Криза з заручниками в Будьонновську

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Криза з заручниками в Будьонновську
Перша чеченська війна
Організатор теракту Шаміль Басаєв під час від'їзду з Будьонновська 19 червня 1995 року
Місце атаки Будьонновськ, Ставропольський край, Росія
Координати 44°47′02″ пн. ш. 44°09′56″ сх. д. / 44.783900000027777821° пн. ш. 44.1658000000277724° сх. д. / 44.783900000027777821; 44.1658000000277724
Мета атаки виведення російських військ з Чечні, припинення війни в Чечні, перемовини російської влади з Джохаром Дудаєвим
Дата 14 червня—21 червня 1995
Спосіб атаки захоплення будівлі з заручниками
Зброя автомати, гранатомети, кулемети
Загиблі 129
Поранені 415
Число терористів 195
Організатори Шаміль Басаєв

Криза з заручниками в Будьонновську — атака чеченських бійців, очолюваних полковником ЗС Чеченської республіки Ічкерія (ЧРІ) Шамілем Басаєвим на російське місто Будьонновськ (Ставропольський край) з подальшим захопленням лікарні і взяттям в заручники близько 1500 жителів Будьонновська, здійснена 14—21 червня 1995 року.

Група терористів численністю 150—200 осіб приїхала в Будьонновськ з території Дагестана вранці 14 червня. Терористи захопили в заручники більше 1500 жителів міста, яких зігнали в районну лікарню № 2. Терористи вимагали припинення воєнних дій в Чечні та перемовин російської влади з Джохаром Дудаєвим.

Прем'єр-міністр Віктор Черномирдін погодився на припинення бойових дій в Чечні та рішення питання тільки шляхом перемовин. Терористи повернулися в Чечню колоною автобусів. Їх супроводжували близько 100 заручників, яких відпустили після в'їзду в Чечню.

У результаті теракту загинули 129 осіб (у тому числі 18 працівників міліції і 17 військовослужбовців), 415 зазнали поранень. З них не менше 30 осіб загинули в результаті штурму, від вогню військ МВС, і 70 зазнали поранень. У результаті перемовин і укладення мирної угоди були врятовані близько 1500 осіб.

Передумови[ред. | ред. код]

Докладніше: Перша російсько-чеченська війна

Після оголошення в 1990—1991 роках незалежності Чечено-Інгушської Республіки[1], а згодом і Чеченської Республіки, законодавчого закріплення незалежності та виводу з території Чечні російських військ у 1991—1992 роках Росія наприкінці 1994 року розпочала проти Чечні війну.

У ніч з 31 грудня 1994 року на 1 січня 1995 року відбувся новорічний штурм Грозного, в ході якого російська армія зазнала значних втрат — практично повністю були знищені 131-ша Майкопська бригада і 81-й Самарський механізований полк. За час штурму в столиці Чечні Грозному та навколишніх населених пунктах були численні жертви серед мирного населення, що змусило керівництво Чечні шукати шляхи для припинення російської агресії.

3 березня 1995 у зв'язку з воєнним станом в країні, Президент ЧРІ Джохар Дудаєв оприлюднив Указ про введення Шаріатського правління на території ЧРІ і оголосив Джихад проти Росії.

Перебіг подій[ред. | ред. код]

Планування[ред. | ред. код]

У зв'язку з планами Росії повністю оволодіти Чечнею, на нараді, у якій брали участь Джохар Дудаєв, Аслан Масхадов та Шаміль Басаєв було ухвалено рішення про «прорив»[2].

Вважається, що спочатку планувалося захопити аеропорт Мінеральні Води, звідки у 1991 році Басаєв вже здійснив угон літака в Туреччину[3]. Там планувалося захопити літак і летіти в Москву.

За словами Сергія Степашина (тоді — директор ФСБ) та Анатолія Кулікова (тоді — командуючий Внутрішніми військами МВС), повідомлення про можливий «прорив» у спецслужб були, але без вказівки конкретного сценарію та на фоні безлічі інших повідомлень про можливі теракти, на повідомлення про «прорив» не звернули увагу.

