Пол Роберт Магочі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пол-Роберт Магочі
Paul Robert Magocsi
Magocsi NTSh Toronto.JPG
Народився 26 січня 1945(1945-01-26) (73 роки)
Інглвуд
Громадянство США
Національність угорець (за батьком) і русин (за матір'ю)
Місце проживання Торонто
Діяльність історик
Відомий завдяки історія
Alma mater Ратгерський університет, Принстонський університет
Науковий ступінь доктор
Володіє мовами англійська[1]
Заклад Торонтський університет
Членство Королівське товариство Канади
Відомий завдяки: русинське питання
Звання професор

Пол Роберт Магочі, також відомий як Пауль Роберт Магочі, Павло-Роберт Маґочій (англ. Paul Robert Magocsi; нар. 26 січня 1945, Енглвуд, Нью-Джерсі, США) — американський та канадський історик угорсько-українського[2] походження. Дослідник історії України та Підкарпатської Русі, етнічних груп сучасної Канади. Професор (1980), дійсний член Академії наук Королівського товариства Канади (1996).[3]

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в місті Інглевуд (англ. Englewood), штат Нью-Джерсі, в родині вихідців із Закарпаття — угорця та карпатської русинки. Представник так званого третього покоління іммігрантів. Закінчив Ратгерський університет (1966) та аспірантуру Принстонського університету (доктор філософії в галузі історії, 1972). У 1971 році відомий вчений Омелян Пріцак запросив молодого Пола Магочі до Гарвардського університету, там він працював в Українському науковому інституті: досліджував історію Галичини XIX століття, став першим відповідальним редактором Гарвардської серії українознавчих студій (1975—1982).

Від 1980 — професор історії та політології Торонтського університету (Канада), де водночас очолив кафедру українських студій. П. Магочі був організатором кількох наукових конференцій, зокрема Міжнародної наукової конференції, присвяченої митрополитові Андрієві Шептицькому. Матеріали даної конференції склали збірник «Morality and Reality: The Life and Times of Andrei Sheptyts'kyi» (1989, укладач — Магочі). У 2010 видав капітальне дослідження історії українських земель і народів[4], перекладене в 2012 українською мовою[5]

1989 року читав курс української історії у Гебрейському університеті в Єрусалимі. У 1990—1997 роках — директор Інституту історії полікультурної спільноти провінції Онтаріо; головний редактор «Енциклопедії народів Канади» (1999). Був науковим консультантом Інституту соціальної антропології імені Макса Планка в Німеччині (2001, 2002, 2003, 2006).

П. Магочі має широкий спектр наукових інтересів, є автором понад 600 публікацій з історії, політології, бібліографії, соціолінгвістики й картографії, що вийшли англійською, німецькою, французькою, китайською, українською та іншими слов'янськими мовами. Не раз приїжджав в Україну, насамперед у Закарпаття, для участі в конференціях. Брав участь у роботі 9-го Міжнародного конгресу славістів у Києві (1983), 1-го (Київ, 1991), 5-го (Чернівці, 2003), 6-го (Донецьк, 2005) Міжнародних конгресів україністів.

Громадсько-політична діяльність[ред. | ред. код]

Проводить значну громадсько-політичну діяльність задля популяризації серед північноамериканської громадськості історії України взагалі й русинського питання зокрема. З 1978 року займає пост президента-засновника Карпато-русинського дослідного центру США (англ. Carpatho-Rusyn Research Center), який видає у Сполучених Штатах та Європі наукові й науково-популярні праці з історії та культури русинів.

Пол Магочі та його однодумці у своїх науково-популярних працях відстоюють твердження, що карпаторусини, зокрема й мешканці Закарпаття, є окремим східнослов'янським народом з власною мовою, територією та історичними традиціями. Упродовж 2005—2009 Пол Магочі років очолював Світову раду русинів, неодноразово ініціював проведення Світових конгресів русинів, на яких виступав з науковими доповідями.[6]

Історичні студії[ред. | ред. код]

Свою фундаментальну працю «Україна: історія її земель та народів»[7] сам автор позиціонує як, у певному сенсі, першу історію держави Україна, написану з врахуванням концепції легітимної участі народів, які населяли й населяють територію сучасної України, у творенні складної мозаїки її історії, з урахуванням їхніх інтересів, прагнень і дій. Хоча вона писана «іноземцем для іноземців», проте пропонує самим українцям розглядати свою державу з позицій мультикультуралізму.

