Брусилів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Брусилів
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Брусилівський район
Рада Брусилівська селищна рада
Код КОАТУУ: 1820955100
Основні дані
Засноване 1543
Колишня назва Здвижень
Магдебурзьке право 1585
Статус з 1979 року
Площа 17 км²
Населення 4933 (01.01.2016)[1]
Густота 297 осіб/км²
Поштовий індекс 12605
Телефонний код +380 4162
Географічні координати 50°17′08″ пн. ш. 29°31′21″ сх. д. / 50.28556° пн. ш. 29.52250° сх. д. / 50.28556; 29.52250Координати: 50°17′08″ пн. ш. 29°31′21″ сх. д. / 50.28556° пн. ш. 29.52250° сх. д. / 50.28556; 29.52250
Висота над рівнем моря 166 м
Водойма Здвиж
Відстань
Найближча залізнична станція: Скочище
До станції: 29 км
До обл. центру:
 - залізницею: 56 км
 - автошляхами: 78 км
Селищна влада
Адреса 12600, Житомирська обл., Брусилівський район,
смт Брусилів, вул. 1 Травня, 50
Голова селищної ради Василь Васильович Захарченко
Карта
Брусилів is located in Україна
Брусилів
Брусилів
Брусилів is located in Житомирська область
Брусилів
Брусилів

Commons-logo.svg Брусилів у Вікісховищі

Бруси́лів[2]селище міського типу (від 1979), адміністративний центр Брусилівського району Житомирської області.

Розташований на річці Здвиж (притока Тетерева) за 29 км від залізничної станції Скочище.

Населення[ред.ред. код]

5444 особи (2001), 5133 осіб (2009). Порівняно з 1989 населення збільшилося на 167,1 відсотка (за рахунок переселенців із чорнобильської зони відчуження)


Минуле[ред.ред. код]

Археологічні дослідження, що проводилися на березі річки Здвиж, поблизу Брусилова, свідчать про те, що тут селилися люди ще в добу бронзи. Знайдено також поселення ранньослов'янських часів (II — VI і VII — VIII ст.) та залишки давньоруського городища.

Доктор історичних наук, завідуюча відділом історичної регіоналістики Інституту історії України НАНУ Ярослава Верменич, кандидат історичних наук Володимир Дмитрук вважають місцезнаходженням літописного Здвиженя у передмісті Брусилова[3][4]

Перша літописна згадка про річку Здвиж, місто Вздвижень (Здвижень-город, Здвиженськ) зустрічаються в «Літописі руському» під роком 1097: через це місто везли з Білгорода до Володимира підступно осліпленого теребовельського князя Василька Ростиславича.

Містечко згадується також у 1151 році в описі військових дій Ізяслава Мстиславовича і угорського короля Гейзи II проти Володимира Галицького. Від річки Тетерева у Вздвижень Ізяслав прийшов в один день.[5]

У 1241 році Здвижень, як і більшість південних міст Київської Русі, був дощенту зруйнований монголо-татарами. До наших днів збереглися своєрідні пам'ятки тих давніх часів — численні кургани, оборонні споруди.

В період Великого князівства Руського Брусилов був «градом з укріпленим детинцем», а за часів феодалізму це було значне на той час місто з розвиненим ремеслом і торгівлею.

В XIV ст. Здвижень підпав під владу литовських феодалів. За часів литовського панування населений пункт входив до Київського воєводства. Після Люблінської унії він підпав під владу Польщі. Посилився гніт католицької церкви. Для захисту від нападів кримських татар у 70-х роках XVI ст. тут збудовано замок, який невдовзі вони зруйнували.

До 1540 р. Брусилів був дідичиною роду Киселів-Брусиловських, а після смерті Тимофія Брусиловського село перейшло до його дружини Пелагеї, дочки Михайла Бутовича.

Власниця Брусилова монахиня Пелагія Брусиловська в 1541 році пише заповітну грамоту-фундуш, за силою якої Брусилів переходить у власність Києво-Печерської лаври. Коли ж пан Яцько Бутович, хорунжий київський, силоміць одібрав Брусилів, то залишив містечко за собою лише після того, як в обмін за Брусилів дав Києво-Печерському монастиреві власний маєток Зайковщину, а король Генріх Валуа дав «законну» грамоту Бутовичу 24 березня 1574 року.

