Список логічних помилок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Логі́чна по́милка — це порушення логічної послідовності або використання некоректних засобів, щоб довести твердження. Хибність, зумовлена недоліком у доведенні, робить таке доведення нечинним. Тобто це типова похибка в «ланцюжку міркування».

Логічні помилки бувають формальні[en] й неформальні[en]. Неформальні вказують на невідповідність думки в тій або тій її формі реальної дійсності, а формальні — на порушення законів і правил утворення думки. Аргументація з неформальними логічними хибами може бути правильною формально, але хибною по суті. Також у традиційній логіці всі логічні помилки поділено на ненавмисні — паралогізми та навмисні — софізми.

Формальні помилки[ред. | ред. код]

Формальні помилки — це помилки, які порушують певне правило обчислення висловлювань, наприклад modus ponens. Ці помилки можуть бути виявлені під час перевірки форми або структури аргументу: формальна помилка містить деякого типу помилковий висновок. Саме по собі твердження висновку може бути правильним, але для його прийняття необхідні кращі підстави.

  • Помилка людини в масці - помилка формальної логіки, в якій заміна ідентичних покажчиків в істинній заяві може призвести до помилкового висновку. Назва походить від прикладу "Я не знаю, хто людина в масці", який може бути вірним навіть при тому, що людина в масці - Артем, і я знаю, хто Артем. Одна форма помилки може бути отримана в результаті наступним чином:
  1. Факт 1: Я знаю, хто X.
  2. Факт 2: Я не знаю, хто Y.
  3. Висновок: Тому, X не Y.
  • Підтвердження наслідку, іноді званого зворотною помилкою, є формальною помилкою, переданою розмірковуванням у формі:
  1. Якщо P, то Q.
  2. Q.
  3. Тому, P.

Аргумент цієї форми недійсний, тобто, висновок може бути хибним, навіть коли заяви 1 і 2 вірні. Тому,що P ніколи не затверджувався як єдине достатня умова для Q, інші фактори могли становити Q (в той час як P була хибна).

  • Аргумент від помилки - формальна помилка аналізу, яка полягає в тому,що якщо аргумент містить помилку,то і висновок має бути помилковим. Це також називають аргументом логіці (argumenentum ad logicam), або помилка помилка. Помилкові аргументи "можуть" прийти до істинних висновків,тому це хибний висновок.
  • Гола помилка твердження - помилка у формальній логіці, де передбачається,що аргумент вірний просто, тому що це говорить, що це вірно. Одна форма помилки може бути отримана в результаті наступним чином:
  1. Факт 1: X заяв A вимог.
  2. Факт 2: X вимог, що X не лежить.
  3. Висновок: отже, A вірний.

Помилки кванторів загальності та існування[ред. | ред. код]

Помилки кванторів загальності та існування - це помилки формальних висловлювань, у яких квантори у заснованих припущеннях та у висновку не узгоджені.

Помилка висловлювання[ред. | ред. код]

Помилка висловлювання — це помилка у логіці, що стосується складних висловлювань. Для того, щоб складні висловлювання були істинні, значення істинності їх складових частин мають задовольняти правилам істинності відповідних логічних операцій поєднання (операцій «або», «і», «ні», «тільки якщо», «якщо і тільки якщо»).

Неформальні логічні помилки[ред. | ред. код]

Є три категорії логічних помилок у природній мові: помилки неясності, допущення помилки та помилки доречності. Помилки неясності припускають, що аргументом є щось нечітке, розпливчасте – в словах, або у способі вираження. «Підміна поняття» і «уречевлення» – дуже поширені помилки. Допущення помилки виникають, коли в ході аргументу передбачається щось недоведене. Нарешті, помилки доречність – коли висновок не пов'язаний безпосередньо з посилками, хоча на перший погляд здається, що пов'язаний.

Помилки неясності[ред. | ред. код]

Підміна поняття – помилка, що виникає при зміні значення слів в ході аргументації; її ще називають «залучити й підмінити», тому що ви залучаєте слухача одним сенсом слова, а потім непомітно підміняєте цей сенс іншим.

Допущення помилки[ред. | ред. код]

Допущення помилки виникають, коли аргумент припускає щось недоведене. Такий аргумент може стати й хорошим аргументом, якщо додати якусь додаткову інформацію; але коли такої інформації бракує, виникає помилка.