Початкові плани та рух колони[ред. | ред. код]

О 08:30 14 червня 1995 року понад 160 терористів на трьох військових вантажівках КамАЗ та міліцейській ВАЗ-2106 виїхали через Дагестан в Ставропольський край.

Переодягнені у міліціянтів терористи у супроводжуючій вантажівки міліцейській машині на блокпостах стверджували, що везуть у вантажівках «вантаж 200» (тіла загиблих військових), а отже огляду вони не підлягають. Є версія, що в хід йшли і хабарі. Але начальник будьонновського ВВС Микола Ляшенко після повідомлення про підозрілу колону наказав зупинити її та відправити в Будьонновськ для перевірки, що і було зроблено. Це призвело до того, що теракт відбувся саме у Будьонновську, а не у Мінводах[3].

Бій біля РВВС[ред. | ред. код]

У Будьонновську на вулиці Ставропольській останній автомобіль КамАЗ зупинився на перехресті з вулицею Інтернаціональною, не доїжджаючи до будівлі міліції. З нього вийшли терористи та розстріляли двох співробітників ДАІ, після чого рушили у напрямку Будьонновського РВВС.

Тим часом на двох інших КамАЗах та машині ВАЗ-2106 чеченці під'їхали до РВВС та почали стріляти з автоматів та гранатометів. Вони змогли захопити частину будівлі, але повністю захопити будівлю РВВС їм не вдалося[3]. Вони лише взяли у заручники співробітників паспортно-візової служби, буфету, відвідувачів райвідділу.

Бій біля РВВС та поруч із ним тривав близько 20 хвилин. Терористи залишили будівлю та рушили з заручниками далі.

Захоплення заручників у місті[ред. | ред. код]

Далі терористи групами розосередилися по вулицям міста та рушили до площі перед будівлею міської адміністрації, на перетині вулиць Пушкінська та Октябрьська. Терористи стріляли, захоплюючи заручників в навколишніх будівлях та на вулицях, зганяючи їх на площу. Для руху вони також використовували автомобілі, які захопили на вулицях. Тих, хто чинив спротив вбивали. Убивали також військових, льотчиків та міліціянтів. У центрі площі поставили бензовоз, який обіцяли підірвати у разі спроби когось з заручників втекти[3].

Усього на вулицях та в будівлях терористи захопили близько 600 заручників.

Незабаром терористи захопили Будьонновську центральну районну лікарню. Там були взяті в заручники 650 пацієнтів та 450 співробітників. Усіх, кого захопили в місті, прогнали колоною під конвоєм з площі до лікарні.

Усього на шляху до лікарні терористи вбили близько 100 осіб[4].

Облога лікарні[ред. | ред. код]

Заручників було настільки багато, що вони ледь поміщалися в лікарні. У перший день терористи розстріляли перед будівлею головного корпусу лікарні міліціянтів, військових та льотчиків, які потрапили в заручники. Деяких встигли врятувати лікарі, переодягнувши військових та міліціянтів в лікарняні халати та піжами[5]. Терористи також замінували підвали та розташовану поблизу головного корпусу лікарні кисневу станцію з наповненими кисневими балонами.

Штаб Басаєва розташували в ординаторській[5].

Терористи вимагали від заручників телефонувати родичам та просити їх передати владі вимогу зупинити війну в Чечні[5].

До міста почали стягувати військових. Спочатку очікувалося, що бойовики спробують прорватися з лікарні, і оточення готувалося до оборонного бою[6].

У ніч на 15 червня в Будьонновськ прилетіли директор ФСБ Сергій Степашин, міністр внутрішніх справ Віктор Єрін, його перший заступник Михайло Єгоров (він очолював штаб операції) та віце-прем'єр, міністр зі справ національностей Микола Єгоров. Штаб розташували в будівлі РВВС[7].

Провести перші перемовини було доручено голові крайового РУБОЗ Володимирові Попову. Одним з перших в лікарню зайшов один з його співробітників Шарип Абдулхаджиєв, який побачив серед терористів свого рідного брата Асламбека Абдулхаджиєва («великий Асламбек»), одного з лідерів терористів[7].

