Лятуринська Оксана

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оксана Лятуринська
Оксана Лятуринська.jpg
Ім'я при народженні Оксана Зінаїда Михайлівна Лятуринська
Народилася 1 лютого 1902(1902-02-01)
хутір Ліски, нині у складі с.Хоми, Збаразький район, Тернопільська область
Померла 13 червня 1970(1970-06-13) (68 років)
м.Міннеаполіс, штат Міннесота, США
Поховання Цвинтар святого Андрія, Саут-Баунд-Брук
Національність українка
Діяльність живопис, скульптура, поезія, громадський активізм
Alma mater Карлів університет
Мова творів українська
Автограф Власноручний підпис Оксани Лятуринської.png

Окса́на Зінаї́да Михайлівна Лятури́нська (чеськ. Oksana Ljaturynska, англ. Oksana Liaturynska; 1 лютого 1902, хутір Ліски, Волинь — 13 червня 1970, Міннеаполіс, штат Міннесота) — українська малярка, скульпторка, письменниця, поетка і громадська діячка.

Псевдоніми: Оксана Вишневецька, Оксана Печеніг, Оксана Черленівна; криптонім: О. Л..

Життєпис[ред. | ред. код]

Оксана Зінаїда Лятуринська народилася 1 лютого 1902 на хуторі Ліски Старо-Олексинецької волости Кременецького повіта Волинської губернії Російської імперії (нині у складі села Хоми, Збаразький район, Тернопільська область, Україна). Поблизу розташовувався Вишнівець — звідси один з псевдонімів — Оксана Вишневецька. Батько Михайло Лятуринський служив офіцером російської прикордонної застави біля Старого Олексинця. Мати Ганна Лятуринська походила з родини німецьких колоністів. Оксана мала шестеро сестер і братів: Олександра, Антоніну, Гната, Івана, Марію і Федора.

Від початку 1920-х навчається в Крем'янецькій приватній українській гімназії імені Івана Стешенка. Ймовірно, тут Оксана Лятуринська здійснила перші поетичні спроби, публіковані в гімназійному альманасі «Юнацтво», що виходив за редакції Уласа Самчука.

При досягненні двадцятиліття, Оксанин батько вирішив видати її заміж за нелюба, старого парубка, але багатого селянина з Колодного. Та вона не змирилася з деспотичним рішенням батька і втекла з дому до родичів Кіщунів, що жили в недалекій Катеринівці. Ті допомогли їй грішми і Оксана виїжджає до брата Івана в Німеччину.

Не маючи дозволу на проживання 1924 року Оксана Лятуринська опиняється в Празі у Чехословаччині. Активно включається в громадське і культурне життя української еміграції. Співпрацює в Союзі українок. Знайомиться з поетами-емігрантами Євгеном Маланюком, Олексою Стефановичем, Оленою Телігою і Олегом Ольжичем.

Навчається на філософському факультеті Карлового університету, в Українській студії пластичного мистецтва, Чеській високій художньо-промисловій школі.

Багато працює, зокрема в галузі скульптури. Бере участь у ряді виставок, зорганізованих у Лондоні, Парижі, Берліні, здобуває визнання як майстер скульптурних портретів. Створює Пам'ятник полеглим воякам УНР у Пардубіце[1] (1932), погруддя Тараса Шевченка, Томаша Масарика, Симона Петлюри, Євгена Коновальця. Кілька виконаних Оксаною надгробків можна оглянути на празьких цвинтарях.

Друкується в часописах Літературно-науковий вістник, «Пробоєм» та в інших періодичних виданнях. Ранні поезії Оксани Лятуринської вирізнялися лаконізмом, стислістю форми, зачіпали теми української минувшини і міфології. У Празі з'являються її збірки «Гусла» (1938) і «Княжа емаль» (1941), присвячена пам'яті поета Юрія Дарагана.

Життя в еміграції було складним, сутужним. Дошкуляла ностальгія. Лише два рази Оксані Лятуринській вдалося вирватися на батьківщину, 1927 року і під час Другої світової війни, коли вона навідалася до родичів Кіщунів у Катеринівку. В листі до Уласа Самчука у Рівне Оксана просила його про сприяння в отриманні візи для поїздки додому: Може ви маєте когось знайомого у Крем'янці, хто міг би вплинути на рішення «крайсгауптмана» і тим допоміг мені дістати тут візу? Духом я вже давно не в Празі — вию вовчицею на згарищі Лятуринщини.

