Мельник Яків Іванович (радянський партизан)

Яків Іванович Мельник
Народження	10 грудня 1890(1890-12-10) Голта, Ананьївський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Смерть	1982(1982) Москва, Російська РФСР,  СРСР
Країна	СРСР
Приналежність	НКВС
Рід військ	партизан
Роки служби	1937–1955
Партія	КПРС
Звання	полковник
Командування	Вінницько-Сумське з'єднання партизанських загонів
Війни / битви	Німецько-радянська війна
Нагороди	Медаль «За бойові заслуги» Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1 ступеня Медаль «За оборону Сталінграда» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»

Я́ків Іва́нович Ме́льник (10 грудня 1890, Голта  — 1982, Москва) — один із організаторів та керівників партизанського руху на окупованій гітлерівцями території України в роки Німецько-радянської війни, полковник НКВС.

Біографія

Дитячі та юнацькі роки

Яків Іванович Мельник народився 10 грудня 1890 року в селі Голта Ананьївського повіту Херсонської губернії (тепер місто Первомайськ Миколаївської області) в бідній селянській родині. Українець. У семирічному віці залишився без батька. В 1901 році закінчив земську школу, допомагав матері в домашньому господарстві. З 1903 року — працює на місцевій каменоломні грабарем. У вересні 1905 року влаштовується на машинобудівний завод Фаатца учнем слюсаря, а після закінчення 3-річного навчання — слюсарем.

Революційна діяльність

У 1913 році звільняється з заводу Фаатца і переїжджать до Миколаєва, де влаштовується слюсарем на суднобудівному заводі «Наваль». За участь у серпневому страйку 1913 року звільнений із заводу. Деякий час працює слюсарем на сільськогосподарському заводі Петриковського, а в червні 1914 року повернувся на суднобудівний завод «Наваль». Бере участь у липневому 2-денному страйку проти розстрілу луганських робітників, у грудневому страйку 1915 року, загальнозаводському страйку в січні-лютому 1915 року. Обирався уповноваженим від працівників артилерійського відділу заводу для перемовин з адміністрацією заводу. Після придушення страйку 1 березня 1916 року був забраний у солдати і направлений до Тули в 76-й запасний піхотний полк, де перебував 2 місяці. У травні 1916 року його повернули на завод як кваліфікованого робітника через велику кількість військових замовлень.

Лютневу революцію 1917 року зустрів на заводі. У квітні 1917 року вступає до соціал-демократичної робітничої партії більшовиків. У серпні 1917 року перейшов слюсарем-лекальником 6-го розряду на завод «Темвод», де обраний членом заводського комітету на чолі з Гордієнком. У січні 1918 року в складі загону Червоної гвардії брав участь у боях з гайдамаками, у березні 1918-го — в обороні Миколаєва від німецьких військ біля Варварівського мосту. Після захоплення міста німцями брав участь у повстанні, а після його придушення направлений на підпільну роботу в Голту. З квітня 1918 року працює на механічному заводі Гейне, де бере участь у створенні Спілки металістів, обирається членом і казначеєм Спілки, делегатом губернського з'їзду в Єлизаветграді в січні 1919 року.

1919—1941 роки

Після встановлення радянської влади в Первомайську в березні 1919 року працює в Первомайському міському ревкомі, а згодом в Ананьївському повітовому ревкомі комісаром праці. З початком антибільшовицького селянського повстання на півночі Одещини вступає до 1-го комуністичного загону особливого призначення під командуванням Т.Гуляницького, створеного при 45-й дивізії Червоної Армії, де командує взводом. Бере участь у боях біля Роздільної і Веселого Кута, вздовж залізниці від станції Бірзула до станції Голта. Після придушення повстання призначається військовим комісаром Первомайська. Проте за 3 тижні, у зв'язку з відступом Червоної Армії, опиняється в Житомирі. Рішенням політвідділу 58-ї Радянської дивізії направляється в білогвардійський тил для організації підпільної роботи.

З вересня 1920 року — завідувач відділу по роботі на селі Єлизаветградського повіту Миколаївської губернії.

З червня 1921 року — секретар Ново-Українського райкому КП(б)У.

З червня 1922 року — член бюро та завідуювач організаційного відділу Первомайського окружкому КП(б)У.

Протягом 1923—1924 років навчався в Москві на курсах секретарів повіткомів при ЦК ВКП(б). По закінченні курсів направлений у розпорядження Чернігівського губкому КП(б)У, де працював секретарем Сновського та Глухівського окружкомів.