Назва Брусилів датується 1543 роком. 24 березня 1574 року король Генріх Валуа надав дозвіл шляхтичу (боярину) Яцьку Бутовичу збудувати замок на «шляхах татарських». У 1585 році Брусилову король Стефан Баторій надав магдебурзьке право за сприяння його власника — Яцька Бутовича. Дозволялося влаштовувати на рік чотири ярмарки та щотижня торги. Це сприяло розвитку ремесел, торгівлі тощо.

Брусилів же на початок XVII ст. був невеличким містечком з слабими церковними братствами. 1611 року частина брусилівців переселилася у Придесення, на Чернігівщину, де вони заснували поселення, назване на згадку про свою малу батьківщину теж Брусиловом. В 1628 році в Брусилові за державним переписом було всього 40 димів і 5 підсусідків в 14 належних до «Брусилівського ключа» селах 34 дими.

Круто змінилося життя Брусилова в середині XVII століття. У багатьох українських селах і містечках при церквах були створені початкові школи. Правда у відомих нам документах про Брусилів того часу нема відомостей про школу. Народне ополчення з брусилівців і околичних сіл в 1648 р. дощенту розгромило коло Брусилова великий татарський загін, який з метою грабунку прорвався був у київське Полісся і повертався з великим полоном. У ході війни Брусилів уцілів і від польської помсти, в той час як сусідні, наприклад, містечка Дідівщина і Рожев були зрівняні з землею.

У роки відносного спокою в Брусилові базувалася козацька Брусилівська сотня спочатку Білоцерківського, а потім Паволоцького полку, і таким чином Брусилів став сотенним містом, населення якого набагато збільшилось.

Протестом проти соціально-економічного гніту польської шляхти була участь населення в повстаннях Криштофа Косинського і Северина Наливайка.

Протягом 1648–1660 рр. Брусилів входив до складу Білоцерківського полку української держави Військо Запорозьке. До «Реєстру Війська Запорозького 1649 року» вписано 19 осіб козацького стану, що мешкали в Брусилові. Він був тоді сотенним містечком. Брусилівським сотником був тоді Василь Богуславець. Коли у лютому 1657 р. через Брусилів, їдучи до Гетьмана Богдана Хмельницького в Чигирин, проїжджав Петро Парчевич, то він у своїх записках назвав Брусилів першим «городом», який йому зустрівся після виїзду з Корця. Тобто весь простір між Корцем і Брусиловом був тоді пусткою. Після 1660 р. Брусилів був зайнятий військами Речі Посполитої. У травні 1665 р. Бишевом заволодів повстанський отаман Децик, який звав себе «овруцьким полковником» і узгоджував свої дії з московським урядом. Проте після його відступу до Києва у листопаді 1665 р. Бишевом знову заволоділи війська Речі Посполитої[6]

Згідно з Андрусівським перемир'ям 1667 р., Брусилів залишився під владою Польщі.

Під час Коліївщини в Брусилові двічі побував Іван Бондаренко. Брусилівські козаки брали активну участь у військових діях повстанців[7].

За часів володіння Брусиловом Чацьким був побудований кам'яний замок, 1787 р. — костел, при якому існувала школа, а пізніше заснований кляштор Ордену капуцинів. Після 2-го поділу Польщі Брусилов був приєднаний до Російської імперії, і в 1797 р. він став волосяним центром Радомишльського повіту Київської губернії.

В 1790 році Катерина II дарує Брусилів разом з людьми Миколі Васильовичу Пушкіну, родичу російського поета. Саме в Брусилові, за даними Британської енциклопедії 1902 року, Олександр Сергійович Пушкін програв в карти поручику Єршову свій твір «Конек-Горбунок», який пізніше той опублікував під своїм іменем.

В 1793 році Правобережна Україна була занята російськими військами. В Брусилові з'явилися нові господарі. Розпочалася русифікація і асиміляція українського населення. Містечко потрапило до рук російського генерала Синельникова. Йому належали тисячі гектарів землі, сотні українців-кріпаків. Якщо з центру Брусилова перейти мостом через річку Здвиж, відразу ж з лівого боку по вулиці, що веде в село Нові Озеряни, знаходиться в колишньому, з липових дерев, парку, будівля обнесена цегляним муром. З правого боку вулиці збереглися залишки муру із цегляними воротами. Це колишній маєток Синельникова.

У 1870 році онук Тадеуша Чацького Віктор Чацький продав Брусилівський маєток радомишльському повітовому керівнику дворянства Василю Васильовичу Синельникову, від якого він перейшов його спадкоємцю — племіннику Василя, останньому власнику міста Олексію Миколайовичу Синельникову.