Однією з перших вимог терористів було допустити в будівлю журналістів. Штаб пообіцяв це зробити, але декілька разів відкладав обіцяний час появи журналістів. Близько 14:00 15 червня чеченці заявили, що будуть розстрілювати по 5 заручників на годину, якщо до них не прийдуть кореспонденти[7]. Були розстріляні 6 заручників (один був розстріляний окремо від інших 5), імовірно також з числа міліціянтів та військовослужбовців[7].

На перемовини з лікарні пішли лікарі Віра Чепуріна (завідувачка хірургічним відділенням) та Петро Костюченко, які повернулися у супроводі 20 кореспондентів. Незабаром після їхнього приходу в лікарні почалася коротка перестрілка; Віра Чепуріна зазнала поранення в горло. Під виглядом кореспондентів в лікарню зайшли і співробітники ФСБ. Було записано телевізійне інтерв'ю, в якому Басаєв назвав свої вимоги[7]. Після цього він відпустив жінок та дітей.

Від штабу з Басаєвим вів перемовини голова штабу, заступник міністра МВС Михайло Єгоров по міському телефону. Анатолій Куліков привіз в Будьонновськ молодшого брата Шаміля Басаєва — Ширвані, який став посередником перемовин, але його участь в них не призвела до жодних результатів.

16 червня 1995 року шляхом перемовин з терористами заступник голови Ставропольського краю Олександр Коробейніков досягнув угоди про звільнення 2-річної дитини, яка страждала на інфекційне захворювання.

До вечора 16 червня в Будьонновськ прибули депутати Державної Думи РФ Сергій Ковальов, Юлій Рибаков, Михайло Молоствов, Валерій Борщов, член Ради Федерації Віктор Курочкін, правозахисник Олег Орлов. До перемовин їх не допустили, запропонувавши долучитися до них вранці. Однак вже тієї ж ночі почався штурм[7].

Невдалий штурм[ред. | ред. код]

Плануванням штурму займався командир групи «Альфа» Олександр Гусєв[8]. У штурмі брали участь підрозділи «Альфа», «Вимпел», краснодарська «Альфа» та внутрішні війська.

Через халатність, час штурму було озвучено в рафіоефірі, який прослуховували терористи[8].

17 червня 1995 року, близько 4 години ранку, спецпідрозділи ФСБ та МВС РФ здійснили невдалу спробу штурму будівлі міської лікарні. Бойовики змушували жінок, дітей, старих та інших заручників ставати до вікон, махати білими простирадлами та кричати «Не стріляйте!»[8]. Тим часом терористи стріляли з-за їхніх спин. У ході штурму 30 осіб були вбиті, 70 зазнали поранень; більшість з них були заручниками. Деяким заручникам вдалося втекти під час штурму.

Групі «Альфа» вдалося вивести заручників з травматологічного корпусу, але до головного корпусу, де була більшість заручників, вони так і не змогли увійти. На відкритій ділянці між травматологічним та головним корпусами загинули троє офіцерів[8].

Під час штурму використовували зброю аж до гранатометів. Через це в будівлі почалася пожежа, але заручники зуміли її загасити[8].

За деякий час російські війська здійснюють другу спробу штурму. Спочатку починається перестрілка з бойовиками, далі — стрілянина по лікарні з різного виду зброї. Заручники продовжують гинути та зазнавати поранень від обстрілів. Штурмовики закидують у вікна лікарні гранати зі сльозогінним газом. За деякий час стрілянина припиняється.

Перемовини[ред. | ред. код]

Незабаром після завершення штурму, за наказом «великого Асламбека» лікарі Віра Чепуріна та Петро Костюченко знову вийшли з будівлі з прапором Червоного Хреста із пропозицією відпустити вагітних жінок та дітей в обмін на закінчення штурму. Коли вони добігли до федералів, то стикнулися з депутатом Юлієм Рибаковим, який відвів їх до міністра МВС Єріна, який відмовився передивлятися план штурму[9].

Тоді вони вирушили до будівлі адміністрації, де знаходилася депутатська група Сергія Ковальова. Вони зателефонували депутату Держдуми, колишньому прем'єр-міністру Єгору Гайдару, який зв'язав їх з прем'єр-міністром Віктором Черномирдіним. Потім зі штабу Ковальов зателефонував в лікарню Басаєву, який висловив свої вимоги. Спочатку Басаєв вимагав негайно вивести російські війська з Чечні. Ковальов сказав йому, що це технічно неможливо, і ця вимога була замінена на припинення вогню[9].

