Теліга Олена Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оле́на Іва́нівна Телі́га
Олена Теліга

Олена Теліга
При народженні Оле́на Іва́нівна Шовгеніва
Народження 8 (21) липня 1907(1907-07-21)
  Ільїнське, Московська губернія, Російська імперія
Смерть 21.2.1942 (день пам'яті, дата загибелі невідома)
  Київ, Райхскомісаріат Україна
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНР
Мова творів українська мова
Рід діяльності поетеса, літературний критик
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
Теліга Олена Іванівна у Вікісховищі?

Оле́на Іва́нівна Телі́га (з дому Шовгеніва або Шовгенова; 8 [21] липня 1907(19070721) або 8 [21] липня 1906(19060721)[1], Ільїнське, Московська губернія, Російська імперія — 21 лютого 1942 (?), Київ, Райхскомісаріат Україна) — українська поетеса, публіцистка, літературна критикеса, діячка ОУН.

Життєпис

З народження і до німецько-радянської війни

Теліга.JPG

Народилась в Іллінському під Москвою в інтелігентній, українсько-білоруській родині: батько Іван Опанасович Шовгенів — відомий учений (викладав у Московському інженерному училищі[2]), інженер-гідротехнік, мати — донька православного священика. Коли дівчинці було п'ять років, Шовгеніви переїхали до Петербурга.

У 1918 разом з родиною переїхала до Києва. Тут вона навчалася в Жіночій гімназії Олександри Дучинської; вивчала українську мову разом з російською, німецькою, французькою. Вивчала й такі дисципліни, як Закон Божий, російська граматика, історія, арифметика, географія, чистописання, малювання та креслення; проте на основі віднайдених оцінок юної Олени тих років, можна сказати, що вчилася посередньо. Зі згортанням приватної освіти та вказівкою, що, всі діти повинні навчатися в єдиних трудових звичайних школах, Олена потрапила до саме такої.

14 листопада 1920 її батько, професор Київського політехнічного інституту та директор Департаменту водних, шосейних і грунтових доріг Міністерства шляхів уряду УНР, разом з урядом був евакуйований на територію Польщі до міста Тарнів.[3]

Олена залишилася в Києві і у зв'язку із закриттям та реорганізацією приватних навчальних закладів продовжила навчання в приватній школі. Навесні 1922 року матері Олени разом з донькою та сином Сергієм вдалося вибратися з радянської України до Тарнова (Польща), де вони зустрілися з батьком. З липня 1922 родина оселилася в Подєбрадах у Чехословаччині. Батько на той час був ректором Української господарської академії. Тут Олена ввійшла до середовища молодих українських поетів та інтелектуалів. У Чехії Олена отримала «матуру» — атестат.

У Подєбрадах Олена, разом із своїм майбутнім чоловіком Михайлом Телігою взяла участь у танцювальній групі Василя Авраменка в 1925—1927 рр. Приязнь перетворилася на любов і їх повінчав православний священик Євген Погорецький 1 серпня 1926 в євангелицькій церкві св. Миколи в Подєбрадах (Теліга: 208-9).

У 1923—1929 навчалася на історико-філологічному факультеті Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова в Празі. Тоді ж розпочала літературну діяльність, друкувалася переважно в «Літературно-науковому вістнику» (1922—1931), що в той час виходив у Львові під редагуванням Дмитра Донцова, та інших еміграційних виданнях.[3] Саме в Чехії відбулося її становлення як поетеси, публіциста-літературознавця.

З вересня 1929 по 1939 проживала у Варшаві. У 1929 році у Варшаві померла її мати. Тоді ж настали злигодні та нестатки: іноді їй доводилося працювати з музичними номерами в нічних кабаре — і навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів в українській школі. У Варшаві Олена продовжила активну мистецьку та громадську діяльність, стала постійним редактором та одним із чільних представників редагованого Дмитром Донцовим у Львові «Вістника» (1931—1939). Вона виступала з рефератами та поезіями під час літературних дискусій, академій та святкувань, що відбувалися в середовищі української еміграції.[3]

У 1936 році якийсь час проживала в Заліщиках,[4] коли у серпні відпочивала тут з чоловіком. Тоді ж вони з М. Телігою зустрічались з Д. Донцовим.[5]

У 1937 році, виступаючи перед Українською Студентською громадою у Варшаві, Теліга висловила своє захоплення фашистськими рухами у Європі:

