Теліга Олена Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оле́на Іва́нівна Телі́га
Теліга О.jpg
Олена Теліга
Ім'я при народженні Оле́на Іва́нівна Шовгеніва
Народилася 21 липня 1906(1906-07-21)
Ільїнське, Московська губернія, Російська імперія
Померла 21.2.1942 (день пам'яті, дата загибелі невідома)
Київ, Райхскомісаріат Україна
Поховання
меморіал Бабин Яр : 
зображення місця поховання
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНР
Національність українка
Діяльність поетеса, літературний критик
Сфера роботи поезія
Мова творів українська
Magnum opus див. розділ: Поетична творчість
Партія Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg членкиня ОУН
Батько Іван Шовгенів
У шлюбі з Михайло Теліга

CMNS: Оле́на Іва́нівна Телі́га на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Оле́на Іва́нівна Телі́га (з дому Шовгеніва або Шовгенова; 8 (21) липня 1906(19060721), Ільїнське, Московська губернія, Російська імперія — 21 лютого 1942 (?), Київ, Райхскомісаріат Україна) — українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН.

Життєпис

З народження і до німецько-радянської війни

Теліга.JPG

Народилась в Іллінському під Москвою в інтелігентній, українській родині: батько Іван Опанасович Шовгенів — відомий учений (викладав у Московському інженерному училищі[1]), інженер-гідротехнік, походив зі Слобожанщини, народився 1874 р. у сім'ї селянина Івана Шовгені в с. Кам'янка, Куп'янський пов., тепер Дворічанський р-н, Харківська обл., закінчив Інститут інженерів шляхів сполучення в С.- Петербурзі[2]; мати — Шовгенова Юліянія (Уляна) (з дому Нальянч-Качковська), вчителька, походила з Поділля, з давньої української православної священицької родини, що мала білоруське коріння, народилася в м. Старокостянтинів, тепер Хмельницька обл., закінчила Бестужевські курси в С.-Петербурзі. Коли Оленці було п'ять років, Шовгенови переїхали до Петербурга.

У 1918 разом з родиною переїхала до Києва. Тут вона навчалася в Жіночій гімназії Олександри Дучинської. Зі згортанням приватної освіти та вказівкою, що всі діти повинні навчатися в єдиних трудових звичайних школах, Олена потрапила до саме такої.

14 листопада 1920 її батько, професор Київського політехнічного інституту та директор Департаменту водних, шосейних і грунтових доріг Міністерства шляхів уряду УНР, разом з урядом був евакуйований на територію Польщі до міста Тарнів.[3]

Олена залишилася в Києві без засобів до існування і змушена була полоти городи в селах під Києвом, допомагати матері продавати або міняти речі, щоб придбати харчі, яких завжди не вистачало. З липня 1922 родина оселилася в Подєбрадах у Чехословаччині. Батько на той час був ректором Української господарської академії. Тут Олена ввійшла до середовища молодих українських поетів та інтелектуалів, колишніх вояків Армії УНР. У 1922 — 23 роках навчалася на Українських матуральних курсах у Подєбрадах, після закінчення яких отримала «матуру», документ, що давав право вступу до вищої школи[4]. У 1923—1929 навчалася на історико-філологічному факультеті Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова в Празі.

У Подєбрадах Олена, разом із своїм майбутнім чоловіком Михайлом Телігою, студентом Української господарської академії, взяла участь у танцювальній групі Василя Авраменка в 1925—1927 рр. Разом вони відвідували також аматорський драматичний гурток. 1 серпня 1926 вони одружилися. Їх повінчав православний священик Євген Погорецький в євангелицькій церкві св. Миколи в Подєбрадах[5].

1928 розпочала літературну діяльність, друкувалася в «Літературно-науковому вістнику» (1922—1932)[6], що в той час виходив у Львові під редагуванням Дмитра Донцова. Д. Донцов відіграв важливу роль у формуванні її світогляду націоналістки. Саме в Чехії відбулося її становлення як поетеси, публіциста-літературознавця.

