Лятуринська Оксана

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оксана Лятуринська

Прага. 1934 рік
При народженні Оксана Зінаїда Михайлівна Лятуринська
Народження 1 лютого 1902(1902-02-01)
  хутір Ліски, нині у складі с.Хоми, Збаразький район, Тернопільська область
Смерть 13 червня 1970(1970-06-13) (68 років)
  м.Міннеаполіс, штат Міннесота, США
Поховання Цвинтар святого Андрія, Саут-Баунд-Брук
Національність українка
Мова творів українська
Рід діяльності живопис, скульптура, поезія, громадський активізм
Автограф: Автограф

Окса́на Зінаї́да Михайлівна Лятури́нська (чеськ. Oksana Ljaturynska, англ. Oksana Liaturynska; 1 лютого 1902, хутір Ліски, Волинь — 13 червня 1970, Міннеаполіс, штат Міннесота) — українська малярка, скульпторка, письменниця, поетка і громадська діячка.

Псевдоніми: Оксана Вишневецька, Оксана Печеніг, Оксана Черленівна; криптонім: О. Л..

Життєпис[ред.ред. код]

Оксана Зінаїда Лятуринська народилася 1 лютого 1902 на хуторі Ліски Старо-Олексинецької волости Кременецького повіта Волинської губернії Російської імперії (нині у складі села Хоми, Збаразький район, Тернопільська область, Україна). Поблизу розташовувався Вишнівець — звідси один з псевдонімів — Оксана Вишневецька. Батько Михайло Лятуринський служив офіцером російської прикордонної застави біля Старого Олексинця. Мати Ганна Лятуринська походила з родини німецьких колоністів. Оксана мала шестеро сестер і братів: Олександра, Антоніну, Гната, Івана, Марію і Федора.

Від початку 1920-х навчається в Крем'янецькій приватній українській гімназії імені Івана Стешенка. Ймовірно, тут Оксана Лятуринська здійснила перші поетичні спроби, публіковані в гімназійному альманасі «Юнацтво», що виходив за редакції Уласа Самчука.

При досягненні двадцятиліття, Оксанин батько вирішив видати її заміж за нелюба, старого парубка, але багатого селянина з Колодного. Та вона не змирилася з деспотичним рішенням батька і втекла з дому до родичів Кіщунів, що жили в недалекій Катеринівці. Ті допомогли їй грішми і Оксана виїжджає до брата Івана в Німеччину.

Не маючи дозволу на проживання 1924 року Оксана Лятуринська опиняється в Празі у Чехословаччині. Активно включається в громадське і культурне життя української еміграції. Співпрацює в Союзі українок. Знайомиться з поетами-емігрантами Євгеном Маланюком, Олексою Стефановичем, Оленою Телігою і Олегом Ольжичем.

Файл:Лятуринська Оксана.jpg
Оксана Лятуринська

Навчається на філософському факультеті Карлового університету, в Українській студії пластичного мистецтва, Чеській високій художньо-промисловій школі.

Багато працює, зокрема в галузі скульптури. Бере участь у ряді виставок, зорганізованих у Лондоні, Парижі, Берліні, здобуває визнання як майстер скульптурних портретів. Створює Пам'ятник полеглим воякам УНР у Пардубіце[1] (1932), погруддя Тараса Шевченка, Томаша Масарика, Симона Петлюри, Євгена Коновальця. Кілька виконаних Оксаною надгробків можна оглянути на празьких цвинтарях.

Друкується в часописах Літературно-науковий вістник, «Пробоєм» та в інших періодичних виданнях. Ранні поезії Оксани Лятуринської вирізнялися лаконізмом, стислістю форми, зачіпали теми української минувшини і міфології. У Празі з'являються її збірки «Гусла» (1938) і «Княжа емаль» (1941), присвячена пам'яті поета Юрія Дарагана.

Життя в еміграції було складним, сутужним. Дошкуляла ностальгія. Лише два рази Оксані Лятуринській вдалося вирватися на батьківщину, 1927 року і під час Другої світової війни, коли вона навідалася до родичів Кіщунів у Катеринівку. В листі до Уласа Самчука у Рівне Оксана просила його про сприяння в отриманні візи для поїздки додому: Може ви маєте когось знайомого у Крем'янці, хто міг би вплинути на рішення «крайсгауптмана» і тим допоміг мені дістати тут візу? Духом я вже давно не в Празі — вию вовчицею на згарищі Лятуринщини.

