулу правителя („хакан“)… Правда, титул „хакан“ відомий у „росів“ з кінця 830-х рр. (Давня Русь 1999: 288—290)»[10].

Водночас С. Б. Белецький справедливо зауважив, що аналогів Тризуба (чи двозубця) нема в Скандинавії, з «Боспорськими тризубцями» Тризуб не можна пов'язувати із-за розриву в часі між Руссю та Боспором в кілька сторічь. Тому перший висновок С. В. Белецького: «двозуб Рюрика та Святослава» виник саме у Східній Європі.

«Хазарську гіпотезу» С. В. Белецький будує на тезі про те, що двозуб був «соціально значимий у хазар, й тому Рюрик запозичив його», але цю гіпотезу він не аргументує, бо її аргументувати нема чим:

  • В артефактах Хазарії нема жодної монети, підвіски, ювелірного виробу з накресленим на ньому двозубцем чи тризубцем. Тобто правителі-хакани не мали своїм гербом двозубець чи тризубець, і тому він не міг бути «соціально почесним для князя Русі», бо для «князя Русі» не було почесно перейняти символ будь-якого роду окрім царського. Більше того, в часи Рюрика навряд чи руси стали б переймати навіть герб-тамгу хакана Хазарії.
  • «Значки Саркела» мають десяток варіантів, фактично нема навіть кількох однотипних, це «зібрання тамг різних родів», тобто для самих хазар двозубець чи тризубець не був «більш почесним», аніж тамги у вигляді квадратиків та візерунків. Руси не могли перейняти у хазар «виключну повагу до тризубця, двозубця», бо у самих хазар такої поваги не було.
  • «Соціально значимий» — це або «належний верховному правителю», або «належний богам». Дійсно, «двозубці та тризубці Саркела» могли бути знаками тюркських богів (бо в часи будівництва Саркелу хазарський хакан ще не прийняв іудаїзм, та й вказані значки не є знаками іудаїзму), такими як «лучок богині Умай» у вигляді тризубця; або як тризубець-«знак Сульде», який був гербом Чингісхана. Але це вже релігійні знаки, а руси (тим більш варяг Рюрик) не вклонялися тюркським богам та їх символам.

Ця проблема, вочевидь, має таку відповідь: теза про пряме запозичення Тризуба від хазар суперечить існуючим фактам; тризубці різних народів (зокрема слов'ян та тюрків-хазар) можливо мали спільне коріння, бо походили з міфів, які існували в дуже стародавні часи (можливо ще в часи «Старої Європи») або в часи скіфів[4]; «тризубець Київської Русі» більш доречно пов'язувати з аналогічними знаками у стародавніх індоєвропейців, аніж з тризубцями хазар.

У хазар практично не існувало іудаїстської символіки, а існувала лише тюркська[ред.ред. код]

Варто також уточнити, що у хазар практично не існувало іудейської символіки, а була присутня майже виключно тюркська релігійно-побутова символіка:

  • «Що ж стосується поточних археологічних досліджень, то справа не в тому, що ми не знаходимо слідів іудаїзму, а в тому, що розкопки постійно, повсюдно і в усіх типах пам'яток Салтівської культури VII—X ст. виявляють абсолютне панування язичництва»[19].

Гіпотези, які не мають обґрунтування[ред.ред. код]

Подекуди в пресі з'являються твердження (які видають за науковий факт), що посли князя Ігоря Старого в Константинополі підписували договір з греками та поставили на цьому договорі печатки з Тризубом, зокрема про це писав Володимир Трембіцький:

  • «Були тризуби також на печатках Київської княжої держави, зокрема на печаті при акті договору із греками 944 року за правління на київському троні князя Ігоря (912−945)»[9].

Але, як пояснюють О. Бєлов та Г. Шаповалов, це лише гіпотеза, яку висловив дослідник А. А. Молчанов[ru], насправді ж не існує ніяких відомостей про такі «печатки Ігоря з Двозубом чи Тризубом» (див. «Український Тризуб»[3], с. 127).

В пресі подекуди зустрічається твердження, що Тризуб походить з Атлантиди. Але кожен може пересвідчитись, що у Платона в діалогах «Тімей» та «Критій» (з яких світ вперше почув про Атлантиду) нема взагалі слова «тризубець», нема згадок про синьо-жовті герби або прапори. Замість незнайденої Атлантиди, українцям краще було б дослідити знаки давніх цивілізацій «Старої Європи», Трипілля та індоєвропейців.

Немає поки що ніяких підстав гіпотеза про зв'язок Тризуба з гербом Барбадоса — чорний тризубець на синьо-жовтому прапорі.

В середньовічних джерелах Київської Русі та Європи взагалі нема відомостей про те, що Тризуб (чи двозубці, тризубці) були знаком Перуна. Зв'язок між Перуном та Тризубом можна виводити по аналогії з іншими «богами грому» (Тару, Тешуб, Адад), але прямих середньовічних відомостей про такий зв'язок нема.

Методологія дослідження[ред.ред. код]

Методологічна вимога: показати «генетичні зв'язки» та «безперервність традиції»[ред.ред. код]

Будь-яке твердження про зв'язок Тризуба з іншим тризубцем (або з «не тризубим» знаком чи божеством) потребує, щоб було доведено їх походження зі спільної традиції (генетичні зв'язки), та щоб був продемонстрований безперервний зв'язок між Тризубом та його «предками» (вимога безперервності традиції).
Наприклад, якщо вважати Тризуб «не релігійним знаком, а виключно знаком власності Рюриковичів», то Тризуб не можна зв'язувати з «тризубцем Шиви» та з будь-якими іншими тризубцями за межами роду Рюриковичів. Але якщо вважати, що Тризуб був «знаком культурно-релігійної традиції», то тоді Тризуб можна зв'язати з «тризубцями» тих релігій та культур, які близькі до «релігії та культури Київської Русі» («близькі», тобто мають або генетичні зв'язки, або мали спільну історичну долю з Київською Руссю).

Потреба широкого, системного вивчення Тризуба[ред.ред. код]

Майже усі запропоновані «гіпотези про значення Тризуба» не витримують критики. Їх спільним недоліком є відсутність системного вивчення питання. А по-друге, майже усі трактовки Тризуба шукають його витоки виключно в Скандинавії або в Греції. Зокрема:
 — гіпотеза про сокола-рарога орієнтується на вплив зі Скандинавії в IX сторіччі;
 — гіпотеза про якір-хрест орієнтується на вплив з Греції та з грецького християнства в IX сторіччі.
Але такі грецько-скандинавські рамки дуже звужують межі пошуку значення Тризуба.

