Користувач:Dimant/Грамайданчик
Каліфорнія[ред. | ред. код]
| Аламеда | |||
|---|---|---|---|
|
Alameda | |||
| |||
| Адміністративний центр | Окленд | ||
| Найбільше місто | Окленд | ||
| Країна |  США
| ||
| Штат |  Каліфорнія
| ||
| Населення | |||
| - повне | 1 510 271 (2010) | ||
| - густота | 789,2 осіб/км² | ||
| Площа | |||
| - повна | 2 126,8 км² | ||
| Часовий пояс | UTC-8 (влітку: UTC-7) | ||
| Дата заснування | 1853 рік | ||
| Вебсайт | Офіційний веб-сайт | ||
.svg)
| |||
Аламеда або Аламіда (англ. Alameda) — округ штату Каліфорнія, США. Знаходиться на сході області затоки Сан-Франциско. Населення округу, за даними[1] перепису 2000 року, становить 1 443 741 осіб. Окружний центр Аламеди — місто Окленд.
Історія[ред. | ред. код]
Округ Аламеда був утворений 25 березня 1853 року з частин інших округів — Контра-Коста та Санта-Клара. Іспанське слово «аламеда» означає «місце, де ростуть тополі».
Географія[ред. | ред. код]
Загальна площа округу складає 2 126,8 км², з яких 1 910,3 км² (89,82 %) складає суша і 216,4 км² (10,18 %) — вода.
Сусідні округи[ред. | ред. код]
На півночі Аламеда межує з округом Контра-Коста, на сході з Сан-Хоакіном, на південному сході зі Станіслаусом, на півдні з Санта-Кларою, на заході з округами Сан-Франциско і Сан-Матео.
| Сусідні округи | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Контра-Коста |
|||||||||
| Сан-Франциско Сан-Матео |
 |
Сан-Хоакін |
|||||||
| Санта-Клара |
Станіслаус |
||||||||
Міста[ред. | ред. код]
В окрузі розташовано 14 міст:
- Аламеда
- Берклі
- Дублін
- Лівермор
- Ньюарк
- Окленд
- Олбані
- Плезантон
- П'ємонт
- Сан-Леандро
- Фрімонт
- Гейвард
- Емерівілл
- Юніон-Сіті
Демография[ред. | ред. код]
| Історія переписів | |||
|---|---|---|---|
| Перепис | Населення | Зміна в % | |
| 1900 | 130 197 | — | |
| 1910 | 246 131 | 89.0% | |
| 1920 | 344 177 | 39.8% | |
| 1930 | 474 883 | 38.0% | |
| 1940 | 513 011 | 8.0% | |
| 1950 | 740 315 | 44.3% | |
| 1960 | 908 209 | 22.7% | |
| 1970 | 1 073 184 | 18.2% | |
| 1980 | 1 105 379 | 3.0% | |
| 1990 | 1 279 182 | 15.7% | |
| 2000 | 1 443 741 | 12.9% | |
За даними[1] перепису 2000 року, населення Аламеди становить 1 443 741 осіб, 523 366 домогосподарств і 339 141 сім'ю, які проживають в окрузі. Щільність населення складає 756 осіб/км². В окрузі 540 183 одиниць житла із середньою щільністю 283 од/км². Расовий склад округу включає 48,79% білих, 14,93% чорних або афроамериканців, 0,63% корінних американців, 20,45% азіатів, 0,63% вихідців з тихоокеанських островів, 8,94% представників інших рас та 5,63% представників двох і більше рас. 18,97% з усіх рас — латиноамериканці.
З 523 366 домогосподарств 32,60% мають дітей у віці до 18 років, 47,00% є подружніми парами, які проживають разом, 13,00% є жінками, які проживають без чоловіків, а 26,00% не мають сім'ї. 7,30% всіх домогосподарств складаються з окремих осіб, у 7,30% домогосподарств проживають самотні люди у віці 65 років та старше. Середній розмір домогосподарства склав 2,71, а середній розмір сім'ї — 3,31[1].
