Національна держава

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Націона́льна держа́ва (англ. Nation state, нім. Nationalstaat, фр. État-nation, яп. 国民国家) — тип держави, яка є формою самоорганізації, самовизначення і самовираження певної нації на певній суверенній території. Нація є найвищою цінністю, головним джерелом влади і визначальником соціо-політичної системи такої держави. Ідеалом національної держави є мононаціональна держава, в якій усі мешканці належать до однієї політичної нації та використовують єдину знакову систему, зрозумілу усім представникам цієї нації: мову, культуру, звичаї, стереотипи, систему цінностей тощо.

Концепція національної держави тісно пов'язана з розвитком націоналізму в Європі 17 — 18 століть, колоніалізмом та національно-визвольними рухами 19 — першої половини 20 століття. У 20 столітті національні держави стали домінуючими формами державної організації більшості світу; вони замінили династичні і класові держави середньовіччя.

Національним державам часто протиставляються наднаціональні утворення імперського-інтегрального типу такі як імперії минулого СРСР, Британська імперія так і сучасні — ЄС тощо. Наприкінці 20 століття пророкувався занепад національних держав, проте розвал СРСР довів протилежне. В більшісті міжнародних організацій, таких як ООН, саме національна держава виступає основною політичною одиницею в усіх міжнародних процесах.

Історія та походження[ред.ред. код]

Докладніше: Націоналізм

У цілому, немає однозначної думки щодо походження націй як основи до національних держав. Націоналісти доводять, що нація передує державотворення: націоналістичний рух відображає законну прагу нації до незалежності, а національна держава є зрозумілий виплід задоволення цього бажання. Але більшість сучасних теорій дивляться на національну державу як на залежний європейський феномен, що виник у результаті розповсюдження масової грамоти та печатного слова у 19-му сторіччі[1][2].

Безпосередній поштовх до появи рухів, що ставили своєю метою утворення національних держав, дали наполеонівські війни. Наполеон I не втомлювався наголошувати, що діє від імені і в інтересах французької нації, під якою — в дусі Руссо — розумів сукупність усіх громадян Франції. Він не соромився використовувати заради власної користі визвольні прагнення італійців та поляків, поневолених ворожими йому монархами. Але тим самим сприяв зростанню національної самосвідомості народів, підкорених силою французької зброї. Свій внесок у патріотичне піднесення зробили філософи та митці — послідовники романтизму, які захоплювалися вивченням історії, дослідженням і збереженням народних звичаїв, в яких бачили прояви неповторного національного духу. Йоганн Фіхте, який спочатку оголошував «батьківщиною усіх справедливих людей» Французьку республіку, у 1808 році виступив з «Промовами до німецької нації», в яких закликав німців до національного відродження та встановлення культурної першості у світі. Під нацією Фіхте, щоправда, слідом за Гердером, розумів не громадян однієї держави, а спільноту людей, об'єднаних звичаями, мовою і культурою. Її захист і розвиток німецький філософ оголосив вищою цінністю, яка зобов'язує людей поступатися своїми приватними чи становими інтересами в ім'я національної єдності.

З часом такі погляди отримали назву націоналізму, а їхніх прихильників стали іменувати націоналістами. На заклик Фіхте в Німеччині почали виникати таємні патріотичні спілки, найвідомішою з яких був «Тугендбунд». Своєю метою вони оголошували виховання молоді і звільнення країни від загарбників[3].

У першій половині XIX сторіччя націоналістичні рухи виникли і в інших європейських країнах. В 1831 році Джузеппе Мадзіні створив організацію «Молода Італія», яка оголосила своїм завданням підготовку революції для перетворення Італії на єдину національну державу. За італійським прикладом невдовзі виникла спілка «Молода Німеччина», а потім ще кілька подібних організацій.

Проте Мадзіні не обмежувався власне «італійським проектом». Він прагнув згуртувати визвольні рухи з різних країн Європи навколо спільної мети — перетворення континенту на спіль­ноту національних держав, які мали змінити легітимні монархії, відновлені Віденським конгресом. Гасло Мадзіні «кожній на­ції — своя держава» в Італії та Німеччині звучало як заклик до об'єднання країни, в Австрійській та Російській імперії — як вимога їхнього поділу на кілька окремих держав, а польські (як і українські) послідовники Мадзіні змушені були виконувати обидва завдання одночасно[4].

З часом, однак, гасло «національної держави» в революціонерів перехопили їхні консервативні та реакційні опоненти й конкуренти. Саме під ним відбулося об'єднання Італії Кавуром і утверення Німиецької імперії Бісмарком. На російську національну державу намагалися перетворити свою імперію Олександр II та Олександр III.

Література[ред.ред. код]

  • І. Кресіна, В. Явір. Нація-держава // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.493 ISBN 978-966-611-818-2
  • Дітер Ланґевіше. Нація, націоналізм, національна держава в Німеччині і в Європі / Пер. з нім. Олекса Логвиненко . — К.: К. І. С., 2008. — 240 с.: ил. (ISBN 978-966-2141-02-3) [1]
  • История Украины: становление современной нации / Пер. з англ. Николай Климчук. — К.: К. И. С., 2010. — 400 с.: ил. (ISBN 978-966-2141-24-5) [2]

Джерела[ред.ред. код]

  • Держава національна //Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х. : Право, 2015

Посилання[ред.ред. код]

Політична нація // Політологічна енциклопедія : навч. посібник : у 9 т. / А. О. Карасевич, Л. С. Шачковська. — Умань : ФОП Жовтий О. О., 2016. — Т. 5 : О, П. — С. 397-401. — 710 с.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Smith, Anthony D. (1998). Nationalism and Modernism: A Critical Survey of Recent Theories of Nations and Nationalism. London: Routledge. ISBN 0415063418. 
  2. Anderson, Benedict (1983). Imagined Communities: Reflections on the Origin and Spread of Nationalism. London: Verso. с. 122. ISBN 0-86091-059-8. 
  3. Мустафін О. Справжня історія пізнього нового часу. Х., 2017, с.72
  4. Мустафін О. Справжня історія пізнього нового часу. Х., 2017, с.137


Право Це незавершена стаття з права.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Уряд Це незавершена стаття про урядування.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.