Ніндзюцу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ніндзюцу
(忍術)
Кандзі «Ніндзя»
Кандзі «Ніндзя»
Назви Нінпо[1], Шінобі[2]-дзюцу
Походження Японія Японія
Заснування 10 століття
Засновники Ніндзя
Попередники Військова тактика

Ніндзю́цу (яп. 忍術 Ніндзюцу?, «мистецтво прихованості»)японське бойове мистецтво.

Історія[ред. | ред. код]

Див. також: Ніндзя

Вважається, що таємні клани ніндзя виникли в Японії одночасно з самурайським кодексом у 9-12 століттях. Прототипом ніндзя вважаються секти гірських відлюдників ямабусі 8 століття, які сповідували напрям буддизму школи Сінгон. Ямабусі заохочували важкі та виснажливі тренування своїх адептів, а також ретельно зберігали зібрані протягом століть знання з медицини, хімії, астрології. Ямабусі були прихильниками повного злиття з природою. Спочатку таємні школи ніндзюцу не мали нічого спільного з військовими організаціями ні за своєю методикою підготовки, ні за своєю філософією. Проте з часом відбулися зміни.

Походження самого бойового мистецтва ніндзюцу пов'язують, як і більшість східних мистецтв бою, з китайськими джерелами. Проте термін «ніндзюцу» охоплює лише деякі особливості мистецтва ніндзюцу, такі як приховування, створення і підтримання аури таємничості. У функції ніндзя входило проникнення до ворога, вчинення саботажу або вбивства і повернення після успішного завершення місії.

Традиційно ніндзя виконували роль найманців, які пропонували себе як шпигунів, найманих вбивць, диверсантів, політичних провокаторів та терористів великим і маленьким правителям японської феодальної епохи. Ніндзя пропонували свої послуги лише тим, хто готовий був за них платити. Сім'ї ніндзя представляли собою тісно згуртовані колективи, інтегровані в більші групи — клани. Стороння людина практично не мала можливості приєднатися до такої групи і стати ніндзя, для цього потрібно було народитися в сім'ї професіоналів. Мистецтво й інші хитрощі зберігалися під секретом і передавалися тільки від батька до сина. Розкриття секрету означало смерть від руки ніндзя з того ж клану.

Розквіт ніндзюцу припав на період Сенгоку Дзідай (14671568). На цей час припадає пік феодальних війн, і тоді налічувалося близько 70 кланів ніндзя. Легенди про ніндзя теж відносяться саме до цього періоду. Документальні свідчення підтверджують існування в цю епоху шкіл Іґа та Коґа.

В японській культурі ніндзя часто протиставляються самураям. Справа в тому, що самураї над усе ставили ідеали військового кодексу бусідо і відповідно до них прагнули гідно боротися й найкращим чином підготуватися до смерті. Ніндзя сповідували прямо протилежну філософію. Головне для ніндзя — виконати поставлене завдання (розвідка), тому для успішного виконання цього завдання необхідно було за будь-яку ціну вижити. Для ніндзя не існувало заборонених дій, моральних та релігійно-етичних обмежень у методах ведення війни. Для здобуття перемоги ніндзя успішно використовували будь-які засоби.

Основи бойового мистецтва[ред. | ред. код]

Ніндзюцу вчить, що не можна досягти стану абсолютної безпеки. Будь-яка дія порушує існуючу в світі гармонію, тим самим викликає опір, породжує у відповідь дію, яка тим сильніше й небезпечніше, чим більшою мірою порушується усталений баланс. Вихід полягає в тому, щоб добре розуміти, в чому порушується гармонія, та вміти мінімізувати небажані наслідки.

В основі вчення всіх шкіл ніндзюцу лежали три взаємопов'язаних блоки навичок та вмінь, які разом утворювали гнучку систему протистояння будь-якій небезпеці.

