Національна ідентичність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Націона́льна іденти́чність — це персональна ідентичність або відчуття належності до певної держави чи нації.[1] Це сенс «нації як цілісного цілого, представленої самобутніми традиціями, культурою та мовою».[2] Національна ідентичність може означати суб'єктивне відчуття, яке людина поділяє з групою людей про націю, незалежно від законного статусу громадянства.[3]

Формування національної ідентичності[ред. | ред. код]

Національна ідентичність не є вродженою рисою і вона є за своєю суттю соціальним конструктом.[4] Національна ідентичність людини випливає безпосередньо з присутності елементів із «спільних точок» у повсякденному житті людей: національних символів, кольорів, історії нації, кровних зв'язків, культури, музики, кухні, радіо, телебачення тощо.[5][6] Під різними соціальними впливами люди включають національну ідентичність у свою особисту ідентичність, приймаючи переконання, цінності, припущення та очікування, які відповідають національній ідентичності.[6] Люди з ідентифікацією їх нації розглядають національні переконання і цінності, особистісно значущим, і транслюють ці переконання і цінності в повсякденній практиці.[1]

Опис[ред. | ред. код]

Як свідчать психологічні дослідження, становлення національної ідентичності, як складової концепції особистості, підпорядковується певним закономірностям і проходить низку фаз у своєму розвитку. Її пробудження відбувається у дитячому віці під впливом сімейного середовища, друзів, знайомих, однолітків. Пізніше в цей процес включаються інші осередки соціалізації — дошкільні заклади, школа, позашкільні установи, вищі навчальні заклади тощо. Під впливом зазначених змін, новим змістом наповнюється «Я-образ» особистості, в якому все більшої ваги набувають національні складові. За викладом Тетяни Титаренко починається з регіональної ідентичності:

В межах першої відбувається класифікація та власне ідентифікація, що є основою для формування опозиції «ми – вони». На другому етапі відбувається «формування образів», тобто надання етнічним спільнотам певних культурних, статусних, ментальних характеристик. Третя фаза пов’язана з формуванням національної ідеології та спрямованого ідеологічного впливу. Втім співвідношення «ми – вони» визначається не лише сталими стереотипами, а і соціальними зв'язками, що залежить від певного соціокультурного становища, життевих позицій, цінностей спільнот та конкретних соціально-економічних умов[7]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Ashmore, Richard D.; Jussim, Lee J.; Wilder, David, 1949- (2001). Social identity, intergroup conflict, and conflict reduction. Oxford [England]: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-513743-9. OCLC 60314432.
  2. Dollinger, Stefan (26 листопада 2015). National Dictionaries and Cultural Identity. Oxford Handbooks Online. doi:10.1093/oxfordhb/9780199691630.013.42. Процитовано 7 грудня 2020.
  3. Guibernau, Montserrat (2004-01). Anthony D. Smith on nations and national identity: a critical assessment. Nations and Nationalism (англ.). Т. 10, № 1-2. с. 125—141. doi:10.1111/j.1354-5078.2004.00159.x. ISSN 1354-5078. Процитовано 7 грудня 2020.
  4. Anderson, Benedict R. O'G. (Benedict Richard O'Gorman), 1936-2015. (1991). Imagined communities : reflections on the origin and spread of nationalism (вид. Rev. and extended ed). London: Verso. ISBN 0-86091-329-5. OCLC 23356022.
  5. László, János, 1948-. Historical tales and national identity : an introduction to narrative social psychology. London. ISBN 978-0-415-70469-4. OCLC 843856496.
  6. а б Bar-Tal, Daniel.; Staub, Ervin. (1997). Patriotism in the lives of individuals and nations. Chicago: Nelson-Hall Publishers. ISBN 0-8304-1410-X. OCLC 34281235.
  7. Татаренко Т.М. Регіонална ідентичність у політичному просторі України

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]