Травлення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Травлення — процес обміну речовин, хімічна і механічна обробка певних речовин з метою засвоєння їх організмом. В ході травлення відбувається перетворення макромолекул їжі у дрібніші молекули, зокрема, розщеплення біополімерів їжі на мономери. Цей процес здійснюється за допомогою травних ферментів, відомих також як гідролітичні ферменти. Отримані відносно прості речовини піддаються всмоктуванню, а з них в органах і тканинах знову синтезуються складні органічні сполуки.

Типи травлення[ред.ред. код]

Відомі три основні типи травлення: внутрішньоклітинне, позаклітинне і мембранне. У більшості випадків ці типи комбінуються в одному організмі, що забезпечує максимальну ефективність системи травлення.

Внутрішньоклітинне травлення найдавніше з еволюційної точки зору. Воно відбувається всередині клітини завдяки гідролізу ферментами цитоплазми або у спеціальних органах — травних вакуолях, які можуть існувати постійно чи утворюватися при фагоцитозі або піноцитозі. Цей вид травлення притаманний усім одноклітинним та нижчим багатоклітинним організмам (наприклад, губкам). Серед вищих тварин поширений процес фагоцитозу лейкоцитів крові, який є за сутністю внутрішньоклітинним травленням.

Позаклітинне, або дистантне, травлення полягає в процесі переносу ферментів, синтезованих у крові, в позаклітинне середовище організму. При цьому секреторні клітини розташовані віддалено від порожнин, де під дією травних ферментів (слинні залози і підшлункова залоза у ссавців) власне відбувається травлення. Такий тип травлення характерний для кільчастих червів, ракоподібних, комах, головоногих, хордових, в тому числі покривників, крім ланцетника.

Мембранне, або пристінкове, травлення займає проміжне положення між внутрішньоклітинним і позаклітинним травленням. Воно відбувається завдяки дії ферментів структур клітинної мембрани. У вищих тварин мембранне травлення відбувається на поверхні мембран мікроворсинок кишкових клітин і являє собою основний механізм проміжних і прикінцевої стадії травлення, забезпечуючи зближення травних і транспортних процесів травлення. Мембранне травлення характерне для птахів, ссавців (в тому числі для людини), риб, круглоротих і багатьох безхребетних (комахи, ракоподібні, молюски, черви).

Травлення у бактерій і тварин[ред.ред. код]

У найпростіших організмах, зокрема бактеріїй, травлення відбувається поза межами організму. Бактерії спільно виділяють зовні травні ферменти, а після розчинення їжі, всмоктують продукти її розпаду.

У більшості тварин травлення відбувається в кілька етапів і починається після потрапляння продукту до рота, в якому їжа подрібнюється та попередньо обробляється слиною, яка містить травні ферменти (що розчиняють, наприклад, крохмаль). Після чого травлення продовжується в шлунку. Потім їжа потрапляє до кишечника, де травлення продовжується, і продукти травлення активно всмоктуються. Закінчується процес травлення евакуацією шлаків.

Травлення у людини[ред.ред. код]

Ротова порожнина[ред.ред. код]

У людини процес травлення починається в ротовій порожнині, де їжа пережовується. Цей процес стимулюють екзокринні залози, які виділяють фермент амілазу язика. На цьому етапі відбувається розщеплення полісахаридів. Відбувається виділення слини, допомагає формуванню болюса — харчової грудки, що полегшує проходження їжі по стравоходу. Ковтальний рефлекс координується у ковтальному центрі в довгастому мозку і мосту, його викликає подразнення рецепторів слизової оболонки глотки. У координованому акті ковтання беруть участь м'яке піднебіння і язичок (uvula), які запобігають потраплянню їжі в носову порожнину, і надгортанник, який не дає їжі потрапляти в трахеї.

Шлунок[ред.ред. код]

Зі стравоходу їжа потрапляє у шлунок, проходячи через кардіальний сфінктер. Шлунок людини розташований під діафрагмою в лівому підребер'ї надчеревній області. Він має три оболонки:

  • зовнішня (адвентиції, очеревина, серозна оболонка);
  • м'язовий шар, який складають середній шар (циркулярний) і внутрішній шар (косий);
  • внутрішня (слизова оболонка), вистелена циліндричним епітелієм.

У шлунку їжа змішується зі шлунковим соком, активними компонентами якого є соляна кислота і травні ферменти:

Тонкий і товстий кишечник[ред.ред. код]

Через пілоричний сфінктер їжа потрапляє у тонку кишку. Перший відділ тонкої кишки — дванадцятипала кишка, де відбувається змішування їжі із жовчу, яка забезпечує емульгування жирів, ферментами підшлункової залози і тонкої кишки, розщеплюють вуглеводи (мальтоза, лактоза, сахароза), білки (трипсин і хімотрипсин). У тонкій кишці відбувається основний обсяг всмоктування поживних речовин через кишкову стінку.

Після проходження тонкого кишечника їжа потрапляє у товсту кишку, що складається зі сліпої кишки, ободової, сигмоподібної і прямої кишки. Тут відбувається всмоктування води і деяких поживних речовин, таких як вітаміни, тут же відбувається і формування калових мас.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Біологічний словник / за ред. I. Г. Підоплічка. — К.: Головна редакція УРЕ, 1974. — Т. 3. — 552 с.
  • Бабкин Б. П., Секреторный механизм пищеварительных желез, Л., 1960;
  • Павлов И. П., Лекции о работе главных пищеварительных желез, Полн. собр. соч., 2 изд., т. 2, кн. 2, М.— Л., 1951
  • Богач П. Г., Механизмы нервной регуляции моторной функции тонкого кишечника, К., 1961;
  • Уголев А. М., Пристеночное (контактное) пищеварение, Л.— М., 1963;
  • Уголев А. М.Мембранное пищеварение. Полисубстратные процессы, организация и регуляция, Л., 1972;
  • Уголев А. М., Физиология и патология пристеночного (контактного) пищеварения, Л., 1967;
  • Шлыгин Г. К., Ферменты кишечника в норме и патологии, Л., 1967;
  • Уголев А. М., Пищеварение и его приспособительная эволюция, М., 1961;
  • Полушкина Н. Н. Диагностический справочник гастроэнтеролога. М.: — АСТ, 2007, ISBN 978-5-17-039782-2, 670 с;
  • Sherwood, Lauralee (2006). Fundamentals of physiology: a human perspective (вид. Third). Florence, KY: Cengage Learning. с. 768. ISBN 0-53-446697-4. ;
  • Грин Н., Стаут У., Тейлор Д. Биология, т. 2, М., 1996;
  • Физиология человека, под ред. Шмидта Р., Тевса Г., т. 3, М., 1996.

Посилання[ред.ред. код]