  • Перший блок навичок можна охарактеризувати як мистецтво використання навколишнього оточення та спеціальних пристосувань для перемоги над супротивником. Сюди входило розпізнавання слідів й потайне пересування, маскування й подолання перешкод, влаштування засідок й обман почуттів противника. Мета тренінгу полягала в злитті зі світом за допомогою підкорення 5 основних «стихій» — в китайському варіанті — Землі, Води, Дерева, Вогню та Металу; в японському варіанті — Землі (CHI), Води (SUI), Вогню (KA), Повітря (FU) та Порожнечі (першооснова всього, KI. Напрацьовується на «Третьому блоці»). Воїн, який досяг такого злиття, ставав невидимим та недосяжним для супротивника, а мистецтво носило збірну назву тон-дзюцу — зникнення шляхом наслідування.
  • Другий блок — мистецтво боротьби з озброєним та беззбройним супротивником. У цей блок входять два основні розділи:
  • Третій блок вмінь присвячений мобілізації внутрішніх ресурсів організму на основі так званих «змінених станів свідомості», що досягаються за рахунок спеціального психотренінгу (Німпо-міккьо).

Рукопашний бій ніндзя[ред. | ред. код]

Клани ніндзя використовували стару форму дзю-дзюцу. Разом із тим, були відмінності від самурайських стилів дзю-дзюцу:

  • Більше ударів, ніж в самурайському дзю-дзюцу
  • Акцент на задушливих прийомах, як більш безшумних в порівнянні з кидками
  • Акцент на ведення бою в малих приміщеннях
  • Акцент на раптових ударах (із засідки, ззаду тощо)
  • Акцент на прийомах для приголомшення супротивника

Жодна із сучасних шкіл японських будзюцу не може переконливо довести, що веде походження від середньовічних ніндзя. Можливо, прийоми ніндзя збереглися і вивчаються в розвідувально-диверсійних підрозділах японської армії.

При втечі застосовувалися два прийоми рукопашного бою[3]. Ніндзя різко падав під ноги супротивника та примушував його перелітати через себе. Якщо супротивник наближався збоку, то ніндзя різко гальмував, пропускав його повз себе і наносив удар мечем по спині.

Клани ніндзя[ред. | ред. код]

  • Іґа — один з найбільш відомих та впливових кланів. Подібне становище було досягнуто за рахунок підтримки уряду Токугави.
  • Коґа — друга за впливом школа, також користувалася підтримкою Сьоґунату.
  • Кісю
  • Фума — великий клан ніндзя, частина якого служила Ходзе Удзіано.
  • Сада
  • Момоті
  • Фудзібаясі
  • Неґоро
  • Сайга
  • Кудзікірі (кудзі кірі, рі кудзі рю) — школа дев'яти рук. Широко вживали кобудера — моментальний гіпноз.
  • Негісі
  • Сірай
  • Сінто
  • Хакуун
  • Гендзцу
  • Рюмон
  • Тентон Хаппо
  • Готон Дзюппон
  • Хаторі

Спорядження ніндзя[ред. | ред. код]

  • Маскувальний костюм — сінобі-сьодзоку, деталі сінобі-сьодзоку: увагі (куртка) та додзіме (пасок), іґа-бакама (штани), дзукін (маска), текко (накладки на руки), кяхан або асімакі (обмотка для ніг), табі (взуття-шкарпетки з окремим великим пальцем), варадзі (сандалі), уваппарі (верхня куртка) та нагабукуро («наплічник» ніндзя)
  • Змінна одежа (яп. 変わり 御物 каварі-го-моно?)
  • Аміґаса (яп. 編み 笠?, плетений солом'яний капелюх у вигляді низького конуса)
  • Обладунки:
    • Кусарі-катабіра — кольчужний обладунок
    • Татамі-ґусоку (типи кіко та куратаґіну) — легкий обладунок
  • Щити:
    • Тецу-но каме
    • Дзіґу-ітаса

Зброя ніндзя[ред. | ред. код]