Доля родини Лятуринських склалася трагічно. Після «визволення» брат Оксани Федір Лятуринський був замордований совітами в Кременецькій тюрмі. Його донька Наталя також була там само, зазнавши НКВДистських тортур. Репресовану сестру Марію разом з трьома маленькими донечками депортували до Казахстану, де вона померла з голоду. Доньок врятували людяні казахи і поляки, дали їм хліба і притулок. Нині вони мешкають у Вроцлаві. В Україні залишилися родичі по лінії брата Федора(внуки — Лятуринська Галина, Лятуринський Леонід, правнуки — Лятуринська Олеся та Лятуринський Тарас), внуки-правнуки сестри Антоніни, внуки-правнуки брата Івана. У роки Другої світової війни Оксана пережила загибель частини своїх творів. Після війни опинилася в таборі для переміщених осіб в Ашаффенбурзі в Німеччині, з 1949 на еміграції в США. За допомогою Союзу українок оселяється в Міннеаполісі. Там поринає в громадську і творчу працю, створює ряд нових скульптурних портретів, пише поезії. Видає збірку новел «Материнки» (1946) і збірку віршів для дітей «Бедрик» (1956). З'являється друге видання «Княжої емалі» (1956), що включає також збірку «Веселка». Бере участь в діяльності Об'єднання українських письменників «Слово». Одна з перших підписала статут цього товариства (1957). Дописує до літературного збірника «Слово», що виходить в Канаді.

Ще під час мешкання в Празі Оксана Лятуринська почала втрачати слух. У США вже не допомагав навіть слуховий апарат.

« Турбують мисткиню й поетесу й інші болячки... — пише дослідник Тарас Балда. — Підірване здоров’я, матеріальні труднощі, важке вкорінення в емігрантський ґрунт, відсутність творчої атмосфери в місті нового поселення, розбиті мрії підірвали й психічний стан Оксани Лятуринської. В останні роки життя вона перебувала в стані пригнічення, в стані постійної тривоги, відмовлялася від лікарської допомоги. А коли погодилася звернутися до медиків – було вже запізно: важка й задавнена хвороба (рак легень) здійснила свою руйнівну справу.

Важко хвора мисткиня перебула квітень і травень 1970 в лікарні, але огляд і невелика пробна операція засвідчили безвихідність ситуації. Вона терпіла важкий біль і категорично відмовлялася приймати знеболюючі засоби. Померла в лікарні 13 червня 1970. Згідно з її побажаннями, Оксану Лятуринську поховали у вишиванці, яку вона сама вишивала протягом багатьох років. Перед смертю вона висловилася проти «довгих панахид з ладаном», а тому сам похорон відбувся у формі короткої молитви над труною.[2].

 »

Урна з її прахом похована на українському православному цвинтарі св. Андрія в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі. Могила Оксани Лятуринської знаходиться навпроти могили приятеля по літературі і по ідеях Євгена Маланюка.

1983 року на кошти, зібрані організацією Союзу українок Канади, видана книга «Зібрані твори» Оксани Лятуринської. У передмові до книги видатний мовознавець і історик літератури Юрій Шевельов відзначав: Лятуринська має не тільки свій стиль, а і свій світ. І більше: вона має гармонію в своєму світі, і то гармонію, не куплену ціною оминання недогідного.

2002 року на хуторі Хоми Збаразького р-ну Тернопільської обл. в честь 100-річчя з дня народження натхненнями літератора Гаврила Чернихівського, родини, домомогою громади Збаразького р-ну та спілки письмеників Тернопільщини був відкритий пам'ятник Оксані Лятуринській…. В камені вернулася на свою рідну Лятуринщину.

Творчість[ред.ред. код]

Обкладинка другого видання збірки «Княжа емаль»

Працювала маляром і скульптором, створила пам'ятник полеглим (1932), погруддя Т. Шевченка, С. Петлюри. Друкувалася у «Літературно-науковому віснику» («Віснику»), «Пробоєм» та в інших періодичних виданнях. У Празі вийшли її збірки «Гусла» (1938), «Княжа емаль» (1941). У роки війни пережила загибель частини своїх творів. Друге видання «Княжої емалі» (1956) включало також збірку «Веселка». Для дітей видала збірку новел «Материнки» (1946) і збірку віршів «Бедрик» (1956).

