Розлад переїдання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Розлад переїдання
Periwinkle ribbon for awareness of pulmonary hypertension, eating disorders, and esophageal cancer
Periwinkle ribbon for awareness of pulmonary hypertension, eating disorders, and esophageal cancer
Periwinkle ribbon for awareness of pulmonary hypertension, eating disorders, and esophageal cancer
Спеціальність Психіатрія, Клінічна психологія
Симптоми Їсти набагато швидше, ніж зазвичай, їсти до відчуття неприємного насичення, їсти велику кількість, коли не відчуваєш голоду
Ускладнення Obesity, tooth decay, diabetes,[1] non-alcoholic fatty liver disease,[2] acid reflux, heartburn,[3] amenorrhea,[4] disruptions in sleep[5]
Причини Незрозуміло
Фактори ризику Low self-esteem, family history of eating disorders, childhood abuse or trauma, anxiety, depression, drug and alcohol use
Метод діагностики Психіатрія, психологія
Диференціальна діагностика[en] Нервова булімія
Лікування Психіатрія, психологія
Препарати Lisdexamfetamine,[6] Selective serotonin reuptake inhibitor[7]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11 6B82
МКХ-10 F50.8
MeSH D056912
CMNS: Binge eating disorder у Вікісховищі

Розлад переїдання (розлад харчової поведінки) — це розлад харчової поведінки, що характеризується частими та періодичними епізодами переїдання з пов'язаними негативними психологічними та соціальними проблемами, але без компенсаторної поведінки, типової для нервової булімії, OSFED або підтипу нервової анорексії. Розлад харчування — нещодавно описаний стан[8], який був необхідний для розрізнення переїдання, подібного до того, що спостерігається при нервовій булімії, але без характерного очищення. Особи, у яких діагностовано нервову булімію та розлад переїдання, демонструють подібні моделі компульсивного переїдання, нейробіологічні особливості дисфункціонального когнітивного контролю та харчової залежності, а також біологічні та екологічні фактори ризику.[9] Деякі фахівці вважають розлад харчування більш легкою формою булімії з двома захворюваннями в одному спектрі.[10] Переїдання є одним із найпоширеніших розладів харчової поведінки серед дорослих[11], хоча, як правило, у засобах масової інформації менше висвітлення та досліджень щодо цього розладу порівняно з нервовою анорексією та нервовою булімією.

Ознаки та симптоми[ред. | ред. код]

Переїдання є основним симптомом розладу харчування; однак не кожен, хто переїдає, має розлад.[12] Людина іноді може переїдати, не відчуваючи багатьох негативних фізичних, психологічних чи соціальних наслідків розладу. Це можна вважати скоріше порушенням харчування, ніж клінічним розладом. Точне визначення переїдання може бути проблематичним,[8] однак епізоди переїдання в розладі харчування зазвичай описуються як такі, що мають такі потенційні ознаки:

  • Їсти набагато швидше, ніж зазвичай,[13] можливо, за короткий проміжок часу[14]
  • Їсти до відчуття неприємного насичення[13]
  • Вживання великої кількості їжі, коли не відчуваєш голоду[13]
  • Суб'єктивна втрата контролю над тим, скільки або що з'їдено[15]
  • Планування та розподіл певного часу для їжі[13]
  • Харчування на одинці або таємно[13]
  • Нездатність згадати, що з'їдено після запою[13]
  • Почуття провини, сорому або огиди після переїдання[13][15]
  • Порушення образу тіла[16]

Епізоди переїдання не супроводжуються регулярними діями, призначеними для компенсації кількості спожитої їжі[8], такими як самоіндукована блювота, неправильне використання проносного або клізми чи інтенсивні фізичні вправи.[15] Переїдання характеризується більше переїданням, ніж обмеженням дієти.[17] Ті, у кого розлади харчування, часто мають поганий зовнішній вигляд і часто дотримуються дієти, але не досягають успіху через тяжкість переїдання.[17] Ожиріння є поширеним явищем серед людей з переїданням[18], як і депресія[8], низька самооцінка, стрес і нудьга.[14] Що стосується когнітивних здібностей, то в осіб із серйозними симптомами переїдання можуть спостерігатися невеликі порушення виконавчих функцій.[19] Ті, у кого є розлад харчування, також піддаються ризику неалкогольної жирової хвороби печінки,[20][21] порушень менструального циклу, таких як аменорея,[4] і шлунково-кишкових проблем, таких як кислотний рефлюкс і печія.