  • Мечі, списи, сокири, ножі:
    • Ніндзято, сінобі-ґатана — меч ніндзя
    • Танто — ніж
    • Конаґіната — коротка наґіната
    • Сібакі-яріспис
    • Кама — серп
    • Камаярі — спис-серп
    • Кусарі-кама — напівсерп із мотузкою і важком або з ланцюгом
    • Оно — сокира
    • Сікомі-дзуе — прихована зброя (мечі, ножі з прямим лезом, замасковані під побутові предмети)
  • Бойові палиці та кийки:
    • Дзьо, сякудзьо, рокудзьо, сюмонкудзуе, бо, хамбо, косікірібо, мімікірібо
  • Зброя змінної довжини:
    • Мусубінава — мотузка з важком
    • Кусарі — ланцюг, інші назви (залежать від довжини та важків): кусарі-фун, тама-ґусарі, соде-ґусарі, кусарі-дзютте, рьо-бундо
  • Кігті:
    • Теккокаґі, некоте («котяча лапа»), сюко, асіко («кігті для ніг»)
  • Метальна зброя:
    • Ханкю (половинний лук) та юмія (стріли)
    • Фукія (Фукібарі) — стрільба отруєними стрілами з духової «рушниці»
    • Сюрикени — метальні «зірки» та «стрілки»:
      • Сякен («зірка»), типи: санко, дзюдзі, роппо, хаппо, мандзі, наґаре-мандзі, теккан
      • Бодзьо-сюрикен («сюрикен-паличка»), типи: босуґата, тантоґата, кугіґата, хейтьоґата, харіґата, хасідзьо, кусабіґата
      • Утіне (хоча це не зовсім сюрикен, а укорочена стріла з більш важким накінечником, нагадує дротик для дартс, але більшого розміру)
    • Цубуте, араре, мецубусі
  • Стрілецька зброя:
    • Гнотові (хінава-теппо)
    • Крем'яні (хіуті ісідзю)
    • Духові (кукідзю) — духова рушниця, являє собою трубку, в яку вставляють стрілки (голки, шипи)
    • Вакідзасі-теппо — рушниця, замаскована під меч вакідзасі
    • Ядате-теппо — рушниця, замаскована під футляр для пензля
    • Кісеру-теппо — рушниця, замаскована під курильну трубку
  • Гармати:
    • Мокухо («дерев'яна гармата»)
    • Харінукі-дзуцу («трубка з пап'є-маше»)
  • Запальні засоби:
    • Хія — вогняні стріли
    • Бохія — вогняна палиця
    • Утіхія — метальна запальна стріла
    • Хідаке — вогняний бамбук
    • Хісякен («вогненний сякен»)
  • Отруйні засоби:
    • Моппан
    • Фуе-но огі
    • Немурібі
    • Кусаґаме
  • Запали та гноти:
    • Хокуто, хінава, хінокі-хінава, таке-хінава, ґудзін-хінава, аме-сіноґі-хінава, аме-хінава, мідзу-хінава
  • Пристосування для подолання стін:
    • Сінобікаґі — посох із гаком на кінці й петлями мотузками вздовж палиці для ніг
    • Сходи (тобібасіґо) — мотузкові сходи із залізним гаком на верхніх кінцях
    • Каґінава (кішка) — подвійний, потрійний і більше залізний гак із мотузкою (іноді ланцюг)

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Гвоздев С. А., Кривоносов И. В. Ниндзя. Тайны демонов ночи. — Mинск, 1997. — ISBN 985-6388-13-9.
  • Горбылев А. Когти Невидимок (Серия «Боевые искусства»). — Mинск, 2001. — ISBN 985-433-326-4, ISBN 985-13-0612-6.
  • Горбылев А. Путь Невидимых (Серия «Боевые искусства»). — Mинск : Харвест, 2002. — ISBN 985-13-0621-5.
  • Ратти О., Уэстбрук А. Самураи: история, традиции, воинское искусство. — M. : Эксмо, 2005. — ISBN 5-699-04611-9.
  • Попенко В. Н. Школа ниндзя. — M., 2004. — ISBN 5-17-023841-X.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. T.A. Green, J.R. Svinth. Martial arts of the world: An Encyclopedia of History and innovation. East Asia. Japan:Ninpo
  2. Hayes, Stephen. The Ninja and Their Secret Fighting Art. ISBN 0-8048-1656-5, Tuttle Publishing, 1990
  3. Журнал «Япония: Путь кисти и меча». № 1/2004. А. Горбильов. «Секрет невидимости» стор. 42