До вечора 17 червня Черномирдін наказав Ковальову йти на перемовини до Басаєва і від імені уряду домовлятися про визволення заручників. До лікарні група Ковальова (Ковальов, Юлій Рибаков, Віктор Курочкін, очільник Комітету зі справ національностей Ставропольського краю Сергій Попов, журналісти Валерій Яков та Юлія Калініна) прибули вранці 18 червня[10]. Майже одразу вони домовилися про доставку в лікарню продуктів — їх підвезли о 10:45.

Також до лікарні йде відомий цілитель, депутат Держдуми від ЛДПР Анатолій Кашпіровський[10]. Інформація щодо його внеску у визволення заручників різниться.

Починається друга прес-конференція Басаєва.

Черномирдін телефонує Басаєву і обіцяє негайно припинити війну в Чечні.

Ковальов запропонував Басаєву відпустити жінок та дітей з пологового та дитячого відділень (усього їх було 111 осіб) у обмін на самих депутатів. Басаєв погодився, але за умови, що він почує згоду про припинення вогню та перемовини особисто від Черномирдіна. Тоді по телебаченню і відбулася та сама телефонна розмова, яка стала знаменитою[10]. Штаб силовиків не був про неї проінформований, тож почув розмову лише по телебаченню[9].

Тодішній Президент РФ Борис Єльцин на той час був відсутнім в країні, і перебував на саміті Великої сімки в Галіфаксі, Канада. При чому полетів від туди вже тоді, коли знав про захоплення заручників, за що згодом часто піддавався критиці[11]. Через це остаточні рішення у визволенні заручників ухвалював Черномирдін.

Перемовини тривали близько доби[9]. Тим часом Сергій Попов та Володимир Попов винесли з нейтральної смуги до позицій федеральних сил тіло майора «Альфи» Володимира Соловова.

За дорученням прем'єр-міністра Черномирдіна, група депутатів на чолі з Сергієм Ковальовим провела перемовини та підписала від імені уряду угоду про припинення війни, рішення усіх питань про статус Чечні шляхом мирних перемовин та умови визволення заручників.

Незабаром Черномирдін прочитав перед камерами усіх телеканалів узгоджену з терористами офіційну заяву уряду Росії, в якій пообіцяв виконати усі їхні вимоги.

Збір добровольців для супроводу колони в Чечню[ред. | ред. код]

Після підпису угоди, Черномирдін телефонує Степашину за закритим зв'язком та просить його надати автобуси «Ікарус» для колони. За словами Степашина, ФСБ мали ідею замінувати або якимось іншим способом зіпсувати автобуси, щоб не дати їм доїхати до Чечні, але цього не зробили через нестачу часу. Дорогою автобуси зламалися, але за природних причин[9]. Усього набрали 7 автобусів та вантажівку-рефрижератор для тіл загиблих бойовиків.

Після підпису угоди 19 червня 1995 року 111 жінок та дітей з числа заручників були відпущені в обмін на Сергія Ковальова, Юлія Рибакова та Віктора Курочкіна, які залишилися в лікарні як добровільні заручники.

Задля гарантії безпеки Басаєв наказав набрати добровольців, які були б заручниками шляхом до Чечні. Після того, як колона досягне безпечних районів Чечні, їх обіцяли відпустити. Усього набрали 139 осіб. Більшу частину з них склали добровольці з числа заручників-чоловіків, також погодилася одна жінка, Олена Бойченко[12]. З ними погодилися їхати 6 депутатів: Сергій Ковальов, Олег Орлов, Михайло Молоствов, Олександр Осовцов, Валерій Борщов, Юлій Рибаков, Віктор Бородін, представники адміністрації Будьонновська та Ставропольського краю, 12 журналістів.

З кожного заручника-добровольця оперативний штаб намагався взяти розписку[12]:

Я, (ім'я), добровільно приєднуюся до бандитської групи Ш. Басаєва та виїжджаю з нею в Чеченську Республіку, усвідомлюючи усі можливі наслідки свого рішення.