«Любити свою справу понад усе, дивитися на неї як на саме життя, віддаватися їй з радістю — цю велику правду зрозуміли добре нації, що ростуть і міцніють на наших очах,— Італія і Німеччина. «Сила через радість» — так зветься одна з розривкових юнацьких організацій нової Німеччини. Та власне „радісна сила“, яка джерелом б'є від неї, залишає незатерте враження на чужинцях.»[6]

Протягом 1939—1941 перебувала в Кракові. Тут, у грудні 1939, Олена познайомилася з Олегом Ольжичем (Кандибою): тоді ж вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де активно працювала в Культурній референтурі Проводу ОУН, якою керував Олег Ольжич.

Тісно співпрацювала із краківською «Просвітою», в лютому 1940 очолила молодіжне Мистецьке товариство «Зарево». Секретарем був член Культурної референтури ОУН Олег Штуль.[3]

Після появи ОУН (б) належала до ОУН (м).

Завжди ефектно вбрана й завжди приязна (хоча, за власною оцінкою, — не красуня), Олена була однією з найчарівніших жінок українського емігрантського середовища Польщі та Чехо-Словаччини 1920‑1940‑х років.[7]

Повернення до Києва

Після початку радянсько-німецької війни в липні 1941 в складі похідних груп ОУН разом із чоловіком, Уласом Самчуком і кількома друзями нелегально перейшла кордон і переїхала до Львова, у вересні прибула до Рівного[3], а 22 жовтня 1941 року автомобілем через Святошин та Брест-Литовське шосе доїхала до окупованого німецькою армією Києва.

У Києві мешкала спочатку по вулиці Короленка, тепер Володимирська, неподалік від Св. Софії, згодом по вулиці Караванській.[3]

У місті організувала Київське відділення Спілки українських письменників (розміщувалася по вулиці Трьохсвятительській, 23), відкрила пункт харчування для своїх соратників, співпрацювала з редакцією «Українського слова» Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, 24. Видавала тижневик літератури і мистецтва «Літаври».

В останньому листі з Києва вона написала:

«…Ми йшли вчора ввечері коло засніженого університету, самі білі і замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому… Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна».

У київський період серед найближчих співробітників О. Ольжича та О. Теліги були Іван Рогач, Орест і Анна Чемеринські, Іван Кошик, її чоловік — Михайло Теліга.

Арешт і загибель

Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанови нацистської влади: ігнорувала вказівки гітлерівців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 року почалися арешти. Друзі її попереджали, що гестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, де розміщувалася Спілка; проте знала, на що йде, втікати не збиралася. У приватній розмові з М. Михалевичем уперто підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…». Її заарештували разом з чоловіком, який назвався письменником аби бути з нею. У київському гестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки, з якою вона обмовилася кількома фразами. На сірому гестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга»[джерело?].

Місце та дата загибелі поетеси та її чоловіка невідомі, але оскільки у лютому відбувались масові розстріли у Бабиному Яру, то 21 лютого 1942 року прийнято вважати днем пам'яті української письменниці та її чоловіка[8].

Поетична творчість

Дерев'яний хрест у Бабиному Яру, встановлений на пам'ять розстріляних гестапо членів ОУН у Києві
Ювілейна монета України
  • Поворот
  • «Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом…»
  • Літо
  • «Я руці, що била, — не пробачу…»
  • Вірність
  • Без назви
  • 1933—1939
  • «Гострі очі розкриті в морок…»
  • «Махнуть рукою! Розіллять вино!..»
  • Напередодні
  • «Усе — лише не це! Не ці спокійні дні…»
  • Безсмертне
  • Неповторне свято
  • Чоловікові
  • Вечірня пісня
  • Мужчинам
  • «Моя душа й по темнім трунку…»
  • Життя
  • Лист
  • Сучасникам
  • Засудженим
  • Танґо
  • Весняне
  • Відповідь
  • Подорожній
  • Радість
  • I. Чужа весна
  • II. Сонний день
  • III. Пломінний день
  • «Не треба слів. Хай буде тільки діло…»
  • «Ніч була розбурхана та тьмяна…»
Окремі видання:

Перші видання поетичних творів Олени Теліги окремими збірками вийшли друком на еміграції:[3][9]

В незалежній Україні були видані:

  • Теліга О. Вибрані твори / Упоряд. О. Зінкевич. — К.: Смолоскип, 2006. — 344 с.
  • Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. — 496 с.
  • Теліга О. Листи. Спогади / Упоряд., вст. ст., прим. Н. Миронець. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003. — 400 с.

