Очікує на перевірку

Короненко Світлана Анатоліївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Короненко Світлана Анатоліївна
Народилася16 липня 1960(1960-07-16) (64 роки)
Фастів Київської області
Країна СРСР
 Україна
Національністьукраїнка
Діяльністьписьменниця, журналістка
Мова творівукраїнська
Жанрпоезія, проза
Magnum opus«Містерії», «Дебора», «Замовляння на білоруську мову»
У шлюбі зМихайло Федотович Слабошпицький
Нагороди
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Короне́нко Світла́на Анато́ліївна (16 липня 1960 року, м. Фастів, Київська область, УРСР, СРСР) — українська письменниця і журналістка. Живе і працює у Києві.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася в інтернаціональній родині. Батько — українець, мама — білоруска. Перші вірші написала у 5 класі. Друкувалася у фастівській міськрайонній газеті «Перемога». Була учасницею літературної студії при редакції газети.

Закінчила Фастівську середню школу № 9 (тоді  — російську).

З 1979   — студійка літературної студії, якою керував поет Володимир Забаштанський.

Після першої вибухової публікації віршів з  передмовою Івана Драча у «Літературній Україні» (1978)  про молоду поетесу вже писали як про «нашу Рембо».

Була учасницею  Восьмої всесоюзної наради молодих письменників 1984 року у Москві. Тоді ж стала лауреаткою премії московського журналу «Юность» за добірку перекладених російською мовою віршів.

Світлана Короненко — одна з яскравих представниць  плеяди «вісімдесятників», її вірші є в антології молодої поезії «Вісімдесятники», укладеної і виданої Ігорем Римаруком в Едмонтоні в 1990 році.

Закінчила факультет журналістики Київського університету (спеціалізація радіожурналістика) (1985).

1982 видала першу поетичну книжку «Сузір'я веснянок» у видавництві «Радянський письменник». І відразу була прийнята до Спілки письменників з рекомендаціями Івана Драча, Ірини Жиленко, Володимира Забаштанського.

Видала ще дві поетичні книжки «Голос дощу» (видавництво «Молодь»,1988)  і  «Під світлом  летючих псів» (видавництво «Радянський письменник», 1991).

Після 2000-го

[ред. | ред. код]

2000 року — перше поетичне вибране  «Ворожба на віршах» у  київському видавництві «Ярославів Вал». 2003 року в Росії вийшла поетична  книжка Світлани Короненко «Ворожба на виршах»  у перекладі російською  Миколи Іванова.

Після 2000 року всі книжки С. Короненко виходять у видавництві «Ярославів Вал».

З кінця 90-х і до 2016 року віршів не писала.

Поетичні книжки «Нічний політ»(2009) ї «Зі старого манускрипту» (2014) — це вибрані твори поетеси.

2017-го, після тривалої поетичної перерви, виходить поетична книжка «Вірші з осені». Вона являє собою вже «іншу» Світлану Короненко. Якщо рання Короненко писала білі вірші і верлібри, то Короненко зразка 2017-го — це вже поетеса класичного римованого вірша, часто експериментального.

2018-го виходить поетична книжка «Дебора», 2019-го — «Містерії», 2020-го — «Замовляння на білоруську мову».

На вихід кожної книжки з'являються численні захоплені рецензії, а кожна презентація збирає повні зали слухачів. На її вечорах виступають Дмитро Павличко, Світлана Йовенко, Любов Голота, Павло Мовчан, Василь Герасим'юк, Теодозія Зарівна, Валентина Давиденко, Олена О'Лір, Надія Гаврилюк, Валерій Корнєєв… А вечори ведуть Микола Жулинський, Іван Малкович, Наталка Сумська…

Співпраця з благодійним фондом «Ліга українських меценатів»

[ред. | ред. код]

З 1999 року розпочала співпрацю з фондом. З 2000-го стала літописцем Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/uchnivski-konkursi/mizhnarodnij-konkurs-z-ukrayinskoyi-movi-imeni-petra-yacika

Численні світлини і відео з усіх двадцяти конкурсів, інтерв'ю з президентом Ліги українських меценатів Володимиром Загорієм  та багатьма учасниками, організаторами і меценатами цього, вже легендарного, патріотичного марафону можна знайти в багатьох періодичних — як українських, так і закордонних — паперових виданнях та в інтернеті. Зокрема, газета Урядовий кур'єр за 2020 [1]

Брала інтерв'ю у Петра Яцика і його доньки Наді Яцик.

Про Петра Яцика написала спогад, оприлюднений у книжці спогадів про нього «Меценат, який не відмовився бути українцем» (видавництво «Ярославів Вал»,2003).

Українське радіо

[ред. | ред. код]

З 1993 року працює на Українському радіо.

Працювала в літературній редакції Всесвітньої служби Радіо Україна (1993—1995), готуючи мистецькі програми для українців діаспори.

З 1995 р. — у літературній редакції Творчого об'єднання мистецьких програм, згодом — радіо Культура: редактором, заступником завідувача літературної редакції, заступником директора радіо Культура.

Була ведучою багатьох прямих ефірів.

Готувала програми з найзнаковішими письменниками України — Павлом Загребельним, Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Володимиром Дроздом, Анатолієм Дімаровим та багатьма іншими.

Сотні поетичних програм з творами  українських і закордонних поетів, підготовлених редактором Світланою Короненко, прозвучали в ефірі Українського радіо, як на Першій програмі УР, так і на Третій.