Коли ніхто не погодився це підписувати, дали інший документ[12]:

Згоден добровільно супроводити групу Ш. Басаєва без попередніх умов та усвідомлюю відповідальність за ухвалене рішення.

Терористів було: 137 живих, 10 поранених та 16 убитих.

Рух колони в Чечню[ред. | ред. код]

Обидві сторони домовляються, що колона вирушить у бік Чечні о 05:00 19 червня. За пів години до виїзду колони Черномирдін ще раз телефонує Басаєву.

Перед виїздом «великий Асламбек» уважно передивляється автобуси та наполягає, щоб водії були з числа заручників.

Виїзд колони затримується. Урешті-решт, автобуси виїхали в Чечню о 16:00 19 червня. Шлях зайняв два дні.

Спочатку планувалося, що колона рухатиметься в Чечню через Північну Осетію. Під час руху над колоною летіли бойові вертольоти, уздовж доріг стояли військова та бойова техніка. Усі в автобусах підозрювали, що колону збираються штурмувати. Наказ про атаку обговорювався в уряді та штабі операції, але так і не був відданий[13]. За пів року спроба штурму була здійснена під час повернення аналогічної колони з Кизляру в районі села Первомайське. Конвой доїхав до станиці Курської та рушив у бік Моздока[12]. Тоді вертольоти федеральних сил випустили ракети по дорозі перед колоною, і колона зупинилася. Незабаром Басаєв отримав наказ від Анатолія Кулікова змінити маршрут та їхати через Дагестан. Басаєв був обурений наказовою формою, але все ж таки погодився змінити маршрут[13].

За версією Юлія Рибакова, на території Північної Осетії, приблизно за півтори кілометри від кордону зі Ставропольським краєм, на колону була підготована застібка. Однак проти цього виступив президент Ахсарбек Галазов, який вирішив, що така ситуація на його території може призвести до нового спалаху осетинсько-інгуського конфлікту. Він зхитрував: послав до кордону на вантажівках та автобусах озброєних людей, які заблокували дорогу з плакатами «Не пустимо терористів на нашу землю», опинившись між колоною та застібкою[13].

За версією Кулікова, зміна маршруту була викликана категоричною відмовою самого Кулікова пропускати терористів через Грозний[13].

Колона прибула до дагестанського міста Хасав'юрт, де простояла п'ять годин. Жителі зустрічали Басаєва як героя, який приніс мир. З Хасав'юрта колона виїхала до чеченського села Зандак. На під'їзді до села їх вже зустрічав натовп. Бойовики вийшли з автобусів та змішалися з натовпом. Заручники повернулися до найближчого федерального блокпосту. До Будьонновська колишні заручники повернулися опівдні 21 червня[13].

Втрати[ред. | ред. код]

У результаті збройного захоплення заручників в Будьонновську загинули 129 осіб (у тому числі 18 співробітників міліції та 17 військовослужбовців), 415 осіб зазнали вогнепальних поранень різного ступеню важкості. Спалені та поневічені (розстріляні) 198 автомашин, підпалений Дім дитячого мистецтва, значно постраждали будівлі міської лікарні, відділу внутрішніх справ, міської адміністрації — усього 54 об'єкти, 107 домоволодінь приватних особ, взято в заручники більше 1500 громадян. Загальна шкода перевищила 95 млрд неденомінованих рублів.

«Альфа» втратила трьох співробітників: Володимира Соловова, Дмитра Рябінкіна, Дмитра Бурдяєва[14].

Наслідки[ред. | ред. код]

22 червня 1995 року в Росії було оголошено день жалоби[15].

30 червня 1995 року у відставку пішли:

  • віце-прем'єр, міністр зі справ національностей Микола Єгоров;
  • директор ФСБ Сергій Степашин;
  • міністр внутрішніх справ Віктор Єрін;
  • губернатор Ставропольського краю Євгеній Кузнецов.

Заручники, які вижили, отримали 600 тисяч неденомінованих рублів у якості компенсації[16].

