Королівство Угорщина (1526—1867)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Королівська Угорщина
Königreich Ungarn (Німецькою)
Regnum Hungariae (Латинською)
Magyar Királyság (Угорською)
Коронні землі Габсбурзької монархії та Австрійської імперії
Угорське королівство Flag of Hungary (15th century, rectangular).svg
1526 – 1867
Прапор Герб
Прапор Герб Угорщини
PodzialWegier.png
Королівська Угорщина (рожевий колір) між 1526-1568 роками


Столиця Буда
(1526–1536)
Пресбург
(1536–1848)
Пешт
(1848–1867)
Мова(и) Офіційні мови:
латина
(до 1784; 1790-1844)
німецька
(1784–1790; 1849–1867)
угорська
(1844–1849)
Інші мови:
румунська, словацька, українська, хорватська, словенська, сербська ,
Релігія Католицтво, Кальвінізм, Лютеранство, Православ'я, Греко-католицтво, Унітаріанство (Социніанство), Юдаїзм
Форма правління Абсолютна монархія
Династія Габсбурги
 - 1526-1564 Фердинанд I Габсбург (перший)
 - 1848-1867 Франц Йосиф I (останній)
Сьогодні є частиною:
Угорщина Угорщина
Словаччина Словаччина
Україна Україна
Хорватія Хорватія
Румунія Румунія
Попередник
Flag of Hungary (15th century, rectangular).svg Угорське королівство

Королівська Угорщина — назва тієї частини середньовічного Угорського королівства, в якій після поразки угорсько-чесько-хорватського війська в битві при Могачі і подальшого розділу Угорщини Габсбурги були визнані королями Угорщини. Центральна частина розділеної країни була окупована турками (Османська Угорщина), а в східній частині утворилося Східно-Угорське королівство, що згодом стало Трансильванським князівством (яке майже всю свою історію було васалом Османської імперії). Столицею Королівської Угорщини більшу частину періоду було місто Пожонь.

Габсбурги — королі Угорщини[ред.ред. код]

Члени династії Габсбургів — найвпливовішої династії Священної Римської імперії — обиралися королями Угорщини та приносили при коронації клятву на конституції Угорського королівства.

Угорщина та Балкани в 1683 році
Розділене Угорське королівство в 1572 році: Габсбурська Королівська Угорщина (синім та рожевим коліром)

Після завоювання Габсбургами Османської Угорщини термін «Королівська Угорщина» вийшов з ужитку, а імператор став називати свої угорські володіння «Угорським королівством».

Король з династії Габсбургів безпосередньо контролював фінансові, військові та закордонні справи Королівської Угорщини, а імперські війська захищали її кордони. Габсбурги не поспішали давати занадто велике число помічників Палатину, щоб займаюча це місце особа не набула занадто великої влади. Крім того, Габсбургів і угорців поділяло так зване «Турецьке питання»: Відень хотів підтримувати мир з Османською імперією, угорці ж бажали вигнати турків. Поступово багато угорців перейшли на антигабсбурзькі позиції.

Реформація в Угорщині[ред.ред. код]

Реформація швидко поширилася в Угорщині, і до початку 17-го століття дуже мало знатних родин залишилися католиками.[1] У Королівській Угорщині більшість населення стало сповідувати лютеранство в кінці 16-го століття.[2]

Архієпископ Петер Пазмані реорганізовував в Королівській Угорщині Римо-католицьку церкву і вів контрреформацію, що відкидало завоювання протестантів в Королівській Угорщині, використовуючи переконання, а не залякування.[1] Реформація викликала розбіжності між католиками, які часто були на боці Габсбургів,[1] і протестантів, у яких розвинулась сильна національна ідентичність і які стали повстанцями в очах австрійської влади. Прірву також була між головними католицькими магнатами і, головним чином, протестантською дворянською меншистю.

Королівська Угорщина до до 1848 року[ред.ред. код]

Угорщина в XVIII столітті[ред.ред. код]

Зростання Габсбурзької імперії

В кінці XVII століття почалося поступове відвоювання територій, захоплених турками в Європі. Тоді ж, в 1699 році до Королівської Угорщини були приєднані й українські землі Закарпаття, разом з усім Трансильванським князівством до якого ці землі входили.

Леопольд I, розглядаючи їх як завойовані землі, не став відновлювати там угорські державні інститути, а утворив там Темешварский банат і Військову границю. У зв'язку з запустінням цих місць в результаті бойових дій туди почали запрошувати переселенців з усієї Європи, які, осівши на місці, зовсім не погоджувалися з тією думкою, що вони тепер повинні стати підлеглими угорських магнатів. Ференц II Ракоці спробував скористатися зайнятістю австрійців війною за іспанську спадщину, і підняв повстання, але воно завершилося невдачею. Імператор Карл VI став вибудовувати відносин з угорцями на основі положень Сатмарського миру. У 1723 році Будапештський парламент схвалив Прагматичну санкцію в обмін на визнання Угорщини окремим королівством з монархом з династії Габсбургів на чолі. Підтримка угорців допомогла згодом Марії Терезії втриматися під час війни за австрійську спадщину. Коли імператором став Йосиф II, то він спробував правити як абсолютний монарх єдиної держави, і відмовився визнавати особливі права угорців. Його наступник Леопольд II повернувся до статусу Угорщини як окремого королівства.

Угорщина в XIX столітті[ред.ред. код]

Революція у Франції призвела до припинення будь-яких реформ в Угорщині, а наступні війни завдали важкий удар по економіці. Франц II скликав угорський парламент лише для того, щоб отримати людей і гроші для воєн. У 1848–1849 роках угорці, скориставшись ослабленням центральної влади, підняли повстання, намагаючись домогтися незалежності, проте воно було жорстоко придушене.

Поразка Австрії в 1859 році в війні з Францією і Сардинією зробило необхідним врегулювання відносин з угорської частиною імперії, яке могло бути можливим тільки в результаті відновлення конституційних прав і цілісності Угорського королівства. У результаті австро-угорського компромісу 1867 року Австрійська імперія була перетворена в двоєдину монархію, і Угорщина була розширена до Транслейтанії.


Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • R. Várkonyi Ágnes: A Királyi Magyarország 1541–1686. Budapest, 1999. ISBN 963-9192-31-7.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в A Country Study: Hungary: Partition of Hungary. United States federal government. September 1989. Процитовано 2009-04-12. 
  2. Raphael Patai The Jews of Hungary: History, Culture, Psychology, Wayne State University Press, 1996, p. 153