Пан (звертання)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Пан, форма кличного відмінка пане (дав.-чеськ. hpán, укр. і біл. пан, чеськ. і словац. pán, пол. , в.-луж. і н.-луж. pan) — форма ввічливого звертання у низці слов'янських мов: українській, чеській, польській, словацькій, верхньо- та нижньолужицькій та частково білоруській. Тотожне із значенням слова «господар». У південнослов'янських мовах звучить як бан та має значення «начальник», «правитель».

Етимологія[ред. | ред. код]

«Етимологічний словник української мови» вважає слово пан запозиченим з польської мови, яке походить від прасл. *gъpanъ, що не має певної етимології. Очевидно, воно запозичене з давньо-іранських мов: gu-pānа — «пастух».[1]. Менш ймовірне пов'язання прасл. *gъpanъ з найменуванням титулу «жупан», яке теж має не зовсім ясне походження[2].

Історик Наталія Яковенко зазначає, що українське слово пан є запозиченням з чеської правничої мови[3]; з середини XIV ст. цей титул зустрічається у галицьких, а згодом волинських і київських документах як титул. У XVI ст. слово пан втратило титулярний характер, перетворившись на шанобливий додаток до імені вільної людини — міщанина, козака, шляхтича[4].

Проте етимологічний словник російської мови[ru] Макса Фасмера зазначає, що слово панъ було в давньоруській мові та зустрічалося у західноруських грамотах: А при томъ были митрополитъ кїевскїи Кипрїанъ, владыка перемысльскїи Ларіωнъ и князь Андреи Ярославовічъ и панъ Васко и иныхъ бояръ много было при томъ[5]

Отже, незважаючи на різночитання щодо шляхів та часу появи слова panъ у слов'янських мовах, безумовним залишається його походження від праіранського *pāna- — «охоронець», «захисник», «пастух». Ймовірним місцем запозичення лишається карпатський ареал, як і більшість (переважно діалектних) запозичень в українську (на тому етапі — певної діалектної групи праслов'янської мови) з давніх іранських мов.

Перші свідчення вжитку пан у давньоруській мові[ред. | ред. код]

Згідно досліджень В. Слободяна та А. Гусака звертання пан присутнє на одному із графіті церкви Пантелеймона у Галичі, датування якого можна віднести до періоду 1216 - 1221 років[6]. Вперше в руських (давньоукраїнських) документах слово пан згадується у грамоті галицько-волинського князя Лева Даниловича датованій 1292 роком та далі в інших грамотах цього князя, де якийсь пан Васко, іноді разом з іншими панами, фігурує, як свідок підписання грамот.[7] Треба зазначити, що історики мають різні погляди, щодо автентичності цих грамот від оптимістичного (прихильником, якого був Іван Линниченко), до критичного (який висловлював Михайло Грушевський вважаючи більшість грамот пізніми підробками)[8].

Цікавим фактом є використання в українських колядках та щедрівках, створення деяких з них сягає язичницьких часів[9] та ґрунтується на слов'янській міфології,[10][11] звернення: «пане господарю». Наприклад дохристиянська українська колядка[12]:

« Пане господарю! На твоїм подвір'ї верба стоїть, Тонка, висока, листом широка. На тій вербі трійця горіла. Три гистри впало, три морі стало... »

Використання[ред. | ред. код]

Може вставлятися перед прізвищем («Пане Шевченко, можна вас на хвилинку?»), званням, назвою посади і т. д. ("Пане професоре, дякую за допомогу), а також вживатися самостійно, якщо прізвище, посада чи назва професії незнайомця невідомі («Пане, котра година?»). В офіційному мовленні не можна вживати це звертання перед ім'ям[13]. При звертанні до публіки з чоловіків, то використовується форма панове. Таке звертання було поширене за часів УНР і зазвичай використовувалося з прикметниками високоповажний, високодостойний, вельмишановний. Пізніше за часів СРСР слова пан, пані бути витіснені товаришем. Хоча зараз і побутує стереотип, що «товариш» — суто радянське звертання, проте воно було широковживане серед козаків Запорозької Січі. В літературі можна зустріти й поєднання обох слів, особливо у множині, зокрема у Івана Нечуя-Левицького, Марка Кропивницького[14].  

У звертаннях, що складаються із загальної назви «пане»' та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: «пане Максименко».'

Жіночі форми[ред. | ред. код]

  • Панна — звертання до незаміжньої дівчини.
  • Пані — звертання до заміжньої жінки.

Див. також[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. у цьому випадку етимологія слова «пан» саме від *gau-pāna- дещо некоректна, етимологія другої складової — праір. *pāna- (захисник, керманич) < праір. *pāy- (захищати, берегти, дбати), й окрім згаданої *gau-pāna- входило ще до низки різних утворень, а саме — *kāra-pāna- (очильник/захисник народу/війська), *xšaθra-pāna- (очильник/захисник царства) тощо.
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  3. Яковенко H. M. Українська шляхта з кінця XIV до се редини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). — K., 1993. — С. 121—124.
  4. Яковенко H. M. Політична культура еліт // Історія української культури: у 5-ти томах. — Т. 2 (Українська культура XIII — першої половини XVII століть). — Київ, Наукова думка, 2001.
  5. пан (этимология пан, пан этимология и происхождение) " Этимологический словарь русского языка. Фасмер Макс (online онлайн версия) " Русский язык " Classes.ru
  6. Слободян В. М., Гусак А. М. Образок з життя ХІІ-ХІІІ ст. зі стін храму Св. Пантелеймона поблизу Галича
  7. Олег Купчинський // Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої пол. XIV ст.: Дослідження, тексти. с. 599—664
  8. Олег Купчинський // Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої пол. XIV ст.: Дослідження, тексти. с. 23
  9. Іван Огієнко // Коляда — Дохристиянські вірування українського народу
  10. Колядки і щедрівки. — Київ «Музична Україна», 1991 р. 240с.
  11. ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМЕНІ О. О. ПОТЕБНІ НАН УКРАЇНИ // МОВА І МОВОЗНАВСТВО В ДУХОВНОМУ ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА
  12. Символіка різдвяних прикрас для кімнати | Українська правда _Життя
  13. Пан професор Пономарів про звертання, хрещення і глобалізацію.
  14. Слухайте ж сюди, панове товариство!