1913 року в Брусилові налічувалося 7,5 тис. жителів. З часом Брусилів почав занепадати і з містечка перетворився на село. Великого матеріального збитку і людських жертв зазнав під час Другої Світової війни. Також на розвитку Брусилова негативно позначилася втрата 30 грудня 1962 р. статусу районного центру. 1979 р. Брусилів здобув статус селища міського типу.

У 1986 році у зв'язку з трагічними подіями в Чорнобилі і необхідністю розселення значної кількості біженців в інших регіонах України до Брусилова та району було переселено багато людей з найбільш постраждалого Народицького району. У Брусилові було збудовано 2 великих селища для переселенців - Одеський масив та Херсонський масив.

Тож 1990 року було відновлено Брусилівський район.

Побут і промисловість[ред.ред. код]

В даний час тут працюють хлібзавод та маслозавод, ковбасна фабрика «Брусилівські ковбаси», німецько-українське підприємство по виробництву фарб на водяній основі. У селищі — Гімназія ім. Г. О. Готовчиця та Загальноосвітня школа № 1, дитячий садок, районна поліклініка, районна лікарня, районний Будинок культури, дитяча музична школа, дитячо-юнацька спортивна школа, 2 бібліотеки, центр юнацької творчості «Мрія», історико-краєзнавчий музей ім. Івана Огієнка. Функціонують відділення 3 банків. Діє відділення «Нової Пошти».

Віра[ред.ред. код]

В селищі присутні громади віруючих, які належать до таких спільнот, як:

Пам'ятки[ред.ред. код]

Воскресенська церква в Брусилові, побудована в 1711 році

Дерев'яна Воскресенська церква була побудована в 1711 році. Церкву було спалено німцями 1943 року. Також у Брусилові до 1930-х років існувала дерев'яна Вознесенська церква, зведена у 1839–1846 роках на місці згорілої церкви 1709 року.

Пам'ятник Т. Г. Шевченку

У селищі є пам'ятки архітектури — залишки костелу і кляштора Ордену капуцинів (1784 р.), городище в центрі Брусилова (XI-XII ст.), замок (XIV ст.), 2 могильник на околиці містечка (XII-XIII ст.). Серед інших пам'яток архітектури — дерев'яний особняк Синельникова з парком (1870 рік), комплекс споруд земської лікарні (1903 рік) та будівля колишньої єврейської школи (1909 рік).

  • 21 серпня 2010  р. відкрито перший в Україні та другий у світі пам'ятник І. I. Огієнку.[8].

Відомі мешканці[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Пов'язані з Брусиловом[ред.ред. код]

  • Губерначук Станіслав Сергійович — філолог, письменник, журналіст, редактор, краєзнавець, громадський діяч
  • Крилов Микола Митрофанович — радянський математик, фізик, інженер, доктор математики, професор, заслужений діяч науки УРСР, дійсний член Академії наук УРСР, почесним членом американського математичного товариства, французького математичного товариства, а також членом кореспондентом Коїмбрської Академії наук в Португалії.
  • Омельченко Олександр Олександрович — український державний і громадський діяч, Герой України (2001 р.), Голова Київської держадміністрації з 1996 до 2006 р., мер міста Києва з 1998 до 2006 року. Заслужений будівельник України, кандидат технічних наук.
  • Червонюк Євген Іванович — український оперовий співак-бас.

Дослідження про Брусилів[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  2. Мапа Волинської губернії Шуберта Ф.Ф. 
  3. Верменич Я. В., Дмитрук В. І., Архипова С. І. Міська історія України: проблеми початкового датування. Науково-довідковевидання. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010. — С. 116.
  4. Святненко В. Г. Рідний край над Здвижень-рікою. Відлуння сивої давнини. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 368 с.
  5. Полн. собр. росс. лет." (I, 111; II, 55)
  6. Коваленко Сергій. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 1. — К.: Видавництво «Стікс-Ко», 2007
  7. Букет Євген. Іван Бондаренко — останній полковник Коліївщини. Історичний нарис. — Київ: Видавництво «Стікс», 2014. — 320 с. ISBN 978-966-2401-09-7
  8. Байцар Андрій. Пам'ятник митрополиту Івану Огієнку у Винниках. http://vinnikiplus.in.ua/publ/21-1-0-731

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]