Персона (архетип)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Художня репрезентація для розуміння концепції універсальної моделі Персони. Грецька статуя тримає маску — символ Персони. Маска у вигляді барельєфу могла прикрашати фасади замків, бути представлена у вигляді людської голови або голови тварини чи міфологічного героя.

Персона в аналітичній психології Карла Густава Юнга — це архетип маски, зовнішнього відображення особистості, яке демонструє соціально прийнятні характеристики, визначені культурою норми, адекватну до середовища поведінку,[1] визначає свою роль з точки зору соціальних очікувань — поведінкових і моральних стандартів, цінностей,[2] слугує соціальній адаптації особистості, і іноді тотожне її самооцінці.[3] Персона — це зреалізований психічний первинний зміст, який показує, наскільки внутрішній світ людини пристосований до соціуму і навколишнього середовища.[4] Персона постає тим образом, за допомогою якого відбувається пристосування до реальної дійсності, наявного середовища буття,[5] є втіленням колективного «Я» людства, з якого викристалізовується суспільно-моральний, ідеальний образ особистості.[6]

Опис

[ред. | ред. код]

У своїй аналітичній психології Карл Густав Юнг використовував слово «Персона» для позначення тієї частини особистості, яка організовує стосунки індивіда з суспільством, спосіб, у який кожна людина повинна більш-менш відповідати соціально визначеному образу, щоб виконати свою соціальну роль.

Персона — це один із універсальних архетипів, який успадковує кожна[7] людина, є частиною загальної структури особистості і представляє собою «роль», яку людина приймає у соціальному контексті, тобто поведінка, яку людина демонструє зовнішньому світу — «своєрідна маска, створена частково для того, щоб справити враження на інших, а частково для того, щоб приховати справжню природу людини».[8] Суспільство очікує від людини певного стилю і способу поведінки, і певною мірою диктує цей стиль, тому, коли ви входите в соціум, ви формуєте маску, яку носите до кінця свого життя.[9] Персона виражає адаптацію до середовища, є загальним правилом пристосування до середовища і значною мірою формується під його впливом.[10] Як зазначає Джин Шинода Болен, «носити правильне обличчя» — саме демонструвати певну поведінку або відношення до речей, яке відіграє роль маски.[11] Особистості, при спілкуванні з оточуючими, притаманно надягати "соціальну маску", за якою вона приховує свою справжню сутність.[6] Вступаючи в контакт із зовнішнім світом, Персона постає як єдність того, що вона є, і того, що її оточує.[4] В первісному середовищі Персона майже неминуче приймає первісні риси.[10]

Персона це соціальний образ людини,[9] соціальна роль індивіда,[12] публічна складова особи людини, архетип у колективному несвідомому,[13] елемент колективної психіки,[14] маска колективної душі, зовнішня частина особистості,[15] з якою особа постає перед людьми і суспільством, це та частина особи людини, яку ми показуємо світу, «це гірський хребет, — як зазначає Мюррей Стайн, — що відокремлює наше свідоме Его від зовнішнього світу і взаємодіє з ним»,[6] і може бути описана як «психічний одяг»[14] або «візитна картка» соціального «Я» людини,[2] або як «захисний щит» Его від різних соціальних загроз,[6][16] або як своєрідна маска чи роль — поведінка, яку людина демонструє у спілкуванні зі світом,[2] охоплюючи систему компромісів, необхідних для життя в суспільстві, відіграє роль колективної маски, яка формує компроміс між спільнотою та особою,[2][14] і сягає корінням у первісне психічне життя.[14] Найголовнішим вмістом Персони є маска, яку людина одягає, спілкуючись з іншими для презентації себе у відповідності інтересам громади, щоб її сприймало суспільство. К. Г. Юнг вважає Персону «комплексом функцій, сформованих на основі пристосування та необхідної зручності, але не тотожним з людиною»,[2] що вона — це «лише компроміс між індивідом і суспільством»,[4] «вона є лише маскою колективної душі, тією маскою, що стимулює індивідуальність… Персона є видимість, реальність, що має два виміри».[7] Як і концепт Тіні, концепт Персони працює з метафорою світла і тіні (здатна проявляти себе позитивно і негативно).

Персона є поняттям протилежним архетипу Тіні, існує на противагу Тіні.[2][14][17] Персона і Тінь є в опозиції одна одній, але водночас взаємодоповнюючими і взаємопідсилюючими.[7] Разом архетипи Тінь і Персона представляють базову структуру (ядро) несвідомої частини психіки, і водночас відповідають за формування індивідуальної свідомості. Архетипно дуальна пара «Персона-Тінь» — є одним виявом психічної бінарності особистості, виражений через зовнішнє-внутрішнє, є архетипною парою в колективній душі, що має архетипне ядро в колективному несвідомому, частково проникає в індивідуальне несвідоме та Его.[4] Роль «Я» полягає у створенні певної гармонії між Тінню та Персоною.

