Мельник Яків Іванович (радянський партизан)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Яків Іванович Мельник
Народження 10 грудня 1890(1890-12-10)
Голта, Ананьївський повіт, Херсонська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Смерть 1982(1982)
Москва, Російська РФСР,
СРСР СРСР
Приналежність НКВС
Рід військ партизан
Роки служби 19371955
Партія КПРС
Звання полковник
Командування Вінницько-Сумське з'єднання партизанських загонів
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Богдана Хмельницкого I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Червоної Зірки Медаль «За відвагу»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»

Я́ків Іва́нович Ме́льник (10 грудня 1890, Голта  — 1982, Москва) — один із організаторів та керівників партизанського руху на окупованій гітлерівцями території України в роки Німецько-радянської війни, полковник НКВС.

Біографія[ред. | ред. код]

Дитячі та юнацькі роки[ред. | ред. код]

Яків Іванович Мельник народився 10 грудня 1890 року в селі Голта Ананьївського повіту Херсонської губернії (тепер місто Первомайськ Миколаївської області) в бідній селянській родині. Українець. У семирічному віці залишився без батька. В 1901 році закінчив земську школу, допомагав матері в домашньому господарстві. З 1903 року — працює на місцевій каменоломні грабарем. У вересні 1905 року влаштовується на машинобудівний завод Фаатца учнем слюсаря, а після закінчення 3-річного навчання — слюсарем.

Революційна діяльність[ред. | ред. код]

У 1913 році звільняється з заводу Фаатца і переїжджать до Миколаєва, де влаштовується слюсарем на суднобудівному заводі «Наваль». За участь у серпневому страйку 1913 року звільнений із заводу. Деякий час працює слюсарем на сільськогосподарському заводі Петриковського, а в червні 1914 року повернувся на суднобудівний завод «Наваль». Бере участь у липневому 2-денному страйку проти розстрілу луганських робітників, у грудневому страйку 1915 року, загальнозаводському страйку в січні-лютому 1915 року. Обирався уповноваженим від працівників артилерійського відділу заводу для перемовин з адміністрацією заводу. Після придушення страйку 1 березня 1916 року був забраний у солдати і направлений до Тули в 76-й запасний піхотний полк, де перебував 2 місяці. У травні 1916 року його повернули на завод як кваліфікованого робітника через велику кількість військових замовлень.

Лютневу революцію 1917 року зустрів на заводі. У квітні 1917 року вступає до соціал-демократичної робітничої партії більшовиків. У серпні 1917 року перейшов слюсарем-лекальником 6-го розряду на завод «Темвод», де обраний членом заводського комітету на чолі з Гордієнком. У січні 1918 року в складі загону Червоної гвардії брав участь у боях з гайдамаками, у березні 1918-го — в обороні Миколаєва від німецьких військ біля Варварівського мосту. Після захоплення міста німцями брав участь у повстанні, а після його придушення направлений на підпільну роботу в Голту. З квітня 1918 року працює на механічному заводі Гейне, де бере участь у створенні Спілки металістів, обирається членом і казначеєм Спілки, делегатом губернського з'їзду в Єлизаветграді в січні 1919 року.

1919—1941 роки[ред. | ред. код]

Після встановлення радянської влади в Первомайську в березні 1919 року працює в Первомайському міському ревкомі, а згодом в Ананьївському повітовому ревкомі комісаром праці. З початком антибільшовицького селянського повстання на півночі Одещини вступає до 1-го комуністичного загону особливого призначення під командуванням Т.Гуляницького, створеного при 45-й дивізії Червоної Армії, де командує взводом. Бере участь у боях біля Роздільної і Веселого Кута, вздовж залізниці від станції Бірзула до станції Голта. Після придушення повстання призначається військовим комісаром Первомайська. Проте за 3 тижні, у зв'язку з відступом Червоної Армії, опиняється в Житомирі. Рішенням політвідділу 58-ї Радянської дивізії направляється в білогвардійський тил для організації підпільної роботи.

З вересня 1920 року — завідувач відділу по роботі на селі Єлизаветградського повіту Миколаївської губернії.

З червня 1921 року — секретар Ново-Українського райкому КП(б)У.

З червня 1922 року — член бюро та завідуювач організаційного відділу Первомайського окружкому КП(б)У.