З вересня 1929 по 1939 проживала у Варшаві. Сюди ще в 1928 переїхали Оленини батьки, і Теліги сподівалися, що там їм легше буде знайти роботу. Але на роботу було влаштуватися майже неможливо, до того ж — у 1929 році у Варшаві померла її мати. І молоде подружжя опинилося в тяжкому матеріальному становищі. Михайло за мізерну зарплату працював землеміром у глухому польському селі Желязна Жондова, де влітку разом з ним жила й Олена, а взимку мусила жити в Варшаві, самостійно заробляти на прожиття, що не завжди вдавалося, вона бралася за будь-яку роботу, іноді працювала навіть манекенницею в магазині[7]. Потім вдалося влаштуватися вчителькою української мови в маленькій недільній школі при Союзі українок-емігранток у Варшаві, але працювала там без оплати[8]. З часом життя родини стабілізувалося. Михайло Теліга знайшов краще оплачувану роботу на польській залізниці, Олена працювала в українській школі при Українському Центральному Комітеті. Вона продовжила активну мистецьку та громадську діяльність, стала одним із чільних співробітників редагованого Дмитром Донцовим у Львові «Вістника» (1933—1939). Перед Українською Студентською Громадою виступала з рефератами, які потім друкувалися в «Вістнику»: «Сила через радість» (1937, кн. 9), «Сліпа вулиця» (1938, кн. 4). Першим її оприлюдненим публіцистичним твором був реферат «Якими нас прагнете?» (1935, кн. 10), у якому вона виразила свій погляд на роль української жінки в боротьбі за націю, за національну державу. Ці думки вона розвинула в рефераті «Сліпа вулиця».

«Роль української жінки є так само винятковою, як винятковим є положення її краю. Вона мусить бути і його будівничим, допомагаючи мужчинам, і в той же час господинею в житті мужчин»[9]

Протягом 1939—1941 перебувала в Кракові. Тут, у грудні 1939, Олена зустрілася з давнім знайомим Олегом Кандибою (О.Ольжичем)[10], вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де активно працювала в Культурній референтурі Проводу ОУН, якою він керував.

Тісно співпрацювала із краківською «Просвітою», на організованих нею заходах виголосила реферати: «Вступне слово на Академію в честь гетьмана Мазепи» та «Партачі життя». В лютому 1940 очолила молодіжне Мистецьке товариство «Зарево». Секретарем був член Культурної референтури ОУН Олег Штуль.[11]

Після розколу ОУН, що Олена Теліга сприйняла як загальнонаціональну і свою особисту трагедію, вона залишилася в середовищі, керованому полковником Андрієм Мельником[12].

Завжди ефектно вбрана й завжди приязна (хоча, за власною оцінкою, — не красуня), Олена була однією з найчарівніших жінок українського емігрантського середовища Польщі та Чехо-Словаччини 1920‑1940‑х років.[13]

Повернення до Києва

Після початку радянсько-німецької війни в липні 1941 в складі похідних груп ОУН разом із Уласом Самчуком нелегально перейшла кордон і переїхала до Львова, у вересні прибула до Рівного, де написала публіцистичні статті «Розсипаються мури» та «Братерство в народі», які були опубліковані в редагованій У. Самчуком газеті «Волинь»[14]. А 22 жовтня 1941 року вона прибула до окупованого німецькою армією Києва.

У Києві мешкала за різними адресами, а після того, як до Києва під кінець листопада 1941 року прибув Михайло Теліга, їхня родина поселилася в будинку на вул. Караваєвській (тепер ріг вулиць Льва Толстого і Паньківської, 25/2), в квартирі № 90. Це була остання її адреса[15].

У Києві Олена Теліга очолила створену з ініціативи О.Ольжича Спілку українських письменників (містилася на вулиці Трьохсвятительській, 23, тепер Десятинна, 9), відкрила пункт харчування для своїх соратників, співпрацювала з редакцією газети «Українське слово» (редактор Іван Рогач), що знаходилася на Бульварно-Кудрявській вулиці, 24, редагувала тижневик «Літаври» — літературно-мистецький додаток до газети «Українське слово», увійшла до складу Української Національної Ради[16]

У передостанньому листі з Києва вона написала:

«…Ми йшли вчора ввечері коло засніженого університету, самі білі і замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому… Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна».

