Очікує на перевірку

Політичний в'язень

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Політичний в'язень — особа, що перебуває під вартою або відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, а також спрямоване на примусове лікування, у справі якої є присутньою явна політична складова, наприклад, опозиція до чинної влади. Політичним в'язнем може бути як арештований за звинуваченням у діях політичного характеру, так і за іншими, часто сфальсифікованими, звинуваченнями.

Загальний статус

[ред. | ред. код]

Аж до закінчення Другої світової війни, як міжнародне, так і внутрішнє право багатьох держав припускали переслідування за політичними і релігійними мотивами. Прийнята при створенні ООН Загальна декларація прав людини визначила:

Кожна людина повинна мати всі права й всі свободи, проголошеними даною Декларацією, без якої б то не було різниці, як ось: щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового, станового або іншого стану.

(Розділ 2.)

Таким чином, наявність переслідувань за політичними й іншими переконаннями стала суперечити міжнародному праву.[1] Проте, у багатьох державах світу застосовуються різні репресивні заходи до осіб, що стали неугодними владі за своїми переконаннями або діями.

Термінологія

[ред. | ред. код]

У царській Росії статус політичного в'язня був визначений на державному рівні. Так, 6 квітня 1904 року міністром юстиції були затверджені «Правила щодо тримання у в'язницях цивільного відомства політичних арештантів». Дві революції 1917 зробили значний внесок у виправдання й звільнення одних категорій політичних в'язнів і створення нових.

Найпослідовніше позицію щодо політичних в'язнів відстоюють авторитетні міжнародні неурядові організації, такі, як «Міжнародна амністія» (англ. «Amnesty International»). У документах цієї організації термін визначається в такий спосіб[2]:

Політичним в'язнем називається будь-який в'язень, у справі якого присутній вагомий політичний елемент. Ним можуть бути: мотивація дій в'язня, самі дії або причини, що спонукали владу відправити його за ґрати.

У багатьох країнах політичних в'язнів засуджують із порушенням міжнародних норм судочинства. У деяких країнах їх роками, навіть десятиліттями, тримають у попередньому ув'язненні без суду й слідства. МА вимагає, щоб всі політичні в'язні постали перед справедливим судом у розумний термін, відповідно до міжнародно визнаного права ув'язнених на швидкий і справедливий суд або негайне звільнення.

Коли кажуть «політичний в'язень», маються на увазі як в'язні совісті, так і особи, що вдалися до кримінально карного насильства, або звинувачені в здійсненні інших видів злочинів, наприклад, у вторгненні в приватні володіння або заподіянні збитку чужій власності за політичними мотивами. Однак МА вимагає негайного й беззастережного звільнення тільки для в'язнів совісті.

МА не користується терміном «політичний в'язень» для позначення якого-небудь особливого статусу затриманого або щоб показати, що рух має яку-небудь точку зору відносно політичних цілей ув'язненого. МА не виступає ні за, ні проти поглядів людей, на захист яких проводиться кампанія, а також ніяк не оцінює необхідність збройних дій у політичному конфлікті

«Міжнародна амністія» відрізняє політичних в'язнів у цілому від в'язнів совісті.

Парламентська асамблея Ради Європи надає наступне визначення терміну «політичний в'язень».

Особа, позбавлена особистої свободи, має вважатися «політичним в'язнем»:

  1. якщо позбавлення волі було застосоване з порушенням одного з основних прав, гарантованих Європейською конвенцією з прав людини та Протоколами до неї, зокрема, свободи думки, совісті і релігії, свободи вираження поглядів та інформації, а також свободи зібрань та об'єднань;
  2. якщо позбавлення волі було застосоване за явно політичних причин без зв'язку з будь-яким правопорушенням;
  3. якщо з політичних мотивів тривалість ув'язнення та його умови явно не відповідають правопорушенню, у скоєнні якого особу підозрювали або визнали винною;
  4. якщо з політичних мотивів особа позбавлена волі на дискримінаційній (у порівнянні з іншими особами) основі; або
  5. якщо позбавлення волі є результатом очевидно несправедливого судового розгляду, що може бути пов'язаний з політичними мотивами влади"

Особи, позбавлені особистої свободи за вчинення терористичних злочинів, не вважаються політичними в'язнями, якщо судовий розгляд і ухвалення рішення судом за такі злочини були проведені відповідно до норм національного законодавства та Європейської конвенції з прав людини.[3]

Правозахисна діяльність у світі

[ред. | ред. код]
Барельєф у Ханої, що демонструє погане поводження з політв'язнями

Офіційне визнання наявності в тій або іншій державі політичних в'язнів припускає заява про порушення міжнародного права й політичної заангажованості судового й інших репресивних механізмів, тому в країнах, де порушуються права людини, використовують різні способи приховання правдивої або створення хибної інформації щодо причини переслідувань.