Доля родини Лятуринських склалася трагічно. Після «визволення» брат Оксани Федір Лятуринський був замордований совітами в Кременецькій тюрмі. Його донька Наталя також була там само, зазнавши НКВДистських тортур. Репресовану сестру Марію разом з трьома маленькими донечками депортували до Казахстану, де вона померла з голоду. Доньок врятували людяні казахи і поляки, дали їм хліба і притулок. Нині вони мешкають у Вроцлаві. В Україні залишилися родичі по лінії брата Федора (внуки — Галина та Леонід Лятуринські, правнуки — Тарас та Олеся Лятуринські), внуки-правнуки сестри Антоніни, внуки-правнуки брата Івана. У роки Другої світової війни Оксана пережила загибель частини своїх творів. Після війни опинилася в таборі для переміщених осіб в Ашаффенбурзі в Німеччині, з 1949 на еміграції в США. За допомогою Союзу українок оселяється в Міннеаполісі. Там поринає в громадську і творчу працю, створює ряд нових скульптурних портретів, пише поезії. Видає збірку новел «Материнки» (1946) і збірку віршів для дітей «Бедрик» (1956). З'являється друге видання «Княжої емалі» (1956), що включає також збірку «Веселка». Бере участь в діяльності Об'єднання українських письменників «Слово». Одна з перших підписала статут цього товариства (1957). Дописує до літературного збірника «Слово», що виходить в Канаді.

Ще під час мешкання в Празі Оксана Лятуринська почала втрачати слух. У США вже не допомагав навіть слуховий апарат.

« Турбують мисткиню й поетесу й інші болячки... — пише дослідник Тарас Балда. — Підірване здоров’я, матеріальні труднощі, важке вкорінення в емігрантський ґрунт, відсутність творчої атмосфери в місті нового поселення, розбиті мрії підірвали й психічний стан Оксани Лятуринської. В останні роки життя вона перебувала в стані пригнічення, в стані постійної тривоги, відмовлялася від лікарської допомоги. А коли погодилася звернутися до медиків – було вже запізно: важка й задавнена хвороба (рак легень) здійснила свою руйнівну справу.

Важко хвора мисткиня перебула квітень і травень 1970 в лікарні, але огляд і невелика пробна операція засвідчили безвихідність ситуації. Вона терпіла важкий біль і категорично відмовлялася приймати знеболюючі засоби. Померла в лікарні 13 червня 1970. Згідно з її побажаннями, Оксану Лятуринську поховали у вишиванці, яку вона сама вишивала протягом багатьох років. Перед смертю вона висловилася проти «довгих панахид з ладаном», а тому сам похорон відбувся у формі короткої молитви над труною.[2].

»

Урна з її прахом похована на українському православному цвинтарі св. Андрія в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі. Могила Оксани Лятуринської знаходиться навпроти могили приятеля по літературі і по ідеях Євгена Маланюка.

1983 року на кошти, зібрані організацією Союзу українок Канади, видана книга «Зібрані твори» Оксани Лятуринської. У передмові до книги видатний мовознавець і історик літератури Юрій Шевельов відзначав: Лятуринська має не тільки свій стиль, а і свій світ. І більше: вона має гармонію в своєму світі, і то гармонію, не куплену ціною оминання недогідного.

2002 року на хуторі Хоми Збаразького району Тернопільської обл. в честь 100-річчя з дня народження натхненнями літератора Гаврила Чернихівського, родини, домомогою громади Збаразького району та спілки письмеників Тернопільщини був відкритий пам'ятник Оксані Лятуринській…. В камені вернулася на свою рідну Лятуринщину.

Творчість[ред. | ред. код]

Обкладинка другого видання збірки «Княжа емаль»

Працювала маляром і скульптором, створила пам'ятник полеглим (1932), погруддя Т. Шевченка, С. Петлюри. Друкувалася у «Літературно-науковому віснику» («Віснику»), «Пробоєм» та в інших періодичних виданнях. У Празі вийшли її збірки «Гусла» (1938), «Княжа емаль» (1941). У роки війни пережила загибель частини своїх творів. Друге видання «Княжої емалі» (1956) включало також збірку «Веселка». Для дітей видала збірку новел «Материнки» (1946) і збірку віршів «Бедрик» (1956).

