Означення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Озна́чення, ви́значення чи дефіні́ція (від лат. definitio) — роз'яснення чи витлумачення значення (сенсу) терміну чи поняття. Слід зауважити, що означення завжди стосується символів, оскільки тільки символи мають сенс що його покликане роз'яснити означення. Наприклад, ми можемо дати означення слову «стіл», оскільки це слово має сенс, однак, хоча ми можемо зробити, зламати чи сидіти на столі, ми не можемо дати означення конкретній речі-столу. Термін, якому дається означення називають означуваним (лат. definiendum, часом використовують позначення Dfd), а символ чи групу символів, що повинна роз'яснити його значення, називають означуючим (лат. definiens, часом використовують позначення Dfn). «Означуюче» не є значенням «означуваного», а, відповідно до означення, має те ж значення. Метою введення означення певному терміну може бути необхідність розширення поняттєвого словника, усунення двозначності, необхідність уточнення терміну, чи теоретичне роз'яснення.

Типи означень[ред.ред. код]

Обумовлене означення (stipulative definition)[ред.ред. код]

Цей тип означення дається цілком новим термінам коли вони вперше вводяться в обіг. Кожен, хто вводить новий термін, є цілком вільний у тому, яке значення йому присвоїти. Очевидно, що означуване в обумовлюючій дефініції необов'язково повинне бути цілком новим словом чи послідовністю літер, достатньо щоб воно було новим для контексту, у якому для нього вводиться означення. Означення цього типу також називають номінальними або вербальними. Означення такого типу особливо часто використовуються в науці, наприклад, у першій публікації означення кварку було обумовлюючим. Ще однією причиною для появи обумовлюючих означень в науці є необхідність ввести термін, який би не мав супутнього емоційного навантаження. Цими міркуваннями пояснюється, наприклад, використання психологами терміну «g-фактор» для позначення інтелекту. В обумовлюючій дефініції означуване немає ніякого попереднього значення, тому насправді його не можна розглядати як твердження що означуване та означуюче мають той же смисл, насправді це радше пропозиція чи рішення використовувати означуване в тому ж смислі що і означуюче. Очевидно, що обумовлююче означення може бути прийняте чи відкинуте, але не може бути істиним чи хибним.

Лексичне означення[ред.ред. код]

У випадках, коли метою означення є усунення двозначності чи розширення словникового запасу особи для якої конструюється означення, термін, що йому дається означення, не є цілком новим, але має деяку укорінену практику вживання. Тому лексичне означення може бути істинним чи хибним, в залежності від того, чи воно коректно повідомляє попереднє незалежне значення означуваного. Інший термін, який використовується для цього типу означень, — це «реальне» означення.

Уточнювальне означення[ред.ред. код]

Ні обумовлене, ні лексичне означення непридатні для уточнення розпливчастого терміну. Розпливчастий термін — це термін, для якого можуть виникати пограничні випадки, у яких може бути незрозумілим чи допустиме використання терміну чи ні. Звертання, наприклад, до укоріненої мовної практики вживання не допоможе, оскільки неоднозначність природньої мови, як правило, є причиною появи розпливчастих термінів у першу чергу. Тому у цьому випадку слід розширити встановлену практику вживання, щоб зробити термін менш розпливчастим. Наскільки уточнююче означення виходить за межі прийнятої практики вжитку є до певного ступеня довільним, але не цілком, та диктується потребами області, для якої вводиться уточнення. Особливо поширеними уточнюючі означення є у праві, де в процесі уточнення те, наскільки означення вийде поза межі вкоріненої практики, диктується міркуваннями громадського інтересу та відповідності духу закону. Поняття істиності чи хибності тільки частково можуть бути застосовані до уточнюючих означень: там, де вони відповідають вкоріненій практиці. Якщо ж термін виходить за її межі, можна дискутувати про зручність чи незручність терміну, але не про його істинність чи хибність.