За доповідями, які готувала «Міжнародна амністія» до 2004, політичні в'язні були в десятках країн. Після 2004 року в цій організації проходять зміни суті діяльності. Термін «політичний в'язень» нею практично більше не використовується, при цьому офіційно заявлені причини зазнають значної критики за відхід від принципів захисту прав людини. Незважаючи на такі зміни в офіціозі, термін продовжує широко застосовуватися. Зокрема, ЗМІ застосовують цей термін до китайського активіста Яна Чунліня, засудженого до 5 років тюремного ув'язнення за участь у русі «Нам не потрібні Олімпійські ігри — дайте нам права людини!». У різних країнах ведуться списки політичних в'язнів[4][5].

Російська імперія

[ред. | ред. код]

У Російській імперії існував офіційний статус політичного в'язня. В XIX столітті статус політичного в'язня обумовлювався «Укладенням щодо покарання карних і виправних». Після Лютневої революції, 3 березня 1917 року Тимчасовий уряд прийняв декларацію, де серед інших пунктів був пункт про повну амністію всім політичним в'язням.

СРСР

[ред. | ред. код]
День політв'язня в СРСР

30 жовтня 1974 року в Дубровлазі політичними в'язнями К. А. Любарським і О. Г. Мурженко був підготовлений план зі встановлення 30 жовтня Дня політв'язня в СРСР. Ця ідея широко поширилася місцями позбавлення волі й у середовищі колишніх політичних в'язнів і правозахисників.

В 1991 р. цей день одержав назву «День пам'яті жертв політичних репресій». 30 жовтня 2006 ряд російських правозахисних і політичних організацій виступили із заявою про те, що перейменування в «День пам'яті» було зроблено передчасно через появу й швидкий ріст кількості політичних в'язнів у Росії[6].

Білорусь

[ред. | ред. код]

Станом на жовтень 2021 року було понад 800[be] політв’язнів (за даними «Вясни»)[7]. Деякі:

Росія

[ред. | ред. код]
Див. також: Мохнаткін Сергій Євгенович
Олег Сенцов
Олександр Кольченко

Ряд правозахисних організацій стверджують, що в Росії є політв'язні[10].

22 травня 2008 року група правозахисників звернулася до Президента Росії Д. А. Медведєву з відкритим листом, просячи помилування для 15 чоловік, яких вони вважають політв'язнями[11].

Звернення підтримали колишній президент Чехословаччини Вацлав Гавел, філософ Андре Глюксман, голова Федеральної політради Партії «Союз правих сил» Микита Бєлих і почесний член ПАРЄ, колишній депутат Бундестагу Рудольф Біндіг. У даний список, однак, не ввійшли десятки людей, засуджених до позбавлення волі, на думку деяких правозахисників, за політичними мотивами[12][13].

4 вересня 2013 в інтерв'ю Першому каналу Російського телебачення й агентству Associated Press В. Путін удавав, що не зрозумів питання про політично мотивовані арешти в Росії.

Я не знаю ніякого такого арешту, який вплинув би на хід виборчої кампанії в Росії, не було таких арештів. Або якщо когось за щось наші правоохоронні органи залучали, то в таких ситуаціях, як правило, дуже хороший спосіб захисту — галасувати: «Караул! Це політична справа!» Я таких щось навіть не знаю.[14]

Вернер Шульц, Депутат Європарламенту від фракції «Зелені — Європейський вільний альянс», яка висунула кандидатуру Михайла Ходорковського на премію Сахарова, назвав Ходорковського «найбільш видатним політичним в'язням у Росії і поборником демократичних реформ».

У грудні 2015 в Росії з'явився перший ув'язнений за мирні зібрання — Ільдар Дадін, засуджений на 3 роки за 4 мирні одиночні пікети[15].

Список українських політв'язнів у Російській Федерації та в Криму зараз[коли?] налічує кілька десятків людей, серед яких Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Володимир Балух, Артур Панов, Роман Сущенко, Ільмі Умеров та інші.

Україна

[ред. | ред. код]

Правління В. Януковича

[ред. | ред. код]
Докладніше: Політичні репресії за президентства Януковича

З приходом до влади В. Януковича розпочинається хвиля арештів громадян в зв'язку з їхньою громадсько-політичною діяльністю. Великого резонансу набула Справа «васильківських терористів», арешт Юлії Тимошенко та її соратників, переслідування учасників Податкового майдану та багато інших справ.

