Мармароський масив

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мармароський масив
Масив гори Фаркеу (Румунія)
Масив гори Фаркеу (Румунія)
48°10′12″ пн. ш. 24°34′12″ сх. д. / 48.17000000000000171° пн. ш. 24.57000000000000028° сх. д. / 48.17000000000000171; 24.57000000000000028
Розташування Румунія Румунія
Україна Україна
Івано-Франківська область,
Верховинський район
Закарпатська область,
Рахівський район
Країна Flag of Romania.svg Румунія
Система Східні Карпати
Висота 1961 м (макс.)
CMNS: Мармароський масив на Вікісховищі
Мармароський масив

Мармаро́ський маси́в (Мармароські гори, Мармаро́си) (рум. Munții Maramureșului)  — гірський масив у Східних Карпатах. Більша частина масиву лежить на території Румунії. У межах України (в Івано-Франківській та Закарпатській областях) розташовані його північні та північно-західні околиці, зокрема Чивчини і Рахівські гори (Гуцульські Альпи).

У 1990 р. північно-західна частина Марамороського масиву площею 8990 га увійшла до складу Карпатського біосферного заповідника. Вона розміщена в межах висот 750-1940 м н. р. м.[1].

Загальні відомості[ред.ред. код]

Мармароські гори займають територію між річками Білою Тисою та верхів'ями Чорного Черемоша (на півночі та північному сході), верхів'ями Бистриці та її приток (на сході та південному сході), Вішеу (на півдні та південному заході) і Тисою (на північному заході).

Найвища вершина — Фаркеу (1961 м), розташована на території Румунії.

Орографічною віссю Мармароського масиву є хребет, по якому проходить українсько-румунський кордон. На цьому хребті розташовані гори: Піп Іван Мармароський (1936 м), Неніска Мала (1820 м), Стіг (1653 м), Чивчин, (1769 м), Лостун, (1654 м), Палениця, (1750 м), Гнатася (1769 м). Від головного хребта відгалужуються численні бокові хребти. Ті, що простягаються у південно-західному напрямку до річок Вішеу і Рускова, є довгим і в своїй серединній частині розширюються в розлогі гірські вузли зі значними оригінальними рисами, наприклад, масив гір Фаркеу та Міхайлекула (1920 м), а також Петроса Будийовського (1854 м), Торояги (1939 м) і Гребеня (1590 м). Бокові хребти, які спадають від головного хребта до долини Чорного Черемоша, є короткими (до 7 км завдовжки) і, за винятком прикордонних вершин Стога й Лостуна, не особливо вирізняються в рельєфі.

Згідно з деякими джерелами, до Мармароських гір належать також хребет Чорний Діл (1493 м) на східному боці долини Білого Черемоша, масив Цімбослави (1616 м), а також розташовані на розгалуженні Кирлібаби й річки Бистриці гори Цібо (г. Капул, 1616 м).

Рельєфу Мармароського масиву властива значна амплітуда відносних висот, що перевищують 1000 м, глибокі міжгірні долини, гострі гребені та вершини, а також круті схили. Масив складається з кристалічних сланців, вапняків, доломітів, конгломератів та пісковиків. Є сліди кайнозойського зледеніння (льодовикові цирки і морени), наприклад під Піп Іваном, Фаркеу та Михайлекулом, Ненєскою, Петросом Будийовським, Тороягою.

Нижня частина північних схилів масиву вкрита хвойними, західна і південна — переважно широколистяно-хвойними лісами. Вище від межі лісу, яку утворює ялина, значні площі займають криволісся та субальпійські луки (полонини). Для Мармароського масиву характерна різноманітність флори: тут зростають роман карпатський, тонконіг середній, білотка альпійська (едельвейс), дзвоники карпатські, первоцвіт дрібний, тирлич жовтий та інші. Для захисту рідкісних видів рослинного і тваринного світу, багато з яких занесено до Червоної книги України, у північно-західній частині Мармароського масиву організовано Мармароський заповідний масив (частина Карпатського біосферного заповідника).

Про назву масиву[ред.ред. код]

Marmarosch.jpg
Скелі Мармароського масиву

Назва «Мармароські гори (масив)» у цьому широкому розумінні застосовується польськими і румунськими географами. В українській географічній літературі вона окреслюється як масив Попа Івана Мармароського та Фаркеу, який розташований у межиріччі Рускова, Тиси та Білої Тиси. Цю частину масиву деякі угорські та чехословацькі географи називали «Рахівськими горами».

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гамор Ф. Д., Волощук М. 1., Антосяк Т. М., Козурак А. В. БЗ Карпатський // Фіторізноманітгя заповідників і національних природних парків України. - К.: Фітосоціоцентр, 2012. - Ч. 1. Біосферні заповідники. Природні запо-відники. - С. 45-72.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]