З 19 по 22 червня в Грозному пройшов перший етап перемовин між російською та чеченською сторонами, на яких вдалося досягнути введення мораторію на бойові дії на невизначений термін[17].

З 27 по 30 червня відбувся другий раунд перемовин, на яких була досягнута принципова домовленість про обмін усіма полоненими, роззброєння збройних сил ЧРІ, виведення російських військ з території ЧРІ та проведення вільних виборів[17].

Попри усі укладені угоди, обидві сторони порушували перемир'я.

Склад загону терористів[ред. | ред. код]

У загоні терористів було близько 200 осіб.

Загальний керівник: Шаміль Басаєв.

Керівники:

  • Асламбек Абдулхаджиєв («Асламбек великий»);
  • Асламбек Ісмаїлов («Асламбек маленький»);
  • Абусуп'ян Мовсаєв («Абу»).

Інші відомі учасники:

Рядовий склад:

  • 50 бійців «абхазького батальйону» Шаміля Басаєва
  • 70 бійців Хаттаба (сам Хаттаб не брав участь)
  • 26 бійців Абу Мовсаєва
  • 5 бійців Арбі Бараєва
  • близько 15-20 жінок-снайперок з груп «Мікаїла», Алі Димаєва, «Умара».
  • 13 бійців Хасана Темирбулатова
  • невелика кількість бійців з загонів Хункар-Паші Ісрапілова та Турпал-Алі Атгерієва

Подальша доля терористів[ред. | ред. код]

Усього в Будьонновську загинули 16 чеченськів терористів, 30 з них згодом загинули у ході Другої чеченської війни. Станом на 2015 рік понад 20 терористів були засуджені до тюремного ув'язнення[18], у федеральному розшуку знаходилися 22 терориста[19].

Керівник загону Шаміль Басаєв пізніше організував ще низку терактів та захоплень заручників, таких як захоплення заручників в театральному центрі в Москві, захоплення заручників в школі в Беслані, підрив Будинку уряду в Грозному, підрив двох російських літаків. Убитий російськими спецслужбами у 2006 році[20].

Асламбек Абдулхаджиєв убитий у серпні 2002 року російськими правоохоронними органами[21][22].

Асланбек Ісмаїлов та Хункар-Паша Ісрапілов підірвалися на мінах під час відступу від Грозного у лютому 2000 року[21][23].

Абусуп'ян Мовсаєв убитий спецназом ГРУ у травні 2000 року[24].

Резван Читигов убитий в Шалі у березні 2005 року[25][26].

Арбі Бараєв убитий у червні 2001 року[27].

Абдул-Малік Межидов загинув між 2007 та 2013 роком (точні дата та місце смерті невідомі).

Турпал-Алі Атгерієв помер у в'язниці у 2002 році[28].

Алі Димаєв убитий у 2001 році[29].

Хасан Темирбулатов з 2001 року відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі у російській колонії «Чорний дельфін»[30].

Тахір Бегельдієв та Аліхан Єлманбетов затримані 11 жовтня 2022 в Ставрополі та Томську.

Пам'ять[ред. | ред. код]

14 червня оголошено у Ставропольському краї днем пам'яті жертв нападу на Будьонновськ.