Збірки:
  • Гусла (1938)
  • Княжа емаль (1941)
  • Материнки (1946)
  • Бедрик (1956)
  • Ягілка (1971)

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Анісімова Н. П. Міфологічні джерела поезії Оксани Лятуринської. — Запоріжжя: Просвіта, 2005. — 172 с.
  • Біляїв В. «На неокраянім крилі…» — Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. — 348 с. — ISBN 966-7804-57-7.
  • Бойко Ю. Поезія Оксани Лятуринської // Вибране: У 4 т. — Мюнхен, 1971. — Т. 1. — С. 247—260.
  • Бойчук Б., Рубчак Б. Оксана Лятуринська // Координати. Антологія сучасної української поезії на Заході. — Нью-Йорк : Сучасність, 1969. — Т. 1.
  • «Великодній передзвін». Писанки і поезії Оксани Лятуринської. — Торонто, 1986.
  • Зайцев П. Рецензія на збірку О. Лятуринської «Гусла» // Ми. — 1939. — Ч. 4. — С. 107.
  • Іщук-Пазуняк Н. Про Оксану Лятуринську // Вибрані студії з історії, лінгвістики, літературознавства і філософії. — К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 2010. — С. 263—272.
  • Лавріненко Ю. Князівна, що обходить шатра // Лятуринська О. Зібрані твори. — Торонто : Видання Організації Українок Канади, 1983. — С. 717—723.
  • Лятуринська О. Зібрані твори. — Торонто : Видання Організації Українок Канади, 1983. — 813 с.
  • Лятуринська Оксана. Шляхи. Oksana Ljaturynska. Cesty. — Praha, 2008.
  • Неврлий М. Празька поетична школа // Муза любові й боротьби: Українська поезія празької школи. — К. : Укр. письм., 1995. — С. 3–19.
  • Пазуняк Н. Про Оксану Лятуринську // Самостійна Україна. − 1991. — Ч. 1 (438). — С. 43–49.
  • Пеленська Оксана. Український портрет на тлі Праги. Українське мистецьке середовище у міжвоєнній Чехо-Словаччині. — Нью Йорк; Прага, 2005.
  • Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.
  • Салига Т. Високе світло (статті про Ю. Дарагана, Є. Маланюка, О. Стефановича, Н. Лівицьку-Холодну, О. Лятуринську). — Львів : Каменяр, 1994. — 268 с.
  • Січинський В. Оксана Лятуринська // Свобода. — 1955. — № 23.
  • Січинський В. Погруддя Шевченка у виконанні О. Лятуринської // Шевченко: Річник УВАН. — Нью-Йорк, 1955. — С. 27–29.
  • Слабошпицький М. Вундеркінд. Оксана Лятуринська // 25 поетів української діаспори. — К. : Ярославів Вал, 2006. — С. 240—265.
  • Сліпушко О. Мистецький герб Оксани Лятуринської // Дніпро. — 1996. — № 11–12. — С. 98–104.
  • Скорина Людмила. Література та літературознавство української діаспори. Курс лекцій. — Вид. 2-е, доп. — Черкаси : Брама-Україна. — 2005. — 384 с.
  • Соловей О. Листи Юрія Шереха до Оксани Лятуринської // Сучасність. — 1998. — Ч. 10. — С. 117—138; Сучасність. — 1998. — Ч. 12. — С. 153—155.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Филипович О. Смерть поетки // Сучасність. — 1970. — № 9. — С. 44–47.
  • Чернихівський Г., Чернихівська В. Оксана Лятуринська: Життя і творчість. — Кременець; Тернопіль : Малий видавничий дім, 2002. — 289 с.
  • Korowytsky I. Oksana Liaturynska // Ukraine: a concise encyclopaedia / Prepared by Shevchenko scientific society; edited by V. Kubijovyc. — Toronto : The Ukrainian national association, University of Toronto press. — V. 1. — P. 1061.

Посилання[ред.ред. код]