Володимир Січинський писав щодо методології вивчення Тризуба:
 — «У вивченні знаків (гербів) та старих символічних, емблематичних рисунків потрібна ширша база, треба брати під увагу весь комплекс культурного процесу даної території. Зокрема, необхідна глибока історично-порівняльна метода, де мусимо йти у відворотному часовому напрямку. В старі часи жодна емблема, чи знак не були випадково придумані,…лише прив'язувалися до якоїсь давнішої традиції, до глибшого символічного значення та виконували функцію емблеми саме тому, що були уже раніше відомими, що були освячені віками»[20].

Тобто для правильного трактування Тризуба потрібно вивчати «тризубці» та міфи народів, які споріднені з українцями (слов'яни, скіфи), стародавніх індоєвропейців (традиція Вед, індуїзм, буддизм, традиція іранців), сусідніх народів (греків, кельтів, скандинавів, фіно-угрів, тюрків); а також треба вивчати значення «тризубців» у великих світових цивілізаціях.

Факти, які треба брати до уваги при вивченні Тризуба[ред.ред. код]

Київо-руський Тризуб відсутній в Скандинавії[ред.ред. код]

Парадоксом є той факт, що в Скандинавії (батьківщина Рюрика) не знайдено аналогів Тризуба:

  • «Треба підкреслити, що досі не було знайдено жодного тризуба в Скандинавії, не тільки українського (київського) типу, але й взагалі знака, про котрий можна було б сказати, що він міг би бути прототипом українського тризуба… Таубе вказує на примітивну різьбу Рогувальда в храмі Скара (Середня Швеція), де є мініатюрний і зовсім неясний знак із трьома кінцями, що ніби нагадує тризуб. Далі Таубе покликається на рунічний камінь із хрестом в Єлінге (Ютляндія). На цьому камені можна розпізнати лише одну-єдину петлю плетінки, але Таубе „ничтоже сумяшеся“ просто додає в своїй фантазії два „крила“ та всі інші елементи українського тризуба… Такою „методою“, очевидно, можна довести існування тризуба в кожному орнаменті!»[5]

Також С. В. Белецький (найбільш відомий дослідник «знаків Рюриковичів» в сучасній Росії) заявляє про відсутність в Скандинавії аналогів «Двозуба Святослава Великого» чи Тризуба:

  • «ни в Скандинавии, ни в Западной Европе знаковые системы VIII—IX вв., в основе которых находилась бы фигура двузубца [Рюриковичей], мне неизвестны. Таким образом, социально престижный изобразительный символ в виде двузубца не был принесен первым династом [Рюриком] из-за моря, а появился уже в Восточной Европе»[6].

Пам'ять про Тризуб зникла одночасно зі зникненням двоєвіри[ред.ред. код]

Окрім того, існує кілька «загадок Тризуба», на які вказані інтерпретації не відповідають.
1) Абсолютно незрозуміло, чому в письмових джерелах Київської Русі та Московії відсутня згадка про «знак Рюриковичів»; немає його опису і зображення. Не вдалося знайти навіть «київо-руської назви Тризуба». За часів Богдана Хмельницького про Тризуб нічого не знали. Тризуб відкрили лише в XIX сторіччі — нумізмати і археологи побачили його на монетах Київської Русі.
Це «забуття знака Рюриковичів» тим більше дивно, що самих Рюриковичів дуже добре пам'ятали і надзвичайно шанували. Наприклад, після смерті Бориса Годунова на престол був покликаний Василь Шуйський з віддаленої «суздальської гілки Рюриковичів», цей останній цар-Рюрикович був царем до 1610 року, а про «знак Рюриковичів» в ті часи давно забули.
2) Характерно і те, що «забування Тризуба» відбулося в період XIII столітті, тобто в період, коли закінчилася епоха двовір'я, тобто правлячий клас забув залишки язичництва. І в цю ж епоху зникає вживання Тризуба як «знака Рюриковичів».
Ці «загадки Тризуба» можна пояснити тим, що Тризуб був «язичницьким знаком» і тому монахи-літописці не згадували про нього в джерелах Київської Русі, а Рюриковичі з тієї ж причини відмовилися від цього «знаку Рюриковичів».

На цьому тлі виглядає сумнівною гіпотеза про походження Тризуба від християнського знаку якір-хрест.

Тризуб як оберіг на Західній Україні[ред.ред. код]

«С. Шелухін ще у 1934 р. писав про поширену здавна серед українців і зафіксовану етнографічно на початку ХХ ст. народну традицію використання знаків-оберігів у вигляді тризубів» («Український Тризуб»[3], с. 169).

Парадокс — «підвіски з Тризубом» як оберіг у фіно-угрів в Латвії[ред.ред. код]

Починаючи з XIX ст. на території Київської Русі та Прибалтики археологи виявили понад сто «підвісок зі знаками Рюриковичів». Їх поділяються на ранні (X—XI ст.), пізні (XII—XIV ст.), сумнівні[10]. Також їх поділяють на металеві (срібні, мідні), які вважають «знаками княжих чиновників X—XI ст.»; та «кістяні підвіски», які вважають прикрасами або іграшками.

На цих підвісках з великою майстерністю відображені Тризуби Ярослава Мудрого та інших князів Русі. Здебільше ці підвіски знаходять побіля Києва, Новгорода, на шляху з варяг в греки; але є й такий парадокс — стосовно металевих «ранніх підвісок», то 27 було знайдено в землях фіно-угорського народу «ліви» (Латвія), 19 — на Русі, 4 — у басейні верхньої Волги та в басейні Ками; і 1 — в басейні Немана[21]. «В Латвії такі підвіски носили з кінця XI до XIII століття. Тільки чотири з них знайшли при розкопках городищ (Турайде, Даугмале, Кокнесе), всі інші в могилах. При цьому десять підвісок були виявлені в жіночих, а шість в дитячих похованнях {Знаки Рюриковичей или подвески знатных ливских женщин//Восточный путь. Austwegr. 1996. № 2. С. 31.}… З'ясувалося, що жителі Прибалтики копіювали спочатку підвіску з тризубом Ярослава Мудрого, а після перерви — підвіску зі знаком якогось руського князя, який жив не раніше XII ст.»[21]

Дослідники підкреслюють, що знайдені в Латвії «підвіски зі знаком Рюриковичів» (а також два накінечника піхов меча з тим же знаком з Турайдас Путелі і Крімулдас Ліепенес) були місцевим виробом; але в районах де були знайдені ці підвіски, компактно проживали «венди» (так фіно-угорці «ліви» називали русів)[22]. «Причому, оскільки підвіски зі знаком Рюриковичів на території Латвії в основному знайдені в багатих жіночих похованнях,… то вони цілком ймовірно служили особливим знаком жінок зі знатних родин»[22].