2011 року було створено Комітет визволення політв'язнів, який неодноразово виступав із заявами щодо катувань Ігоря Мосійчука[16], Віталія Запорожця[17], Володимира Чмиря[18] і багатьох інших[19].

Репресії досягли апогею в кінці 2013 — початку 2014 року, коли під час акцій Євромайдану у восьми регіонах країни були затримані 330 громадян, з них 175 осіб були взяті під варту[20].

Революція гідності

[ред. | ред. код]
Див. також: Євромайдан

Визволення політв'язнів режиму В. Януковича розпочинається лише після відсторонення В. Януковича від влади. 21 лютого 2014 року після трьох місяців протестів проти влади Верховна Рада України застосувала до національного законодавства положення статті 19 Конвенції ООН проти Корупції, згідно з якими була декриміналізована стаття, за якою засуджено Юлію Тимошенко[21]. 22 лютого, не дочекавшись підпису Президента під цим законом, Верховна Рада прийняла Постанову «Про виконання міжнародних зобов'язань України щодо звільнення Тимошенко Ю. В.»[22], підставі якої Тимошенко змогла залишити лікарню ЦКБ Укрзалізниці у Харкові приблизно о 17:00 год[23].

24 лютого Верховна Рада прийняла постанову № 4202 про негайне звільнення політичних в'язнів[24]:

За постанову проголосували 316 народних депутатів. Ініціатор — позафракційний депутат Олег Ляшко.

2015

[ред. | ред. код]

Проблема політв'язнів актуалізувалася в Україні у 2015 році на тлі боротьби із корупцією та контрабандою, а також «Мінських домовленостей» та, відповідно, Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», що передбачає, зокрема, «недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності і покарання осіб — учасників подій на території Донецької, Луганської областей».

Так, у липні 2015 після інциденту в Мукачеві із заявами про політичні переслідування своїх членів виступив ДУК «Правий сектор»[25]. На початку вересня 2015 у трагічних наслідках акцій протесту проти прийняття змін до Конституції України влада звинувачує активістів ВО «Свобода», і після арешту Юрія Сиротюка про політичні переслідування починає говорити також і ВО «Свобода»[26].

Разом з тим Комітет визволення політв'язнів станом на 11 вересня 2015 перелічує 64 ув'язнені особи, з яких 52 — «в'язні нового режиму». Значна частина з ув'язнених цього списку — бійці АТО, зокрема ДУК «Правий сектор», батальйонів «Торнадо», «Айдар», «ОУН», маріупольські в'язні арештовані разом із «Равликами» тощо[27].

З травня 2015 року в ув'язненні знаходиться Андрій Романюк [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] (Воробєй) — майданівець та учасник українсько-російської війни [Архівовано 21 жовтня 2016 у Wayback Machine.]. Кримінальна справа, яка відкрита проти нього і судовий процес характеризуються значними порушеннями та фальсифікаціями [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.]. В Революції Гідності він брав участь у віці 15 років [Архівовано 21 жовтня 2016 у Wayback Machine.], на передову пішов в 16 [Архівовано 7 травня 2016 у Wayback Machine.]. За ґратами станом на жовтень 2017 року, 19-річний хлопець перебуває 30 місяців. Комітетом визволення політв'язнів визнаний політв'язнем режиму [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.].

Обмін політичними в'язнями

[ред. | ред. код]

Трапляється, що керівництва двох країн взаємно обвинувачують один одного у фізичному переслідуванні політичних супротивників і триманні їх під вартою (у в'язницях або таборах). У цьому разі можливий обмін політв'язнів, і обміняні в'язні виходять на волю. Найвідомішим випадком обміну політв'язнями був обмін Луїса Корвалана на Володимира Буковского[28] [29] [30] [31] в грудні 1976 року.

5 жовтня 1986 р., напередодні зустрічі М. Горбачова й Р. Рейгана в Рейк'явіку, в обмін на арештованого в США радянського розвідника був висланий у США й позбавлений радянського громадянства Юрій Орлов [32].

