Політковська Ганна Степанівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ганна Степанівна Політковська
рос. Анна Степановна Политковская
Anna Politkovskaja im Gespräch mit Christhard Läpple.jpg
Ганна Політковська, 2005
Ім'я при народженні Ганна Степанівна Мазепа
Народилася 30 серпня 1958(1958-08-30)
Нью-Йорк, США
Померла 7 жовтня 2006(2006-10-07) (48 років)
Москва, РФ
·вбивство
Поховання Троєкурівський цвинтар
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія, Flag of the United States.svg США
Національність українка
Місце проживання
Діяльність журналістка
Відомий завдяки правозахисниця
Alma mater факультет журналістики МДУ[d] (1980)
Володіє мовами англійська і російська[1]
Заклад Известия, Новая газета, Megapolis-Express[d] і General Newspaper[d]
Magnum opus Putin's Russia[d]
Рід Мазепи
Родичі Степан Мазепа
У шлюбі з Олександр Політковський
Діти Ілля, Віра
Нагороди
IMDb nm1551322

Га́нна Степа́нівна Політко́вська (дівоче прізвище Мазе́па, нар. 30 серпня 1958, Нью-Йорк, США — пом. 7 жовтня 2006, Москва, РФ) — російська журналістка опозиційних поглядів українського походження. Її убивство розглядається як замовне, направлене проти свободи слова.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася в сім'ї радянських дипломатів в Нью-Йорку, де її батько працював у представництві Української РСР при ООН.[2] За іншою версією вона народилася на Чернігівщині.[3] Її батько Степан Мазепа родом з села Костобобрів Чернігівської області, мати — з Криму.

У 1980 році закінчила факультет журналістики МДУ.

У 1982-1993 роках працювала в газетах «Вісті», «Повітряний транспорт», у Творчому об'єднанні «Ескарт», видавництві «Паритет», оглядачем газети «Мегаполіс-Експрес».

У 1994-1999 роках — оглядач, редактор відділу «Надзвичайних подій» «Загальної газети».

Із червня 1999 року — оглядач «Нової газети». З липня 1999 року неодноразово виїжджала в зони бойових дій і табору біженців у Дагестані, а потім в Інгушетії й Чечні.

Ганна Політковська — автор документальних книг «Подорож у пекло. Чеченський щоденник», «Друга чеченська».

Крім прямої професійної діяльності в грудні 1999 року організувала вивіз з-під бомбувань 89 мешканців грозненського будинку перестарілих, які її стараннями були розселені на території Росії. Однак улітку 2000 року 22 особи були повернуті в Грозний, «щоб продемонструвати усьому світу, що життя в Грозному налагоджується». Люди опинилися без води, ліків, їжі й одягу. У серпні 2000 року з ініціативи Ганни Політковською «Новою газетою» проведена благодійна акція «Грозний. Будинок перестарілих». Зібрано 5,5 тонни вантажу й близько 5 тисяч доларів.

За словами її колег з «Нової газети», «у важких і небезпечних умовах роботи, пов'язаної з нескінченним подоланням перешкод, створюваних у роботі журналістам, в умовах інформаційної блокади вона завжди проявляла мужність і високий професіоналізм». Крім того, вона займалася правозахисною діяльністю: допомагала матерям загиблих солдатів у суді, проводила розслідування корупції в Міністерстві оборони й командуванні Об'єднаних угруповань федеральних військ у Чечні.

Премії[ред. | ред. код]

За серію репортажів із Чечні в січні 2000 року присуджена премія «Золоте перо Росії». Інші премії: премія Союзу журналістів РФ «Добрий учинок — добре серце», премія Союзу журналістів за матеріали по боротьбі з корупцією, диплом «Золотий гонг-2000» за серію матеріалів про Чечню.

Правозахисна діяльність[ред. | ред. код]

Володимир Путін — головний об'єкт критики та найвірогідніший замовник вбивства.

Крім журналістики займалася правозахисною діяльністю, допомагала матерям загиблих солдатів у суді, проводила розслідування корупції в Міністерстві оборони й командуванні Об'єднаного угруповання федеральних військ у Чечні.

Різко критикувала чинну владу. У своїй книзі «Путінська Росія» писала:

«За що я так не люблю Путіна? Саме так, за це. За черствість, що гірше злочину, за його цинізм, расизм, за його неправду, за газ, що він застосував у ході облоги „Норд-Оста“, за побиття дітей, що тривало протягом усього його першого президентського строку.»

Під «побиттям дітей» мала на увазі їх загибель під час бойових дій у Чечні.