Помилкова дилема[ред. | ред. код]

Помилкова дилема – це невірне припущення, що існують тільки дві взаємовиключні можливості, коли насправді це не так.

Порочне коло[ред. | ред. код]

Порочне коло – дуже незвичайна помилка, тому що цей аргумент формально заможний. Аргументи з іншими помилками неспроможні, тому що там порушується «ланцюжок міркування». Це всі слабкі аргументи. Є два підвиди міркування по колу. Одна з них називається «упереджений епітет».Інша різновид порочного кола в міркуванні називається «складовою питання».

Упереджений епітет[ред. | ред. код]

Упереджений епітет – використання емоційно зарядженої лексики в підтримку логічно недоказаного виводу. Це може бути слово або фраза, що містять образливу, ворожу або презирливу оцінку.Порочне коло виникає тоді, коли висновок аргументу входить до складу його посилок, або істинність посилки залежить від істинності висновку.

Складовою питання[ред. | ред. код]

Складова питання – це таке питання, в якому вже передбачається висновок. Сам висновок подається у формі питання.

Помилки доречності[ред. | ред. код]

Перейдемо до помилок доречності. Помилки доречності виникають, коли висновок аргументу не пов'язаний прямо з посилками, хоча здається, що він з ними тісно пов'язаний.

  • Посилання на особистість (лат. Ad Hominem, «до людини».) – коли аргумент спрямований проти людини, а не проти його позиції.Є кілька різновидів помилки «Ad Hominem».
  • Образу особистості – коли нападкам піддається характер людини: «Джо погана людина, тому я не вірю жодному його слову». Якщо він і поганий чоловік, це ще не означає, що він не може висунути хороший аргумент! Якщо Гітлер скаже, що «двічі два – чотири», це не буде неправдою тільки тому, що він – великий злочинець.
  • Посилання на особисті обставини опонента – твердження, що його аргумент висунутий їм тільки в силу особливих обставин. Тим самим вказується, що у нього є особисті мотиви висувати такий аргумент. І це може бути правдою, але – не стосується істинності самого аргументу.

Особливі випадки[ред. | ред. код]

  • Апеляція до особистості опонента, а не до його аргументів (argumentum ad hominem).
  • Перехід на особистості (ad personam): «Ви дурні й некрасиві, тому ваша теза хибна».
  • Пошук обставин, нібито змушують опонента висувати цю тезу (circumstantiae): «Ви говорите так, тому що хочете справити враження на публіку, тому ваша теза хибна».
  • Вказівка на те, що опонент сам чинить всупереч своїм доводам: (tu quoque): «Ви самі курите, тому ваші аргументи про шкідливість куріння хибні».
  • Знаходження легко критикованого однодумця: «Гітлер теж був вегетаріанцем!».
  • Апеляція до більшості (argumentum ad populum): «Всі навколо вважають так, отже, це так і є».
  • Апеляція до авторитету (argumentum ad verecundiam): «Це думка належить авторитету, хіба ви його не поважаєте?».
  • Апеляція до традиції (argumentum ad antiquitatem): «Так вважається з найдавніших часів, бо це істинно».
  • Апеляція до милосердя (argumentum ad misericordiam): «Якщо ви не згодні з моєю думкою, то зруйнуєте мені все життя».
  • Апеляція до незнання; відсутність доказів чогось, вважається доказом зворотного (argumentum ad ignorantiam): «Привиди існують, бо ніхто не довів, що їх немає».
  • «Аргумент до нудоти» (argumentum ad nauseam), повторення тези (можливо, різними людьми) до тих пір, поки протилежна сторона не втратить інтерес до його оскарження.
  • Апеляція до страху, аргумент з позиції сили (argumentum ad baculum): «Вас можуть покарати, якщо ви не згодні з моїми думками».
  • Прийняття бажаного за дійсне: «Я хочу, щоб так було, значить, так і є».
  • Солом'яне опудало: «Теорія еволюції смішна, це абсурд, що риба еволюціонує в птаха.»

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Яценко С. Парасофізми. К.: Видавничий дім «Руське слово». — 2011. — 84 с. ISBN 978-5-8183-1508-1

Посилання[ред. | ред. код]