Частина стіни зі слідами куль в коридорі будьоновської лікарні була збережена як меморіал[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Ахмед Закаев: «Все началось с агрессии России против независимой Чечении» [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. ↑ Олексій Пивоваров (21:34). 25 лет освобождению заложников в Будённовске / Редакция. YouTube-канал «Редакция» (рос.).
  3. ↑ а б в г Олексій Пивоваров (06:46). 25 лет освобождению заложников в Будённовске / Редакция. YouTube-канал «Редакция» (рос.).
  4. ↑ Чеченцы прикрываются живым щитом [Архівовано 2014-08-26 у Wayback Machine.] // Коммерсантъ. — № 144 (1788). — 13.08.1999
  5. ↑ а б в Олексій Пивоваров (13:24). 25 лет освобождению заложников в Будённовске / Редакция. YouTube-канал «Редакция» (рос.).
  6. ↑ Олексій Пивоваров (45:19). 25 лет освобождению заложников в Будённовске / Редакция. YouTube-канал «Редакция» (рос.).
  7. ↑ а б в г д е ж Олексій Пивоваров (31:36). 25 лет освобождению заложников в Будённовске / Редакция. YouTube-канал «Редакция» (рос.).
  8. ↑ а б в г д Олексій Пивоваров (45:19). 25 лет освобождению заложников в Будённовске / Редакция. YouTube-канал «Редакция» (рос.).
  9. ↑ а б в г д Олексій Пивоваров (1:11:40). 25 лет освобождению заложников в Будённовске / Редакция. YouTube-канал «Редакция» (рос.).
  10. ↑ а б в Олексій Пивоваров (1:02:07). 25 лет освобождению заложников в Будённовске / Редакция. YouTube-канал «Редакция» (рос.).
  11. ↑ Олексій Пивоваров (1:09:32). 25 лет освобождению заложников в Будённовске / Редакция. YouTube-канал «Редакция» (рос.).
  12. ↑ а б в г Олексій Пивоваров (1:16:38). 25 лет освобождению заложников в Будённовске / Редакция. YouTube-канал «Редакция» (рос.).
  13. ↑ а б в г д Олексій Пивоваров (1:22:26). 25 лет освобождению заложников в Будённовске / Редакция. YouTube-канал «Редакция» (рос.).
  14. ↑ Памяти погибших товарищей… Список погибших (рос.). Архів оригіналу за 20 жовтня 2011.
  15. ↑ Нескончаемый траур // Коммерсантъ-Власть. — № 45 (251). — 16.12.1997
  16. ↑ Олексій Пивоваров (1:34:27). 25 лет освобождению заложников в Будённовске / Редакция. YouTube-канал «Редакция» (рос.).
  17. ↑ а б Chechnya.genstab.ru — Хроника войны в Чечне (рос.). Архів оригіналу за 24 квітня 2010.
  18. ↑ В Будённовске вспомнят о жертвах нападения террористов на город 20 лет назад (рос.). Архів оригіналу за 17 червня 2015.
  19. ↑ Нападение на Будённовск: Даудов арестован (рос.). Архів оригіналу за 7 жовтня 2015.
  20. ↑ Басаева «мочили», «мочили» и наконец «замочили» (рос.). Obkom.com. Архів оригіналу за 22 червня 2015.
  21. ↑ а б Большой Асламбек подорвался, как Маленький Архівовано березень 4, 2016 на сайті Wayback Machine. // Коммерсантъ. — № 152 (2521). — 27.08.2002
  22. ↑ Уничтоженные чеченские боевики. Справка Архівовано березень 18, 2017 на сайті Wayback Machine. // РИА Новости, 9 марта 2005 года
  23. ↑ Некоторые спецоперации по уничтожению лидеров боевиков в Чечне Архівовано березень 4, 2016 на сайті Wayback Machine. // Newsinfo.ru/ ИТАР-ТАСС, 01.03.2004
  24. ↑ Басаев остался без правой руки Архівовано березень 4, 2016 на сайті Wayback Machine. // Коммерсантъ. — № 91 (1976). — 24.05.2000
  25. ↑ В Шалинском районе Чечни уничтожен один из главарей бандформирований Ризван Читигов Архівовано листопад 1, 2014 на сайті Wayback Machine. // НТВ / ИТАР-ТАСС, 23.03.2005
  26. ↑ В Чечне уничтожен близкий соратник Ш. Басаева Архівовано листопад 12, 2014 на сайті Wayback Machine. // РБК, 23.03.2005
  27. ↑ Убит Арби Бараев Архівовано серпень 27, 2013 на сайті Wayback Machine. // Агентура.Ру, 2001
  28. ↑ Чеченский командир умер в российской зоне // Газета.ру, 22.08.2002
  29. ↑ Ведомости. Убили бригадного генерала. Архівовано травень 18, 2015 на сайті Wayback Machine. // Газета «Коммерсантъ». — № 189 (2319). — 16.10.2001
  30. ↑ Список тех, кого ещё предстоит поймать и осудить Архівовано січень 12, 2012 на сайті Wayback Machine. // Газета.ру, 25.12.2001

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Криза_з_заручниками_в_Будьонновську&oldid=42513695