У жовтні 2002 року брала участь у переговорах з терористами, що захопили в Москві мюзикл «Норд-Ост», носила заручникам воду. У вересні 2004 року під час захоплення заручників у бесланській школі її намагалися отруїти на борті літака на шляху в Беслан. Тоді заявила, що її «усунули з поля», щоб не дати їй здійснити її план урегулювання ситуації.

Вбивство[ред. | ред. код]

Убита в Москві 7 жовтня 2006, в день народження президента Володимира Путіна, в під'їзді власного будинку за адресою вул. Лісова, будинок 8/12. За даними правоохоронних органів, близько 16:15, коли вона входила в ліфт, «невідомий у темному одязі» вистрілив їй один раз у груди, після чого зробив три постріли в голову. Її тіло виявила сусідка в 17:10. Прибулі на місце події співробітники міліції знайшли в ліфті кинутий пістолет ПМ і чотири гільзи.

Увечері 7 жовтня перед будинком, де жила Політковська, зібралися родичі, друзі й колеги журналістки. Люди, багато з яких плакали, підходили до під'їзду й клали квіти — білі й червоні гвоздики. Біля входу в будинок стояли запалені свічки.

Правозахисниця Людмила Алексєєва упевнена в тім, що причина вбивства Політковської — її професійна діяльність: «Вона викривала насильство й захищала жертв цього насильства». Депутат Державної думи Володимир Рижков заявив: «Вона займалася Бесланом, вона займалася „норд-Остом“, вона займалася корупцією й Чечнею — тут і треба шукати мотиви»[4].

За півтори години до смерті розповіла в інтерв'ю «Кавказькому вузлу» про журналістське розслідування фактів вимагання в Чечні у зв'язку з масштабним будівництвом, розгорнутим останнім часом у республіці, і очікуваним висуванням Рамзана Кадирова у президенти Чеченської республіки[5]. Виписка з інтерв'ю:

«Головна стаття доходів кадировського бюджету — побори з усіх, кого можна обібрати. Не тільки з бізнесменів, але й, наприклад, із усього чиновництва. Воно, звичайно, у Чечні, як і по всій нашій країні, корумповане з голови до ніг. Кожний такий чиновник „відстьобував“ величезні суми зі своїх доходів. Підраховувалося, скільки чиновник вкрав, і змушували платити. Конкретні суми без документів називати не буду. На сьогодні у мене є тільки копії заяв у прокуратуру співробітників МНС, які були обурені тим, що їх змусили „відстьобувати“ із зарплати по 13 тисяч рублів, а це — більша частина зарплати»

8 жовтня у Москві в Новопушкінському сквері відбулася акція пам'яті Політковської. За твердженнями її організаторів — представників демократичних сил — в акції взяли участь близько 3 тисяч осіб, за даними правоохоронних органів, були присутні 2,5 тисячі осіб.

Убивство викликало різкий осуд світових лідерів, що закликають російську владу знайти й покарати вбивць. Із заявами виступили президент США Джордж Буш, британський прем'єр-міністр Тоні Блер, президент Франції Жак Ширак, офіційний представник Єврокомісії Йоханнес Лайтенбергер.

Жалобні мітинги й акції пам'яті Ганни Політковської відбулися в багатьох європейських столицях.

Версії вбивства[ред. | ред. код]

Інтернет-сайт «Нової газети», де працювала Ганна, висуває дві версії вбивства: помста чеченського прем'єр-міністра Рамзана Кадирова за те, що Ганна писала про нього раніше й продовжувала писати, або дії тих, хто хоче «повісити» це вбивство на самого Кадирова, щоб перешкодити йому одержати президентський пост. Ганна Політковська працювала над репортажем про чеченську війну, у якому, зокрема, розповідалося про катування й про методи політичної боротьби Кадирова-молодшого.

Фоторепортаж з мітингу пам'яті[ред. | ред. код]

Москва, Новопушкінський сквер, 7 жовтня 2007

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • 2000 — Voyage en enfer. Journal de Tchetchénie Видавництво «Robert Laffont».
  • 2001 — A Dirty War: A Russian reporter in Chechnya [1] Видавництво «The Harvill Press».
  • 2002 — Вторая чеченская Видавництво «Захаров». ISBN 5-8159-0265-9. (текст російською)
  • 2002 — Чужая война, или Жизнь за шлагбаумом. Чечня Видавництво «Р. Валент».
  • 2003 — A Small Corner of Hell: Dispatches from Chechnya Издательство «University of Chicago Press».
  • 2007 — Путинская Россия. (текст російською) — вперше була видана у Великій Британії 2004 року.
  • 2007 — За что. Видавництво «Новая газета».

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]