В'ятичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

В'я́тичі (давньорус. Вѧтичи[1]) — союз племен що жили в другій половині першого тисячоліття н. е. В'ятичі поступово розселилися у верхній і середній течії Оки та Москви-ріки у сусідстві з місцевими угро-фінськими племенами (переважно меря). [2]Офіційною російською наукою в'ятичі традиційно вважаються слов'янами. «Повість врем'яних літ», написана в Києві, у епоху сучасну в'ятичам, містить такі слова:[джерело?]

Полѧномъ же жиоущемъ ѡсобѣ . ӕкоже рекохомъ . суще ѡ рода Словѣньска . и нарекошасѧ Полѧне . а Древѧнѧ же ѿ Словѣнъ же . и нарекошасѧ Древлѧне . Радимичи бо и Вѧтичи ѿ Лѧховъ . бѧста бо . в҃ . брата в Лѧсѣх . Радимъ . а другому Вѧтко и пришедъша . сѣдоста Радимъ на Съжю . [и] Б прозв[а]шасѧ З Радимичи . а Вѧтъко сѣде съ родомъ своимъ по Ѡцѣ . ѿ негоже прозвашасѧ Вѧтичи . иже бѧху в мирѣ Полѧне . и Деревлѧне . [и] Б Сѣверъ и Радимичь . и Вѧтичи . и Хрвате .[джерело?]

Жодних історичних вказівок на інше походження в'ятичів не існує. Але деякі вказівки на основі вивчення решток в'ятичів (які не піддалися кремації) і історичних свідчень дотримуються думки що в'ятичі могли мати вплив фіно-угорського етносу.[3] [4] [5] Данні дослідники в підтвердження своєї гіпотези наводять реконструкції зовнішнього вигляду в'ятичів по решткам. Зокрема в'ятичам були характерні такі фіно-угорські антропологічні риси як: вузькі обличчя і гострі підборіддя. [6] Такі антропологічні риси из слов'ян притаманні и сіверянам. [7]


Зате сусіди Радимичів — В'ятичі, на верхівях річки Оки, належали вже до Великоросів, так само як і ті Словяне, що осіли в поріччі Оки та на верхівях Дону, на ґрунтах Муроми, Мордви та Мещери (фінських племен) — пізніша Муромо-Рязанська земля.[8]

Етимологія[ред.ред. код]

Назва племені в'ятичів походить від імені родоначальника племені Вятко давньорус. Вѧтокъ...Вѧтко сѣде своимъ родомъ по Ѡцѣ . ѿ него прозвашасѧ Вѧтичи[1].

Історія[ред.ред. код]

В'ятичі згадуються з кривичами як «морально зіпсутий народ», «спотворене плем'я», погань[9] у літописі[1]:

« …В'ятичі та інші погани, це кривичі, котрі створюють звичаї не дотримання Закону Божого, але діють самі не законно вважаючи самих себе законом.
Оригінальний текст (давньоруська)

...Вѧтичи О и нн҃ѣ . си же ѡбычаи творѧху и Кривічи . и прочии погании . не вѣдуще закона Бж҃иа . но творѧху сами себѣ законъ

 »

.

Стосунки з Київським князівством[ред.ред. код]

В середині X століття Святослав приєднав землі в'ятичів до Київської Русі. Та вже у 981 році в'ятичі повстали, Володимир переміг їх і наклав на них «дань від рала». Наступного року він знову ходив на в'ятичів і переміг їх удруге.

Так до кінця XI століття племена в'ятичів зберігали певну політичну незалежність; згадуються походи проти в'ятичів князів цього часу. З XII століття територія в'ятичів опинилася у складі Чернігівського, Ростово-суздальського і Рязанського князівств.

В'ятичі жили без князів, суспільний устрій характеризувався самоврядуванням і народовладдям. До кінця XIII століття в'ятичі зберігали багато язичницьких обрядів і традицій, зокрема кремували померлих, зводячи над місцем поховання невеликі курганні насипи. Після вкорінення серед в'ятичів християнства обряд кремації поступово пішов з ужитку.

Київський монах Кукша проповідував християнство серед в'ятичів, які на той час були язичниками, і після жорстоких катувань був ними убитий та обезголовлений у 1113 році.

Останні згадки[ред.ред. код]

В'ятичі довше за інших слов'ян зберігали своє племінне ім'я. Востаннє в'ятичі згадуються літописом під своїм племінним ім'ям у 1197 році.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]