Нещастя (оповідання)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нещастя
Несчастье
Жанр оповідання
Автор Антон Павлович Чехов
Мова російська
Написано 1886
Опубліковано 1886
Видання Misfortuned і A Misfortune (Chekhov/Garnett)d

«Нещастя» (рос. Несчастье) — оповідання А. П. Чехова, вперше опубліковане у 1886 році.

Історія публікації[ред. | ред. код]

Чехов написав оповідання «Нещастя» для санкт-петербурзької газети «Новое время» на початку 1886 року. 16 серпня того ж року оповідання було опубліковане у № 3758 згаданої газети за підписом Ан. Чехов. У 1887 році оповідання було включене у збірку «В сутінках» («В сумерках» (рос.)). При включенні оповідання у збірку, Чехов вніс деякі зміну у текст оповідання, наприклад, скоротив монолог героя, який переконував Софію Петрівну піддатися на його вмовляння і «згрішити раз у житті».

Фахівець з російської літератури Дональд Рейфілд називає 1886 рік «Annus mirabilis» — роком чудес для Чехова.[1] Оповідання, написані письменником в цей період, піднімають питання чуттєвості, впливу жіночого кохання на поведінку оточуючих чоловіків.

Сюжет[ред. | ред. код]

Софія Петрівна, 25-річна домогосподарка, проводить літо у невеликому містечку з чоловіком, нотаріусом Андрієм. Ільїн, адвокат і старий друг Софії, починає залицятися до неї. Софія Ільїна просить припинити залицяння і пропонує залишитися друзями. Однак, Ільїн просить не відкидати його. Софія розуміє, що закохалася, вічуває провину перед чоловіком та дочкою, і щоб врятувати шлюб просить Андрія відвезти її подалі. Вона розповідає Андрію про свої почуття, але той, не зважаючи навіть на зізнання дружини, відкидає її прохання і каже, що це все «фантазії». У той же вечір Софія йде до Ільїна.

Критика та аналіз[ред. | ред. код]

Критики відзначають в цьому оповіданні вплив на Чехова творчості Льва Толстого, особливо це стосується роману Толстого «Анна Кареніна». Д.Рейфілд відзначає також вплив на Чехова творчості Гі де Мопассана, який часто використовував жіночий потяг як мотивацію поведінки персонажів. А письменника і критика Платона Миколайовича Краснова «Нещастя» навело на думку про переваги Чехова перед Мопассаном «в сенсі ідеї, розуміння життя». За словами П.Краснова: «ніде і ніколи у п. Чехова жіноча честь не розглядається злегка, як якась дрібниця, усюди вона є важливим життєвим питанням, і злочин проти неї є нещастям і тягне за собою глибокі наслідки»[2].

Одному з перших читачів оповідання — письменнику і журналісту В.В.Білібіну[ru] оповідання не сподобалося, про що свідчить його лист до Чехова:

«

По суті оповідання "Нещ<астя>" зауважу, що чоловік карикатурний (дригає ніжками і читає дружині мораль дружині, яка зізналася) <...> і взагалі герої "зовсім не збуджують" "симпатій", як Ви мене застерегли <...> Кажучи серйозно, такий односторонній напрямок не подобається. Але, можливо, тут - справжня "правда" і "останнє слово". До біса всю "поетичну сторону кохання"!

«

Проте, згодом В.Білібін, відповідаючи, ймовірно, лист Чехова, який до нас не дійшов, пояснював: «… я зовсім не ганив оповідання „Нещастя“ по виконанню: воно виконане дуже добре»[3]

З точки зору письменника Костянтина Костянтиновича Арсеньєва, в оповіданні є в наявності невідповідність між формою і змістом:

«

Коротке оповідання не має бути ні простим знімком із випадкового факту, ні екскурсією в сферу складних душевних рухів, які не піддаються, якщо можна так висловитися, посиленій конденсації. Еластичність сюжету має свої межі; є завдання, які неможливо виконати на просторі декількох сторінок, неможливо стиснути, далі відомої межі, навіть за допомогою наймогутнішого художнього преса.

«

Літературний критик і публіцист Володимир Людвигович Кігн охарактеризував Софію Петрівну як «тип сучасної інтелігентної жінки» і включив її в число чеховських персонажів, зображених «сміливо, правдиво і ново, — так, як ніхто з наших молодих письменників малювати або не міг, або не смів»[5]. На думку видавця Анатолія Олександровича Александрова, в оповіданні Чехова вдалося «правдиво і в той же час людяно описати нещастя падіння вельми порядної молодої заміжньої жінки»[5]

Подальша доля твору[ред. | ред. код]

Ще за життя Чехова розповідь був переведений на датську, німецьку, сербськохорватську, словацьку і чеську мови.

Джеймс Н. Лолін (James N. Loehlin) простежує вплив оповідання на добре відому пізнішу історію Чехова «Стрибуха»(«Попрыгунья» (рос.))[6]. Рейфілд пише, що розмова Софії з її потенційним коханцем є прототипом діалогу між Оленою та Ванею в п'єсі Чехова «Чайка».[1]. «Нещастя», можливо вплинуло на модерністський роман Андрія Бєлого «Петербург», в якому серед інших також є персонаж на ім'я Софія Петрівна — заміжня жінка, яку також переслідують залицяльники.

У 1973 році Кен Лоуч адаптував «Нещастя» для телесеріалу «Full House» (канал BBC Two) за участю Бена Кінгслі.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Чехов А. П. «Несчастье» (рос.)// Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем: В 30 т. Сочинения: В 18 т. / АН СССР. Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. — М.: Наука, 1974—1982.
  • Волжский. Очерки о Чехове. СПб., 1903, стр. 61—62.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Rayfield, Donald (1999). Understanding Chekhov: A Critical Study of Chekhov's Prose and Drama, pp. 32–37. University of Wisconsin Press. ISBN 0299163148.
  2. «Труд», 1895, № 1, стр. 205. Цитата по: Гришунин и др. Примечания: Чехов. ПСС. Т.5 с.643
  3. а б Цитата по: Гришунин и др. Примечания: Чехов. ПСС. Т.5 с.643
  4. «Вестник Европы», 1887, № 12, стр. 771—772. Цитата по: Гришунин и др. Примечания: Чехов. ПСС. Т.5 с.643
  5. а б Гришунин и др. Примечания: Чехов. ПСС. Т.5 с.643
  6. Loehlin, James N. (2010). The Cambridge Introduction to Chekhov, pp. 82. Cambridge University Press. ISBN 1139493523.