У 1928 році направлений до Москви на курси марксизму-ленінізму при ЦК ВКП(б), а після їх закінчення — на Московський авіаційний завод № 24 секретарем парткому.

З 1931 по 1933 роки обіймав різні посади в Бауманському і Сталінському районних, Московському міському комітетах ВКП(б).

У 1933—1936 роках працював на відповідальних посадах у наркоматі шляхів сполучення СРСР.

У січні 1937 року направлений на роботу до НКВС СРСР, проходив службу в 6-му транспортному відділі НКВС (начальник відділу).

З лютого 1939 року — помічник особливого уповноваженого НКВС СРСР, з квітня 1941 року — особливий уповноважений 3-го управління НКВС СРСР.

Партизанська діяльність

У травні 1942 року Я. І. Мельник був зарахований у резерв і відряджений до 4-го управління НКВС СРСР у відділ партизанського руху. Після організації УШПР (Український штаб партизанського руху) призначений старшим помічником начальника 3-го відділу.

У жовтні 1942 року Я. І. Мельника призначають начальником оперативної групи з керівництва партійним підпіллям і партизанським рухом на Сумщині й направляють у тил ворога. 25 лютого 1943 року за рішенням ЦК КП(б)У отримує посаду комісара, а згодом — командира Сумського партизанського з'єднання.

Протягом лютого-квітня 1943 року Сумське з'єднання партизанських загонів здійснило перший рейд з Хінельських лісів Сумщини на Правобережну Україну, в Поліські ліси.

З червня по серпень 1943 року з'єднання здійснило другий рейд територією Вінницької області. За час рейду пройдено Житомирську, Рівненську, Кам'янець-Подільську області. Через дуже високу щільність німецьких військ довкола Верховної ставки Гітлера «Вервольф» закріпитись і розгорнути широку партизанську діяльність на Вінниччині не вдалося.

З листопада 1943 по березень 1944 року Сумське з'єднання партизанських загонів здійснило третій рейд, знову ж таки на Вінниччину.

Усього за період з 25 жовтня 1942 року по 26 березня 1944 року Вінницько-Сумське з'єднання партизанських загонів здійснило три рейди в глибокий тил ворога, пройшовши понад 6500 км по 9 областях Української РСР і Білоруської РСР, форсувавши 38 річок, серед яких Десна, Снов, Дніпро, Прип'ять, Случ, Південний Буг, Горинь. Партизанами під командуванням Я. І. Мельника проведено 114 бойових операцій, знищено майже 12 з половиною тисяч солдатів і офіцерів ворога, 82 військових ешелони, 3 панцерних потяги, 88 паровозів, 902 вагони, 16 танків і бронемашин, 5 літаків, 10 залізничних мостів, 102 шосейних мости. Як трофеї у ворога захоплено 3 гармати, 2 міномети, 95 кулеметів, 134 автомати, 1576 гвинтівок, 160050 набоїв. Населенню окупованих територій роздано майже 11 тонн хліба, майже 3 тисячі голів великої рогатої худоби (щоправда, ніде не вказано, де все це партизани взяли).

Після розформування Вінницько-Сумського з'єднання Я. І. Мельник перебував у розпорядженні відділу кадрів НКВС СРСР.

Післявоєнні роки

З жовтня 1945 року по лютий 1946 року перебував у службовому відрядженні в Румунії.

З 1946 по 1950 роки — на відповідальних посадах в апараті МВС СРСР.

З червня 1950 року по вересень 1953 року — заступник начальника Західного гірсько-промислового управління Дальбуду МВС СРСР (селище Сусуман Колимського краю).

З жовтня 1953 року по квітень 1954 року — заступник начальника Чаун-Чукотського гірсько-промислового управління Дальбуду МВС СРСР (селище Певек Колимського краю).

З травня 1954 року по вересень 1955 року — начальник відділу управління північно-східних виправно-трудових таборів МВС СРСР (м.Магадан Колимського краю).

У жовтні 1955 року вийшов на пенсію. Мешкав у Москві. Помер у 1982 році.

Нагороди

• Орден Леніна (07.08.1944);
• Орден Червоного Прапора (24.12.1942);
• Орден Богдана Хмельницького 1 ступеня (04.01.1944);
• Орден Вітчизняної війни 1 ступеня (11.03.1985);
• Орден Червоної Зірки
• Медалі

Література

• Мельник Я. І. «554 дня партизанской войны: дневник, документы», М., 2006