Очікує на перевірку

Реформатська церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Реформати)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Реформатська церква
Названо на честь Реформація
Засновник Ульріх Цвінглі і Жан Кальвін
Карта поширення
Відокремилось від католицька церква
Пов'язана категорія d
Реформація
* 95 тез
* Формула згоди
* Контрреформація

Реформа́тство, Реформа́тська церква (англ. reformed church, continental reformed church) — протестантські спільноти континентально-європейського походження, ґрунтовані на доктринальних засадах, що їх заклали Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін, Т. Беза, М. Буцер та інші.

Поширення реформатської церкви

[ред. | ред. код]

Виникли у Швейцарії періоду Реформації, вплинувши на становлення кальвіністської традиції в інших країнах Європи:

Традиції Реформатської церкви успадкували кальвіністські церкви США й Канади, що утворилися у XVII—XVIII сторіччях внаслідок еміграції європейських реформатів.

Поширення в Україні

[ред. | ред. код]

Поширеність кальвінізму у Великому князівстві Литовському, Речі Посполитій й Трансильванському князівстві зумовила появу реформатських церков на теренах України. У Галицько-Волинському краї, на Поділлі, у Карпатах наприкінці XVI — у 1-й половині XVII сторіччя реформатська церква становила найчисельнішу протестантську спільноту.

Вплив на політичне життя

[ред. | ред. код]

Ідейні погляди Реформатської церкви, як республіканізм, свобода совісті, незалежність Церкви від держави, активізували соціальні революції в Англії, Нідерландах, та національно-визвольні процеси в деяких країнах Європи.

Символи віри

[ред. | ред. код]

Перший символ віри Реформатської церкви викладено в «Міркуваннях про істинну й неістинну віру» Ульріха Цвінглі (1525), теологія і принципи церковного устрою розроблені Жаном Кальвіном у працях «Настанова в християнській вірі» (1536) й «Церковні постанови» (1541). Їхні принципи відображено в низці національних документів — Канонах Дортського синоду, Галліканському, Вестмінстерському та Бельгійському сповіданнях віри, Гейдельберзькому та Берестейському катехізисах.

Віровчення

[ред. | ред. код]

Реформатська церква дотримуються визначальних принципів класичного протестантизму, наголошуючи на вченні про абсолютну суверенність Бога, Який не лише створив увесь світ і людину, а й наперед визначив їхню долю. Звідси — актуалізація доктрини святого Августина про подвійне передвизначення (ще до створення світу Бог одним людям дарував спасіння, другим — загибель), котру, однак, переглянули армініани та радикальні відгалуження кальвінізму, наголосивши на доктрині Господнього передбачення.

Таїнства

[ред. | ред. код]

Реформатські церкви дотримуються двох християнських таїнств: водного хрещення та Євхаристії; й надають їм символічного значення.

Урядування

[ред. | ред. код]

Будова Реформатської церкви пресвітеріальна, ґрунтована на принципах виборності та помісності (незалежності) громад; приходи району становлять пресвітерії (утворені з церковнослужителів й мирян), які формують регіональні (провінційні) й національні синоди, очолювані суперінтендантами (єпископами).

Міжнародні об'єднання

[ред. | ред. код]

Міжнародне об'єднання Реформатської церкви — Всесвітній альянс реформатських церков (ВАРЦ) існує з 1875 року, що веде активний богословський діалог з римо-католицьким Апостольським престолом й деякими православними (зокрема з Московським патріархатом) церквами.

З 2004 альянс зі штаб-квартирою й виконкомом у Женеві (Швейцарія), очолює пастор Пресвітеріанської церкви США доктор К. Кіркпатрік.

На початку 2007 ВАРЦ об'єднував з 107 країн світу 218 реформатських, пресвітеріанських й конгрегаціональних церков, що діють у рамках екуменічного реформатського конфесіоналізму. У них налічувалося понад 75 мільйонів віруючих.

Всесвітній пресвітеріанський союз

[ред. | ред. код]

Менш помітним є Всесвітній пресвітеріанський союз. Його утворено 1877 року. 1963 року він об'єднався з Міжнародною конгрегаціональною радою.

Реформатські церкви у світі

[ред. | ред. код]

Реформатські церкви мають численні парафії у Швейцарії, Нідерландах, Німеччині, Франції, Угорщині, Словаччині, Румунії, Індонезії, Північній Кореї, Нігерії, Камеруні, Південній Африці, США.

З кінця XX сторіччя відновлюють діяльність на пострадянському просторі. У Росії активно діє Союз євангелічно-реформатських церков, який опікується Центром дослідження кальвінізму.

Реформатська церква в Україні

[ред. | ред. код]

2-га половина XVI — 1-ша половина XVII сторіччя

[ред. | ред. код]

В Україні поява Реформатської церкви датована серединою XVI сторіччя. У 1-й половині XVII сторіччя на її землях існувало до 150—200 реформатських громад, переважно в Галичині, на Холмщині, Побужжі, Волині; менше — на Поділлі, Брацлавщині та Київщині; стільки ж — у Карпатській Русі.

Реформати були помітні в культурно-освітньому житті, завдяки заснуванню:

  • навчальних закладів: вищі школи в галицьких Дубецьку, Ланцуті, Панівцях, академія в закарпатському Шарошпатаці, очолювана чеським гуманістом Я. Коменським);
  • культурні осередки: у Панівцях, Глинянах, Острозі, Бересті;
  • друкарні: у Панівцях й Шарошпатаці.