У київський період серед найближчих співробітників О. Теліги були: Олег Ольжич, Іван Рогач, Орест і Анна Чемеринські, Іван Кошик, її чоловік — Михайло Теліга.

Арешт і загибель

Після арешту 12 грудня редакції «Українського слова» було заборонено й видання «Літаврів». О. Теліга не брала до уваги постанови нацистської влади: ігнорувала вказівки гітлерівців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 року почалися арешти націоналістів. О. Ольжич вимагав, щоб О. Теліга залишила Київ, але вона категорично відмовилася й зосередила всю роботу в Спілці українських письменників. У приватній розмові з М. Михалевичем уперто підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…». Вона знала, на що йде, втікати не збиралася. 9 лютого друзі її попереджали, що гестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, у приміщенні Спілки, і радили їй туди не йти. Але вона сказала: «На мене чекають люди. Я не можу не прийти тому, що боюсь арешту. Зрештою — їх також поарештують. Я не можу втікти, бо хтось міг би сказати: в небезпеці нас лишила, а перед небезпекою говорила про патріотизм і жертвенність. Коли я не повернусь, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов'язок сповнила до кінця»[17].

У приміщенні Спілки гестапівці заявили: хто не належить до Спілки, може йти додому. Михайло Теліга, який до Спілки не належав, а був там разом з Оленою, цією можливістю не скористався і був арештований разом з нею.

Місце та дата загибелі поетеси та її чоловіка невідомі, але оскільки у лютому відбувались масові розстріли у Бабиному Яру, то 21 лютого 1942 року прийнято вважати днем пам'яті Олени Теліги, її чоловіка та інших членів ОУН, розстріляних нацистами в Бабиному Яру[18].

Поетична творчість

Дерев'яний хрест у Бабиному Яру, встановлений на пам'ять розстріляних гестапо членів ОУН у Києві
Ювілейна монета України

Поетична спадщина Олени Теліги кількісно невелика, відомо всього 38 віршів. Але за змістом вона має неперевершену вартість. У ній прозвучав її неповторний голос, притаманна її творчості особливість, яку літературознавці визначили як «пасіонарність любовної лірики»[19]. У вірші «Мужчинам» звучить передчуття бою, в який жінки зберуть своїх чоловіків. Їхня місія — дарувати чоловікам свою ніжність, віру в їхню міць і цим підтримувати бойовий дух. Братися за спис — не жіноча справа. Але коли треба буде для здобуття перемоги, жінка стане поряд з чоловіком і піде з ним до кінця. Лірична героїня її «Вечірньої пісні» готова перебрати у свої долоні, на свої коліна всі тягарі, які пригнічують душу коханого, своєю ніжністю розтопити його тривоги і цю ніжність передати як найміцнішу зброю для майбутньої боротьби. Особливістю лірики Олени Теліги є також її здатність передбачення. У вірші «Поворот» вона передбачила навіть у деталях поворот на рідну землю, а у вірші «Лист» передбачила свій трагічний кінець: «Гарячу смерть — не зимне умирання», про які просила Бога, і бачила в поетичній уяві, що коли прийде вона «На наш похмурий і прекрасний берег», її «життя хитнеться й відпливе — Мов корабель у заграві пожежі».