Причини[ред. | ред. код]

Як і інші розлади харчової поведінки, переїдання є «експресивним розладом» — розладом, який є вираженням глибших психологічних проблем.[9] Було виявлено, що люди, які страждають на розлади переїдання, мають більш високу інтерналізацію ваги, яка включає низьку самооцінку, нездорові моделі харчування та загальну незадоволеність тілом.[22] Розлад переїдання зазвичай розвивається в результаті або побічного ефекту депресії, оскільки зазвичай люди звертаються до комфортної їжі, коли їм погано.[23]

Існував опір надати розладу переїдання статусу повноцінного розладу харчової поведінки, оскільки багато хто сприймав розлад переїдання як результат індивідуального вибору.[11] Попередні дослідження були зосереджені на зв'язку між зображенням тіла та розладами харчової поведінки та дійшли висновку, що невпорядковане харчування може бути пов'язане з дотриманням жорсткої дієти.[24] У більшості випадків анорексії екстремальне та негнучке обмеження споживання їжі в певний момент призводить до розвитку переїдання, відновлення ваги, нервової булімії або змішаної форми розладу харчової поведінки, не зазначеного іншим чином. Під час суворої дієти, яка імітує наслідки голодування, організм може готуватися до нового типу поведінки, яка споживає велику кількість їжі за відносно короткий проміжок часу.[25][26][27] Дослідження показують, що розлад харчування накопичується в сім'ях і може бути генетичним. Однак існує дуже мало опублікованих досліджень щодо генетики.[28] Однак інші дослідження показують, що розлад переїдання також може бути спричинений факторами навколишнього середовища та впливом травматичних подій. Одне дослідження показало, що жінки з розладом переїдання зазнали більше несприятливих життєвих подій за рік до початку розвитку розладу, і що розлад переїдання позитивно пов'язувався з частотою виникнення негативних подій.[29] Крім того, дослідження показало, що люди, які страждали на розлади переїдання, частіше зазнавали фізичного насильства, відчували ризик фізичного насильства, стресу та критики свого тіла.[29] Інші фактори ризику можуть включати дитяче ожиріння, критичні коментарі щодо ваги, низьку самооцінку, депресію та фізичне або сексуальне насильство в дитинстві.[30] У систематичному огляді було зроблено висновок, що на нервову булімію та розлад переїдання впливають розлуки сім'ї, втрата їхнього життя та негативна взаємодія між батьками та дітьми[31] Кілька досліджень показали, що розлад переїдання може мати генетичний компонент,[11], хоча інші дослідження показали більш неоднозначні результати. Дослідження показали, що переїдання, як правило, відбувається в сім'ях, а дослідження близнюків, проведене Буліком, Салліваном і Кендлером, показало «помірну спадковість до переїдання» на рівні 41 відсотка.[32] Дослідження також показали, що розлади харчової поведінки, такі як анорексія та булімія, знижують здатність справлятися з наслідками, що підвищує ймовірність того, що ті, хто страждає, звернуться до переїдання як стратегії подолання.[33]

«В США, за оцінками, у 3,5 % молодих жінок і від 30 % до 40 % людей, які шукають лікування для зниження ваги, може бути клінічно діагностовано розлад переїдання».[34]

Діагностика[ред. | ред. код]

Міжнародна класифікація хвороб[ред. | ред. код]

Оновлення американської версії МКБ-10 від 2017 року включає харчовий розлад під F50.81.[35] МКХ-11 може містити спеціальну позицію (6B62), що визначає розлад як часті, повторювані епізоди переїдання (один раз на тиждень або частіше протягом кількох місяців), які регулярно не супроводжуються невідповідною компенсаторною поведінкою, спрямованою на запобігання збільшенню ваги.[15]

Відповідно до класифікації харчового розладу МКБ-11 Всесвітньої організації охорони здоров'я, тяжкість розладу може бути класифікована як легка (1-3 епізоди/тиждень), помірна (4-7 епізодів/тиждень), важка (8-13 епізодів/тиждень).) і екстремальний (>14 епізодів/тиждень).[36]

Діагностичний і статистичний посібник[ред. | ред. код]