В окрузі проживає 24,60% населення у віці до 18 років, 9,60% від 18 до 24 років, 33,90% від 25 до 44 років, 21,70% від 45 до 64 років, і 10,20% у віці 65 років та старше. Середній вік населення — 34 роки. На кожні 100 жінок припадає 96,60 чоловіків. На кожні 100 жінок у віці 18 років та старше припадає 94,00 чоловіків[1].
Середній дохід на домашнє господарство склав $ 55 946, а середній дохід на сім'ю $ 65 857. Середній дохід у чоловіків складає $ 47 425 проти $36 921 у жінок. Дохід на душу населення — $ 26 680. Близько 7,70% сімей та 11,00% всього населення мають дохід нижче прожиткового рівня, в тому числі 13,50% з них молодші 18 років і 8,10% від 65 років та старше[1].
Примітки[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
Це список великих і малих міст Кенії:
| Місто | Населення | Провінція |
|---|---|---|
| Барагой | 20,000 | Рифт-Валлі |
| Бунгома | 60,650 | Західна провінція |
| Бусія | 30,777 | Західна провінція |
| Бутере | 8636 | Західна провінція |
| Вігіґа | 19,000 | Західна провінція |
| Вой | Прибережна провінція | |
| Ваджир | 32,207 | Північно-Східна провінція |
| Ватаму | Прибережна провінція | |
| Вебуйе | 19,600 | Західна провінція |
| Ванданій | 4000 | Прибережна провінція |
| Гола | 6,931 | Прибережна провінція |
| Гома-Бей | 55,532 | Н'янза |
| Ґарисса | 65,881 | Північно-Східна провінція |
| Дадааб | Північно-Східна провінція | |
| Діані-Біч | Прибережна провінція | |
| Елдорет | 193,830 | Рифт-Валлі |
| Ембу | 41,092 | Східна провінція |
| Ісіоло | 28,854 | Східна провінція |
Походження назви «Русь»[ред. | ред. код]
У середині IХ ст. Наддніпрянщина в господарському, культурному та політичному відношенні залишалася тихою заводдю. Але десь через 150 років вона стала серцевиною Київської Русі — могутнього політичного об'єднання, котре швидко перетворювалося на одне з найбільш розвинених і економічно процвітаючих суспільств тогочасної Європи. У найдавнішому східнослов'янському літописі «Повість временних літ» про походження Київської Русі пишеться: «У рік 852… стала називатися (наша земля) — Руська земля… У рік 859. Варяги, приходячи із замор'я, брали данину з чуді, і з словен, і з мері, і з весі, (і з) кривичів. А хозари брали з полян, і з сіверян, і з в'ятичів; брали вони по білій вивірці — стільки від диму… У рік 862. Вигнали (чудь, словени, кривичі і весь) варягів за море, і не дали їм данини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були усобиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: «Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву». Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів — русь, як ото одні звуться свеями, а другі — норманами, англами, інші — готами,— отак і ці. Сказали русі чудь, словени, кривичі і весь: «Земля наша велика і щедра, а порядкуй ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами». І вибралося троє братів із родами своїми, і з собою всю узяли русь».
