Кривичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кривичі
VI ст. – 980 Київська Русь Alex K Kievan Rus..svg
Розташування Кривичі
Східнослов'янські племена 8-9 ст. та балти
Столиця Полоцьк, Смоленськ,
Мови Давньопсковський діалект
Релігії Язичництво
Форма правління плем'я
князь
 - ? — 980 Рогволод
Історія
 - Засновано VI ст.
 - Ліквідовано 980

Кривичі, кріви, крівь (давньорус. Кривичи, Кривічи, кривиче, кривицѣ[1]) — одне з численних східнослов'янських племен (союзів племен) 6-9 століття, згадуваних у давньоруських літописах. Жили у верхів'ях Дніпра[1], Західної Двіни[1], Волги[1], у частині Озерного Краю, у басейні Німану[2] та в південній частині басейну Чудського озера. Відомі їхні міста: Смоленськ[1], Полоцьк, Ізборськ[2], численні селища «Кривичі» (топоніми), Торопець і, можливо, Псков. Відгалуженням кривичів були ільменські слов'яни[2]. Міграція кривичів відбулася у згаданий регіон у 6 ст. н. е. з півдня Карпат-Волині та з заходу у 8 ст.[2]. У кінці 9 століття земля кривичів увійшла до складу Київської Русі. Вважається, що останній племінний князь кривичів Рогволод разом з синами був убитий в 980 новгородським князем Володимиром Святославичем. Кривичі разом з радимичами, дреговичами, ятвягами утворили білоруський народ[3], значна частина увійшла у формування росіян.

Етимологія[ред.ред. код]

Етнонім «кривичі» різні історики пояснюють по-різному. За одною з версій, назва походить від імені легендарного прародителя слов'ян-кривичів Крива (у творі Костянтина Багрянородного кривичі названі Κριβιτσηνοι), за другою — від імені первосвященика балтів Криве-Кривейте. Пов'язують етнонім також зі слов'янськими лексемами «кров» (тобто «кровні родичі»), «кривий»[4].

Плем'я кривичів могло залишити свій слід у назвах поселень. Це Кривичі (Львівщина), Кривичі (Рівненщина), Кривецьке (Чернігівщина)[5].

Історія[ред.ред. код]

На момент 869 року від Р. Х. (нашої ери) 6367 року від сотворення світу ареал розселення кривичів зазначений літописом: иже сѣдѧть на верхъ Ж Волгы . и на вѣрхъ Двины . и на вѣрхъ Днѣпра . ихъ же и городъ єсть Смолѣнескъ . туда бо сѣдѧть Кривичи[1]. Літописець несхвально відгукувався про них:

« …В'ятичі та інші погани, це кривичі, котрі створюють звичаї не дотримання Закону Божого, але діють самі не законно вважаючи самих себе законом.
Оригінальний текст (ст.-слов'ян.)

...О и нн҃ѣ . си же ѡбычаи творѧху и Кривічи . и прочии погании . не вѣдуще закона Бж҃иа . но творѧху сами себѣ законъ[1]

 »

.

Основні заняття кривичів це землеробство, а також скотарство і ремесла (залізоробне, ковальське, ювелірне та ін.). На землях кривичів утворилися Смоленське і Полоцьке князівства, а північно-західна частина їхньої території увійшла до складу володінь Новгорода.

Востаннє кривичі згадуються літописом під таким племінним ім'ям у 1162 році. Так у Іпатіївському списку кривичі згадані востаннє у 1128, а полоцьких князів названі кривицькими у 1140 і 1162 роками. Після цього кривичі більше не згадуються в східнослов'янських літописах. Проте племінне ім'я кривичі ще досить довго вживалося в іноземних джерелах (аж до кінця XVII століття). У латиську мову слово krievs увійшло для позначення русичів взагалі. У латиській мові досі росіяни називаються krievi, Росія — Krievija, а Білорусь — Baltkrievija.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ
  2. а б в г стор. 1172, том. 3, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р. ISBN 5-7707-4052-3
  3. стор. 2446, том. 7, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1998 р. ISBN 966-7155-02-1
  4. Славянизация балтов.
  5. Коваль А. П. Знайомі незнайомці: походження назв поселень України — Київ «Либідь», 2001 ISBN 966-06-0183-2

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]