Київська оборонна операція (1943)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Київська оборонна операція (1943)
Киевская оборонительная операция (1943)
Битва за Київ
Німецько-радянська війна
Panzer a Zitomir.jpg
Німецькі танки Panzer IV 1-ї танкової дивізії в щойно захопленому Житомирі. Листопад 1943
Дата: 13 листопада — 22 грудня 1943
Місце: Правобережна Україна
Результат: часткова перемога Вермахту; стратегічний успіх оборони радянських військ
Територіальні зміни: захоплення німцями Житомира
Сторони
СРСР СРСР Третій Рейх Третій Рейх
Командувачі
СРСР Ватутін М. Ф.
СРСР Рибалко П. С.
СРСР Черняховський І. Д.
СРСР Москаленко К. С.
СРСР Жмаченко П. Ф.
СРСР Леселідзе К. М.
СРСР Кузнецов В. І.
СРСР Красовський С. Я.
Третій Рейх Е. фон Манштейн
Третій Рейх Е. Раус
Третій Рейх Г. Бальк
Третій Рейх Е.-Е. Гелль
Третій Рейх А. Достлер
Третій Рейх А. Гауффе
Третій Рейх В. Крюгер
Третій Рейх М. фон Едельсхайм
Третій Рейх Г. Трьогер
Третій Рейх Х. фон Мантойфель
Третій Рейх Т. Віш
Третій Рейх Г. Кельнер
Третій Рейх О. Десслох
Військові формування
Союз Радянських Соціалістичних Республік 1-й Український фронт
* 3-тя гвардійська танкова армія
* 1-ша гвардійська армія (СРСР)
* 18-та армія
* 38-ма армія
* 60-та армія
* 2-га повітряна армія
Третій Рейх Група армій «Південь»
* 4-та танкова армія
** XLVIII-й танковий корпус
** VII-й армійський корпус
** XIII-й армійський корпус
* 4-й повітряний флот
Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Карта наступальної та оборонної операцій під Києвом

Київська оборонна операція (1943) (13 листопада — 22 грудня 1943) — фронтова оборонна операція радянських військ 1-го Українського фронту (командувач генерал армії Ватутін М. Ф.), що була частиною битви за Київ під час німецько-радянської війни. Операція проводилася з метою відбиття контрнаступу німецьких військ на київському напрямку після успішного вигнання нацистських окупантів зі столиці України радянськими військами.

Історія[ред.ред. код]

У першій половині листопада в ході Київської наступальної операції 1943 року війська 1-го Українського фронту (13-та, 60-та, 38-ма, 40-ва, 27-ма, 3-тя гвардійська танкова і 2-га повітряна армії) під командуванням генерала армії Миколи Федоровича Ватутіна вийшли на лінію Чорнобиль, Малин, Житомир, Фастів, Стайки, глибоко вклинившись в оборону противника на стику груп армій «Центр» і «Південь» та створивши великий плацдарм на правому березі Дніпра.

Командування Вермахту вирішило контрнаступом відновити оборону по Дніпру і з цією метою спланувало оточення та знищення житомирського угруповання військ Червоної армії та надалі розвивати наступ на Київ. Головний удар завдавався з півдня, з району півдінно-західніше Фастова на Брусилів, другий — з району північно-західніше Житомира на Радомишль. До контрнаступу залучалися 15 дивізій (у тому числі 7 танкових і 1 моторизована) 4-ї танкової армії Вермахту.

Ставка ВГК своєчасно розкрила задум ворога. Встановивши зосередження основного танкового угруповання противника на південь і південний захід від Фастова, 12 листопада вона наказала командувачу фронтом тимчасово призупинити наступ на захід від Житомира і не допустити прориву противника в напрямку Фастів, Київ. З 13 листопада війська фронту своїм центром і лівим крилом проводили оборонну операцію, а правим крилом (13-та і 60-та армії) продовжували наступ. Вже з 8 листопада противник почав сильні контратаки у напрямках Трипілля, Фастів, Корнин, а 15 листопада, коли радянські війська ще не завершили підготовку оборони, противник влаштував контрнаступ на широкому фронті від Житомира до Фастова, прагнучи вийти на шосе Житомир — Київ.

Під натиском німецьких військ, що значно переважали сили тих, хто оборонявся, з'єднання 38-ї армії змушені були відступити на північ. Під загрозою оточення виявився лівий фланг 60-ї армії. 17 листопада німецькі війська перерізали східніше міста Коростишів київсько-житомирське шосе і повернули свої танки на Київ. Наступного дня ударами, що сходяться, з півдня і заходу військам супротивника вдалося оточити частину сил 60-ї армії в районі Житомира. 20 листопада вони прорвалися з оточення, залишивши Житомир. 23 листопада 38-ма армія, фланги якої були глибоко обійдені противником, за наказом командувача фронтом залишила місто Брусилів, і відійшли на підготовлений рубіж у 8-10 кілометрах на схід від міста. Командувач фронтом вживав енергійних заходів до відбиття ударів. У район північніше та східніше Брусилова була перегрупована 3-тя гвардійська танкова армія, що відійшла з-під Фастова і зосередився стрілецький корпус 1-ї гвардійської армії, переданий фронту з резерву Ставки. 15-17 листопада з букринського плацдарму були перекинуті на ділянку ФастівТрипілля 40-ва та частина сил 27-ї армій, здійснювався маневр окремими стрілецькими, танковими, артилерійськими, інженерними з'єднаннями і частинами. Проти танків і піхоти противника на головних напрямках діяли основні сили 2-ї повітряної армії.

25 листопада війська фронту силами трьох стрілецьких корпусів завдали контрудар з району Раївка, Борівка в південному напрямку у фланг Брусилівського угруповання німецьких військ, що наступало уздовж шосе на Київ. Протягом декількох днів тут йшли запеклі зустрічні бої, в результаті яких противник змушений був відмовитися від спроб прориву до Києву найкоротшим шляхом уздовж житомирського шосе.

До 30 листопада фронт тут стабілізувався на рубежі Черняхів, Радомишль, Ставище, Юрівка. У грудні 4-та танкова армія противника двічі намагалася прорватися до Києва в смузі оборони 60-ї армії силами танкових дивізій: 6-14 грудня через району Черняхова і 19-22 грудня через район Коростеня. Обидві ці спроби закінчилися невдачею: війська фронту успішно відбили натиск ворога. На рубежі Ігнатпіль, Мелені, Ставище гітлерівці також були остаточно зупинені.

У результаті майже півторамісячних наступальних дій німецькі війська просунулися на київському напрямку всього на 35-40 кілометрів. Ударне угруповання Вермахту було виснажене і знекровлене. У результаті Київської оборонної операції війська 1-го Українського фронту зірвали плани німецького командування знову опанувати Києвом і відновити свою оборону по Дніпру.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • История Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941—1945. Т.3. М., 1964, с.330—341;
  • Великая Отечественная война Советского Союза. 1941—1945. Краткая история. Изд. 2-е. М., 1970, с. 267—273;
  • Пашко Я. Е. Историческая победа в битве за Днепр и Киев. Киев, 1973.

Примітки[ред.ред. код]

Виноски
Джерела