Поезії

  • Весняне
  • «Тільки вечір злітає на місто»
  • Радість
  • За кордоном
  • Життя
  • Мужчинам
  • І. Чужа весна
  • ІІ. Сонний день
  • ІІІ. Пломінний день
  • Відвічне
  • Поворот
  • Танго
  • Козачок
  • Подорожній
  • «Не треба слів. Хай буде тільки діло…»
  • Літо
  • Вірність
  • «Ніч була розбурхана та тьмяна…»
  • «Моя душа й по темнім трунку…»
  • «Не любов, не примха й не пригода…»
  • Чоловікові
  • «Гострі очі розкриті в морок…»
  • «Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом…»
  • Неповторне свято
  • На п'ятім поверсі
  • «Махнуть рукою! Розіллять вино…»
  • Відповідь
  • «Я руці, що била, не пробачу…»
  • Безсмертне
  • П'ятнадцята осінь
  • Вечірня пісня
  • Чорна площа
  • Лист
  • «Усе — лише не це! Не ці спокійні дні…»
  • Напередодні [Два сонети]
  • Соняшний спогад
  • 1933—1939
  • Засудженим

Окремі видання

Перші видання поетичних творів Олени Теліги окремими збірками вийшли друком на еміграції:[20][21]

У незалежній Україні були видані:

  • Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. — 496 с.
  • Теліга О. Листи. Спогади / Упоряд., вст. ст., прим. Н. Миронець. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003. — 400 с.
  • Теліга О. Вибрані твори / Упоряд. О. Зінкевич. — К.: Смолоскип, 2006. — 344 с.

Вшанування пам'яті

На державному рівні

22 травня 2006 року президент України Віктор Ющенко видав Указ про відзначення 100-ліття від дня народження Олени Теліги, згідно з яким:

  • 21 липня 2006 року був випущений присвячений їй конверт із спец погашенням.
  • 2007 року Національний банк України випустив монету номіналом 2 гривні із зображенням Олени Теліги.

Пам'ятні місця

Відкриття пам'ятника Олені Телізі в Києві на обкладинці газети «Культура і життя»
  • 21 лютого 1992 на символічному місці поховання Олени Теліги та її побратимів у Бабиному Яру членами ОУН та представниками патріотичної громадськості України вперше було поставлено Пам'ятний Хрест[3].
  • 24 серпня 2006 року урочисто відкрито на її честь меморіальну дошку в Заліщиках на будинку колишньої вілли  «Вікторія», де вона відпочивала в серпні 1936 року[22][23].
  • 13 грудня 2008 року в чеському містечку Подєбради на будинку, де містилися матуральні курси, на яких навчалася Олена Теліга, урочисто відкрита меморіальна дошка на її честь[24][25].
  • 28 лютого 2009 року в Києві урочисто відкрито меморіальну дошку на будинку № 25/18  по вулиці  Л. Толстого, в якому проживала Олена Теліга перед розстрілом у лютому 1942 року.
  • 31 серпня 2009 року відбулося урочисте відкриття пам'ятника Олені Телізі у місті Києві на території скверу «Поляна» по вулиці Політехнічній навпроти 12 корпусу КПІ. Пам'ятник створено скульптором Володимиром Івановичем Щуром в 2008 році за кошти викладачів та випускника КПІ 1992 року Д.Андрієвського.[26][27]
  • 28 вересня 2009 року знову було відкрито та освячено дерев'яний пам'ятний знак-хрест загиблим членам ОУН замість зруйнованого у ніч на 15 липня 2009 року.
  • 2016 року, з нагоди 110 річниці від дня народження Олени Теліги, в Бабиному Яру було встановлено і освячено кам'яний хрест замість дерев'яного.
  • 25 лютого 2017 на території Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» у Києві відбулося відкриття пам'ятника Олені Телізі[28]. Участь у заході взяли представники громадськості, молодь, чиновники та духовенство. Освятив пам'ятник патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет[29].

Меморіальні дошки на честь Олени Теліги встановлені також:

  • у Львові — на проспекті Тараса Шевченка (колишня вул. Академічна), де в 1941 р. у будинку № 11 збиралися похідні групи ОУН.
  • у Рівному, на будинку, де була редакція газети «Волинь».