Спираючись на цей уривок, ряд німецьких учених, зокрема Готліб Байєр, Герхард Міллер та Август-Людвіг Шльоцер, які у XVIII ст. служили в Росії, розвинули так звану норманську теорію. В ній доводилося, що Київську Русь заснували варяги — германо-скандинавська народність, відома на Заході як вікінги, або нормани. Підкреслювання важливості германських впливів та натяки на нездатність слов'ян створити власну державу викликали обурення славетного російського вченого XVIII ст. Михайла Ломоносова, який написав гнівну відповідь німцям, доводячи першочергову роль слов'ян у створенні Київської Русі. Твердження Ломоносова дістали назву антинорманської концепції та поклали початок суперечкам, які тривають і до сьогодні. Здавалося, що в XIX та на початку XX ст. переможе норманська теорія, оскільки її підтримала більшість західних і ряд відомих російських істориків. Проте антинорманських поглядів уперто трималися такі два провідних українських учених, як Михайло Грушевський та Микола Костомаров. У 30-х роках радянські вчені почали контрнаступ, оголосивши норманську теорію політично шкідливою, бо в ній заперечується здатність слов'янських народів створити незалежну державу. При цьому наголошувалося на тенденційності Нестора-Літописця, монаха, який у XI ст. написав «Повість временних літ», вказувалося на багато внутрішніх суперечностей у його розповіді й на те, що дані археологічних розкопок не підтверджують широкомасштабної присутності варягів у Київській Русі. Виходячи з цього вони робили висновок, що Київську Русь заснували східні слов'яни.
Значною мірою ці дебати набули лінгвістичного за своєю суттю характеру й торкаються етимології слова «Русь». Норманісти доводять, що воно походить від слова ruotsi — фінської назви шведів, яка в свою чергу виводиться з давньошведського слова rodr (грести). Оскільки фіни підтримували тісні й тривалі зв'язки як із шведами, так і зі слов'янами, припускають, що свою назву для перших вони почали застосовувати й до останніх. У антинорманській концепції слово «Русь» пов'язується з назвами річок Рось і Русна в Центральній Україні. Інша гіпотеза припускає можливість існування зв'язку між цим словом і назвою кочового племені роксоланів, яка походить від іранського rhos, що значить «світло». Оскільки ці гіпотези мають серйозні недоліки, жодна з них не дістала загальної підтримки. Що стосується самого слова «Русь», то, як виявляється, ним спочатку називали варягів, потім землі полян у Центральній Україні, а згодом — ту політичну єдність, що стала зватися Київською Руссю. (Слово «Україна» вперше з'являється в літописах у 1187 році і спочатку вживається як географічне позначення Київського порубіжжя).
Аналогічно тому, як не вдалося дійти конкретного висновку про походження слова «Русь», так і немає загальної згоди щодо ширшої проблеми — співвідношення зовнішніх скандинавських впливів та чинників власне слов'янської еволюції у виникненні Київської Русі. Тривала й затята суперечка дала мало нових фактичних даних. Можливо, через брак знань багато вчених (за винятком радянських) поступово були змушені шукати компромісного рішення. Нині існує загальна згода щодо впливу скандинавів на суспільство й культуру східних слов'ян. Мандруючи у складі невеликих ватаг заповзятливих воїнів-купців, варяги швидко засвоювали східнослов'янську мову та культуру й через свою малочисельність навряд чи могли серйозно вплинути на спосіб життя місцевого населення. Проте важко заперечувати участь, ба навіть провідну роль варягів у політичному житті з огляду на те, що всі правителі Києва аж до Святослава, а також їхні дружинники мали скандинавські імена. Варяги відігравали роль каталізатора політичного розвитку завдяки тому, що або підкоряли слов'ян і політичне організовуваній їх, або ж створювали для них загрозу, що змушувала їх краще організовуватися самим. Щоправда, у ряді випадків інтереси східних слов'ян і варягів співпадали. Це, зокрема, стосувалося обмеження впливу хозарів, протистояння нападам кочовиків, забезпечення й охорони дніпровського торговельного шляху на Візантію.
Тому існують вагомі підстави вважати виникнення Києва досягненням не якоїсь окремої етнічної групи, а результатом складної слов'яно-скандінавської взаємодії. Нещодавно американський учений Омелян Пріцак, розвиваючи цей підхід, висловив думку, що питання про етнічне походження Русі є несуттєвим. На його погляд, Русь була спочатку поліетнічним і багатомовним торговельним союзом, що з метою встановити контроль над торговими шляхами між Балтійським та Середземним морями і утворив політичну єдність під назвою Київська Русь.