Теоретичне означення[ред.ред. код]

Теоретичне означення є спробою сформулювати теоретично адекватний опис об'єкта, до якого його застосовують. Пропозиція теоретичного означення є еквівалентною пропозиції погодитись із теорією, і очевидно, що теоретичні означення є чи не найдискутованішим типом. Теоретичні означення розвиваються разом із нашим розумінням та збільшенням наших знань, наприклад, горючість матеріалів пояснювалась у Середньовіччі наявністю флогістону у матеріалі, сьогодні це явище пояснюють процесом окислення. Одні із найвідоміших прикладів теоретичного означення наведені у діалогах Платона, де означення, що їх дошукується Сократ, не є ані обумовлюючими, ані уточнюючими, ані лексичними. Справді, коли Сократ дошукується того, чим насправді є справедливість, він наполягає, щоб це означення відповідало тим прикладам, які ми вважаємо зразками справедливих рішень чи вчинків, тобто виключається довільність. Сократ не намагається уточнити термін, оскільки пограничні випадки не наголошуються. Також його не цікавить статистичне дослідження вкоріненої практики вживання терміну. Теоретичні означення часом називають ще «аналітичними».

Переконливе означення[ред.ред. код]

Означення цього типу даються із метою вплинути на ставлення аудиторії, мовна функція такого означення експресивна. Оскільки мова означення може бути як інформативною, так і експресивною, природньо припустити, що кожен із описаних раніше типів означення може бути також переконливим означенням. Прикладом такого типу означення може бути таке: «соціалізм — це розширення демократії на економіку». Мова цього означення слугує не інформативній, а експресивній функції, та має на меті викликати позитивне ставлення аудиторії до означуваного терміну.

Техніка введення означення[ред.ред. код]

Денотативні означення[ред.ред. код]

Означення через перелік усіх об'єктів із розширення терміну[ред.ред. код]

Ця техніка введення означень зосереджується на денотації чи розширенні терміну. Очевидним та простим способом роз'яснити денотацію терміну є наведення прикладів об'єктів, що їх денотує термін. Ця техніка часто є дуже ефективною, однак вона має ряд обмежень. Очевидним тривіальним обмеженням цієї техніки є те, що у такий спосіб неможливо дати означення поняттям, які не денотують реальних речей, наприклад, неможливо дати денотативне означення однорогу. Інше, серйозніше обмеження полягає в тому, що денотативне означення не в змозі розрізнити терміни, які мають ознакове розширення, однак різну коннотацію. Наприклад, «рівносторонній трикутник» та «рівнокутовий трикутник» матимуть ідентичне розширення, однак коннотують різні властивості. Також, часто є неможливим вказати усі об'єкти із розширення терміну, наприклад, термін «зірка» не піддається денотативній техніці означення. Частковий перелік об'єктів у таких випадках також не може вважатися задовільним рішенням, оскільки можлива ситуація, коли приклади із часткового списку не дозволять виявити чи певна ознака є суттєвою для поняття, чи просто випадково властива усім об'єктам зі часткового списку.

Означення через перелік субкласів[ред.ред. код]

Варіантом денотативного означення є означення шляхом переліку субкласів, розширення яких збігається із денотацією терміну. Наприклад, «хребетні» визначаються як риби, ссавці, амфібії, птахи та рептилії. Часто це дозволяє навести повний перелік списку. Незважаючи на вказані відмінності, денотативне означення через перелік субкласів у загальному випадку страждає від тих же недоліків, що і денотативне означення через перелік об'єктів із розширення.