На честь Олени Теліги названо

  • 1993 рік — іменем Олени Теліги названо вулицю в місті Києві (вулиця Олени Теліги), яка розташована неподалік Бабиного Яру, місця її смерті.
  • Також названо вулиці на честь Олени Теліги у містах: Дніпро, Дрогобич, Житомир, Запоріжжя, Ковель, Конотоп, Львів, Рівне, Суми, Ужгород, Умань, Кропивницький. Всього по Україні ім'ям Олени Теліги названо вулиці більш ніж у тридцяти населених пунктах.
  • 20 курінь УПЮ імені Олеги Теліги.
  • Всеукраїнське жіноче товариство імені Олени Теліги (1994).
  • Міжнародна літературно-мистецька премія імені Олени Теліги (2000 рік).
  • Україномовну видавничу організацію «Видавництво імені Олени Теліги» (1994).
  • Бібліотеку № 15 для юнацтва в Радянському районі м. Києва (1996)
  • Спеціалізовану школу І — ІІІ ступенів з поглибленим вивченням англійської мови № 97 імені Олени Теліги міста Києва (1998). Перший у світі Літературний музей Олени Теліги створений на території школи.

Відеотека

Див. також

Примітки

  1. Миронець Н. Олена Теліга. — К., 2008. — С.5.
  2. Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: Вид- во імені Олени Теліги, 2006. — С. 315—316, 440—441.
  3. а б Кот Сергій. Олена Теліга // Українське слово — Літаври. — . — № 7-8. — С. 4.
  4. Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: Вид- во імені Олени Теліги, 2006. — С. 320.
  5. Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: Вид- во імені Олени Теліги, 2006. — С. 333—334.
  6. Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: Вид- во імені Олени Теліги, 2006. — С. 337—340.
  7. Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: Вид- во імені Олени Теліги, 2006. — С. 341.
  8. Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: Вид- во імені Олени Теліги, 2006. — С. 341.
  9. Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: Вид- во імені Олени Теліги, 2006. — С. 115.
  10. Миронець Н. Біографія Олени Теліги: неточності, помилки, фальсифікації // Олена Теліга: За спільноту в нації і за братерство в народі. Матеріали Науково-практичної конференції. — УВС ім.. Ю. Липи. — Київ, 2017. — С. 31.
  11. Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: Вид- во імені Олени Теліги, 2006. — С. 374.
  12. Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: Вид- во імені Олени Теліги, 2006. — С. 383.
  13. Левченко Наталя (11.02.2008). Олена Теліга: А за мною, молодою, ходять хлопці чередою. Література. Сучасна українська література. Всеохопний літературний портал. 
  14. Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: Вид- во імені Олени Теліги, 2006. — С. 380—386.
  15. Миронець Н. Біографія Олени Теліги: неточності, помилки, фальсифікації // Олена Теліга: За спільноту в нації і за братерство в народі. Матеріали Науково-практичної конференції. — УВС ім. Ю. Липи. — Київ, 2017. — С. 32.
  16. Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: Вид- во імені Олени Теліги, 2006. — С. 387—389, 391.
  17. Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: Вид- во імені Олени Теліги, 2006. — С. 396—399.
  18. Ананченко Т. Тож де й коли народилась Олена Теліга, або дещо про легенди і факти / Т. Ананченко // Слово Просвіти. — 2005. — 16 листопада. — С. 19-20.
  19. Ільєва Г. «Сплелися боротьба й кохання, і кращий хто, не знаю я»: пасіонарність любовної лірики Одени Теліги // Літ. Україна. — 1995, 12 жовт.
  20. Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: Вид- во імені Олени Теліги, 2006. — С. 296—287
  21. Djvu-файли збірок Олени Теліги на сайті Diasporiana
  22. Олійник В., Сеник А., Уніят Б. Теліга Олена Іванівна // Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 612. — ISBN 978-966-528-318-8.
  23. Відкриття меморіальної дошки Олені Телізі в Заліщиках | Заліщицька ЦБС. zal-lib.pp.ua (ru-RU). Процитовано 2017-02-26.
  24. Миронець Н. Біографія Олени Теліги: неточності, помилки, фальсифікації // Олена Теліга: За спільноту в нації і за братерство в народі. Матеріали Науково-практичної конференції. — УВС ім.. Ю. Липи. — Київ, 2017. — С. 33.
  25. Миронець Н. Олена Теліга — повернення в молодість // Жіночий світ. — Київ, 2008. — Число 4 (33). — С 3–4, фот.
  26. Пам'ятник Олені Телізі. КПІ ім. Ігоря Сікорського. 2009-10-26. Процитовано 2017-02-26. 
  27. Пам'ятник Олені Телізі у КПІ
  28. Фото дня: У Києві відкрили пам'ятник поетесі Телізі. ukranews.com. Українські новини. 25-02-2017. 
  29. У Бабиному Яру в Києві відкрили пам’ятник діячу ОУН, поетесі Олені Телізі. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2017-02-26. 