Такі обміни пропонуються й у XXI столітті[33].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Декларація прав людини [Архівовано 2012-03-06 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. ↑ Відповіді «Міжнародної амністії» на питання [Архівовано 6 червня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. ↑ Resolution Parliamentary Assembly Council of Europe 1900 (2012) The definition of political prisoner (Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи 1900 (2012) від 3 жовтня 2012 р. «Визначення політичного в'язня»). Архів оригіналу за 18 лютого 2019. Процитовано 30 травня 2017.
  4. ↑ Political Prisoners and POW's in the US. Архів оригіналу за 27 травня 2008. Процитовано 19 червня 2011.
  5. ↑ Irish Republican Political Prisoners. Архів оригіналу за 4 лютого 2013. Процитовано 2 лютого 2013.
  6. ↑ Інформація про мітинг 30 жовтня 2006 [Архівовано 30 травня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)
  7. ↑ Sivtsova, Alexandra (27 жовтня 2021). 420, give or take Meduza talks to Memorial’s Sergey Davidis about Russia’s growing number of political prisoners (англ.). Meduza. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021. As of October 27, the Viasna Human Rights Center considers 833 people in Belarus political prisoners.
  8. ↑ Білорусь: Валерій Левоневский і Олександр Васильєв потрапили у в'язницю за публікацію вірша [Архівовано 20 січня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
  9. ↑ «Наказаны за разоблачение дезинформации». Amnesty International признала врача и журналистку из Беларуси узниками совести (рос.). Naviny.by. 24 листопада 2020. Архів оригіналу за 24 листопада 2020. Процитовано 11 грудня 2020.
  10. ↑ Політичні. Коротка довідка про російських політв'язнів (за матеріалами правозахисних організацій) [Архівовано 27 жовтня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
  11. ↑ Грані. Ру // Правозахисники просять Медведєва помилувати політв'язнів [Архівовано 5 липня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)
  12. ↑ Лист з мертвого дому. Політв'язень, активістка «Іншої Росії» Людмила Харламова написала лист активістам ростовського ОГФ [Архівовано 11 січня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
  13. ↑ Росіяни зауважують порушення прав людини, наявність у країні політв'язнів і застосування катувань [Архівовано 11 січня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
  14. ↑ Грани.ру: Ходорковського висунули на премію Сахарова [Архівовано 1 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
  15. ↑ Три года за одиночные пикеты [Архівовано 15 квітня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  16. ↑ Заява Комітету Визволення Політв'язнів з приводу катувань. Архів оригіналу за 4 травня 2021. Процитовано 13 вересня 2015.
  17. ↑ Заява Комітету Визволення Політв'язнів з приводу Віталія Запорожця та Ніжинських робінгудів. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 13 вересня 2015.
  18. ↑ Вимагаємо припинити політичні репресії над Володимиром Чмирем!. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 13 вересня 2015.
  19. ↑ Заява Комітету Визволення Політв'язнів з приводу рішення Євросуду щодо арешту Юлії Тимошенко. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 13 вересня 2015.
  20. ↑ За час Майдану по Україні міліціонери затримали 330 людей [Архівовано 21 травня 2015 у Wayback Machine.] // espreso.tv
  21. ↑ Закон України від 21 лютого 2014 року № 746-VII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції»
  22. ↑ Постанова Верховної Ради України від 22 лютого 2014 року № 751-VII «Про виконання міжнародних зобов’язань України щодо звільнення Тимошенко Ю.В.»
  23. ↑ «Тимошенко випустили. Вона йде на президентські вибори» // «Українська правда», 22 лютого 2014. Архів оригіналу за 2 березня 2014. Процитовано 28 лютого 2014.
  24. ↑ Постанова Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року № 4202 «Про звільнення політв'язнів». Архів оригіналу за 5 березня 2014. Процитовано 28 лютого 2014.
  25. ↑ «Правий сектор» проведе «віче» на Майдані 21 липня. Архів оригіналу за 15 вересня 2015. Процитовано 13 вересня 2015.
  26. ↑ Влада організувала політичні переслідування проти лідерів «Свободи». Архів оригіналу за 11 вересня 2015. Процитовано 13 вересня 2015.
  27. ↑ Список політв'язнів (версія Комітету визволення політв'язнів). Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 13 вересня 2015.
  28. ↑ Звернення до комуністів Заходу на підтримку звільнення Буковського й Корвалана [Архівовано 26 березня 2008 у Wayback Machine.]. (рос.)
  29. ↑ Павло Євдокімов. З нього починалася «Альфа» // Спецназ Росії. — січень 2007. — № 1 (124).
  30. ↑ Інтерв'ю з В. Буковським [Архівовано 18 липня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)
  31. ↑ Луїс Корвалан. Соціалізм не винуватий, що немає ковбаси! // Аргументи й факти. — 2 листопада 2005. — № 44 (1305).
  32. ↑ Персоналії: Юрій Федорович Орлов // Хроніка Поточних Подій.
  33. ↑ Буковський пропонує обміняти Михайла Ходорковського на Євгенія Адамова. (Час публікації: 11 жовтня 2005 р., 18:43 останнє оновлення: 11 жовтня 2005 р., 23:56) [Архівовано 3 листопада 2011 у Wayback Machine.] (рос.)

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Політичний в'язень
українською
російською
англійською
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Політичний_в%27язень&oldid=43403378