З Реформатської церкви постали суспільні діячі, педагоги, богослови-полемісти Мартин Броневський, Ян Зігровський, Андрій Добрянський, Григорій Оршак, Микола Пац та інші.

2-га половина XVII—XVIII сторіччя

[ред. | ред. код]

У 2-й половині XVII—XVIII сторіччі існували, переважно, у Закарпатті (до початку XX сторіччя — у складі Австрії; із 1867 — Австро-Угорщина). Після визнання в Австрії 1781 юридичних прав протестантів реформати відновили присутність у Галичині (1772—1918 — провінція Австрії).

XIX сторіччя — 1939 рік

[ред. | ред. код]

Найбільш відомі діячі цього часу: єпископ Василь Кузів, П. Крат, З. Бичинський, Ол. Нижанківський та інші.

Наприкінці XIX сторіччя — у 1939 роках діяли в Західній Україні реформатські церкви:

  • Євангельсько-реформатське об'єднання (осідок у Вільні; тепер місто Вільнюс),
  • Євангельсько-реформована церква у Республіці Польській (консисторія у Варшаві),
  • Союз церков євангельсько-аугсбурзького й гельвецького визнання (центр у Станиславові; тепер місто Івано-Франківськ),
  • Союз українських євангельсько-реформованих громад (суперінтендатура в Коломиї).

Союз українських євангельсько-реформованих громад

[ред. | ред. код]

Союз українських євангельсько-реформованих громад був підтримуваний Українським євангельським об'єднанням у Північній Америці. Складався, переважно, з українців. До 1939 року союз налічував більше 80-ти громад у Галичині й на Волині. Церковні громади союзу брали активну участь у національно-культурних процесах:

  • співпраця з товариствами «Просвіта», «Рідна школа», «Відродження»,
  • участь у кооперативному й пластунському рухах,
  • друк часописів «Українська реформація», «Віра і наука»,
  • заснування Освітнього фонду для бідних учителів, Української євангельської школи імені Михайла Грушевського в Коломиї, Євангельської гімназії у Львові.

Радянська доба (1939—1991)

[ред. | ред. код]

У 1939—1944 Реформатські церкви у Західній Україні зазнали переслідувань, більшість лідерів і віруючих емігрували. За СРСР існували переважно в Закарпатті (громади угорських реформатів).

Самостійна Україна (з 1991)

[ред. | ред. код]

У незалежній Україні діють кілька об'єднань реформатських церков:

  • Закарпатська реформатська церква: 118 громад у 2010 році (входять в Ужгородський, Берегівський, Виноградівський церковні округи; богослужіння переважно угорською мовою), 3 гімназії, інтернат для дітей-інвалідів (Велика Добронь Ужгородського району), дитячий будинок (Мукачеве), оздоровчий заклад для літніх людей (Рахів), кілька біблійних шкіл, коледж у Шарошпатаці, Дияконський центр у Береговому; часопис «Küldetés» («Місія»);
  • Українська євангельсько-реформатська церква (2 громади в Рівному й Степані).

Пресвітеріанська церква в Україні

[ред. | ред. код]

Реформаторські церкви своїми доктринально-культурними традиціями споріднені з пресвітеріанами. В Україні існує 75 пресвітеріанських громад. Найбільша пресвітеріанська спільнота — Євангельська пресвітеріанська церква України.

Частина реформатів й пресвітеріан в Україні об'єднані в Союз євангельських реформатських церков України. Спільний навчальний заклад — Євангельська реформатська семінарія України в Києві.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Виппер Р. Ю. Влияние Кальвина и кальвинизма на политические учения и движения XVI века. Церковь и государство в Женеве XVI века в эпоху кальвинизма. М., 1894
  • Schmidt A. Jean Calvin et la tradition calvinienne. Paris, 1957
  • Чанышев А. Н. Протестантизм. М., 1969
  • Ревуненкова Н. В. Ренессансное свободомыслие и идеология Реформации. М., 1988
  • Mission and Unity: The Reformed Family and Its Mandate. New York — London, 1989
  • Handbook of Member Churches: World Alliance of Reformed Churches. Geneva, 1989
  • Gulácsy L. A Kárpátaljai Egyház Története [unpublished]. Munkács, 1990
  • Botlik J., Dupka G. Magyarlakta Települések Ezredéve Kárpátalján. Ungvár–Budapest, 1993
  • The Union of Evangelical Christendom. New York — London, 1994
  • Любащенко В. І. Історія протестантизму в Україні. Львів, 1995
  • К., 1996
  • Митер Г. Х. Основные идеи кальвинизма. М., 1995
  • Zschoch H. Reformatorishe Existenz und konfessionelle Identität. München, 1995
  • Любащенко В. І. Відновлення традицій: Українські реформати. «Людина і світ», 2001, № 9
  • Кайпер А. Христианское мировоззрение: Лекции по кальвинизму. М., 2002
  • Smallman S. What Is a Reformed Church? New York, 2002
  • Benedict Ph. Christ's Churches Purely Reformed: A Social History of Calvinism. «Canadian Journal of History», 2003, vol. 8, no. 1
  • Gerrish B. Old Protestantism and the New. New York, 2004
  • The Lord's Supper in the Reformed Churches in America. Washington, 2007
  • Ревуненкова Н. В. Протестантизм. СПб., 2007
  • Домбровський О. Нарис історії Українського євангельсько-реформованого руху. Нью-Йорк, 1979

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]