З цієї інформації можна зробити висновок, що фіно-угорці «ліви» вбачали у «підвісках з тризубцями Рюриковичів» релігійний знак, який повинен був забезпечити небіжчику «сприяння богів» в потойбічному світі. А оскільки ці підвіски клали переважно в могили жінок, то божество з яким вони асоціювалися, було, певно, «покровителем жінок; Великою богинею, яка опікувалася і сім'єю-коханням, і війною». Вказані «підвіски з Тризубом» за розміром та за використанням — нагадують традиційні для фіно-угрів амулети (шаманські бляшки) з зображенням бога «Сульде[ru]», які мали вигляд бляшки у вигляді птиці з людським обличчям на груді. Варто зазначити, що «Сульде» був, серед іншого, божеством влади, перемоги, і проявляв себе у вигляді блискавки.

«Нові гіпотези», які виникли в часи після розпаду СРСР. Міфологічні паралелі[ред.ред. код]

Після розпаду СРСР історичні дослідження в Україні та Росії активізувалися на усіх напрямках, зокрема, на напрямку трактування Тризуба. «Новими» можна вважати трактовки Тризуба, які вважають його язичницьким знаком, який має аналоги в багатьох стародавніх культурах.

Тризубці, як знаки верховних богів[ред.ред. код]

Тризубці є одними з найдавніших знаків на землі. Вони трапляються на наскельних малюнках, на стародавніх гончарних виробах, монетах, прикрасах. Так, на Поділлі знайдені наскельні рельєфи з тризубцями, які зроблені у IV—III тис. до н. ч., в Ольвії — тризубці першого тисячоліття до н. ч., на монетах Босфорського царства карбувалися тризубці з V ст. до н. ч. Тризубцем був увінчаний шолом Урартського царя в VII ст. до н. е. Відомо також, що сармати використовували тризубці у своїх тамгах. Форму перевернутого тризубця має герб кримських татар — «тарак тамга» (крим. taraq tamga). Форму тризубця має також герб Литви — «Гедимінові стовпи», «Колюмни».

З тризубцем зображували таких божеств, як: грецький Посейдон, етруський (а пізніше римський) Нептун, скіфський Тагімасад, слов'янський Перун. В Індії носіями тризубця є божества Шіва, Махакалі, Аді Шакті, Дурга, Ганеша[23]. В індійському пантеоні богів тризубець — це блискавка бога Шиви, з допомогою якого він відправляє світ у хаос, а потім із хаосу створює новий світ, і так повторюється без кінця.

Тризуб як «зброя богів», як знак птиці-блискавки, Великої богині перемоги[ред.ред. код]

Ряд дослідників висловили думку, що Тризуб є «релігійним знаком, подібним до хреста або свастики» (А. Портнов, Н. А. Соболєва, А. Л. Карнаух[4]), або «релігійним знаком Великої богині» (Ф. Є. Фльорова, Н. А. Соболєва, А. Железний[24], А. Л. Карнаух) (див. «Український Тризуб»[3], с. 130, с. 137).

Дослідження Н. А. Соболєвої та «тюрксько-болгарські тризубці та двозубці»[ред.ред. код]

Спеціаліст з геральдики Н. А. Соболєва (Росія) розглядала Тризуб з точки зору Євразійської єдності, і зібрала інформацію про «тризубці, як знаки верховної влади» в період ранього середньовіччя у народів Євразії, від монголів до болгар, хазарів, русів. Н. А. Соболєва звернула увагу на роботи болгарських істориків:

  • В. Бешевлієва, який в середньовічній Болгарії фіксує використання грецької літера «Υ» (іпсілон) як «охоронного язичницького знаку верховного тюркського бога Тенгрі», зі значенням «боже поможи» (див. «Український Тризуб»[3], с. 137—138).
  • Болгарська дослідниця П. Петрова зазначає, що знак «Υ» («іпсілон», двозубець та тризубець) можна бачити на мідних монетах болгарських царів Шишманів (XIV—XV ст.); на монеті ми бачимо зображення царя, який у лівій руці тримає хрест, а у правій — тризубець (див. «Український Тризуб»[3], с. 139).

Дослідниця Болгарії та Хазарії Ф. Є. Фльорова (її висновки цілковито поділяє Н. А. Соболєва) звертає увагу на те, що серед графічних малюнків в Першому Болгарському царстві (681—1018 рр.) існує «антропоморфна фігура з піднятими руками» — цю фігуру Ф. Є. Фльорова вважає зображенням Великої богині[ru], та прообразом двозубця та Тризуба. Причому вона зазначає, що у хазар та болгар — двозубці та тризубці мали практично однакове значення (див. «Український Тризуб»[3], с. 136—137). Фльорова «наводить також свідчення щодо того, що емблемою Великої богині[ru] у контексті індоєвропейської традиції міг бути і знак тризубця»[25].

Н. А. Соболєва вважає, що «як знаки Рюриковичів були прийняті язичеські культові символи, магічна природа яких безумовна (Стависький)… Дослідники золотоординських старожитностей доводять, що у татаро-монголів, як у деяких народів Євразії, двозубець і тризубець були тамгами роду, який царював… Однак, вважає Соболева, найбільш близькі аналогії двозубцям і тризубцям простежуються в Хазарії, Волзькій і Дунайській Болгаріях» (див. «Український Тризуб»[3], с. 134).

У висновках Н. А. Соболєва характеризує Тризуб як «сакральний, магічний символ, релікт колишніх вірувань… Пізніше відбулася його трансформація у знак княжої власності, „знак Рюриковичів“, як він і кваліфікується в історіографії»[26]

Дослідники, які вказують на «тюрксько-болгарські тризубці та двозубці»[ред.ред. код]

В. Кір'язов виводить Тризуб від «зброї та знаку бога Тенгрі» у булгар, мовляв, «згідно прадавнім міфам булгар, тризубець був найстрашнішою і найголовнішою зброєю Тенгрі» (див. «Український Тризуб»[3], с. 141) — як можна розуміти, «найстрашніша зброя Тенгрі» це блискавка.

Тюрколог А. Железний висловив гіпотезу (в 2006 році), що Тризуб генетично пов'язаний з літерою «ма» «Крито-мікенського лінійного письма Б», а ця літера означала ім'я Великої богині «Ма» (в Малій Азії), яка у тюрків називалася «Умай»[24][3].

Пошук аналогів Тризуба в стародавніх цивілізаціях[ред.ред. код]

Миграції носіїв гаплогрупи R1a1a1 в IV—III тис. до н. е.

В останні десятиліття, ряд дослідників намагаються знайти корені українського Тризуба в стародавніх культурах мало не по всьому світі. Однією з підстав для такого «широкого пошуку» є дослідження ДНК-генеалогії останніх десятиліть (зокрема, дослідження доктора хімічних наук А. А. Кльосова[ru]), які науково довели існування дуже широких переселень народів з «гаплогрупою R1a1а1» в стародавні часи з теренів України[27], мовляв, ці народи при переселенні зберігали (та розповсюджували по світу) свої вірування та знаки, серед яких були й тризубці. Але це лише гіпотеза, підтримати (чи заперечити) яку можна лише через ретельне вивчення міфології та історії стародавніх народів.

  • Б. І. Яценко (2000 рік) вказував на спорідненість Тризуба з китайським ієрогліфом («шань»= «гора»), з фінікійською літерою Финикийская буква «Син» («сін»), з іудейською літерою ש («шин[ru]», яка в іудаїзмі означає «єдиного бога; вогонь; жару»)[28].
  • А. Портнов (2001 рік)[29] — писав про Тризуб як про «релігійним знак, подібний до хреста чи свастики».
  • Андрій Леонов (2010—2012 роки) в статті «Трезубець: від Посейдона до Чингісхана»[23] зібрав прекрасні історичні зображення богів різних цивілізацій з тризубцями.
  • А. Л. Карнаух в 1992 році висловив гіпотезу, що Тризуб є знаком богині перемоги та блискавки «Матері Слави» («Український Тризуб»[3], с. 137); а в 2010, 2014, 2015 роках видав книжки з доказами цієї тези[4].
  • Володимир Орлов (2015 рік, Росія) в статті «Разорвавший небо» шукав корені «російського двоголового герба» й дійшов висновку, що він походить від двоголового герба Візантії, який походить від герба хеттів, а «двоголовий герб хеттів» походить від шумерського птаха «Анзу» (він же «Зу»), якого іноді зображували двоголовим. Також В. Орлов стверджує, що й український Тризуб походить від того ж самого «птаха бурі та блискавки» синьо-жовтого Зу[30].

Тризубець-блискавка Шиви[ред.ред. код]

Чимало дослідників вказували на графічну подібність Тризуба до «тризубця Шиви» (індуїзм та буддизм) та до «подвійного тризубця (ваджри) царя богів Індри-Парджаньї» (ведійська релігія). Оскільки Парджанью вважають спорідненим Перуну, то виникла гіпотеза про тризубець як знак Перуна. Але генетичні зв'язки Шиви з богами слов'янської міфології були не зрозумілі. І от дослідник А. Л. Карнаух запропонував гіпотезу[4], яка стверджує, що:

1) Шива в часи переходу від матріархату до патріархату перетворився з Великої богині «Живи» на Бога; а «дружини Шиви» зазнали перетворення з богів-чоловіків на богинь, адже:

  • подружня пара «Шива, Тара» є дзеркальним аналогом для подружніх пар богів «Сів, Тор» (скандинавська традиція), «Шавушка, Тару» (у хаттів та хеттів);
  • інше ім'я дружини Шиви — «Парваті», і пара «Шива, Парваті» є дзеркальним аналогом для пар «Шавушка, Piruna» у хеттів, «Жива, Перун» у слов'ян, хоча тут треба сказати, що про вказаних богів (Шавушка та Piruna; Жива та Перун) нема відомостей як про «подружні пари», вони лише «існують в одних міфологіях» (Шавушка та Жива є Великими богинями, а «Piruna» та Перун є богами-войовниками); вони лише «могли б бути парами» за зразком інших міфологій, де Велика богиня є дружиною «бога війни»;
  • подібний перехід богині в бога мав місце також у субарійців та хеттів, які зверталися до Шавушки й як до Великої богині, й як до Верховного бога. Аналогічно ранньохристиянська Софія представляла собою втілення премудрості самого Христа.

2) «Тризубець Шиви» є знаком блискавки. Шива первинно був богинею з іменем близьким до слов'янської «Живи», скандинавської «Сів», субарійської та хеттської «Шавушки[ru]»([4], с. 30-37); тому «тризубець Шиви» у слов'ян, мовляв, мав аналог у вигляді «тризубця Великої богині». Індуїстський Шива має чимало архаїчних жіночих рис — інколи його зображують як Ардханарі[ru] (половина його тіла є жіночою, половина — чоловічою). Індуїстська традиція та традиція слов'ян генетично пов'язані, бо походять від релігії давніх індоєвропейців, тож образ Шиви повинен був мати аналог в релігії слов'ян, скандинавів, хеттів, субарейців.

«Хрест вікінгів», VIII—IX ст.[31][32] зі столиці Швеції міста Бірка
Знак РУН-віри — герб Тризуб-Яса на тлі лучистого сонця

3) А. Л. Карнаух вважає, що в Ведах попередником Шиви була «птиця бурі та блискавки» «МатаріШва»= «Матір Шва». А вже МатаріШву за рисою «птиця бурі та блискавки» (та за іменем) можна пов'язати з аналогічними «птицями блискавки та світла» в Шумері («ЗаМама», «ЗаБаба»), Вавилонії (Зу), Єгипті (Шу), Ірані (Саєна), Китаї (Сюань-няо), у субарійців (Шавушка). «Статуєтки жінки-птиці Шавушки» були надзвичайно подібними до статуєток богині-птиці в Мінойській та Мікенській культурах ([4], с. 3-7), в Давній Греції (період архаїки — умовно її називають грець. «Potnia Theron»= «Володарка звірів»), в «Старій Європі» (зокрема в Трипіллі) — знаменита Марія Гімбутас вважала, що головним божеством «Старої Європи» була англ. «Lady Bird»= «Господиня птиця». Подібні амулети з жінкою-птицею були у вікінгів Скандинавії (так званий «хрест вікінгів»), у фіно-угрів бога Сульде зображували у вигляді «птиці з людським обличчям на груді» та у вигляді тризубця ([4], с. 3-7).
4) В Київській Русі ця всесвітня віра в «богиню-птицю блискавки» проявилася в образах дохристиянської богині «Маланки» (білорус. «маланка»= «молнія», їй присвячено Новий рік), в образі Великої богині світла «Неділі, Тварі», у крашанках на Великдень, в образі ранньохристиянської Святої Софії, а у невизнаній Влес-Книзі — це МатереСва зі знаком «Ясуня, Яса» ([4], с. 73-74).

Тризуб, як релігійний знак Великої богині перемоги[ред.ред. код]

В останні десятиліття ряд авторів висловили гіпотези про «Тризуб та тризубці» як знак бога грому, як знак блискавки, як знак Великої богині. А. Л. Карнаух (в своїх книгах, виданих в 2010, 2014, 2015 роках[4]) розвиває цю ідею, спираючись на такі факти та дослідження інших авторів:

  1. В індуїзмі та буддизм (які зберігають риси давніх вірувань індоєвропейців): тризубець — це знак блискавки, а свастика — знак сонця. В Ведах «подвійний тризубець» (ваджра) — це блискавка бога Індри. Тризубець-блискавку тримають боги грому: хаттський Тару, хеттский Тархун, субарійський Тешуб, вавилонський Адад[23]. Подвійний тризубець (ваджру) тримають грецький Зевс, скандинавський Одін, Шива, вавилонський Мардук[23].
  2. В останні десятиріччя важливим відкриттям в галузі давньої міфології стало визнання того факту, що «боги грому» в ряді дуже віддалених релігій мали подібні імена, що вказує на їх генетичний зв'язок: хаттський Тару, скандинавський Тор, тюркський Тенгрі, шумерське «дінгір»= «бог», монгольське «тенгер»= «божество»; малоазійський Тангароа, боги десятку фінно-угорських народів (які розповсюджені від Скандинавії до Східного Сибіру) з іменами близькими до естонського Таара[23]. Визнання генетичних зв'язків між вказаними «богами грому» є однією з підстав для гіпотези про такі ж зв'язки між «богинями блискавки», які в багатьох релігіях були дружинами або сестрами «бога грому».
  3. Дуже важливим є той факт, що ці «божества блискавки» часто мали співзвучні імена. А «співзвучність імен» вказує, що в глибокій древності ці культи вийшли з одного кореня, отож і між їх «схематичними зображеннями» існує генетичний зв'язок (блискавку зображували у вигляді тризубця, але «богині блискавки» мали вигляд жінок-птиць): шумерська богиня грози-блискавки «Зу»; єгипетський бог повітря та блискавки, творець землі та неба «Шу»; ведійська МатаріШва (МатаріШван) (тобто «Матір „Шва“»); субарійська войовнича «Шавушка»-Іштар, іранська «Саена»; китайська войовнича праматір «Сюань»-птиця. Подібні імена мали також ті Великі богині, які вже втратили рису «богині блискавки», але мали рису «богині світла», «Білої богині[ru]»: тюркська «Сафет Деу»= «Біла богиня»; західно-слов'янський латин. «ZuanTewith»-Святовид (Білобог); гунно-булгарська «Шан-діва», китайський «Шан-ді», іудейський Бог «Шаддай» (знаком якого була літера-тризубець «шін[ru]»).
  4. На теренах України богиня «птиця блискавки та світла» проявилася в таких образах:
    • головне свято року — Новий рік — в українській народній традиції називають «Маланка» (або «Щедрий вечір»), по-білоруськи «маланка»= «блискавка», старо-українське «молоння»= «блискавка»; рос. «молнія»; скандинавське «Мйольнір»= «блискавка-молот бога Тора»;
    • головний день тижня — неділя — в дохристиянські часи в Київській Русі була присвячена Богині «Неділі». Існує 11 фрагментів та творів (XI—XV ст.), в яких християнські літописці пишуть, що дуже популярним божеством язичників Київської Русі та Московії була богиня «Неділя», яка була божеством світла, творцем усього живого на світі ([4], с. 55-60); ця «Неділя» описується дуже подібно до головного божества Влес-Книги «Матері Слави»;
    • на думку автора гіпотези, сліди Великої богині простежуються в казках про жар-птицю, фенікса, автор наводить цитату з Валерія Флакка (I ст.), що ще скіфи на теренах України мали своїм гербом (на щитах) «вогненний тризубець», який вважали атрибутом бога грому([4], с. 9).

Тризуб як знак якоря[ред.ред. код]

Фундаментальна книга «Український Тризуб» О. Ф. Бєлова та Г. І. Шаповалова[ред.ред. код]

Книга «Український Тризуб»[3], яку написали генерал-лейтенант СБУ, доктор соціологічних наук О. Ф. Бєлов та д. і. н. Г. І. Шаповалов, найбільш докладно викладає трактовку Тризуба як «знаку якоря». Ця книга була затверджена до друку Вченою радою Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, рецензентами виступили два доктора історичних наук, а передмову написав академік (голова Верховної Ради України в 2008 році коли була надрукована ця книга) В. М. Литвин, але ця трактовка, як і інші трактовки Тризуба, не є загальновизнаною.

Книга Бєлова та Шаповалова цінна тим, що дає перелік усіх сучасних (на 2008 рік) гіпотез про значення та походження Тризуба — викладення цих гіпотез займає більшу частину книги.

Гіпотеза О. Ф. Бєлова та Г. І. Шаповалова[ред.ред. код]

Гіпотеза Бєлова та Шаповалова полягає в тому, що Тризуб прийшов на Русь з християнської Візантії:

  • «Як бачимо, і цей, і всі інші символи, які ми розглядаємо, є абсолютно ідентичними хрестам-якорям-тризубам, які перейняли свого часу князі Київської Русі із Візантії» («Український Тризуб», с. 225).

Автори зібрали чималий матеріал про історію виникнення та розвитку «знаку якоря» від якого, мовляв, походить «Тризуб Володимира»:

  • знак якоря проявляв себе в древньому світі, передовсім в Греції, починаючи з VI ст. до н. е.; поодинокі прояви шанування якоря були в Староданьому Єгипті в III—II тис. до н. е.; також в Римській імперії;
  • з появою християнства «знак якоря» увійшов в християнство як символ «надії на спасіння»іудаїзмі такого знаку не було), водночас «знак якоря» поєднався з хрестом і виник християнський знак якір-хрест;
  • саме з культу якоря, мовляв, виник знак «тризуб Володимира Великого»;
  • в останніх главах книга «Український Тризуб» дає опис того, як «київо-руський Тризуб» в XIII—XVII століттях (на теренах Київської Русі та України) трансформувався в християнський знак якір-хрест. Знак якір-хрест активно використовувався в українській геральдиці в козацькі часи.
Слабкі місця гіпотези про Тризуб як якір[ред.ред. код]

Трактовка Тризуба як «знаку з Греції» суперечить факту:

  • «Двозуб Святослава» та «Тризуб Володимира» були прийняті Святославом та Володимиром в умовах війни з греками-візантійцями (Святослав вів з греками велику війну, а Володимир завойовував грецький Херсонес), а отже навряд чи ці князі-язичники узяли б собі «грецький знак якір-хрест».

Трактовка Тризуба як «знаку якоря» суперечить таким фактам:

  • «Тризуб Володимира» та «знак якоря» суттєво відрізняються графічно — у Тризуба бокові «зуби» мають той же зріст, що й центральний «зуб». У якоря — бокові «зуби» завжди в кілька разів нижчі за центральний «зуб».
  • Знак якоря мав деяке шанування у греків, які були народом мореплавців (зокрема, у греків в колоніях на Чорному морі), але в цілому у індоєвропейців (та у стародавніх народів, яких можна пов'язати з територією слов'ян України чи з етногенезом українців) цей «знак якоря» або взагалі невідомий, або займав далеко не центральне місце в релігії та культурі. Бєлов та Шаповалов не знайшли:
 — писемних свідчень про домінування «знаку якоря» у слов'ян, у праслов'ян, у скіфів чи сарматів, у київо-русів, навіть у скандинавів;
 — обрядів чи свят слов'ян на честь якорів; жодної слов'янської, київо-руської легенди, казки про якорі чи «священні якорі»;
 — жодного слов'янського святилища на честь якорів, жодного слов'янського «бога якорів; духа якорів».

Трактовка Тризуба як «християнського знаку» суперечить таким фактам:

  • «Тризуб Володимира» походив від «двозуба Святослава Великого», який безумовно був дохристиянським знаком.
  • «Тризуб самого Володимира» був взятий ним за герб в часи язичництва, адже Володимир був великим князем Київським в 978—1015 роках, хрестив Русь в 988 році; тобто перші 10 років правління він був язичником. Отже ті «монети Володимира» на яких нема «християнських символів», були, певно, вироблені в дохристиянський період — на них домінує знак Тризуба, який після прийняття християнства був замінений на зображення Ісуса Христа, або доповнений хрестом.
  • Якби християни Київської Русі сприймали Тризуб як якір-хрест, то «християнські літописці Русі» неодмінно б написали б про цей «знак спасіння» — аналогічно тому, як схожий на Тризуб знак «геральдична лілія Франції» має свою християнську легенду (мовляв, це знак лілеї, яку Діва Марія подарувала першому охрещеному королю Франції Хлодвігу I в 498 році).
Історія Тризуба до та після прийняття християнства[ред.ред. код]

Треба розрізняти два періоди існування Тризуба в Київській Русі:
1) Період до прийняття християнства — в цей період значення та походження Тризуба можна виводити лише з дохристиянської культури та релігії.
2) Період після прийняття християнства князем Володимиром — в цей період «дохристиянський Тризуб» почав трансформуватися в напрямі християнського знаку якір-хрест; і саме цей період досліджують Бєлов та Шаповалов.

Можна погодитися з Авторами в тому, що «Тризуб Володимира» в XIII—XVII століттях в Україні трансформувався в «християнський якір-хрест», який, зокрема, присутній в гербах Хмельницького та Мазепи.

Гіпотези, які є найбільш вірогідними[ред.ред. код]

1) Найбільш популярною в народі наразі є гіпотеза про «атакуючого сокола» — цей образ зрозумілий широким масам, почесний та має певні пояснення. Але в середовищі науковців ця трактовка не користується популярністю.
2) Книжка О. Бєлова та Г. Шаповалова[3], в якій автори розвинули гіпотезу, що Тризуб це якір-хрест, затверджена до друку Вченою радою Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. Тобто гіпотеза має певне наукове визнання, хоча й не є загальновизнаною в наукових колах.
3) Гіпотеза про Тризуб як знак «Великої богині перемоги, птиці-блискавки»[4] вивчає Тризуб найбільш широко, як частину світової міфології. Ця гіпотеза з'явилася нещодавно, і вже має певне наукове визнання[33], але її обговорення в наукових колах лише починається.
4) Близькою до гіпотези про Тризуб як «знак-блискавку богині перемоги» є гіпотеза про Тризуб як «знак блискавки Перуна»[34].

Критика вказаних гіпотез[ред.ред. код]

Гіпотези локальні та системні[ред.ред. код]

«Локальні гіпотези» висуваються на дуже обмеженому матеріалі, без системного вивчення питання, і тому не можуть бути визнані науковими в повній мірі. В методології «локальних гіпотез» не передбачено порівняння їх з аналогами:

  • наприклад гіпотеза про «Тризуб як зображення сокола» не повідомляє про аналоги в інших культурах, а це й неможливо зробити, бо в «європейській середньовічній геральдиці» сокола зображують у вигляді сокола, а не у вигляді тризубця;
  • наприклад, гіпотеза про Тризуб як напис «Басілевс» не бере до уваги факт, що спочатку «знак Рюриковичів» мав форму «двозубця Святослава Великого», також «знак Рюриковичів» у кожного князя був трохи інший, тож неможливо було зберегти літери слова «Басілевс».

Тобто «локальні гіпотези» є методологічно хибними, бо вони не розглядають об'єкт системно.

Гіпотези про сокола та якір-хрест є локальними — вони шукають пояснення Тризуба виключно в Скандинавії та в грецькому світі, причому й там не знаходять хоча б приблизних аналогів Тризуба. Ці гіпотези трактують «Тризуб та двозубці», як «придумані Рюриковичами, причому без зв'язків з будь-якою традицією до Рюриковичів».

Гіпотези дохристиянські, християнські, геральдичні[ред.ред. код]

Тризуб не є «геральдичний знаком середньовічної Європи», бо його форма не зустрічається в канонах середньовічної європейської геральдики.

Тризуб не є «християнським символом», бо його забули саме в часи коли в Київській Русі християнство перемогло язичництво. Двозубець Святослава та тризубець Володимира були прийняті в часи язичництва, тож і значення цього знаку могло бути лише язичницьким.

«Знак Рюриковичів» повинен був мати якесь пояснення-легенду для населення Русі; цей знак (як і усі інші герби країн) повинен був мати ясне значення для усього народу. Навіть якщо «знак Рюриковичів» був взятий князями Рюриковичами довільно, цей знак все рівно повинен був мати підґрунтя в «дохристиянських міфах Русі» та в стародавніх традиціях.

Бог Одін з тризубцем на короні та з подвійним тризубцем (ваджрою) в руці. З ісландського рукопису 18 століття.

Якір-хрест[ред.ред. код]

Гіпотеза[3] доктора соціологічних наук О. Ф. Бєлова та доктора історичних наук Г. І. Шаповалова про якір-хрест (який, зокрема, був знаком папи римського Святого Климента) не узгоджується з деякими важливими фактами, які вказують на «знак Рюриковичів» як на первісно дохристиянський символ:

  • «християнські літописці» жодного слова не написали про «знак Рюриковичів»;
  • Рюриковичі відкинули свій знак в часи утвердження християнства, хоча інші атрибути (наприклад, шапку Мономаха) зберігали з великою повагою;
  • якби «знак Рюриковичів» був «християнським знаком якір-хрест», то «підвіски з києво-руським тризубом», певно, не клали б в могили язичників лівів.

Скоріше Святий Климент узяв собі знак якір-хрест, бо бачив шанування подібного знаку (тризубця) в Скіфії (в Криму), куди його заслали. Хоча можна погодитися, що в часи християнства «язичницький Тризуб» трансформувався у «християнський якір-хрест», зокрема якір-хрест є центральною фігурою в гербах Богдана Хмельницького та Івана Мазепи.

Слабким місцем теорії О. Бєлова та Г. Шаповалова є те, що вони не звертають увагу на існування тризубців у інших народів (зокрема, у індоєвропейців); тобто не досліджуються можливі генетичні зв'язки «знаків Рюриковичів». Сильною стороною дослідження Бєлова та Шаповалова є те, що в своїй книзі вони навели перелік «гіпотез щодо Тризуба, які були висунуті з 1991 року, в період незалежності України».

Тризуб як Велика богиня перемоги та «зброя богів» — птиця-блискавка[ред.ред. код]

Трактовка Тризуба від А. Л. Карнауха висловлена в січні 1992 року мала той принциповий недолік, що спиралася на невизнане джерело «Велесову книгу»:

  • «наш національний символ Тризуб — це символічне зображення божественної вогненної птиці (слов'янський аналог Фенікса) Матір-Слави з Влес-Книги. Вона — богиня перемоги, вогненна птиця, яка кличе у переможний бій; матір слов'ян, в яку втілюються душі загиблих героїв. Сонячний колір Тризуба на блакитному тлі — це вогненний Фенікс у степовому небі» («Український Тризуб»[3], с. 159—160).

Але в наступних працях А. Л. Карнауха[4] Влес-Книга майже не згадується, а трактовка Тризуба побудована на вивченні релігії давніх та середньовічних країн. Причому він порівнює не тризубці, а «богів, які були пов'язані з тризубцями» — цей метод значно розширює кількість «ознак, за якими можна встановити генетичні зв'язки». Автор робить висновок:

  • В древності тризубець був атрибутом богів грому[23][30] та блискавки. «Велика богиня вітру, бурі, блискавки, вогню, війни» існувала в десятці стародавніх цивілізацій, і мала подібні імена, що вказує не генетичний зв'язок цих богинь — зокрема МатаріШван (Матір «Шван»), Зу, Саена, Сюань-няо тощо. Тризубець сприймали як знак «птиці-блискавки з розгорнутими крилами».
  • В Київської Русі та Московії рису «Велика богиня світла» мала лише «Неділя, Твар»[35] (її згадували 11 джерел XI—XV ст.). Її описують як «втілене світло», як творця усього живого в світі; Велику богиню[ru], якій присвячена неділя; на її ікони нарід молився: «Це є писана Неділя, та передана нам — молитись на неї та шанувати її»[35].
  • Наприкінці книги автор звертається до Влес-Книги: риси «Неділі» збігаються з рисами Матері Слави; знак Матері Слави на прапорах русів називали «Ясуня» (це зменшувальна форма від «Ясна», «Яса»). Шукаючи пояснення цій назві, А. Л. Карнаух наводить ім'я «Вищого божества у польських язичників» «Yessa»= «радість, слава» (Ян Длугош), ім'я Перуна у західних слов'ян «Jessen»= «ясний», ім'я бога кельтів «Esus»= «господар», назву ваджри-блискавки царя богів Індри — «аяса». І робить висновок, що в Київській Русі Тризуб називали «Яса»; це був «знак Богині перемоги» (певний аналог скандинавської руни «зіг»= «перемога, блискавка»), яка являлася у вигляді птиці-блискавки.

Пасивність Національної Академії наук України в питанні дослідження Тризуба[ред.ред. код]

24 червня 1991 року Президія Верховної Ради України прийняла Постанову «Про заходи щодо вирішення питання про державну символіку України»[36], на підставі якої на початку серпня 1991 року (ще до проголошення Незалежності) була проведена наукова конференція «Історичні традиції української національної символіки»[37]. За матеріалами конференції парламентська газета «Голос України» надрукувала статтю «Яка символіка традиційна» за підписом 23 депутатів та вчених, в якій подане таке тлумачення Тризуба: «тризуб, родовий знак Рюриковичів, очевидно, символізує триєдність та тривимірність світу, історичний зв'язок трьох поколінь в огляді одного людського життя, що пізніше трактовано християнством як єдність Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого, є й уособленням для нас соборності українських земель»[38]. Це тлумачення відповідало політичним потребам того моменту, але з наукової точки зору є поверховим, бо просто констатує очевидний факт: «Тризуб є родовим знаком Рюриковичів» і додає не історичні розмірковування про «тривимірність світу». На жаль, після вказаної конференції серпня 1991 року (яка була скоріше політичною, аніж науковою) будь-які наукові організації України не провели жодної наукової конференції з питання значення та походження Тризуба.

За 25 років незалежності України інститути Академії наук України та університети Міносвіти не провели жодної наукової конференції з питання Тризуба. В часи незалежності переважна більшість «статей та книг по Тризубу» написана дослідниками-аматорами та істориками-ентузіастами, а не істориками з інститутів Академії наук України.

Фільми стосовно Тризуба коментують, за звичай, або самі автори-журналісти, або вчені зі скромним статусом, які не спеціалізуються на питанні Тризуба, а провідні історики Академії наук України ухиляються від дослідження цього питання. В книзі «Український Тризуб» О. Бєлов та Г. Шаповалов роблять огляд досліджень Тризуба в часи після розпаду СРСР, і їм доводиться розглядати майже виключно гіпотези аматорів з причини «позиції невтручання офіційної академічної української історичної науки у розробку дуже важливої наукової проблеми у гуманітарній сфері» («Український Тризуб»[3], с. 168).

Проблема ще в тому, що історичні інститути Академії наук України фактично не досліджують стародавні міфологічні системи та релігії, а Тризуб (на думку багатьох сучасних дослідників) є знаком сакральним, який має пояснення в стародавніх міфах. Тому для вірної інтерпретації Тризуба потрібне системне вивчення міфів, культури країн Європи, Азії.

Галерея[ред.ред. код]

Родові герби та символи[ред.ред. код]

Герби держав[ред.ред. код]

Сучасні регіональні та муніципальні герби[ред.ред. код]

Символи політичних партій та організацій[ред.ред. код]

Використання в італійській армії[ред.ред. код]

Геральдика італійської армії дозволяє підрозділам додавати символи до їхніх гербів за кожну Медаль за військову доблесть, якою нагороджено підрозділ. Ці символи відносяться до країн/територій, де ця медаль була отримана. Протягом Другої світової війни 8-ма Армія (Італії) була направлена на східний фронт. Ця армія була практично повністю знищена протягом Операції «Малий Сатурн». Підрозділам, які добралися назад до ліній країн Осі та були сформовані знову після війни, було дозволено додати Український Тризуб до своїх гербів, якщо вони були нагороджені медаллю «За військову доблесть» протягом італійської кампанії в Радянському Союзі.

Тризуб на своїх гербах мають:

Тризуб у Росії[ред.ред. код]

В добу Київської Русі так званий «чернігівський» різновид тризубу був дуже поширений на значній території Чернігівського князівства, в тому числі й на тих землях, що перебувають зараз у складі Росії. Після вбивства у 1246-му році в Золотій Орді чернігівського князя Михайла Святого, центр політичного життя Чернігівського князівства перемістився на деякий період на північ, до Брянська, подалі від татарських набігів. Символом місцевих чернігівських князів став так званий «розквітлий тризуб», або «тризуб розквітлий хрест» — тризуб з елементами рослинного декору. В наш час «розквітлий тризуб» можна побачити на неофіційному гербі Брянської області, відомому з 1998-го року[39]. Також цей тризуб є офіційним символом Брянсько-Сівської єпархії Російської православної церкви[40].

Гончарні клейма[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Мультимедійні матеріали[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. М. Рапов. Знаки Рюриковичей и символ сокола. Советская археология 1968, вып. 3, стр. 62.
  2. а б Шаповалов Г. И. «О символе „якорь-крест“ и значении знака Рюриковичей» (рос.)
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Бєлов О. Ф., Шаповалов Г. І. Український Тризуб. Історія дослідження та історичний реконструкт. Запоріжжя: Дике поле, 2008. — 264 с.
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с Карнаух А. Л. Тризуб как знак Великой богини Киевской Руси. Издание второе, исправленное и доп. — Днепропетровск: Академия истории, 2015.  — 80 с.
  5. а б Січинський В. Український тризуб і прапор. Вінніпеґ 1953. — C. 27.
  6. а б Белецкий С. В. Древнейшая геральдика Руси//В книге «Повесть временных лет». СПб.: Вита Нова, 2012. — 512 с. — С. 458.
  7. Братко-Кутинський О. Феномен України. — К: Вечірній Київ, 1996. — 351 с.
  8. Видейко М. Ю. Путешествие в Трипольский мир. — Киев, 2005.- 194 с. — С.152.
  9. а б в г Трембіцький Володимир. Український Національний та Державний Герб//Календар-альманах Українського Народного Союзу на 1967 рік. — Джерзі Ситі, Нью-Йорк. — C. 168—174.
  10. а б в г д е ж и к л Сергей Белецкий. Древнейшая геральдика Руси // «Повесть временных лет». СПб., Вита Нова, 2012. стр. 431—463.
  11. Січинський В. Український тризуб і прапор. Вінніпеґ, 1953. — C. 24.
  12. О. М. Рапов. Знаки Рюриковичей и символ сокола.// Советская археология, 1968, № 3. С.62-69.// Сборник Русского исторического общества. Том 8 (126). Антинорманизм. М.: «Русская панорама», 2003. — 320 с. — С. 128—135. (рос.)
  13. Черных А. П. Древний мир сквозь призму звукосмысла: Трилогия. — Донецк: Донбасс, 2003. — 434 с. — С. 223.
  14. Сайт «heraldicum.ru». Староладожское сельское поселение, Волховского муниципального района (Ленинградская область)
  15. А. Н. Кирпичников, В. Д. Сарабьянов. Старая Ладога. Древняя столица Руси. СПб. 2010. С. 79.
  16. Чернов Ю. В Старой Ладоге найден герб Рюрика?, 2009
  17. Бєлов О. Ф., Шаповалов Г. І. Український Тризуб. Історія дослідження та історичний реконструкт. Запоріжжя: Дике поле. — 264 с. — С. 14.
  18. Хазарская Тамга (рос.)
  19. В. С. Флёров, В. Е. Флёрова. Иудаизм в степной и лесостепной Хазарии: проблема идентификации археологических источников// Хазары. Серия «Евреи и славяне». Том 16. Издательство «Гешарим»: Иерусалим, издательство «Мосты культуры»: Москва, 2005. С. 185—207.
  20. Січинський В. Український тризуб і прапор. Вінніпеґ 1953. — C. 7.
  21. а б Серяков М. Л. Одиссея варяжской Руси. Москва: Вече. 2015.
  22. а б Спиргис, Роберт. Овальные фибулы ливов//Балтия в контексте Северного пространства. От Средневековья до 40-х годов XX века / отв. ред.: Е. Л. Назарова ; РАН, Ин-т всеобщей истории. — М., 2009 . — С. 11-54.
  23. а б в г д е Андрей Леонов. Трезубец: от Посейдона до Чингисхана. 2010—2012.
  24. а б Железный А. Происхождение знака трезубца с точки зрения тюрколога// 2000-Аспекты.- 2006.- N18-19 (317).- 12-18 мая.- С. 4-5.
  25. Соболева Н. А. Знак Рюриковичей в контексте проблемы «Русь и евразийская идея»//Хранитель, исследователь, учитель. К 85-летию В. М. Потина. Сб. науч. ст. — СПб.: Изд-во Гос. Эрмитажа, 2005. — С. 33-68.— С. 54.
  26. Соболева Н. А. Знак Рюриковичей в контексте проблемы «Русь и евразийская идея»//Хранитель, исследователь, учитель. К 85-летию В. М. Потина. Сб. науч. ст. — СПб.: Изд-во Гос. Зрмитажа, 2005. — С. 33-68.
  27. [(рос.)Экспертиза Велесовой книги: История, лингвистика, ДНК-генеалогия / Клёсов А. А., Гнатюк В.С., Гнатюк Ю. В., Логинов Д. С., Максименко Г. З., Осипов В. Д., Цыбулькин В.В., Сердюченко М. Н. – М.: Концептуал, 2015. – Т. 1–3. ISBN 978-5-906756-42-8]
  28. Яценко Б. «Слово о полку Ігоревім» та його доба (комплексне дослідження). — К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2000. — 256 с. — С. 51.
  29. Портнов А. Феномен тризубу в історії України// Спеціальні історичні дисципліни: Питання теорії та методики. Число 6-7. Збірка наук. праць та спогадів пам'яті проф. В. О. Замлинського (у 2—х частях. — Ч.1.) — Київ, 2001. — С. 127—129.
  30. а б Владимир Орлов. Разорвавший небо. Часть VI—VII. 2.03.2015.
  31. Кельты и викинги: Пер. с итал. А. А. Перепадя/ Под ред. Дж. Казелли; тексты Ф. Реками, Б. Сфераццо. — Харьков: «Ранок», 2004 . — 88 с. — С. 58.
  32. Бурлак Вадим. Стокгольм. История. Легенды. Предания. — М.: Вече. 2008. — 372 с.
  33. Укринформ. Состоялась пресс-конференция: Презентация книги Андрея Карнауха «Тризуб как знак Великой богини Киевской Руси».
  34. Олександр Зінченко. Таємниця княжого тризуба. Що символізує наш герб? 18.10.2010
  35. а б «Слово о твари»//Гальковский Н. М. Борьба христианства с остатками язычества в древней Руси: В 2-х т. (Т.2 — М., 1913). — С. 79.
  36. Про заходи щодо вирішення питання про державну символіку України: Постанова Президії Верховної Ради України від 24 червня 1991 р. за N 1238—XII// ВВР УРСР. — N 31. — Ст. 410.
  37. Про державну символіку України: Рекомендації наукової конференції «Історичні традиції української національної символіки»// За вільну Україну (Львів). — 1991. Ч. 139. — С. 2.
  38. Яка символіка традиційна// Голос України. — 1991. N 155. — С. 3.
  39. Брянская область. // Геральдикум.(рос.)
  40. Официальный сайт Брянской и Севской епархии РПЦ.(рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]