Кошмар Дженкіна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кошмар Дженкіна — принципове заперечення проти теорії Дарвіна відносно поступового формування нових біологічних видів шляхом збереження сприятливих ознак природним відбором, висунуте англійським інженером Флемінгом Дженкіном (англ. Fleeming Jenkin). Згідно з ним, корисну ознаку, що випадково з'явилася у окремої особини в групі організмів ( популяції) поступово буде знівельовано схрещуванням зі звичайними особинами. Це логічне утруднення подолано зі створенням популяційної генетики.

У червні 1867 р. у журналі «North British Review» вийшла в світ стаття Дженкіна під назвою «Походження видів», де критикувалася ідея природного відбору як рушійної сили еволюції[1]. Головний пункт заперечення Дженкіна — поглинаючий вплив вільного схрещування. Припустимо, що в популяції з'явилася особина з більш вдалою ознакою, ніж у існуючих особин. Але схрещуватися вона змушена буде тільки з особинами з «нормальними» ознаками. Тому через кілька поколінь вдале новопридбання неминуче буде поглинене «болотом» звичайних ознак[2] («кошмар Дженкіна» також називают «swamping argument»).

За Дженкіним, корисна ознака могла зберегтися лише у разі її виникнення відразу у великої кількості особин і в короткий проміжок часу (в одному поколінні). Але тоді ідея невизначеної і випадкової мінливості втрачає сенс, і в силу вступають односторонні і закономірні зміни[3]. Помилка Дженкіна полягала в тому, що ознаки, які закріплюються відбором, не зменшуються при схрещуванні, а передаються у повному обсязі (нівелюючий ефект схрещування просто не існує), але йому завадила це зрозуміти ідеологічна необ'єктивність щодо людських рас — дійсно на території, де мешкає плем'я чорношкірих аборигенів, саме їхні ознаки є кращими для виживання, тоді як біла людина буде носієм несприятливих для місцевості ознак, зокрема страждатиме від сонячних опіків, а також малоймовірно, що вона зможе вижити в чужому культурному середовищі .

Ознайомившись із запереченнями Дженкіна, Дарвін вважав, що їх правильність «навряд чи може бути піддана сумніву»[2] і називав їх «кошмаром Дженкіна». У листі своєму другові ботаніку Джозефу Хукеру від 7 серпня 1869 р. Дарвін писав про статтю Дженкіна: «Знаєте, я відчув себе дуже приниженим, закінчивши читання статті»[4].

У шостому виданні «Походження видів» Дарвін був змушений піти на цілу низку принципових змін проламаркістського характеру: збільшення ролі визначеної мінливості, визнання появи її відразу у великої кількості особин[2], визнання великого значення успадкування набутих ознак і т.і.[1][5]

Заперечення Альфреда Беннета[ред.ред. код]

У листопаді 1870 р. в тижневику «Nature» з'явився лист ботаніка і математика Альфреда Беннета під назвою «Теорія природного відбору з математичної точки зору», де висловлювалися міркування, подібні з ідеями Дженкіна. Суть їх зводилася до наступного. Припустимо, для отримання корисної ознаки потрібно 10 поколінь, причому в кожному ознака може змінюватися 20 способами. У такому випадку для виявлення корисної ознаки потрібно перебрати 2010 особин. Нехай чисельність особин в популяції не перевищує 106. У цьому випадку для утворення нової ознаки знадобиться 1013 особин, або 107 поколінь. Отже, природний добір не може бути ефективним як фактор утворення нових видів.

Слід зазначити, що заперечення Дженкіна ґрунтувалися на безперервній теорії спадковості[2]. Відкриття дискретності спадкового матеріалу дозволило подолати «кошмар Дженкіна». Генетика показала, що ген ознаки може не піддаватися природному відбору, перебуваючи в рецесивному стані, однак і тут з'явилися нові проблеми, розкриті біологом Холдейном (див. Дилема Холдейна). Хоча нова корисна ознака і не пропадає безслідно в генофонді популяції, її поширення в ній може бути процесом дуже тривалим, причому успіх зовсім не гарантований[6].

На думку Ф. Г. Добржанського, С. С. Четвериков був першим, хто спростував доводи Дженкіна[7][4].

Формальний вираз[ред.ред. код]

[8]

де z — ціле число, що умовно позначає спадкову «цінність» особини/ознаки (англ. phenotypic value of an individual): zm — матері, zf — батька, zo — потомка; чим більше число, тим корисніша ознака. Var (z) — ступінь мінливості ознаки.

У біології XIX століття вважалося, що спадковий матеріал батька кількісно змішується з спадковим матеріалом матері, породжуючи нащадка (теорія злитної спадковості, blending inheritance). Іншими словами, спадковість нащадка представлялася як «середнє арифметичне» спадкового матеріалу батька і матері. Наприклад, рослина з червоною квіткою і рослина з білою народжують рослину з рожевою квіткою; у високого батька і низькорослої матері народжується дитина середнього зросту і т. д. Розрахунки Дженкіна показують, що, якщо допускати теорію злитної спадковості, то видоутворення, описане Дарвіном, не може відбуватися, оскільки «корисний» спадковий матеріал, що випадково з'явився, з кожним поколінням буде елімінуватися розчиненням у незміненому спадковому матеріалі.

Про працю Грегора Менделя (1866), згідно з якою ознаки успадковуються кожний окремими корпускулами, ані Дарвін, ані Дженкін не знали[9][3][10]. Російський писменник і палеонтолог Кирил Єськов, однак, вважає по-іншому: «…Вичерпне вирішення парадокса, сформульованого Дженкіном, Дарвін тримав у руках в буквальному сенсі слова. Рішення це, полягало в дискретності спадкового коду, було чорним по білому прописано в книзі основоположника генетики Менделя, яку Дарвін читав (про це достовірно відомо) — але зовсім не оцінив…»[11]. Але варто пам'ятати, що головна наукова праця Менделя «Versuche über Pflanzenhybriden» — не «книга», як вважає Єськов (Мендель не був автором книги), а порівняно невелика стаття[12].

Див. також[ред.ред. код]

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. а б Чайковский Ю. В. Эволюция. Вып. 22
  2. а б в г «Кошмар Дженкіна» Сайт Дарвінівського музею
  3. а б Назаров В. И. Эволюция не по Дарвину. — Стор. 65
  4. а б Тахтаджян А. Дарвин и современная теория эволюции // Дарвин. Происхождение видов. СПб.: Наука, 2001. Стр. 519
  5. Назаров В. И. Эволюция не по Дарвину. — Стор. 65-66.
  6. Назаров В. И. Эволюция не по Дарвину. — Стор. 66
  7. Dobzhansky Th. Sergei Sergeevich Tchetverikov, 1880–1959 // Genetics. — 1967. — Vol. 55, No 1. — P. 1-3
  8. Bruce Walsh. Lecture 1. Introduction to Mendelian and Molecular Genetics
  9. Did Darwin have a copy of Mendel's paper? «In view of the lack of that evidence, and the circumstances described above, we do not believe that CD had a copy of Mendel's original paper»
  10. Грегор Мендель — біографія
  11. Еськов К. Ю. Обезьяний_Процесс.ru: Эволюция мастдай! // Компьютерра, 4 апреля 2006 г.
  12. Mendel Gregor. 1866. Versuche über Plflanzenhybriden. Verhandlungen des naturforschenden Vereines in Brünn, Bd. IV für das Jahr 1865, Abhandlungen, 3-47 (англійський переклад статті Менделя)