Остенсивне означення[ред.ред. код]

Важливим випадком денотативного означення є остенсивне означення, або використання жестів щоб безпосередньо вказати на предмети із розширення поняття. Таке означення по суті містить інформацію лишень щодо обсягу поняття та страждає на усі вказані недоліки плюс властиві винятково йому. Прикладами специфічних недоліків, властивих остенсивним означенням є, окрім очевидного «географічного» обмеження коли неможливо дати означення об'єктам що не є безпосередньо наявними, його надмірна розпливчастість. Наприклад, вказуючи на стіл, неможливо із самого жесту встановити чи мається на увазі сам стіл чи дерево із якого він зроблений. Тим не менше, остенсивні означення відіграють важливу роль у первісному накопиченні знань.

Денотативна техніка може бути використана для обумовлюючих та лексичних означень, але, очевидно, не може бути використана для означень іншого типу.

Коннотативні означення[ред.ред. код]

Ця техніка включає синонімічне означення, операційне означення, та означення через рід та відмінність. Коннотативні означення можуть слугувати будь-якій меті, переліченій у вступі, та бути будь-якого типу з перелічених вище.

Синонімічне означення[ред.ред. код]

Синонімічне означення використовується коли ми просто вказуємо інше слово, яке має таке ж значення та широко використовується словниками, особливо маленькими. Застосовність цієї техніки обмежується відсутністю синонімів для багатьох термінів, та тим фактом, що її неможливо використати для означень уточнюючого типу чи теоретичних означень.

Операційне означення[ред.ред. код]

Операційне означення терміну полягає в тому, що стверджується, що термін може бути застосований тоді і лишень тоді, коли виконання певного набору операцій у цьому випадку призведе до того чи іншого результату. Наприклад, числові значення довжини чи ваги операційно визначаються як результат виконання конкретних операцій вимірювання. Означуюче (Dfn) в операційних означеннях стосується лишень випадків доступних та повторюваних операцій.

Означення через рід та видову відмінність (per genus et differentia)[ред.ред. код]

Означення через рід та вид, чи аналітичне означення, означення через поділ, чи означення per genus et differentia вважається одним із найважливіших видів означень, та багато авторів розглядають його як єдине «справжнє» означення. Цей спосіб введення означень є можливим завдяки тому факту, що багато властивостей є комплексними, та піддаються аналізу із використанням поняття класу. Клас — це колекція об'єктів, які мають певну спільну властивість. Класи можуть мати суб-класи, тоді клас називають рід, а субклас називають видом чи видовою відмінністю (genus та differentia). При такому використанні, рід та вид є відносними термінами, як, наприклад, батько та син.

Наприклад, «трикутник» є родом для класу «рівнобедрений трикутник», але є видом для класу «багатокутник». Спільна властивість всіх членів певного класу-виду, що дозволяє віднести їх до даного класу та відрізнити від інших членів класу-роду, називається «специфічною відмінністю». Властивість «має три вершини» є специфічною відмінністю членів класу «трикутник» від інших членів класу-роду «багатокутник». Таким чином, можна сказати, що властивість бути трикутником є комплексною властивістю, яку можна розкласти на дві: бути багатокутником та мати три вершини. Таким чином, термін «трикутник» можна визначити через рід та вид: «Трикутник — це багатокутник, що має три вершини».

Відоме античне означення людини як «раціональної тварини» є класичним зразком означення через рід та вид: тут людина віднесена до роду «тварина» а її специфічною відмінністю від решти членів класу є «раціональність». Слід зауважити, що з точки зору логіки немає принципової відмінності між родом та видом, та, як правило, рід та вид можуть мінятись місцями.

Але така техніка означення має ряд обмежень. По-перше, неможливо дати означення класам, які посідають прості, некомплексні властивості, що, наприклад, наводять смакові відчуття, такі як «гіркий» чи «солодкий». Чи такі властивості насправді існують є відкритим питанням, однак, якщо існують, то це обмежуватиме застосовність цієї техніки означення. По-друге, через рід та вид неможливо дати означення термінам, що коннотують універсальні властивості, наприклад, буття, існування, субстанція. Цим поняттям неможливо знайти рід, оскільки їхня властивість не може бути узагальненою.

Див. також[ред.ред. код]