Вшанування пам'яті

Пам'ятні місця

Відкриття пам'ятника Олені Телізі в Києві на обкладинці газети «Культура і життя»
  • 21 лютого 1992 на символічному місці поховання Олени Теліги та її побратимів у Бабиному Яру членами ОУН та представниками патріотичної громадськості України вперше було поставлено Пам'ятний Хрест.[3]
    • У ніч на 15 липня 2009 року було зруйновано пам'ятний хрест загиблим членам ОУН і розбито меморіальну дошку на честь учасників антифашистського підпілля ОУН.
  • 28 вересня 2009 року знову було відкрито та освячено дерев'яний пам'ятний знак-хрест загиблим членам ОУН.
  • З нагоди 110 річниці від дня народження Олени Теліги в Бабиному Яру було встановлено і освячено кам'яний хрест замість дерев'яного.
  • 24 серпня[10] 2006 року[4] урочисто відкрито на її честь меморіальну дошку в Заліщиках на будинку колишньої вілли  «Вікторія», де вона відпочивала в серпні 1936 року[11].  
  • 28 лютого 2009 року в Києві урочисто відкрито меморіальну дошку на будинку № 25/18  по вулиці  Л. Толстого, в якому проживала Олена Теліга перед розстрілом у лютому 1942 року.
  • 31 серпня 2009 року відбулося урочисте відкриття пам'ятника Олені Телізі у місті Києві на території скверу «Поляна» по вулиці Політехнічній навпроти 12 корпусу КПІ. Пам'ятник створено скульптором Володимиром Івановичем Щуром в 2008 році за кошти викладачів та випускника КПІ 1992 року Д.Андрієвського.[12][13]
  • 25 лютого 2017 на території Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» у Києві відбулося відкриття пам'ятника Олені Телізі[14]. Участь у заході взяли представники громадськості, молодь, чиновники та духовенство. Освятив пам'ятник патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Вартість пам'ятника близько 8 мільйонів гривень[15]
    • О 22 годині 17 березня 2017 року невідомі облили червоною фарбою пам'ятник українській поетесі Олені Телізі. Вирішується питання про відкриття кримінального провадження за ст. 296 (Хуліганство) Кримінального кодексу України[16].

На честь Олени Теліги названо

  • 1993 рік — іменем Олени Теліги названо вулицю в місті Києві (вулиця Олени Теліги), яка розташована неподалік Бабиного Яру, місця її смерті.
  • Також названо вулиці на честь Олени Теліги у містах: Дніпро, Дрогобич, Житомир, Запоріжжя, Ковель, Конотоп, Львів, Рівне, Суми, Ужгород, Умань
  • 20 курінь УПЮ імені Олеги Теліги.
  • Всеукраїнське жіноче товариство імені Олени Теліги.
  • Міжнародна літературно-мистецька премія імені Олени Теліги (2000 рік).
  • Україномовну видавничу організацію «Видавництво імені Олени Теліги» (1994).
  • Спеціалізовану школу І — ІІІ стіпенів з поглибленим вивченням англійської мови № 97 імені Олени Теліги міста Києва.
  • Перший у світі Літературний музей Олени Теліги створений на території школи.
  • 2007 рік — випущена Національним банком України ювілейна монета номіналом 2 гривні присвячена  Олені Іванівні Телізі.