Розлад харчової поведінки, який спочатку вважався темою для подальших досліджень, був вперше включений до Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів (DSM) у 1994 році просто як ознака розладу харчової поведінки. У 2013 році він отримав офіційне визнання як психіатричний стан у DSM-5.[36] До 2013 року розлади харчової поведінки відносили до категорії «розлади харчової поведінки, не визначені іншим чином» — загальна категорія для розладів харчової поведінки, які не підпадають під категорії нервової анорексії чи нервової булімії. До DSM-5 розлади харчової поведінки, які не визначені інакше, включаючи харчовий розлад, діагностували частіше, ніж нервову анорексію та булімію.[37] Оскільки це не було визнаним психічним розладом у DSM до 2013 року, було важко отримати страхове відшкодування за лікування.[38] Розлад тепер має власну категорію згідно з DSM-5, яка описує ознаки та симптоми, які повинні бути присутніми, щоб класифікувати поведінку людини як розлад переїдання. Дослідження підтвердили високу прогностичну цінність цих критеріїв для діагностики харчового розладу.[39]

В одному дослідженні стверджується, що метод діагностики харчового розладу полягає у проведенні клініцистом структурованого інтерв'ю з використанням критеріїв DSM-5 або проходження обстеження розладу харчової поведінки.[36] Структуроване клінічне інтерв'ю для DSM (SCID-5) займає не більше 75 хвилин і має систематичний підхід, який відповідає критеріям DSM-5. Обстеження розладів харчової поведінки — це напівструктуроване інтерв'ю, яке визначає частоту переїдання та пов'язані з ними особливості розладу харчової поведінки.[36]

Лікування[ред. | ред. код]

Можуть допомогти консультації та певні ліки, такі як ліздексамфетамін і селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС).[40] Деякі рекомендують мультидисциплінарний підхід до лікування розладу.[14]

Консультування[ред. | ред. код]

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) була продемонстрована як більш ефективна форма лікування харчового розладу, ніж поведінкові програми зниження ваги. 50 % людей, які страждають від переїдання, досягають повної ремісії від переїдання[41], а 68-90 % зменшать кількість епізодів переїдання.[36] Також показано, що КПТ є ефективним методом вирішення проблем самооцінки та супутніх психічних захворювань (наприклад, депресії), пов'язаних із розладом.[41] Метою КПТ є перервати переїдання, навчитися створювати нормальний графік харчування, змінити сприйняття ваги та форми та розвинути позитивне ставлення до свого тіла.[36] Хоча це лікування успішно усуває епізоди переїдання, воно не призводить до втрати ваги.[42] Останні огляди дійшли висновку, що психологічні втручання, такі як психотерапія та поведінкові втручання, є більш ефективними, ніж фармакологічні втручання для лікування розладу переїдання.[43] Метааналіз зробив висновок, що психотерапія, заснована на КПТ, не тільки значно покращила симптоматику переїдання, але й значно знизила ІМТ клієнта після лікування та протягом 6 і 12 місяців після лікування.[44] Доведено, що поведінкове лікування зниження ваги є ефективним засобом зниження ваги серед пацієнтів.[45]

Ліки[ред. | ред. код]

Лісдексамфетамін — це схвалений USFDA препарат, який використовується для лікування помірного та важкого розладу переїдання у дорослих.[46] Станом на 2021 рік це перший і єдиний препарат, офіційно схвалений для лікування розладу харчової поведінки.[47] Вважається, що ліздексамфетамін лікує розлад харчової поведінки шляхом поєднання впливу на апетит і насичення, винагороду та когнітивні процеси, включаючи увагу, імпульсивність і поведінкове гальмування.[47] Три інші класи ліків також використовуються для лікування розладу переїдання: антидепресанти, протисудомні препарати та ліки від ожиріння.[7] Виявлено, що антидепресанти селективного інгібітора зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) ефективно зменшують епізоди переїдання та знижують вагу.[7] Подібним чином, протисудомні препарати, такі як топірамат і зонісамід, можуть ефективно пригнічувати апетит.[7] Довгострокова ефективність ліків від розладу переїдання наразі невідома.[43] Пацієнтам з розладом харчової поведінки з маніакальними епізодами рекомендується рисперидон. Якщо хворі на харовий розлад мають біполярну депресію, доцільно використовувати ламотриджин.[48] Випробування антидепресантів, протисудомних препаратів і ліків від ожиріння свідчать про те, що ці ліки перевершують плацебо в зменшенні переїдання.[49] Ліки не вважаються лікуванням вибору, оскільки психотерапевтичні підходи, такі як КПТ, є більш ефективними, ніж ліки для лікування розладу переїдання. Мета-аналіз зробив висновок, що використання ліків не зменшило епізоди переїдання та ІМТ після лікування через 6–12 місяців. Це вказує на потенційну можливість рецидиву після припинення лікування.[44] Ліки також не підвищують ефективність психотерапії, хоча деякі пацієнти можуть отримати користь від протисудомних препаратів і препаратів проти ожиріння, таких як фентермін/топірамат, для схуднення.[49]

