Мельник Михайло Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Мельник на виставі «Гріх», травень 2011

Мельник Михайло Васильович (*18 травня 1957) — український театральний режисер, актор, сценарист, музредактор, музикант.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 1957 року в Сумській області. Дитяча мрія звичайного хлопчика із Сумщини стати художником, пасічником або артистом збулася не відразу й не повною мірою. Після служби в армії в почесній варті Москви він приїхав до Києва, де працював на авіазаводі токарем. Обідати любив у вареничній, що поруч із театральним інститутом. Далі — випадкова зустріч із викладачем театрального інституту Нінеллю Антонівною Биченко, яка підготувала Михайла до вступних іспитів. 1982 року закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого. За розподілом молодого артиста було направлено до Миколаївського академічного українського театру драми і музичної комедії.

1982–1989 — актор Дніпропетровського українського театру ім. Т. Г. Шевченка. В 1989 році Михайло Мельник створив театр-студію «Крик» в колишньому музеї комсомольської слави ім. О. Матросова. Внаслідок відсутності коштів йому довелось самотужки облаштовувати приміщення під театр. Його руками були збудовані лави для глядачів, лаштунки та все обладнання для освітлення та звукових пристроїв. Всі металеві конструкції, які до цього були вмонтовані в стіни, він розпилював простою пилкою для металу та власноруч виносив на склад. Можливо, тому, с тих пір у нього з'явились проблеми з хребцями, які час від часу зміщуються.

Перша вистава «Гайдамаки», потім «Пропащі». Напочатку глядачі театру одного актора запрошувалися прямо з вулиці. По Дніпропетровську поповзли чутки, що гарний високий молодий чоловік ходить вулицями і роздає запрошення у свій театр. Розмовляє дуже чистою українською мовою, легко вступає в спілкування, але панібратсва не дозволяє. На перших спектаклях були присутні по 15—20 глядачів, а іноді виставу доводилось скасовувати, якщо глядачів виявлялось менше дванадцяти. Театр «Крик» — це єдиний випадок, коли в театрі режисер і актор, і сценарист, і музредактор, і художник в одній особі. Про «КРИК» та його вистави тепер знає вся країна, хоча театр не можна назвати рухомим. Попри свою компактність, на гастролі «Крик» виривається рідко, тому що квитки на вистави глядачі розкуповують за місяць

Мельник став культовою особою для дніпропетровської молоді — на його вистави студенти ходять по 10—20 разів і вважають за честь потиснути йому руку. Михайло Мельник — істинний гуманіст. Він вірить в людей. У кожній людині є вогник, який вона має зберегти. З цього вогника з часом розгорається величезне полум'я.

Здійснені постановки театру[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

Чорний оксамит для лаштунків свого театру Михайло Мельник, за відсутності коштів, викуповував за мізерну ціну в інших театрах зі списаних декорацій і ночами переносив до свого майбутнього театру. До речі, цей оксамит і сьогодні слугує театру, нагадуючи Михайлу Васильовичу про ті «романтичні часи» молодості. Через десять років служіння в приміщенні колишнього музею комсомолської слави, театр переїхав до Будинку Архітектора, але і тут потрібно було все ремонтувати, перебудовувати, підлаштовувати, монтувати, і тут з великою вдячністю, за фінансову допомогу взявся І. І. Куліченко, який за словами М.Мельника досі є незмінним другом театру.

З безмежною повагою та любов'ю засновник театру згадує тих людей, які приносили йому продукти харчування та морально підтримували в ті нескінченно довгі голодні та важкі часи.

Хтось запитає, а як же він збирав кошти на технічні засоби та звукову апаратуру? А для цього були ночі, довгі ночі, коли можна було майструвати сопілки по двадцять штук за ніч, а потім виготувавши сотню, везти у вихідний день на мотоциклі «Мінськ» в якийсь районний центр на ринок і продавати там по три рублі за штуку. А першими покупцями таких сопілок були кияни, де він в 1986 році на Хрещатику продав сто штук, при цьому грав на них під запис троїстих музик, що лунали з його ж старенького магнітофона «Весна». Зібрався величезний натовп людей, які розмели ці сопілки протягом однієї години. А один чоловік попросив почекати поки він збігає додому і принесе йому 100 рублів! При цьому Михайло Васильович до хрипоти з радістю та натхненням розповідав про свій майбутній Театр. Там були зібрані перші кошти для музичного обладнання. А в замін людям видавались виписані власноруч на простому папері «Вічні запрошення» до його Театру.

Його театр почався з великих «Гайдамаків» великого Шевченка. Можливо не випадково він став Першим лауреатом конкурсу читців ім. Т. Шевченка, а за день до цього конкурсу коло пам'ятника кобзарю поряд з університетом ім. Т. Шевченка, де він читав його твори, не дивлячись на дощ, зібралося кілька тисяч слухачів, які дві години не відпускали М. Мельника, аж поки він зовсім не охрип…То був перший його тріумф! Можливо звідти починався його шлях до Національної премії ім. Т. Шевченка, яка була присуджена йому за виставу «ГРІХ» в 2005 році.

Театр не має свого власного приміщення, тому арендує зал в «Будинку Архітектора». Своїми руками він облаштовував сцену в залі Будинку Архітекторів, проводив електрику, робив кабіну для оператора світла та звуку, прилаштовував всі театральні ліхтарі та звукові колонки, зконструював всі декорації для своїх вистав, очистив підвал за лаштунками, зробив ремонт та облаштував собі під гримувальну кімнату.

Михайлу Мельнику час від часу перед виставами доводиться спускатися в підвал та лагодити труби, що ведуть в кабінет. Він лагодить як собі так і іншим, якщо бачить, що в когось поряд протікає.

Для кожної вистави «Сонце в очах твоїх…» Михайло Васильвич сам ходить купувати для глядачів цукерки.

Відзнаки і нагороди[ред.ред. код]

Михайло Мельник здобув такі титули:

  • Лауреат І премії І всеукраїнського конкурсу ім. Т. Г. Шевченка.
  • Лауреат вищої театральної нагороди Придніпров'я «Січе славна».
  • Лауреат міжнародної премії ім. Л. Курбаса.
  • Народний артист України (2005).
  • Нагороджений орденом Святого Володимира ІІІ ступеня.
  • Лауреат міжнародного рейтингу популярності та якості «Золота Фортуна» (2001).
  • Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2007).
  • Театр отримав статус Академічного в 2012 році.

Посилання[ред.ред. код]