2006 року  Українське радіо започаткувало Перший всеукраїнський конкурс радіоп'єс під девізом «Відродимо забутий жанр». Світлана Короненко була головою оргкомітету і «мотором» цього унікального проекту.[2] Конкурс мав великий резонанс  і щороку організатори отримували сотні робіт. До журі конкурсу входили відомі письменники і актори (Наталка Сумська, Анатолій Хостікоєв, Лариса Хоролець та ін.), а головою журі був Михайло Слабошпицький.

Нагородження переможців конкурсу щоразу перетворювалися на справжні мистецькі дійства і відбувалися у прямому ефірі у Будинку звукозапису Українського радіо. http://slovoprosvity.org/2010/03/10/vidrodymo-zabutyy-zhanr/

https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/dvichi-na-misyac-radiopremiera

Чотири конкурси справді відродили на УР жанр радіоп'єси, і сьогодні у його фондах вже зберігаються десятки радіопостановок сучасних радіодраматургів, переможців конкурсу, у виконанні багатьох провідних акторів сучасності.

З 2021-го року, після смерті чоловіка Михайла Слабошпицького, працює виконавчою директоркою Благодійного фонду «Ліга українських меценатів» і директоркою видавництва «Ярославів Вал». Веде проект «Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика».

Переклади

  • «Створення світу триває», збірка українських верлібрів румунською мовою. Твори 30 авторів.[3]
  • «Чоловік, жінка і парасоля», збірка українських верлібрів азербайджанською мовою. Твори 30 авторів.[4]
  • Окремі вірші перекладені російською і грузинською мовами.[5]
  • перекладено вірш білоруською мовою.[6]

Творчість

[ред. | ред. код]
  • 1982 — «Сузір'я веснянок» (видавництво «Радянський письменник»);
  • 1988 — «Голос дощу» (видавництво «Молодь»);
  • 1991 — «Під світлом летючих псів» (видавництво «Радянський письменник»);
  • 2000 — «Ворожба на віршах» (видавництво «Ярославів Вал»);
  • 2003 — «Від цього залежить якість життя. Поради лікаря Берсенєва. Володимир Берсенєв. Тримаю удар»;
  • 2003 — «Мертва кров.» Готичний роман Михайлина Омела (Світлана Короненко);
  • 2009 — «Нічний політ»;
  • 2014 — «Зі старого манускрипту» — вірші та есеї;
  • 2017 — «Вірші з осені» - поетична збірка;
  • 2018 — «Дебора» - вірші;
  • 2019 — «Містерії» - вірші;
  • 2020 — «Замовляння на білоруську мову» - поетична збірка;
  • 2024 — «Поезії»;
  • 2024 — «Біблія борщу, або трохи таємниць з української національної кулінарії. Рецепти борщу з кулінарних, етнографічних, художніх книг 1584-2022 рр. з коментарями.» [7]

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Аудіозаписи

[ред. | ред. код]

Світлана Короненко. "Замовляння" ("Говори про любов!..") : https://www.youtube.com/watch?v=SXGRXE_Pv0k

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Володимир ЗАГОРІЙ: «Сьогодні у молоді відчутний запит на державну мову, а конкурс імені Яцика допомагає його реалізувати»
  2. ↑ «У нас можна стати класиком» - Світлана Короненко
  3. ↑ У Кишиневі вийшла антологія українського верлібра. 04.09.2016. Архів оригіналу за 16 жовтня 2016. Процитовано 21 листопада 2020.
  4. ↑ В Баку перекладено українські верлібри азербайджанською мовою. 18.03.2017. Архів оригіналу за 24 березня 2017. Процитовано 21 листопада 2020.
  5. ↑ Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1995. — Т. 3: К-Н. — С. 5-23. Архів оригіналу за 30 червня 2020. Процитовано 21 листопада 2020.
  6. ↑ // Літературна Україна. — 2020. — 28 червня. Архів оригіналу за 19 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
  7. ↑ Біблія борщу, або трохи таємниць з української національної кулінарії
  8. ↑ ЕСУ. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
  9. ↑ а б в г д Муратова В. Всесвіт Світлани Короненко / Вікторія Муратова // День. — 2018. — 20 лютого. Архів оригіналу за 23 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
  10. ↑ Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 листопада 2020.
  11. ↑ Відзнаки організаторам конкурсу. Слово просвіти. — 2009. — 14 травня.[недоступне посилання]
  12. ↑ Комісія визначила лауреатів Симоненківської премії // Новини Черкас. — 2017. — 06 грудня. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 21 листопада 2020.
  13. ↑ У Держкомтелерадіо визначили «Кращу книгу України» 2018 року[недоступне посилання]
  14. ↑ Наукова бібліотека ім. М.Максимовича. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 8 листопада 2020.
  15. ↑ Світлані Короненко вручили премію імені Олекси Влизька. Офіційний сайт Шполянської РДА. Архів оригіналу за 19 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
  16. ↑ Козак С. Світлана Короненко — цьогорічна лавреатка премії імені Івана Багряного / Сергій Козак // НСПУ. 2020, 13 жовтня. Архів оригіналу за 19 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Короненко Світлана Анатоліївна
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Короненко Світлана Анатоліївна
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Короненко_Світлана_Анатоліївна&oldid=43615827