Блокування опіоїдних рецепторів призводить до зменшення споживання їжі. Крім того, бупропіон і налтрексон, що використовуються разом, можуть спричинити втрату ваги. Поєднання їх із психотерапією, як-от КПТ, може призвести до кращих результатів харчової поведінки.[50]

Хірургія[ред. | ред. код]

Баріатрична хірургія також була запропонована як інший підхід до лікування розладу харчової поведінки, і нещодавній мета-аналіз показав, що приблизно дві третини осіб, які шукають цей тип хірургічного втручання з метою схуднення, мають розлади харчової поведінки. Реципієнти баріатричної хірургії, які перенесли розлад харчової поведінки до операції, як правило, мають гірші результати втрати ваги та, швидше за все, продовжуватимуть демонструвати харчову поведінку, характерну для харчового розладу.[41]

Втручання у спосіб життя[ред. | ред. код]

Інші методи лікування розладу харчової поведінки включають втручання у спосіб життя, такі як силові тренування, групи підтримки однолітків та дослідження гормональних аномалій.

Прогноз[ред. | ред. код]

Люди з розладом харчової поведінки часто мають нижчу загальну якість життя та зазвичай відчувають соціальні труднощі.[43] Рання зміна поведінки є точним прогнозом ремісії симптомів пізніше.[51] Люди, які мають розлад харчової поведінки, зазвичай мають інші супутні захворювання, такі як великий депресивний розлад, розлад особистості, біполярний розлад, зловживання психоактивними речовинами, дисморфічний розлад тіла, клептоманію, синдром подразненого кишечника, фіброміалгію або тривожний розлад .[41][7] Люди також можуть демонструвати різні ступені нападів паніки та історію спроби самогубства.[14] Хоча люди з нормальною вагою іноді можуть переїдати, постійна звичка споживати велику кількість їжі за короткий проміжок часу може зрештою призвести до збільшення ваги та ожиріння. Основні наслідки для фізичного здоров'я цього типу розладів харчової поведінки спричинені збільшенням ваги внаслідок епізодів надмірного споживання калорій. Психічні та емоційні наслідки розладу переїдання включають соціальну стигму щодо ваги та емоційну втрату контролю.[17] До 70 % людей з розладом харчової поведінки також можуть страждати ожирінням,[14] і, отже, пов'язаними з ожирінням захворюваннями, такими як високий кров'яний тиск[14] та ішемічна хвороба серця[14] цукровий діабет 2 типу, шлунково-кишкові проблеми (наприклад, захворювання жовчного міхура), також можуть бути високий рівень холестерину, проблеми опорно-рухового апарату та обструктивне апное сну[41][43][52]. Одне дослідження виявило 42 % ожиріння серед тих, хто отримав діагноз розлад харчової поведінки.[37] Крім того, у цій популяції спостерігалася більш висока поширеність патологічного ожиріння порівняно з популяцією без розладів харчування.[37]

Епідеміологія[ред. | ред. код]

Загальний[ред. | ред. код]

Поширеність розладу харчової поведінки в загальній популяції становить приблизно 1-3 %.[53] Випадки розладу харчової поведінки зазвичай виникають у віці від 12,4 до 24,7 років, але показники поширеності зростають до 40 років[54]

Вік[ред. | ред. код]