Збірки:
  • Гусла (1938)
  • Княжа емаль (1941)
  • Материнки (1946)
  • Бедрик (1956)
  • Ягілка (1971)

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Анісімова Н. П. Міфологічні джерела поезії Оксани Лятуринської. — Запоріжжя: Просвіта, 2005. — 172 с.
  • Біляїв В. «На неокраянім крилі…» — Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. — 348 с. — ISBN 966-7804-57-7.
  • Бойко Ю. Поезія Оксани Лятуринської // Вибране: У 4 т. — Мюнхен, 1971. — Т. 1. — С. 247—260.
  • Бойчук Б., Рубчак Б. Оксана Лятуринська // Координати. Антологія сучасної української поезії на Заході. — Нью-Йорк : Сучасність, 1969. — Т. 1.
  • «Великодній передзвін». Писанки і поезії Оксани Лятуринської. — Торонто, 1986.
  • Зайцев П. Рецензія на збірку О. Лятуринської «Гусла» // Ми. — 1939. — Ч. 4. — С. 107.
  • Іщук-Пазуняк Н. Про Оксану Лятуринську // Вибрані студії з історії, лінгвістики, літературознавства і філософії. — К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 2010. — С. 263—272.
  • Лавріненко Ю. Князівна, що обходить шатра // Лятуринська О. Зібрані твори. — Торонто : Видання Організації Українок Канади, 1983. — С. 717—723.
  • Лятуринська О. Зібрані твори. — Торонто : Видання Організації Українок Канади, 1983. — 813 с.
  • Лятуринська Оксана. Шляхи. Oksana Ljaturynska. Cesty. — Praha, 2008.
  • Неврлий М. Празька поетична школа // Муза любові й боротьби: Українська поезія празької школи. — К. : Укр. письм., 1995. — С. 3–19.
  • Пазуняк Н. Про Оксану Лятуринську // Самостійна Україна. − 1991. — Ч. 1 (438). — С. 43–49.
  • Пеленська Оксана. Український портрет на тлі Праги. Українське мистецьке середовище у міжвоєнній Чехо-Словаччині. — Нью Йорк; Прага, 2005.
  • Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.
  • Салига Т. Високе світло (статті про Ю. Дарагана, Є. Маланюка, О. Стефановича, Н. Лівицьку-Холодну, О. Лятуринську). — Львів : Каменяр, 1994. — 268 с.
  • Січинський В. Оксана Лятуринська // Свобода. — 1955. — № 23.
  • Січинський В. Погруддя Шевченка у виконанні О. Лятуринської // Шевченко: Річник УВАН. — Нью-Йорк, 1955. — С. 27–29.
  • Слабошпицький М. Вундеркінд. Оксана Лятуринська // 25 поетів української діаспори. — К. : Ярославів Вал, 2006. — С. 240—265.
  • Сліпушко О. Мистецький герб Оксани Лятуринської // Дніпро. — 1996. — № 11–12. — С. 98–104.
  • Скорина Людмила. Література та літературознавство української діаспори. Курс лекцій. — Вид. 2-е, доп. — Черкаси : Брама-Україна. — 2005. — 384 с.
  • Соловей О. Листи Юрія Шереха до Оксани Лятуринської // Сучасність. — 1998. — Ч. 10. — С. 117—138; Сучасність. — 1998. — Ч. 12. — С. 153—155.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Филипович О. Смерть поетки // Сучасність. — 1970. — № 9. — С. 44–47.
  • Чернихівський Г., Чернихівська В. Оксана Лятуринська: Життя і творчість. — Кременець; Тернопіль : Малий видавничий дім, 2002. — 289 с.
  • Korowytsky I. Oksana Liaturynska // Ukraine: a concise encyclopaedia / Prepared by Shevchenko scientific society; edited by V. Kubijovyc. — Toronto : The Ukrainian national association, University of Toronto press. — V. 1. — P. 1061.

Посилання[ред. | ред. код]