Відеотека

Див. також

Примітки

  1. Через те, що метричні книги того часу не збереглися, сама поетеса називала різні дати народження — як 1906 рік, так і 1907 рік [1], тому у різних джерелах в її біографії вказано як 1906, так 1907.
  2. Миронець Н. Олена Теліга. — К., 2008. — С.5.
  3. а б в г д е ж и Сергій Кот. Олена Теліга // Українське слово — Літаври. — липень-серпень 2016. — № 7-8. — С. 4.
  4. а б Безгубенко О., Бойко В., Коропецька У., Мизак Н., Мельничук Б., Олійник В. Заліщики // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 144. — ISBN 978-966-457-228-3.
  5. Олійник В., Сеник А., Уніят Б. Теліга Олена Іванівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 612. — ISBN 978-966-528-318-8.
  6. http://sd.org.ua/news.php?id=19579 Олена Теліга. Сила через радість. Відчит виголошений в Українській Студентській Громаді в Варшаві 15 червня 1937. Блог Олександра Білецького. 4 березня 2011 р. р.
  7. Наталя Левченко (11.02.2008). Олена Теліга: А за мною, молодою, ходять хлопці чередою. Література. Сучасна українська література. Всеохопний літературний портал. 
  8. Ананченко Т. Тож де й коли народилась Олена Теліга, або дещо про легенди і факти / Т. Ананченко // Слово Просвіти. — 2005. — 16 листопада. — С. 19-20.
  9. Djvu-файли збірок Олени Теліги на сайті Diasporiana
  10. Каспрук В. Олена Теліга і Заліщики… — С. 4.
  11. Відкриття меморіальної дошки Олені Телізі в Заліщиках | Заліщицька ЦБС. zal-lib.pp.ua (ru-RU). Процитовано 2017-02-26. 
  12. Пам'ятник Олені Телізі. КПІ ім. Ігоря Сікорського. 2009-10-26. Процитовано 2017-02-26. 
  13. Пам'ятник Олені Телізі у КПІ
  14. Фото дня: У Києві відкрили пам'ятник поетесі Телізі. ukranews.com. Українські новини. 25-02-2017. 
  15. У Бабиному Яру в Києві відкрили пам’ятник діячу ОУН, поетесі Олені Телізі. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2017-02-26. 
  16. У Києві вандали облили червоною фарбою пам'ятник Телізі у Бабиному Яру // Слово і Діло. — 2017. — 18 березня.

Література

  • Абліцов В. Г. Теліга Олена // Український Все-Світ. — Т. 1. — К. : КИТ, 2011. — С. 293—295.
  • Донцов Д. Поетка вогняних меж. Олена Теліга. — Торонто, 1953.
  • Ільєва Г. Таємниці кохання: До проблем любовної поезії україї еміграції. — Коломия : Вікл 1996.
  • Каспрук лена Теліга і Заліщики // Свобода. — 2016. — № 56 (3094) (22 лип.). — С. 4.
  • Качуровський Ігор (Мюнхен, Німеччина). Творчість Олени Теліги на тлі світової жіночої лірики // Самостійна України. — Ч. 4/466, жовтень — грудень 1997 . — С. 1–13.
  • «Киів Шевченківський». — 1997. (серп.).
  • Кот С. І. Теліга Олена // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 47. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • На сторожі цілості, щастя і могутності більшої родини — нації: атеріали наук. конф. (до 100-річчя О.Теліги). — К., 2006. — 188 с.
  • Соя Б. Сильні духом: Олег Ольжич, Олена Теліга — поети і герої // Дивослово. —2005. — № 4. — С. 14–20.
  • Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.
  • Скорина Людмила. Література та літературознавство української діаспори. Курс лекцій. — Вид. 2-е, доп. — Черкаси : Брама-Україна. — 2005. — 384 с.
  • Теліга Олена // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Фасоля А. Поетка вогненних меж // Дивослово. — 1996. — № 11. — С. 44–50.
  • Червак Б. Олена Теліга: Життя і творчість. — К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 1997.
  • Череватенко Л. Вмерти в Києві // Україна. — 1989. — № 43. — С. 6–8.
  • Череватенко Л. І злитись знову зі своїм народом… // Дніпро. — 1990. — № 1. — С. 58.
  • Шпак В. Олена Теліга // Гроно нездоланних співців: Літ. портр. укр. письм. ХХ ст. / Упоряд. В. І. Кузьменко. — К., 1997. — С. 227—239.
  • Жданович О. На зов Києва (Олена Теліга). — Вінніпег : Орг. українок Канади, 1947.
  • Штуль-Жданович О. Ціною крови. — Нью-Йорк; К.; Торонто : Вид-во ім. Олени Теліги, 1997. — 592 с.
  • Гр. Шевчук. Без металевих слів і без зідхань даремних // Арка. — Липень 1947. — Ч. 1. — С. 10-13.
  • Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько: оповідання для дітей молодшого та середнього шкільного віку] / Анна Багряна. — Київ : Грані-Т, 2010. . — 96 с. — («Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-266-4.
  • Olena Teliha // Ukraine a concide encyclopedia. 988—1988 / Edited by Halyna Petrenko [ S. l.: s. n.]. — P. 155. (англ.)
  • Кулик Ж. Громадсько-політична та мистецька діяльність Олени Теліги (2014)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Теліга Олена Іванівна