Розлад переїдання є найпоширенішим розладом харчової поведінки у дорослих.[43] Обмежена кількість досліджень, проведених щодо розладу харчової поведінки, показує, що показники розладів переїдання є досить порівнянними серед чоловіків і жінок.[55] Згідно з дослідженнями, поширеність розладу харчової поведінки протягом життя становить 2,0 відсотка для чоловіків і 3,5 відсотка для жінок, що вище, ніж у загальновизнаних розладів харчової поведінки, нервової анорексії та нервової булімії.[41] Однак інший систематичний огляд літератури показав, що середня поширеність становить приблизно 2,3 % у жінок і приблизно 0,3 % у чоловіків.[36] Рівень поширеності розладу харчової поведінки у жінок може бути в 1,5-6 разів вищим, ніж у чоловіків.[54] В одному огляді літератури було виявлено, що точкові показники поширеності розладу харчової поведінки варіюються від 0,1 відсотка до 24,1 відсотка залежно від зразка.[54] Цей же огляд також виявив, що 12-місячні показники поширеності коливаються від 0,1 відсотка до 8,8 відсотка.[54] Підлітки також стикаються з значним ризиком переїдання. Рівень випадків 10,1 і 6,6 на 10 000 людино-років спостерігався у підлітків чоловічої та жіночої статі в США відповідно.[37]

Сексуальність[ред. | ред. код]

Нещодавні дослідження показали, що харчові розлади, включаючи нервову анорексію, булімію та розлад переїдання, поширені серед сексуальних і гендерних меншин, включаючи лесбійок, бісексуалів, геїв і трансгендерів. Це може бути наслідком стресу та дискримінації меншин, які терпить це населення.[56] Крім того, підлітки та молоді чоловіки з сексуальних меншин випивають частіше, ніж їхні гетеросексуальні колеги.[57]

Расова та етнічна приналежність[ред. | ред. код]

Через обмежену та суперечливу інформацію та дослідження етнічних і расових відмінностей важко визначити показники поширеності розладу харчової поведінки.[54] Однак расовий склад розладу харчової поведінки чітко відрізняється від нервової анорексії та нервової булімії.[37] Встановлено, що частота розладу переїдання схожа серед чорношкірих жінок, білих жінок і білих чоловіків[58], тоді як деякі дослідження показали, що розлад переїдання є більш поширеним серед чорношкірих жінок, ніж серед білих жінок.[11] Однак більшість досліджень, проведених навколо розладу харчової поведінки, зосереджені на білих жінках.[59] В одному огляді літератури було знайдено інформацію про відсутність різниці між поширеністю ліжка серед латиноамериканців, афроамериканців і білих жінок, тоді як інша інформація показала, що поширеність ліжка була найвищою серед латиноамериканців, потім йшли чорношкірі і, нарешті, білі люди.[54] Дослідження 2021 року спостерігало «вищий рівень розладу харчової порівняно з іншими етнічними групами» для афроамериканців.[60] Імовірність повідомити про симптоми розладу харчової поведінки також нижча в деяких групах, включаючи афроамериканців.[60] Американці азійського походження також стикаються зі зменшенням кількості повідомлень про симптоми розладу харчування. Частково це можна пояснити «значно вищою тонкою ідеальною інтерналізацією» порівняно з іншими етнічними групами.[60] Міграція також може вплинути на ризик розладу харчової поведінки. Було виявлено, що американські іммігранти мексиканського походження стикаються з більшим ризиком розладу харчової поведінки після міграції.[37]

Соціально-економічний статус[ред. | ред. код]

Люди з низьким соціально-економічним статусом часто стикаються з багатьма перешкодами в діагностиці та лікуванні розладів харчової поведінки. Ці бар'єри включають довший час очікування в клініці, гірший догляд і меншу кількість клінічних досліджень для осіб, які «кидають виклик стереотипам хвороби».[61] Витрати, пов'язані зі спеціалізованою психіатричною допомогою, становлять ще одну перешкоду для людей із низьким соціально-економічним статусом.[61] Крім того, доведено, що супутні фактори, такі як відсутність продовольчої безпеки та екологічний стрес, сприяють вищим показникам розладів харчової поведінки у цих груп населення.[61] Встановлено, що продовольча безпека є помітним предиктором розладів харчової поведінки. Доведено, що низька продовольча безпека збільшує поширеність і частоту переїдання.[60] Дослідників попросили змінити структуру розладів, пов'язаних з харчовою поведінкою, щоб краще відповідати популяції з низьким соціально-економічним статусом і покращити майбутні дослідження.[61]

Поширеність у всьому світі[ред. | ред. код]