Протягом 1923—1924 років навчався в Москві на курсах секретарів повіткомів при ЦК ВКП(б). По закінченні курсів направлений у розпорядження Чернігівського губкому КП(б)У, де працював секретарем Сновського та Глухівського окружкомів.

У 1928 році направлений до Москви на курси марксизму-ленінізму при ЦК ВКП(б), а після їх закінчення — на Московський авіаційний завод № 24 секретарем парткому.

З 1931 по 1933 роки обіймав різні посади в Бауманському і Сталінському районних, Московському міському комітетах ВКП(б).

У 1933—1936 роках працював на відповідальних посадах у наркоматі шляхів сполучення СРСР.

У січні 1937 року направлений на роботу до НКВС СРСР, проходив службу в 6-му транспортному відділі НКВС (начальник відділу).

З лютого 1939 року — помічник особливого уповноваженого НКВС СРСР, з квітня 1941 року — особливий уповноважений 3-го управління НКВС СРСР.

Партизанська діяльність[ред. | ред. код]

У травні 1942 року Я. І. Мельник був зарахований у резерв і відряджений до 4-го управління НКВС СРСР у відділ партизанського руху. Після організації УШПР (Український штаб партизанського руху) призначений старшим помічником начальника 3-го відділу.

У жовтні 1942 року Я. І. Мельника призначають начальником оперативної групи з керівництва партійним підпіллям і партизанським рухом на Сумщині й направляють у тил ворога. 25 лютого 1943 року за рішенням ЦК КП(б)У отримує посаду комісара, а згодом — командира Сумського партизанського з'єднання.

Протягом лютого-квітня 1943 року Сумське з'єднання партизанських загонів здійснило перший рейд з Хінельських лісів Сумщини на Правобережну Україну, в Поліські ліси.

З червня по серпень 1943 року з'єднанння здійснило другий рейд територією Вінницької області. За час рейду пройдено Житомирську, Рівненську, Кам'янець-Подільську області. Через дуже високу щільність німецьких військ довкола Верховної ставки Гітлера «Вервольф» закріпитись і розгорнути широку партизанську діяльність на Вінничині не вдалося.

З листопада 1943 по березень 1944 року Сумське з'єднання партизанських загонів здійснило третій рейд, знову ж таки на Вінниччину.

Усього за період з 25 жовтня 1942 року по 26 березня 1944 року Вінницько-Сумське з'єднання партизанських загонів здійснило три рейди в глибокий тил ворога, пройшовши понад 6500 км по 9 областях Української РСР і Білоруської РСР, форсувавши 38 річок, серед яких Десна, Снов, Дніпро, Прип'ять, Случ, Південний Буг, Горинь. Партизанами під командуванням Я. І. Мельника проведено 114 бойових операцій, знищено майже 12 з половиною тисяч солдатів і офіцерів ворога, 82 військових ешелони, 3 панцерних потяги, 88 паровозів, 902 вагони, 16 танків і бронемашин, 5 літаків, 10 залізничних мостів, 102 шосейних мости. Як трофеї у ворога захоплено 3 гармати, 2 міномети, 95 кулеметів, 134 автомати, 1576 гвинтівок, 160050 набоїв. Населенню окупованих територій роздано майже 11 тонн хліба, майже 3 тисячі голів великої рогатої худоби (щоправда, ніде не вказано, де все це партизани взяли).

Після розформування Вінницько-Сумського з'єднання Я. І. Мельник перебував у розпорядженні відділу кадрів НКВС СРСР.

Післявоєнні роки[ред. | ред. код]

З жовтня 1945 року по лютий 1946 року перебував у службовому відрядженні в Румунії.

З 1946 по 1950 роки — на відповідальних посадах в апараті МВС СРСР.

З червня 1950 року по вересень 1953 року — заступник начальника Західного гірсько-промислового управління Дальбуду МВС СРСР (селище Сусуман Колимського краю).

З жовтня 1953 року по квітень 1954 року — заступник начальника Чаун-Чукотського гірсько-промислового управління Дальбуду МВС СРСР (селище Певек Колимського краю).

З травня 1954 року по вересень 1955 року — начальник відділу управління північно-східних виправно-трудових таборів МВС СРСР (м.Магадан Колимського краю).

У жовтні 1955 року вийшов на пенсію. Мешкав у Москві. Помер у 1982 році.

Нагороди[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Мельник Я. І. «554 дня партизанской войны: дневник, документы», М., 2006

Посилання[ред. | ред. код]