Національна ідентичність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Націона́льна іденти́чність — почуття в нації як єдиного цілого, в особі відмітних традицій, культури, мови і політики. Національна ідентичність людини є її ідентичність і почуття приналежності до однієї держави або однієї нації, незалежно від свого юридичного статусу громадянства. Зміни традиційних орієнтирів (зокрема розмиття меж нації за рахунок інорідних елементів чи неприйнятних цінностей) призводять, як правило, до розколу нації та громадянської війни.

Опис[ред.ред. код]

Як свідчать психологічні дослідження, становлення національної ідентичності, як складової концепції особистості, підпорядковується певним закономірностям і проходить низку фаз у своєму розвитку. Її пробудження відбувається у дитячому віці під впливом сімейного середовища, друзів, знайомих, ровесників. Пізніше в цей процес включаються інші осередки соціалізації — дошкільні заклади, школа, позашкільні установи, вищі навчальні заклади тощо. Під впливом зазначених змін, новим змістом наповнюється «Я-образ» особистості, в якому все більшої ваги набувають національні складові. За викладом Тетяни Титаренко починається з регіональної ідентичності:

В межах першої відбувається класифікація та власне ідентифікація, що є основою для формування опозиції «ми – вони». На другому етапі відбувається «формування образів», тобто надання етнічним спільнотам певних культурних, статусних, ментальних характеристик. Третя фаза пов’язана з формуванням національної ідеології та спрямованого ідеологічного впливу. Втім співвідношення «ми – вони» визначається не лише сталими стереотипами, а і соціальними зв'язками, що залежить від певного соціокультурного становища, життевих позицій, цінностей спільнот та конкретних соціально-економічних умов[1]

У період з 18 до 22 років процес формування самосвідомості та самоідентифікації досягає найвищих темпів. Подальші зміни національної ідентичності є вже не стільки її формуванням, скільки трансформацією, яка залежить від соціально-політичних, економічних, та інших сфер життєдіяльності людини.

Проблема становлення національної ідентичності, актуалізована реальним суспільно-політичним контекстом, активно піднімається в Україні в дослідженнях з етнопсихології та етнодержавознавства у 1990-х— на початку 2000-х років. У них національна ідентичність визначається як процес ототожнення, уподібнення себе з певною нацією[2]. У особистості з'являються суб'єктивне відчуття належності до національної спільноти, прийняття її групових норм і цінностей.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Татаренко Т.М. Регіонална ідентичність у політичному просторі України
  2. С.Д. Максименко, В.Є. Шевченко, М.-Л.А. Чепа, О.В. Григоренко, І.В. Малько. Культурно-історичні чинники розвитку етнонаціональної ідентичності народу Ірану. - К.: Міленіум, 2008.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • А. Березовенко. Національна ідентичність // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.490 ISBN 978-966-611-818-2.