Розлад харчової поведінки не обмежується західними суспільствами. Докази зростання поширеності розладів харчової поведінки спостерігаються в «незахідних країнах і серед етнічних меншин».[37] Хоча дослідження розладів переїдання, як правило, зосереджені в Північній Америці, цей розлад зустрічається в різних культурах.[62] Посилення глобалізації вплинуло на поширеність розладів харчової поведінки за межами Заходу.[37] У США розлад харчової поведінки присутній у 0,8 % дорослих чоловіків і 1,6 % дорослих жінок протягом певного року.[63] У дослідженні, яке включало Фінляндію, Швецію, Норвегію та Ісландію, поширеність розладу харчової поведінки нижча в скандинавських країнах порівняно з Європою.[64] Точкова поширеність коливалася від 0,4 до 1,5 відсотка, а поширеність протягом життя коливалася від 0,7 до 5,8 відсотка для розладу харчової поведінки у жінок.[64] У дослідженні, яке включало Аргентину, Бразилію, Чилі, Колумбію, Мексику та Венесуелу, точкова поширеність розладу харчової поведінки становила 3,53 відсотка.[65] Таким чином, це конкретне дослідження показало, що поширеність розладу харчової поведінки вища в цих латиноамериканських країнах порівняно із західними країнами.[65] Поширеність розладу харчової поведінки в Європі коливається від <1 до 4 відсотків.[66]

Супутні захворювання[ред. | ред. код]

Розлад харчової поведінки супроводжується діабетом, гіпертонією, попереднім інсультом і хворобами серця у деяких людей.[54] У людей з обсесивно-компульсивним розладом або біполярним розладом I або II поширеність розладу харчової поведінки протягом життя була вищою.[54] Крім того, від 30 до 40 відсотків людей, які шукають лікування для схуднення, можуть мати діагноз «розлад переїдання».[41]

Заниження у чоловіків[ред. | ред. код]

Часто про розлади харчової поведінки чоловіків не повідомляють.[64] Заниження даних може бути результатом упередженості вимірювання через те, як визначають розлади харчової поведінки.[64] Сучасне визначення розладів харчової поведінки зосереджується на худорбі.[64] Однак розлади харчової поведінки у чоловіків, як правило, зосереджуються на м'язовій формі, і тому вимагають іншого визначення вимірювання.[64] Рівень переоцінки маси тіла або форми тіла у підлітків-чоловіків значно нижчий, ніж у дівчат (4,9 % і 24,2 % відповідно). Мало відомо, чи є ця розбіжність індикатором пізнішого початку спотворення образу тіла у чоловіків чи наслідком жіночої діагностики розладів харчової поведінки.[57] Відсутність представництва чоловіків у дослідженні розладів харчової поведінки перешкоджає історичне сприйняття розладів харчової поведінки як «жіночого явища».[57] Дослідників покликали усунути цю прогалину шляхом вдосконалення методів «ідентифікації, оцінки, класифікації та лікування» розладів харчової поведінки в чоловічому контексті, особливо у молодих чоловіків.[57]

Частота[ред. | ред. код]

Розлад харчової поведінки є поширеною хворобою: 47 % людей мають розлади харчової поведінки, 3 % з них мають нервову анорексію та 12 % з них мають нервову булімію.[67] У Сполучених Штатах, за оцінками, 2,8 мільйона людей страждають від розладу харчової поведінки.[68] Більше 57 % людей з розладом харчової поведінки є жінками[67], і це часто починається в кінці підліткового віку або на початку 20-х років.[69]

Історія[ред. | ред. код]