На думку рецензентів, представлення персоналій з історії України у книзі є доволі вибірковим та обмеженим. Окремі текстові сегменти, а не фрагментарні чи контекстуальні згадки, присвячено лише певним знаковим історичним особам. Такий, зорієнтований на західного читача, пантеон постатей української минувшини, до якого фактично не потрапив жоден з українських діячів ХІХ-ХХ століття — досить показовий, оскільки дозволяє дещо інакше подивитися на просторово-культурницький рефрен зазначеної книги[8].

Критика[ред. | ред. код]

Наукові погляди Пола-Роберта Магочі щодо русинського питання були розкритиковані низкою українських дослідників та громадських діячів. Зокрема, доктор філологічних наук Любомир Белей у своїх публікаціях звинуватив канадського дослідника у маніпуляції науковими методами. На думку мовознавця, діяльність Магочі спрямована на дезінтеграцію українського етномовноного простору.[9][10]

Вибрана бібліографія[ред. | ред. код]

  • (1978) The Shaping of a National Identity: Subcarpathian Rus', 1848—1948, Harvard University Press. ISBN 0-674-80579-8
  • (1983) Galicia: A Historical Survey and Bibliographic Guide (Toronto: University of Toronto Press).
  • (1993, 2003) Historic Atlas of east Central/Central Europe (University of Washington Press)
  • (1993, 2002) Historic Atlas of Central Europe (University of Washington Press/University of Toronto Press/Thames & Hudson), ISBN 0-500-28355-9.
  • (1996) A History of Ukraine (Toronto: University of Toronto Press) ISBN 0802008305
  • (1999) Of the Making of Nationalities There is no End (2 vols (Columbia University Press)
  • (1999) Encyclopedia of Canada's Peoples, 1999, University of Toronto Press. ISBN 0802029388
  • (2002) «The Roots of Ukrainian Nationalism: Galicia As Ukraine's Piedmont», University of Toronto Press, 2002, ISBN 0802047386
  • (2002) I. I. Pop, Paul Robert Magocsi, Encyclopedia of Rusyn History and Culture, University of Toronto Press, 2002, ISBN 0802035663
  • (2012) Маґочій П.-Р. Україна: історія її земель та народів [Текст]. — Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2012. — 794 с. ISBN 978-966-387-061-8
  • (2014) Маґочій П.-Р. Крим: наша благословенна земля [Текст]. — Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2014. — 160 с. ISBN 978-966-387-080-9
  • (2018) Маґочій П.-Р. Як я став українознавцем: есей-спогад [Текст] / П.-Р. Маґочій; пер. з англ. С. Біленького. — Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2018. — 144 с. ISBN 978-966-387-116-5

Примітки[ред. | ред. код]

  1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Віднянський С. В. МАГОЧІЙ Павло-Роберт [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2009. — 790 с
  3. Magocsi P., Pop I. Encyclopedia of Rusyn History and Culture. — University of Toronto Press, 2002. — R. 313. — ISBN 0-8020-3566-3.
  4. A History of Ukraine: The Land and Its People. University of Toronto Press Inc., 2010
  5. Маґочій П.-Р. Україна: історія її земель та народів. — Ужгород : Вид-во В. Падяка, 2012. — 794 с. — ISBN 978-966-387-061-8.
  6. Майборода О. «Політичне русинство»: Закарпатська версія периферійного націоналізму / О.Майборода. — К., 1999. — 25 с.
  7. Маґочій П.-Р. Україна: історія її земель та народів. — Ужгород : Вид-во В.Падяка, 2012. — 794 с.
  8. Маґочій П.-Р. Україна: історія її земель та народів / Авториз. пер. з англ. Е. Гийдель, С. Грачова, Н. Кушко, О. Сидорчук; наук. ред. С.Біленький; відп. ред. В. Падяк. — Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2012. — 794 с. + XXII с. // Український історичний журнал. Рецензії й огляди.
  9. Адамович С. Павло Роберт Маґочій — ідеолог політичного русинства / С. Адамович // Вісник Прикарпатського університету. Історія. — 2010. — Вип. 18. — С. 78-84.
  10. Бреславська С. Нація нізвідки: непримарна небезпека // Слово Просвіти. — 2018. — № 27 (5—11 липня). — С. 4.

Джерела та література[ред. | ред. код]