Втрата індивідуальності, можливості і загрози

[ред. | ред. код]

Персона виражає однобічне вираження психічного життя людини.[5] Вона супроводжує роз’єднаність психічних складників, розщепленість особистості, протистояння свідомої та несвідомої настанов.[14]

Водночас, вона допомагає у спілкуванні, є засобом комунікації, захистом для Его від різних соціальних загроз, захищає людину від надмірного тиску з боку суспільства, допомагає прилаштуватися до комунікативного поля, прагне до ідеального відображення образу нашого Я, саме через Персону людина взаємодіє з соціумом, і для кожної типової соціальної ситуації у людини є свої типи масок.[1][6] Маска використовується особистістю в повсякденному житті для вираження своєї індивідуальності в суспільстві і для того, щоб викликати здивування або інтерес, або як копінг-стратегія для подолання труднощів (психологічний захист).[6] Основна функція масок — створювати позитивний соціальний спосіб сприйняття нас самих, сподобатися, а також приховувати Тіньові сторони. Чим більше Персона домінує в структурі особистості, тим більшою є Тінь.[7] Адаптація часто відбувається за рахунок індивідуальності. Небезпека занадто сильного пристосування до соціальних обставин ставить індивіда в небезпеку конфлікту з несвідомою індивідуальною частиною його психіки, чиї сфери, які здаються соціально невигідними, часто тримаються в «тіні» відносної несвідомості. Таким чином, его-свідомість зазвичай стоїть між полюсами своєї «світлої» Персони та її «темної» Тіні. Людина може легко ототожнюватися з Персоною, що призводить до того, що людина сприймає себе такою, якою вона є в очах інших, і більше не знає, чим вона є насправді. Внаслідок повної ідентифікації з Персоною особистість, втрачає свою індивідуальність, звязок з своїм Істинним Я. Вона перестає визнавати і проявляти справжні почуття і емоції, якщо вони суперечать образу Персони, перестає бути чутливою до себе і ігнорує свої природні потреби, людина не визнає власних Тіньових сторін і вдається до механізмів захисту.[1] Ототожнення особистості себе з Персоною спричиняє своєрідну психічну інфляцію — надмірне піднесення і возвеличення особистості, яка некритично поглинає та ототожнює себе з несвідомими змістами,[14] і як наслідок до гіпертрофованого індивідуалізму (нарцисизму), невиправданої помпезної особистості.[6] Індивідуалізація є наближенням до «самості», інфляція є віддаленням від неї. Домінуюча в структурі особистості Персона може придушити індивідуальність людини і змусити її повністю увійти в роль, нав'язану певним соціальним середовищем, розвити в ній конформізм, прагнення злитися з тією роллю, яку нав'язує людині середовище. Поведінка стає стереотипно-конформною,[16] орієнтація на відповідність інтересам суспільства через настанову Персони призводить до самопожертви, ототожнення соціальної ролі з власним Я супроводжується неврозами (за Юнгом невроз вказує на необхідність внутрішнього зростання особистості[18]), невідповідностями, які виявляються хворобливим розколом свідомості.[2] Персона зберігає імідж, але може призвести до емоційного вигорання, професійних деформацій, втрати інтересу, апатії, нагромадження страхів та викриття Персони.[1] Порушеннями Персони є не тільки повна ригідність і повне ототожнення з нею, але і її втрата.[1] Адже саме адаптивність до соціального середовища є ресурсною стороною. Юнгіанський психоаналітик, письменник, викладач Мюррей Стайн, який читає лекції на міжнародному рівні на теми, пов’язані з аналітичною психологією та її застосуванням у сучасному світі,[19] зауважує, що «ключову роль у становленні особистості відіграє індивідуація, яка пов'язана з очищенням психіки від безсвідомих ідентифікацій».[6]

Персона захищає людину від впливу середовища, допомагає у спілкуванні, особливо із незнайомими людьми, але захищає і від цікавих поглядів, що прагнуть проникнути в душу людини. Персона — це наші психологічні характеристики, ролі, що її показує перед товариством людина,[16] типові для нас ролі, наш стиль поведінки і одягу, манера говорити, мислити та одягатися, наш характер, наша соціальна роль і наша здатність самовиражатися у суспільстві. Можна сказати, що Персона — це те, ким ви насправді не є, але те, ким ви себе та інші думаєте. Важко уявити, що в повсякденному житті можна діяти без певного типу маски/ролі/персони. Це може спричинити психологічні проблеми, якщо роль, яку виконує людина, суперечить її внутрішнім якостям.