Цей розлад вперше був описаний у 1959 році психіатром і дослідником Альбертом Стункардом як " синдром нічного прийому їжі " (NES).[70] Термін «переїдання» було введено для опису тієї самої харчової поведінки типу переїдання, але без виняткового нічного компоненту.[71] Існує менше досліджень щодо розладу переїдання порівняно з нервовою анорексією та булімією.[11]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Wassenaar, Elizabeth; Friedman, Julie; Philip, Mehler (2019). Medical Complications of Binge Eating Disorder. Psychiatric Clinics of North America. 42 (2): 275—286. doi:10.1016/j.psc.2019.01.010. PMID 31046929. S2CID 143433618.
  2. ↑ Zhang, Jinyu; Abbasi, Omair; Malevanchik, Lev; Mohan, Neena; Denicola, Richard; Tarangelo, Nicholas; Halegoua-De Marzio, Dina (2017). Pilot study of the prevalence of binge eating disorder in non-alcoholic fatty liver disease patients. Ann Gastroenterol. 30 (6): 664—669. doi:10.20524/aog.2017.0200. PMC 5670286. PMID 29118561.
  3. ↑ Cremonini F, Camilleri M, Clark MM, Beebe TJ, Locke GR, Zinsmeister AR, Herrick LM, Talley NJ (March 2009). Associations among binge eating behavior patterns and gastrointestinal symptoms: a population-based study. International Journal of Obesity. 33 (3): 342—353. doi:10.1038/ijo.2008.272. PMC 2754813. PMID 19139750.
  4. ↑ а б Ålgars, Monica; Huang, Lu; Von Holle, Ann F.; Peat, Christine M.; Thornton, Laura M.; Lichtenstein, Paul; Bulik, Cynthia M. (1 січня 2014). Binge eating and menstrual dysfunction. Journal of Psychosomatic Research. 76 (1): 19—22. doi:10.1016/j.jpsychores.2013.11.011. PMC 3909535. PMID 24360136.
  5. ↑ Roveda E, Montaruli A, Galasso L, Pesenti C, Bruno E, Pasanisi P, Cortellini M, Rampichini S, Erzegovesi S, Caumo A, Esposito F (1 лютого 2018). Rest-activity circadian rhythm and sleep quality in patients with binge eating disorder. Chronobiology International. 35 (2): 198—207. doi:10.1080/07420528.2017.1392549. PMID 29144185. S2CID 205581675.
  6. ↑ DailyMed - VYVANSE- lisdexamfetamine dimesylate capsule VYVANSE- lisdexamfetamine dimesylate tablet, chewable.
  7. ↑ а б в г д Marazziti D, Corsi M, Baroni S, Consoli G, Catena-Dell'Osso M (December 2012). Latest advancements in the pharmacological treatment of binge eating disorder (PDF). European Review for Medical and Pharmacological Sciences. 16 (15): 2102—7. PMID 23280026.
  8. ↑ а б в г Eating disorders: core interventions in the treatment and management of anorexia nervosa, bulimia nervosa, and related eating disorders; National Clinical Practice Guideline No. CG9. Leicester [u.a.]: The British Psychological Society and Gaskell. 2004. ISBN 978-1854333988.
  9. ↑ а б Wu M, Brockmeyer T, Hartmann M, Skunde M, Herzog W, Friederich HC (December 2014). Set-shifting ability across the spectrum of eating disorders and in overweight and obesity: a systematic review and meta-analysis. Psychological Medicine. 44 (16): 3365—85. doi:10.1017/S0033291714000294. PMID 25066267.
  10. ↑ Hay PP, Bacaltchuk J, Stefano S, Kashyap P (October 2009). Psychological treatments for bulimia nervosa and binging. The Cochrane Database of Systematic Reviews. 2009 (4): CD000562. doi:10.1002/14651858.CD000562.pub3. PMC 7034415. PMID 19821271.
  11. ↑ а б в г д Morality and Health: News Media Constructions of Overweight and Eating Disorders (PDF). UCLA. Архів оригіналу (PDF) за 6 July 2010. Процитовано 23 листопада 2014.
  12. ↑ Overcoming binge eating: the proven program to learn why you binge and how you can stop (вид. 2nd). New York: Guilford Publications. 2013. ISBN 978-1572305618.
  13. ↑ а б в г д е ж Binge eating disorder - NHS Choices. www.nhs.uk (англ.). Nation Health Service. Процитовано 19 січня 2017.
  14. ↑ а б в г д е ж Michalska, Aneta; Szejko, Natalia; Jakubczyk, Andrzej; Wojnar, Marcin (2016). Nonspecific eating disorders - a subjective review. Psychiatria Polska. 50 (3): 497—507. doi:10.12740/PP/59217. PMID 27556109.
  15. ↑ а б в г ICD-11 Beta Draft - Mortality and Morbidity Statistics. apps.who.int (англ.). Архів оригіналу за 3 October 2011. Процитовано 19 січня 2017.
  16. ↑ Ahrberg, Merle; Trojca, Dorothea; Nasrawi, Nadia; