Тризуб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тризуб
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg
Деталі
«Тришула»= «три списи», символ блискавки в індуїзмі та буддизмі, зброя бога Шиви та інших богів
Колюмни Литовсько-руських князів
Цегла з тризубом князя Володимира, кін. Х ст. (знайдена в 1908 році в руїнах Десятинної церкви)
Геральдична лілія, герб королів Франції з 496 року
Тризуб на монеті Ярослава Мудрого

Три́зуб (варіант — Тризу́б) — український національний герб, сучасний державний герб України у формі золотого тризубця особливої форми на синьому полі; у минулому — герб князів Рюриковичів і Київської Русі. Про походження і значення українського герба Тризуба існують різні теорії, жодна з них не є загальновизнаною[1], але можна виділити кілька теорій які є найбільш обґрунтованими — це трактування Тризуба як стилізованого зображення або сокола[2], або якоря-хреста[3][4].

Різні поняття — Тризуб та тризубець[ред. | ред. код]

Поняття «тризубець» є значно ширшим ніж поняття «Тризуб». Під «Тризубом» розуміється сучасний герб України та герб Київської Русі (герб Рюриковичів), а також «знаки, які з ними генетично пов'язані». А «тризубці» — це поняття графічне. Знаки «тризубці» розповсюджені дуже широко в різних культурах світу, деякі «тризубці» можуть виявитися спорідненими з Тризубом, але в кожному окремому випадку таку спорідненість треба доводити.

Історія Тризуба[ред. | ред. код]

В Київській Русі Тризуб був знаком князів Рюриковичів, але точаться суперечки на тему, чи був Тризуб знаком лише Рюриковичів, або ж давнім знаком слов'ян.

Київська держава[ред. | ред. код]

Особисті знаки князів династії Рюриковичів

Визначити значення Тризуба не просто, хоча б тому, що про нього нема жодних письмових згадок в джерелах Київської Русі, історики не знають навіть його київо-руської назви[4].

На теперішній час найдавнішими артефактами з київо-руським Тризубом є: двозуб Святослава Великого (його зображено на печатці, яку знайшли в 1912 році при розкопках Десятинної церкви)[5] та тризуб на золотих та срібних монетах Володимира Великого. В болгарському літописі «Хроніка Манасії» (XIV ст.) є зображення війська Святослава під Доростолом з прапорами, на верхів'ях держаків яких зображені тризубці.

Велике враження на сучасників справили Тризуби на цеглинах Десятинної церкви в Києві (986—996); Тризуби відлиті на плитках-кахлях Успенської церкви у Володимирі Волинському (1160); поодинокий Тризуб надряпаний у Софійському соборі (в Києві) на стовпі південній галереї, яка до перебудови була зовнішньою північною стіною собору; вважають, що за формою цей знак належав Брячиславу Ізяславичу[5].

Тризуб зображений на могильній плиті французької королеви Анни Ярославни (1032−1075)[6], яка була донькою Ярослава Мудрого.

В наш час (2016 рік) «відомо більше двох тисяч предметів, що несуть зображення знаків Рюриковичів»[5]: монети, підвіски, печатки, персні-печатки, пломби, прикраси на піхвах мечів та на мечах, знаряддя праці, посуд, рукописи; цегла, кахлі, камені церков, замків, палаців. Особливо багато Тризубів в різних варіантах зображено на києво-руських підвісках, які були «ярликами-посвідченнями чиновників Київської Русі».

Тризуб став спадковим геральдичним знаменом для нащадків Володимира Великого — Святополка І (1015—1019), Ярослава I Мудрого (1019—1054) й інших князів.

Двозуб був знаменом Із'яслава Ярославича (1054—1078), Святополка II Із'яславича (1093—1113), галицького князя Льва І Даниловича (1264—1301).

«Знак Рюриковичів» був поширений по всіх князівствах Київської держави протягом кількох століть, але «знак Рюриковичів» зазнавав змін, у деяких князів навіть перетворювався з тризуба на двозуб; або ж до класичного Володимирового тризуба додавали хрест на одне з рамен чи збоку, півмісяць, орнаментальні прикраси тощо. Історики встановили, що при переході герба від батька до сина, в «батьківській варіант» вносилися невеликі зміни — таким чином виникло чимало різновидів «знака Рюриковичів». Сучасна історіографія знає близько 2 сотень різновидів Тризуба.

Тризуб використовували також як символічний і релігійний знак в українському фольклорі і церковній геральдиці.

Загальна кількість відомих науці «знаків Рюриковичів»[ред. | ред. код]

Найновіші наукові розробки з класифікації княжого знаку Рюриковичів належать С. В. Белецькому. Згідно з його дослідженнями, для 39 князів V—VII колін роду Рюриковичів, які жили в кінці Х — початку ХІІ ст., зараз відомо трохи більше 14 різновидів знаків, тобто власними гербами користувалися біля З6% князів. Для представників шести наступних поколінь Рюриковичів (близько 280 осіб), які жили в ХІІ-ХІІІ ст. С. В. Белецький наводить більше 250 типів княжих знаків, тобто «особисто-родовими знаками» користувалися більше 90 % князів Рюриковичів (див. «Український Тризуб»[4], с. 132).

Період забуття Тризуба[ред. | ред. код]

Згортання вживання Тризуба розпочалося з середини XI ст. — тоді Тризуб перестали карбувати на монетах Київської Русі, бо лише три князі Русі розміщували Тризуб на своїх монетах[5]:

Печатки з зображення «знаку Рюриковичів» використовували в X—XIII ст.[5]

В середині XIII ст. «знаки Рюриковичів» повністю зникли з ужитку як державні або особисті знаки князів[5].

Період забуття Тризуба тривав з середини XIII сторіччя аж до кінця XVIII сторіччя, коли були знайдені перші монети Київської Русі з цим знаком. Спроби пояснити Тризуб почалися з початку XIX сторіччя — сам термін «Тризуб» вперше вжив історик Микола Карамзін в творі 1815 року.

ХХ століття[ред. | ред. код]

Печатки 1918—1920. Музей УНР

По відродженні української держави, 15 (2) листопаду 1917 року на «Підготовчій комісії» Михайло Грушевський запропонував як герб України — золотий плуг, а професор Дмитро Антонович запропонував[6] Тризуб, який в грудні 1917 року був прийнятий як герб УНР та розміщений на грошах УНР:
 — «Прийнятий в грудні 1917 року Українською Центральною Радою державний герб тризуб зайняв своє перше і почесне місце на першому державному банкноті Української Народної Республіки — 100 карбованців, виданому 24 грудня 1917 року»[6].

Остаточно Володимирів тризуб був прийнятий на пропозицію Михайла Грушевського, як Великий і Малий державний Герб УНР у відповідному орнаментальному обрамуванні — Малою Радою (12 лютого 1918 року у Коростені) та Центральною Радою (22 березня 1918 року). Автором проектів був Василь Кричевський. Тоді ж (22 березня 1918) схвалено велику й малу печатки УНР зі знаком тризуба. Він фігурував на «державних кредитових білетах, банкнотах» (автори проектів Георгій Нарбут, О. Красовський, І. Модзалевський, В. Кричевський й ін.) Української Народної Республіки, згодом — на грошах Української Держави гетьмана Скоропадського та Директорії Української Народної Республіки.

Як герб Української Держави тризуб залишився за гетьманату Скоропадського (1918), а далі й за Директорії УНР. Емблемою Українського Чорноморського флоту (закон від 18 липня 1918) був тризуб з хрестом угорі.

15 березня 1939 року Сейм Карпатської України теж визнав тризуб з хрестом за державний герб. «Організація українських націоналістів» своїм гербом має тризуб, в якому середній зуб замінений мечем. Деякі організації українських католиків мають емблеми у вигляді тризуба з хрестом.

Радянська влада СРСР називала Тризуб «знаком українських націоналістів» (адже він нагадував про незалежну «Українську народну республіку») і тому маніакально переслідувала Тризуб, це переслідування було одним з проявів «політичних репресій в СРСР»[7].

На початку 1990-х років серед істориків точилися дискусії про правомірність використання тризуба як державного герба. Противники тризуба твердили, що це був знак династії Рюриковичів і ніякого стосунку до всього українського народу він не має. Українці ж самі видобули цей герб із глибини тисячоліть, повернувши його із небуття, з непам'яті. У рамках цієї дискусії варто згадати Володимира Шаяна, який назвав тризуб «Великим Таїнством Української Душі».

Після відновлення української національної державності Верховна Рада України своєю постановою «Про державний герб України» від 19 лютого 1992 року затвердила тризуб як Малий герб України, вважаючи його головним елементом Великого герба України. Тризуб став офіційною емблемою нашої держави. Нині за Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 року, головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (тризуб) — малий Державний Герб України.

Псевдонаукові гіпотези[ред. | ред. код]

Гіпотези від XIX до середини XX ст. щодо значення та походження Тризуба[ред. | ред. код]

Відомий дослідник Тризуба В. Січинський навів в своїй книзі перелік трактувань Тризуба по стану на середину XX сторіччя:

  1. «Схематизоване і стилізоване відображення голуба як символу св. Духа чи іншої птиці (автори: Кене — норманський крук, Кунік, Стасов, Гільдербранд, Арнс).
  2. Стилізована квітка, трисвічник чи орнамент (Шодуар, Войєков, Сахаров, І. Толстой, Шуберт, Кондаков, Левшинський, Таубе).
  3. Схематичний рисунок лука зі стрілою, згодом під назвою „куша“, уживаний як знак київського магістрату в XVI—XVIII ст. (А. Толстой).
  4. Голова (закінчення) булави або князівського скіпетра, або корони як символ влади (Уваров, Самоквасов, Вільчинський), подібно тому, як у XVI—XVII ст. таке значення мала булава, пернач, чи чекан (М. Грушевський).
  5. Корогва (прапор), поділений на три частини (Тілезіус, Салєт).
  6. Мотив корабельної котви (тобто якоря) (Бартоломей).
  7. Рунічне письмо (Й. Толстой, Кунік, Болсуновський, Орешніков, Чернев).
  8. Монограма Володимира (грецькими літерами „ВАСІЛЕУС“, чи „БАЗІЛЄУС“), володаря чи інша монограма (Болсуновський, Соболевський, Скотинський).
  9. Слово чи ціле речення (Пачовський, О. Пастернак).
  10. Символ блискавки, подібний до „знаку зміїв“ індіанських племен Північної Америки (В. Кедровський)»[8]
Герб з якорем.
Шеврон батальйону „Донбас“, 2014 рік.

Предметне трактування[ред. | ред. код]

Так звані «предметні гіпотези» намагаються відшукати «тризубці» серед об'єктів навколишньої дійсності. Деякі дослідники вважають Тризуб відтворенням форм верхньої частини скіпетра візантійських монархів, скіпетра скіфських царів, зображенням корони, тобто предметів, що символізують державну владу. Інші вказують на те, що тризуб нагадує обриси птаха, уособлюючи норманського крука, слов'янського сокола або голуба Святого Духа. Також є фахівці, які вважають, що Тризуб є стилізованим символом сокола, який був священним птахом і символом Першобога для слов'ян. Є гіпотези, що цей символ — емблема, пов'язана з конкретним предметом людської життєдіяльності: якорем[3], норманським шоломом, сокирою, прапором, рибальським знаряддям, луком зі стрілою, колоском тощо.

Тризуб як атакуючий сокіл-«Рарог»[ред. | ред. код]

Герб-грифон Мекленбурга (так німецькою називається країна бодричів-ререгів), на якому, можливо, зображено Рарога
Герб поморських слов'ян (середньовічна Померанія, сучасна Північна Польща)
Геральдичний грифон в Середньовічній Європі
Зображення вавилонського грифона — богині блискавки-бурі «Зу», яка воює з богом війни Нінуртою. Нінурта озброєний ваджрою — подвійним тризубцем, який символізує блискавку та гром (883—859 до н. е.)
Зу на булаві Енаннатума (правитель м. Лагаш, Шумер, 2400 рік до н. е.)

Популярною є трактовка, що тризуб нібито є «соколом-Рарогом, який падає на здобич»[9].

«Рарог» — це слов'янське «божество небесного вогню-блискавки» у вигляді або сокола, або грифона[ред. | ред. код]

Трактовка «сокіл-Рарог» містить в собі дві різні трактовки, тобто:

  • Або Тризуб — це знак «геральдичного сокола» (цю версію висунув С. О. Гедеонов, а розвивав О. М. Рапов), найчастіше уявляють «сокола вниз головою» (О. П. Черних); але зображення сокола у вигляді тризубця не має аналогів ані в європейській геральдиці, ані в Азії. Також в Київській Русі не знайдено якихось «проміжних форм» між Тризубом та соколом, тобто «Тризубів чи двозубців, які б мали „риси не стилізованого, а реального зображення сокола“».
  • Або Тризуб — це знак «міфічного сокола, який є втіленням Рарога, бога небесного вогню, тобто блискавки» — цю трактовку висунув донецький дослідник О. П. Черних. До Черних не було тези про «бога вогню Рарога», а Гедеонов казав про «рерика» як про «звичайного сокола» («Український Тризуб»[4], с. 165). Трактовка Тризуба як «вогненого Рарога» є близькою до трактовки Тризуба як «знака блискавки» Перуна чи Великої богині. Одночасно О. П. Черних вважав, що «середній зуб Тризуба» є «зображенням головного атрибута бога Перуна — тобто громової стріли (блискавки) або променя»[10].

На користь тлумачення Тризуба як «вогненного бога Рарога» наводять такі аргументи:

Можна додати, що на гербі Мекленбурга (німецька назва країни бодричів) та на гербі поморян (вони етнічно близькі бодричам, землі поморян в наш час — це Північна Польща) зображено одного й того ж «звіра (грифона) червоного кольору, з крилами та чотирма лапами», який, ймовірно, є зображенням вогненного Рарога. Тобто при вивченні теми сокола-«рарога» виявляється, що назва «Рарог» в міфах західних слов'ян стосувалася передовсім не «реального сокола», а «божества вогню та вітру» — «Рарога».
Також варто додати, що культ «божества блискавки та вітру» є у багатьох народів, є дуже старовинним, а зображення «Рарога» нагадує передовсім зображення богині вітру та бурі «Зу» («Анзу») у шумерів та вавилонян; або скіфського грифона.

Тризуб як ворон бога Одіна[ред. | ред. код]

В XIX сторіччі скандинавський дослідник Кене висловив думку, що Тризуб означає скандинавського крука (ворона), якого досить часто вікінги зображували на своїх прапорах. Для вікінгів цей крук символізував «крука бога Одіна»[11].

Ливарна форма з «соколом униз головою» в Старій Ладозі[ред. | ред. код]

Герб міста Стара Ладога (Ленінградська область), затверджений 2007 року, до того герб не містив сокола

Згідно літописів, місцем, в якому найперше висадився варязький князь Рюрик та його брати Синеус та Трувор було село Ладога (сучасне село «Стара Ладога» Ленінградської області). Російські історики інколи називають село «Ладогу» — першою столицею варязької Русі. До 2007 року на гербі Старої Ладоги були зображені «ворота шлюзу та море», але 20.11.2007, щоб підкреслити зв'язок з Рюриком (чи з Рарогом) був прийнятий новий герб — «сокіл, який пікірує» (обриси сокола близькі до українського герба Тризуба; сокіл — золотий, тло — червоне)[12].

20 червня 2008 року[13] в селищі Стара Ладога (Ленінградська область) було знайдено уламок глиняної ливарної форми з зображенням птиці, в цьому уламку була відбита верхня половина фігури птиці, а залишилися хвіст та частини крил. Цей уламок був знайдений серед великої кількості плавильних формочок «скандинавського типу»[14]. Знахідку віднесли до приблизно 925—950 років. Цей уламок в Росії оголосили як «найдавніший прототип герба Тризуба», але водночас російські історики вказують, що орел (чи сокіл) на цій формочці дуже схожий на «сокола на монетах данського конунга Анлафа Гутфрітссона», 939—941 рр. (графство Йорк, Коппергейт, Англія)[15].

Трактування «формочки з Ладоги» як Тризуба має такі вагомі недоліки:
1) По-перше, дійсно, є сенс зв'язувати цю формочку з монетами данського конунга, бо ж ця формочка була знайдена саме в скандинавському археологічному шарі Ладоги. Але на монетах Анлафа Гутфрітссона сокіл був зображений явно не пікіруючий, а уверх головою.
2) По-друге, сокіл на монетах Анлафа Гутфрітссона та «формочка з Ладоги» мають широкий розпушений хвіст, який жодним чином не подібний до форми середнього «зуба» у Тризубів Київської Русі:

  • на монетах Ярослава Мудрого середній «зуб» закінчується колом з крапкою всередині (тобто нагадує голову птиці з оком);
  • а на монетах Володимира Великого середній «зуб» має або довгу риску, або «коло з довгою рискою» — тобто вони дуже відрізняються від «хвоста птиці з Ладоги».

3) Дуже важливо, що у Святослава Великого (а часи створення «формочки з Ладоги» історики відносять до часів Святослава Великого) гербом був двозубець, який тим більш не можна зв'язати з «пікіруючим соколом».

В підсумку:

  • В гербах та знаках правителів скандинавських країн (та в середньовічній Європі в цілому) сокола та орла зображували лише уверх головою, ніколи не зображували униз головою.
  • Трактовка Тризуба як «пікіруючого сокола» базується на одній-єдиній формочці. Та «нижня частина формочки», яка реально існує, за формою та за її скандинавським походженням може бути пов'язана з «соколом на монетах Анлафа Гутфрітссона». А «верхня частина формочки», яка відбита і не знайдена, може бути або реконструйована за монетами Анлафа Гутфрітссона (і тоді вона не має стосунку до Тризуба), або довільно придумана, як це і роблять прибічники теорії «пікіруючого сокола». Тому трактування цієї формочки як «пікіруючого сокола» є дуже сумнівним, притягнутим довільно, без будь-яких доказів.
  • Треба підкреслити, що «уламок формочки» знайшли 20.06.2008, а «новий герб Старої Ладоги» був прийнятий 20.11.2007, тобто за півроку до знахідки уламку. Тобто цей «новий герб» приймали взагалі без будь-яких історико-археологічних підстав, і лише через півроку змогли віднайти цей уламок, який знов-таки нічого не доводить. Тобто новий герб Старої Ладоги з «соколом униз головою» — це намагання проголосити та підкріпити теорію про «пікіруючого сокола», в якої нема археологічних доказів, чи доказів на базі історичних документів, релігійних уявлень, міфів, легенд тощо.

Тризуб, певно, є знаком «птиці бурі та блискавки» (яка проявлялася в багатьох культурах, зокрема у вигляді вогненного Рарога, Зу тощо), але це зовсім інше значення, аніж «реальний сокіл».

Філософське трактування[ред. | ред. код]

Існують трактування Тризуба як символічне зображення ідеї, поняття або явища. Є думка, що тризуб Володимира — це символ ідеї державної влади. За іншими версіями — символ влади над трьома світами — небесним, земним і підземним, або ж символ-ключ до розуміння алфавітів земної писемності.

Але ці трактовки про «три сфери — небесну, земну, підземну» (або про три царства — неба, землі, пекла; або про три стихії — сонця, повітря, води; або, що це знак Святої Трійці — перелік див. в книзі «Український Тризуб»[4], с. 125—128) не витримують критики, оскільки це лише короткі гіпотези без будь-якої вагомої аргументації; гіпотези, які не спираються на якісь джерела; які не є результатом системного вивчення проблеми.

Тризуб на монеті Володимира (Великого) Святославовича
Цеглини з Саркелу з тюркськими тамгами (тризубцями). Саркел побудовано в 834—837 рр., зруйновано Святославом в 965 р.

Після розпаду СРСР історичні дослідження в Україні та Росії активізувалися на усіх напрямках, зокрема, на напрямку трактування Тризуба. «Новими» можна вважати трактовки Тризуба, які вважають його язичницьким знаком, який має аналоги в багатьох стародавніх культурах.

Тризуб як «зброя богів», як знак птиці-блискавки, Великої богині перемоги[ред. | ред. код]

Ряд дослідників висловили думку, що Тризуб є «релігійним знаком, подібним до хреста або свастики» (А. Портнов, Н. А. Соболєва, А. Л. Карнаух[16]), або «релігійним знаком Великої богині» (Ф. Є. Фльорова, Н. А. Соболєва, А. Железний[17], А. Л. Карнаух) (див. «Український Тризуб»[4], с. 130, с. 137).

Дослідження Н. А. Соболєвої та «тюрксько-болгарські тризубці та двозубці»[ред. | ред. код]

Спеціаліст з геральдики Н. А. Соболєва (Росія) розглядала Тризуб з точки зору Євразійської єдності, і зібрала інформацію про «тризубці, як знаки верховної влади» в період раннього середньовіччя у народів Євразії, від монголів до болгар, хозарів, русів. Н. А. Соболєва звернула увагу на роботи болгарських істориків:

  • В. Бешевлієва, який в середньовічній Болгарії фіксує використання грецької літера «Υ» (іпсілон) як «охоронного язичницького знаку верховного тюркського бога Тенгрі», зі значенням «боже поможи» (див. «Український Тризуб»[4], с. 137—138).
  • Болгарська дослідниця П. Петрова зазначає, що знак «Υ» («іпсілон», двозубець та тризубець) можна бачити на мідних монетах болгарських царів Шишманів (XIV—XV ст.); на монеті ми бачимо зображення царя, який у лівій руці тримає хрест, а у правій — тризубець (див. «Український Тризуб»[3], с. 139).

Дослідниця Болгарії та Хозарії Ф. Є. Фльорова (її висновки цілковито поділяє Н. А. Соболєва) звертає увагу на те, що серед графічних малюнків в Першому Болгарському царстві (681—1018 рр.) існує «антропоморфна фігура з піднятими руками» — цю фігуру Ф. Є. Фльорова вважає зображенням Великої богині[ru], та прообразом двозубця та Тризуба. Причому вона зазначає, що у хозар та болгар — двозубці та тризубці мали практично однакове значення (див. «Український Тризуб»[4], с. 136—137). Фльорова «наводить також свідчення щодо того, що емблемою Великої богині[ru] у контексті індоєвропейської традиції міг бути і знак тризубця»[18].

Н. А. Соболєва вважає, що «як знаки Рюриковичів були прийняті язичницькі культові символи, магічна природа яких безумовна (Стависький)… Дослідники золотоординських старожитностей доводять, що у татаро-монголів, як у деяких народів Євразії, двозубець і тризубець були тамгами роду, який царював… Однак, вважає Соболева, найбільш близькі аналогії двозубцям і тризубцям простежуються в Хозарії, Волзькій і Дунайській Болгаріях» (див. «Український Тризуб»[4], с. 134).

У висновках Н. А. Соболєва характеризує Тризуб як «сакральний, магічний символ, релікт колишніх вірувань… Пізніше відбулася його трансформація у знак княжої власності, „знак Рюриковичів“, як він і кваліфікується в історіографії»[19]

Дослідники, які вказують на «тюрксько-болгарські тризубці та двозубці»[ред. | ред. код]

В. Кір'язов виводить Тризуб від «зброї та знаку бога Тенгрі» у булгар, мовляв, «згідно прадавнім міфам булгар, тризубець був найстрашнішою і найголовнішою зброєю Тенгрі» (див. «Український Тризуб»[4], с. 141) — як можна розуміти, «найстрашніша зброя Тенгрі» це блискавка.

Тюрколог А. Железний висловив гіпотезу (в 2006 році), що Тризуб генетично пов'язаний з літерою «ма» «Крито-мікенського лінійного письма Б», а ця літера означала ім'я Великої богині «Ма» (в Малій Азії), яка у тюрків називалася «Умай»[17][4].

«Хрест вікінгів» — богиня-птиця (цятки на грудях означають кілька грудей, як у Артеміди Ефеської), VIII—IX ст.,[20][21] зі столиці Швеції міста Бірка
  1. В індуїзмі та буддизм (які зберігають риси давніх вірувань індоєвропейців): тризубець — це знак блискавки, а свастика — знак сонця. В Ведах «подвійний тризубець» (ваджра) — це блискавка бога Індри. Тризубець-блискавку тримають боги грому: хаттський Тару, хеттский Тархун, субарійський Тешуб, вавилонський Адад[22]. Подвійний тризубець (ваджру) тримають грецький Зевс, скандинавський Одін, Шива, вавилонський Мардук[22].
  2. В останні десятиріччя важливим відкриттям в галузі давньої міфології стало визнання того факту, що «боги грому» в ряді дуже віддалених релігій мали подібні імена, що вказує на їх генетичний зв'язок: хаттський Тару, скандинавський Тор, тюркський Тенгрі, шумерське «дінгір»= «бог», монгольське «тенгер»= «божество»; малоазійський Тангароа, боги десятку фінно-угорських народів (які розповсюджені від Скандинавії до Східного Сибіру) з іменами близькими до естонського Таара[en][22]. Визнання генетичних зв'язків між вказаними «богами грому» є однією з підстав для гіпотези про такі ж зв'язки між «богинями блискавки», які в багатьох релігіях були дружинами або сестрами «бога грому».
  3. Дуже важливим є той факт, що ці «божества блискавки» часто мали співзвучні імена. А «співзвучність імен» вказує, що в давнину ці культи вийшли з одного кореня, отож і між їх «схематичними зображеннями» існує генетичний зв'язок (блискавку зображували у вигляді тризубця, але «богині блискавки» мали вигляд жінок-птиць): шумерська богиня грози-блискавки «Зу»; єгипетський бог повітря та блискавки, творець землі та неба «Шу»; ведійська МатаріШва (МатаріШван) (тобто «Матір „Шва“»); субарійська войовнича «Шавушка»-Іштар, іранська «Саена»; китайська войовнича праматір «Сюань»-птиця. Подібні імена мали також ті Великі богині, які вже втратили рису «богині блискавки», але мали рису «богині світла», «Білої богині[ru]»: тюркська «Сафет Деу»= «Біла богиня»; західно-слов'янський латин. «ZuanTewith»-Святовид (Білобог); гунно-булгарська «Шан-діва», китайський «Шан-ді», юдейський Бог «Шаддай» (знаком якого була літера-тризубець «шин»).
  4. На теренах України богиня «птиця блискавки та світла» проявилася в таких образах:
    • головне свято року — Новий рік — в українській народній традиції називають «Маланка» (або «Щедрий вечір»), по-білоруськи «маланка»= «блискавка», старо-українське «молоння»= «блискавка»; рос. «молнія»; скандинавське «Мйольнір»= «блискавка-молот бога Тора»;
    • головний день тижня — неділя — в дохристиянські часи в Київській Русі була присвячена Богині «Неділі». Існує 11 фрагментів та творів (XI—XV ст.), в яких християнські літописці пишуть, що дуже популярним божеством язичників Київської Русі та Московії була богиня «Неділя», яка була божеством світла, творцем усього живого на світі ([16], с. 55-60); ця «Неділя» описується дуже подібно до головного божества Влес-Книги «Матері Слави»;
    • на думку автора гіпотези, сліди Великої богині простежуються в казках про жар-птицю, фенікса, автор наводить цитату з Валерія Флакка (I ст.), що ще скіфи на теренах України мали своїм гербом (на щитах) «вогненний тризубець», який вважали атрибутом бога грому([16], с. 9).

Тризуб як знак якоря[ред. | ред. код]

Фундаментальна книга «Український Тризуб» О. Ф. Бєлова та Г. І. Шаповалова[ред. | ред. код]

Книга «Український Тризуб»[4], яку написали генерал-лейтенант СБУ, доктор соціологічних наук О. Ф. Бєлов та д. і. н. Г. І. Шаповалов, найбільш докладно викладає трактовку Тризуба як «знаку якоря». Ця книга була затверджена до друку Вченою радою Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, рецензентами виступили два доктора історичних наук, а передмову написав академік (голова Верховної Ради України в 2008 році коли була надрукована ця книга) В. М. Литвин, але ця трактовка, як і інші трактовки Тризуба, не є загальновизнаною.

Книга Бєлова та Шаповалова цінна тим, що дає перелік усіх сучасних (на 2008 рік) гіпотез про значення та походження Тризуба — викладення цих гіпотез займає більшу частину книги.

Гіпотеза О. Ф. Бєлова та Г. І. Шаповалова[ред. | ред. код]

Гіпотеза Бєлова та Шаповалова полягає в тому, що Тризуб прийшов на Русь з християнської Візантії:

  • «Як бачимо, і цей, і всі інші символи, які ми розглядаємо, є абсолютно ідентичними хрестам-якорям-тризубам, які перейняли свого часу князі Київської Русі із Візантії» («Український Тризуб», с. 225).

Автори зібрали чималий матеріал про історію виникнення та розвитку «знаку якоря» від якого, мовляв, походить «Тризуб Володимира»:

  • знак якоря проявляв себе в стародавньому світі, передовсім в Греції, починаючи з VI ст. до н. е.; поодинокі прояви шанування якоря були в Староданьому Єгипті в III—II тис. до н. е.; також в Римській імперії;
  • з появою християнства «знак якоря» увійшов в християнство як символ «надії на спасіння»юдаїзмі такого знаку не було), водночас «знак якоря» поєднався з хрестом і виник християнський знак якір-хрест;
  • саме з культу якоря, мовляв, виник знак «тризуб Володимира Великого»;
  • в останніх главах книга «Український Тризуб» дає опис того, як «київо-руський Тризуб» в XIII—XVII століттях (на теренах Київської Русі та України) трансформувався в християнський знак якір-хрест. Знак якір-хрест нібито активно використовувався в українській геральдиці в козацькі часи.
Слабкі місця гіпотези про Тризуб як якір[ред. | ред. код]

Досить ймовірно, що «знак якір-хрест в традиції українських козаків» — це той символ перемоги християнства над ісламом, який почали вживати в Європі після перемоги християн в Битві при Лепанто (1571 рік); цей символ мав вигляд «християнського хреста, під яким розташовано переможений півмісяць»[23].

Трактовка Тризуба як «знаку з Греції» суперечить факту:

  • «Двозуб Святослава» та «Тризуб Володимира» були прийняті Святославом та Володимиром в умовах війни з греками-візантійцями (Святослав вів з греками велику війну, а Володимир завойовував грецький Херсонес), а отже навряд чи ці князі-язичники узяли б собі «грецький знак якір-хрест».

Трактовка Тризуба як «знаку якоря» суперечить таким фактам:

  • «Тризуб Володимира» та «знак якоря» суттєво відрізняються графічно — у Тризуба бокові «зуби» мають той же зріст, що й центральний «зуб». У якоря — бокові «зуби» завжди в кілька разів нижчі за центральний «зуб».
  • Знак якоря мав деяке шанування у греків, які були народом мореплавців (зокрема, у греків в колоніях на Чорному морі), але в цілому у індоєвропейців (та у стародавніх народів, яких можна пов'язати з територією слов'ян України чи з етногенезом українців) цей «знак якоря» або взагалі невідомий, або займав далеко не центральне місце в релігії та культурі. Бєлов та Шаповалов не знайшли:
 — писемних свідчень про домінування «знаку якоря» у слов'ян, у праслов'ян, у скіфів чи сарматів, у київо-русів, навіть у скандинавів;
 — обрядів чи свят слов'ян на честь якорів; жодної слов'янської, київо-руської легенди, казки про якорі чи «священні якорі»;
 — жодного слов'янського святилища на честь якорів, жодного слов'янського «бога якорів; духа якорів».

Трактовка Тризуба як «християнського знаку» суперечить таким фактам:

  • «Тризуб Володимира» походив від «двозуба Святослава Великого», який безумовно був дохристиянським знаком.
  • «Тризуб самого Володимира» був взятий ним за герб в часи язичництва, адже Володимир був великим князем Київським в 978—1015 роках, хрестив Русь в 988 році; тобто перші 10 років правління він був язичником. Отже ті «монети Володимира» на яких нема «християнських символів», були, певно, вироблені в дохристиянський період — на них домінує знак Тризуба, який після прийняття християнства був замінений на зображення Ісуса Христа, або доповнений хрестом.
  • Якби християни Київської Русі сприймали Тризуб як якір-хрест, то «християнські літописці Русі» неодмінно б написали б про цей «знак спасіння» — аналогічно тому, як схожий на Тризуб знак «геральдична лілія Франції» має свою християнську легенду (мовляв, це знак лілеї, яку Діва Марія подарувала першому охрещеному королю Франції Хлодвігу I в 498 році).
Історія Тризуба до та після прийняття християнства[ред. | ред. код]

Треба розрізняти два періоди існування Тризуба в Київській Русі:
1) Період до прийняття християнства — в цей період значення та походження Тризуба можна виводити лише з дохристиянської культури та релігії.
2) Період після прийняття християнства князем Володимиром — в цей період «дохристиянський Тризуб» почав трансформуватися в напрямі християнського знаку якір-хрест; і саме цей період досліджують Бєлов та Шаповалов.

Можна погодитися з Авторами в тому, що «Тризуб Володимира» в XIII—XVII століттях в Україні трансформувався в «християнський якір-хрест», який, зокрема, присутній в гербах Хмельницького та Мазепи.

Подекуди в пресі з'являються твердження (які видають за науковий факт), що посли князя Ігоря Старого в Константинополі підписували договір з греками та поставили на цьому договорі печатки з Тризубом, зокрема про це писав Володимир Трембіцький:

  • «Були тризуби також на печатках Київської княжої держави, зокрема на печаті при акті договору із греками 944 року за правління на київському троні князя Ігоря (912−945)»[6].

Але, як пояснюють О. Бєлов та Г. Шаповалов, це лише гіпотеза, яку висловив дослідник А. А. Молчанов[ru], насправді ж не існує ніяких відомостей про такі «печатки Ігоря з Двозубом чи Тризубом» (див. «Український Тризуб»[4], с. 127).

В пресі подекуди зустрічається твердження, що Тризуб походить з Атлантиди. Хоча у Платона в діалогах «Тімей» та «Критій» нема взагалі слова «тризубець», нема згадок про синьо-жовті герби або прапори.

Немає ніяких підстав гіпотеза про зв'язок Тризуба з гербом Барбадоса — чорний тризубець на синьо-жовтому прапорі.

В середньовічних джерелах Київської Русі та Європи взагалі нема відомостей про те, що Тризуб (чи двозубці, тризубці) були знаком Перуна. Зв'язок між Перуном та Тризубом можна виводити по аналогії з іншими «богами грому» (Тару, Тешуб, Адад), але прямих середньовічних відомостей про такий зв'язок нема.