Література

  • Абліцов В. Г. Теліга Олена // Український Все-Світ. — Т. 1. — К. : КИТ, 2011. — С. 293—295.
  • Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько: оповідання для дітей молодшого та середнього шкільного віку] / Анна Багряна. — Київ : Грані-Т, 2010. . — 96 с. — («Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-266-4.
  • Донцов Д. Поетка вогняних меж. Олена Теліга. — Торонто, 1953.
  • Ільєва Г. Таємниці кохання: До проблем любовної поезії україї еміграції. — Коломия : Вікл 1996.
  • Каспрук лена Теліга і Заліщики // Свобода. — 2016. — № 56 (3094) (22 лип.). — С. 4.
  • Качуровський Ігор (Мюнхен, Німеччина). Творчість Олени Теліги на тлі світової жіночої лірики // Самостійна України. — Ч. 4/466, жовтень — грудень 1997 . — С. 1–13.
  • «Киів Шевченківський». — 1997. (серп.).
  • Кот С. І. Теліга Олена // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 47. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Миронець Н. Біографія Олени Теліги: неточності, помилки, фальсифікації // Олена Теліга: За спільноту в нації і за братерство в народі. Матеріали Науково-практичної конференції. — УВС ім.. Ю. Липи. — Київ, 2017. — С. 25 — 46.
  • Миронець Н. «І злитись знову зі своїм народом». Біографічний нарис // Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — 2-ге вид., випр. і допов. — К.: Вид- во імені Олени Теліги, 2006. — С.311– 400.
  • На сторожі цілості, щастя і могутності більшої родини — нації: атеріали наук. конф. (до 100-річчя О.Теліги). — К., 2006. — 188 с.
  • Патриляк І.. Теліга Олена // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.703 ISBN 978-966-611-818-2
  • Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.
  • Соя Б. Сильні духом: Олег Ольжич, Олена Теліга — поети і герої // Дивослово. —2005. — № 4. — С. 14–20.
  • Скорина Людмила. Література та літературознавство української діаспори. Курс лекцій. — Вид. 2-е, доп. — Черкаси : Брама-Україна. — 2005. — 384 с.
  • Теліга О. Листи. Спогади / Упоряд., вст. ст., прим. Н. Миронець. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003. — 400 с.
  • Теліга Олена // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Фасоля А. Поетка вогненних меж // Дивослово. — 1996. — № 11. — С. 44–50.
  • Червак Б. Олена Теліга: Життя і творчість. — К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 1997.
  • Череватенко Л. Вмерти в Києві // Україна. — 1989. — № 43. — С. 6–8.
  • Череватенко Л. І злитись знову зі своїм народом… // Дніпро. — 1990. — № 1. — С. 58.
  • Гр. Шевчук. Без металевих слів і без зідхань даремних // Арка. — Липень 1947. — Ч. 1. — С. 10-13.
  • Шпак В. Олена Теліга // Гроно нездоланних співців: Літ. портр. укр. письм. ХХ ст. / Упоряд. В. І. Кузьменко. — К., 1997. — С. 227—239.
  • Жданович О. На зов Києва (Олена Теліга). — Вінніпег : Орг. українок Канади, 1947.
  • Штуль-Жданович О. Ціною крови. — Нью-Йорк; К.; Торонто : Вид-во ім. Олени Теліги, 1997. — 592 с.
  • Olena Teliha // Ukraine a concide encyclopedia. 988—1988 / Edited by Halyna Petrenko [ S. l.: s. n.]. — P. 155. (англ.)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Теліга Олена Іванівна