У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Індукція.
Схема класичного уявлення зв'язку між теорією, емпіризмом, індукцією та дедукцією.
Інду́кція — це процес судження, котрий досягає висновку, що при наявному стані знань є напевно істинний, але не гарантує його. Індуктивний висновок може бути спростований або узагальнений при наявності додаткових фактів. Інакше, індукція полягає у формулюванні закону, ґрунтуючись на обмеженому об'ємі спостережень повторюваних подій.
Прикладами індуктивних висновків є, наприклад, такі пари спостереження/висновок:
Цей лебідь білий.
Всі лебеді білі.
Або
Більярдна куля починає рухатись, коли її вдарити києм.
Для кожної дії існує зворотна їй та еквівалентна протидія.
Деякі філософи вважають термін «індуктивна логіка» непорозумінням, оскільки істинність індуктивного висновку не залежить від законів формальної логіки, котрі є за означенням дедуктивними. На противагу дедукції, індуктивні висновки не мають того ж ступеня достовірності що і вихідні твердження. Наприклад, у наведеному вище прикладі висновок про те що всі лебеді білі міг вважатись істинним у Європі поки не було відкрито Австралію. Індуктивне судження ніколи не є зобов'язуючим, але є обґрунтованим. Індуктивне судження є також дедуктивно некоректним. Проблема індукції, що полягає у пошуку обґрунтування індуктивного судження, вперше була формально розглянута Давидом Юмом.
Байєсівський вивід використовується у Байєсизмі для раціонального обґрунтування індукції. Теорема Баєса використовується для обрахунку наскільки повинна змінитись ступінь довіри до гіпотези при наявності нових фактів.