Гіпотези, які є найбільш популярними[ред. | ред. код]

1) Найбільш популярною в народі наразі є гіпотеза про «атакуючого сокола» — цей образ зрозумілий широким масам, почесний та має певні пояснення. Але в середовищі науковців ця трактовка не має популярності.
2) Книжка О. Бєлова та Г. Шаповалова[4], в якій автори розвинули гіпотезу, що Тризуб — це якір-хрест, затверджена до друку Вченою радою Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. Тобто гіпотеза має певне наукове визнання, хоча й не є загальновизнаною в наукових колах.
3) Гіпотеза про Тризуб як знак «Великої богині перемоги, птиці-блискавки»[16] вивчає Тризуб найбільш широко, як частину світової міфології. Ця гіпотеза з'явилася нещодавно, і вже має певне наукове визнання[24], але її обговорення в наукових колах лише починається.
4) Близькою до гіпотези про Тризуб як «знак-блискавку богині перемоги» є гіпотеза про Тризуб як «знак блискавки Перуна»[25].

Критика вказаних гіпотез[ред. | ред. код]

Гіпотези локальні та системні[ред. | ред. код]

«Локальні гіпотези» висуваються на дуже обмеженому матеріалі, без системного вивчення питання, і тому не можуть бути визнані науковими в повній мірі. В методології «локальних гіпотез» не передбачено порівняння їх з аналогами:

  • наприклад, гіпотеза про «Тризуб як зображення сокола» не повідомляє про аналоги в інших культурах, а це й неможливо зробити, бо в «європейській середньовічній геральдиці» сокола зображують у вигляді сокола, а не у вигляді тризубця;
  • наприклад, гіпотеза про Тризуб як напис «Басілевс» не бере до уваги факт, що спочатку «знак Рюриковичів» мав форму «двозубця Святослава Великого», також «знак Рюриковичів» у кожного князя був трохи інший, тож неможливо було зберегти літери слова «Басілевс».

Тобто «локальні гіпотези» є методологічно хибними, бо вони не розглядають об'єкт системно.

Гіпотези про сокола та якір-хрест є локальними — вони шукають пояснення Тризуба виключно в Скандинавії та в грецькому світі, причому й там не знаходять хоча б приблизних аналогів Тризуба. Ці гіпотези трактують «Тризуб та двозубці», як «придумані Рюриковичами, причому без зв'язків з будь-якою традицією до Рюриковичів».

Гіпотези дохристиянські, християнські, геральдичні[ред. | ред. код]

Тризуб не є «геральдичний знаком середньовічної Європи», бо його форма не зустрічається в канонах середньовічної європейської геральдики.

Тризуб не є «християнським символом», бо його забули саме в часи коли в Київській Русі християнство перемогло язичництво. Двозубець Святослава та тризубець Володимира були прийняті в часи язичництва, тож і значення цього знаку могло бути лише язичницьким.

«Знак Рюриковичів» повинен був мати якесь пояснення-легенду для населення Русі; цей знак (як і усі інші герби країн) повинен був мати ясне значення для усього народу. Навіть якщо «знак Рюриковичів» був взятий князями Рюриковичами довільно, цей знак все рівно повинен був мати підґрунтя в «дохристиянських міфах Русі» та в стародавніх традиціях.

Бог Одін з тризубцем на короні та з подвійним тризубцем (ваджрою) в руці. З ісландського рукопису 18 століття.

Якір-хрест[ред. | ред. код]

Гіпотеза[4] доктора соціологічних наук О. Ф. Бєлова та доктора історичних наук Г. І. Шаповалова про якір-хрест (який, зокрема, був знаком папи римського Святого Климента) не узгоджується з деякими важливими фактами, які вказують на «знак Рюриковичів» як на первісно дохристиянський символ:

  • «християнські літописці» жодного слова не написали про «знак Рюриковичів»;
  • Рюриковичі відкинули свій знак в часи утвердження християнства, хоча інші атрибути (наприклад, шапку Мономаха) зберігали з великою повагою;
  • якби «знак Рюриковичів» був «християнським знаком якір-хрест», то «підвіски з києво-руським тризубом», певно, не клали б в могили язичників лівів.

Скоріше Святий Климент узяв собі знак якір-хрест, бо бачив шанування подібного знаку (тризубця) в Скіфії (в Криму), куди його заслали. Хоча можна погодитися, що в часи християнства «язичницький Тризуб» трансформувався у «християнський якір-хрест», зокрема якір-хрест є центральною фігурою в гербах Богдана Хмельницького та Івана Мазепи.

Слабким місцем теорії О. Бєлова та Г. Шаповалова є те, що вони не звертають увагу на існування тризубців у інших народів (зокрема, у індоєвропейців); тобто не досліджуються можливі генетичні зв'язки «знаків Рюриковичів». Сильною стороною дослідження Бєлова та Шаповалова є те, що в своїй книзі вони навели перелік «гіпотез щодо Тризуба, які були висунуті з 1991 року, у період незалежності України».

Тризуб як Велика богиня перемоги та «зброя богів» — птиця-блискавка[ред. | ред. код]

Трактовка Тризуба від А. Л. Карнауха висловлена в січні 1992 року є повністю псевдонауковою, оскільки спирається на фальсифіковане джерело «Влес-книгу». У наступних працях А. Л. Карнаух порівнює не тризубці, а «богів, які були пов'язані з тризубцями», беручи до уваги співзвуччя слів, не пов'язаних етимологічно.

Методологія дослідження[ред. | ред. код]

Будь-яке твердження про зв'язок Тризуба з іншим тризубцем (або з «не тризубим» знаком чи божеством) потребує, щоб було доведено їх походження зі спільної традиції (генетичні зв'язки), та щоб був продемонстрований безперервний зв'язок між Тризубом та його «предками» (вимога безперервності традиції).
Тризуб не можна зв'язувати з «тризубцем Шиви» та з будь-якими іншими тризубцями за межами роду Рюриковичів.