Персона і Тінь формуються з раннього дитинства під впливом значущого оточення — через підтримку і схвалення одних рис і моделей поведінки та засудження, заборону і неприйняття інших, так ніби створюються два різних, абсолютно протилежних образи Я — світлий (Персона) і темний (Тінь).[1]

Ролі

[ред. | ред. код]

Герой, рятівник, месник, мученик, вигнанець, вампір, кобзар, мудрий старий і мудра стара, поранений цілитель, трикстер тощо.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е Тіпунова О. Маскотерапія у роботі з архетипом персони / Простір арт-терапії: мінливість і стабільність — пошуки балансу: матеріали ХVІ Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції (м. Харків, 15 – 17 лютого 2019 р.)] / [за наук. ред. А.П. Чуприкова, Л.А. Найдьонової, О.Л. Вознесенської, О.М. Скнар]. — Харків: СПД ФО Степанов В.В., 2019. — 171 с. (Стор.: 157-158) PDF
  2. ↑ а б в г д е ж Персона // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 206.
  3. ↑ C.G. Jung (1921, 8. bearb. Aufl. 1949): Psychologische Typen. GW 6: § 801 f.
  4. ↑ а б в г Бідюк О. В. Архетип та його трансформації в художньому тексті як вияв психічної бінарності автора / Філологічні трактати. — 2009. — Т.1, № 3-4. — С. 15-21. (Стор.: 18) PDF
  5. ↑ а б Кравченко А.А. Архетип учителя: ідея, образ, відповідальність: Монографія. Нац. пед. у-нт імені П.Драгоманова, Мін-во освіти і науки України — Львів: Вид-во: Ліга-Прес, 2013. — 421 с. (Стор.: 16) PDF
  6. ↑ а б в г д е ж и Марина Мазур. Історико-філософська інтерпретація архетипів особистості як символічних образів колективного безсвідомого в рецептивному полі психоаналітичних поглядів Карла Ґустава Юнґа / Науково-теоретичний альманах Грані, Том 23 № 9 (2020), 40-64. (Стор.: 44-45) DOI: https://doi.org/10.15421/172083
  7. ↑ а б в г Чопик Г. Архетипний аналіз оніричних образів у художніх творах Наталени Королевої / Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: зб. наук. пр. / відп. ред. І. В. Сабадош. — Ужгород, 2011. — Вип.16. — С. 334—339. (Стор.: 337) PDF
  8. ↑ Карл Густав Юнг, Two Essays on Analytical Psychology (London 1953) s. 190
  9. ↑ а б Нечипорук Т. Використання архетипів в сучасній телевізійній рекламі / Наукові записки [Національного університету «Острозька академія»]. Сер.: Культура і соціальні комунікації. — 2009. — Вип. 1. — С. 120—127. (Стор.: 122) PDF
  10. ↑ а б Садовенко С.М. Семантичний топос культури в контексті теорії архетипів / Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. — 2013. — № 4. — С. 66-71. (Стор.: 67) PDF
  11. ↑ Купцова Т. Теорія архетипів та їх гендерна складова / Наукові записки [Національного університету "Острозька академія"]. Сер.: Філософія. — 2013. — Вип. 12. — С. 221-229. (Стор.: 8 з 11) PDF
  12. ↑ Макарова A.O. Функції архетипу як ціннісної детермінанти діяльності: соціально-філософський аналіз / Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія «Філософія. Філософські перипетії», № 63 (2020), 166-175. (Стор.: 169) DOI:10.26565/2226-0994-2020-63-18
  13. ↑ Медведева Н. В. (2014) Теорія архетипів К. Г. Юнга та дослідження творчого сприймання / Матеріали IV міжнародної наукової конференції 5-6 березня 2014 року. К., 2014. стор. 21-30. (Стор.: 6) PDF
  14. ↑ а б в г д е ж Мирослав Васильович Савчин. Метаметодологічний аналіз концепції К. Г. Юнга / Науковий вісник ХДУ Серія Психологічні науки, № 1 (2020). (Стор.: 60-61) https://orcid.org/0000-0002-2481-4661 DOI: https://doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2020-1-8 Доступ
  15. ↑ Юрій М. , Алексієвець Л. Архетип і ментальність через призму історії / Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини. — 2017. — Вип. 19 — С. 16–24. (Стор.: 19) PDF
  16. ↑ а б в Особистісний вибір: психологія відчаю та надії: [моногр.] / за ред. Т.М. Титаренко. — К.: Міленіум, 2005. — 336 с. (Стор.: 223) ISBN 9668063912 Доступ
  17. ↑ Макарова А. Архетипний характер освітньої діяльності особистості: соціально-філософський аналіз / Філософія освіти. Philosophy of Education. 2021, 27 (1), С.80-97, (Стор.: 85) DOI: https://doi.org/10.31874/2309-1606-2021-27-1-5
  18. ↑ Когут О.О. Адаптація особистості у сучасному трансформаційному суспільстві / Особистість, суспільство, закон: психологічні проблеми та шляхи їх розв'язання: зб. тез доп. міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. пам'яті проф. С.П. Бочарової (30 березня 2017 року, м.Харків, Україна) / МВС України, Харків, нац. у-нт внутр. справ; Ін-т психології ім. Г.С. Костюка Нац. акад. пед. наук України; Консультат. місія Європейського Союзу в Україні. — Харків: ХНУВС, 2017. — 240 с. (Стор.: 40) PDF
  19. ↑ (англ.) Мюррей Стайн, персональний сайт

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Псі, буква грецького алфавіту, символ психології Це незавершена стаття з психології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Персона_(архетип)