Галерея[ред. | ред. код]

Родові герби та символи[ред. | ред. код]

Герби держав[ред. | ред. код]

Сучасні регіональні та муніципальні герби в Україні[ред. | ред. код]

Символи політичних партій та організацій[ред. | ред. код]

Використання в італійській армії[ред. | ред. код]

Геральдика італійської армії дозволяє підрозділам додавати символи до їхніх гербів за кожну Медаль за військову доблесть, якою нагороджено підрозділ. Ці символи відносяться до країн/територій, де ця медаль була отримана. Протягом Другої світової війни 8-ма Армія (Італії) була направлена на східний фронт. Ця армія була практично повністю знищена протягом Операції «Малий Сатурн». Підрозділам, які добралися назад до ліній країн Осі та були сформовані знову після війни, було дозволено додати Український Тризуб до своїх гербів, якщо вони були нагороджені медаллю «За військову доблесть» протягом італійської кампанії в Радянському Союзі.

Тризуб на своїх гербах мають:

Тризуб у Росії[ред. | ред. код]

В добу Київської Русі так званий «чернігівський» різновид тризубу був дуже поширений на значній території Чернігівського князівства, в тому числі й на тих землях, що перебувають зараз у складі Росії. Після вбивства у 1246-му році в Золотій Орді чернігівського князя Михайла Святого, центр політичного життя Чернігівського князівства перемістився на деякий період на північ, до Брянська, подалі від татарських набігів. Символом місцевих чернігівських князів став так званий «розквітлий тризуб», або «тризуб розквітлий хрест» — тризуб з елементами рослинного декору. В наш час «розквітлий тризуб» можна побачити на неофіційному гербі Брянської області, відомому з 1998-го року[26]. Також цей тризуб є офіційним символом Брянсько-Сівської єпархії Російської православної церкви[27].

З 1930-х років тризуб у формі, наближеній до українського тризубу, з невеликими відмінностями) є символом Народно-трудового союзу російських солідаристів. Така форма тризубу є претензією на «русский мир».

Гончарні клейма[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Мультимедійні матеріали[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Родинне дерево» тризуба". Газета «День»15 березня, 2018
  2. М. Рапов. Знаки Рюриковичей и символ сокола. Советская археология 1968, вып. 3, стр. 62.
  3. а б Шаповалов Г. И. «О символе „якорь-крест“ и значении знака Рюриковичей». Византийский Временник. Том 57 (82), 1997. — с. 204—210.
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с Бєлов О. Ф., Шаповалов Г. І. Український Тризуб. Історія дослідження та історичний реконструкт. Запоріжжя: Дике поле, 2008. — 264 с.
  5. а б в г д е Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою beleckiy не вказано текст
  6. а б в г Трембіцький Володимир. Український Національний та Державний Герб//Календар-альманах Українського Народного Союзу на 1967 рік. — Джерзі Ситі, Нью-Йорк. — C. 168—174.
  7. Тарапон О. Тризуб // Енциклопедичний словник символів культури України / за заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. ─ Корсунь-Шевченківський: Вид. В. М. Гавришенко, 2015. — 911 c. — С. 808.
  8. Січинський В. Український тризуб і прапор. Вінніпеґ, 1953. — C. 24.
  9. О. М. Рапов. Знаки Рюриковичей и символ сокола.// Советская археология, 1968, № 3. С.62-69.// Сборник Русского исторического общества. Том 8 (126). Антинорманизм. М.: «Русская панорама», 2003. — 320 с. — С. 128—135. (рос.)
  10. Черных А. П. Древний мир сквозь призму звукосмысла: Трилогия. — Донецк: Донбасс, 2003. — 434 с. — С. 223.
  11. Бєлов О. Ф., Шаповалов Г. І. Український Тризуб. Історія дослідження та історичний реконструкт. Запоріжжя: Дике поле. — 264 с. — С. 14.
  12. Сайт «heraldicum.ru». Староладожское сельское поселение, Волховского муниципального района (Ленинградская область)
  13. А. Ю. Чернов. В Старой Ладоге найден герб Рюрика?
  14. А. Н. Кирпичников, В. Д. Сарабьянов. Старая Ладога. Древняя столица Руси. СПб. 2010. С. 79.
  15. Чернов Ю. В Старой Ладоге найден герб Рюрика?, 2009
  16. а б в г Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Karnauh не вказано текст
  17. а б Железный А. Происхождение знака трезубца с точки зрения тюрколога// 2000-Аспекты.- 2006.- N18-19 (317).- 12-18 мая.- С. 4-5.
  18. Соболева Н. А. Знак Рюриковичей в контексте проблемы «Русь и евразийская идея»//Хранитель, исследователь, учитель. К 85-летию В. М. Потина. Сб. науч. ст. — СПб.: Изд-во Гос. Эрмитажа, 2005. — С. 33-68.— С. 54.
  19. Соболева Н. А. Знак Рюриковичей в контексте проблемы «Русь и евразийская идея»//Хранитель, исследователь, учитель. К 85-летию В. М. Потина. Сб. науч. ст. — СПб.: Изд-во Гос. Зрмитажа, 2005. — С. 33-68.
  20. Кельты и викинги: Пер. с итал. А. А. Перепадя/ Под ред. Дж. Казелли; тексты Ф. Реками, Б. Сфераццо. — Харьков: «Ранок», 2004 . — 88 с. — С. 58.
  21. Бурлак Вадим. Стокгольм. История. Легенды. Предания. — М.: Вече. 2008. — 372 с.
  22. а б в Андрей Леонов. Трезубец: от Посейдона до Чингисхана. 2010—2012.
  23. Делюмо Ж. Ужасы на Западе (Подручные сатаны I. Мусульманская угроза) // Jean Delumeau. La Peur en Occident (1978) М. 1994 408 с. (рос.)
  24. Укринформ. Состоялась пресс-конференция: Презентация книги Андрея Карнауха «Тризуб как знак Великой богини Киевской Руси».
  25. Олександр Зінченко. Таємниця княжого тризуба. Що символізує наш герб? 18.10.2010
  26. Брянская область. // Геральдикум.(рос.)
  27. Официальный сайт Брянской и Севской епархии РПЦ.(рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]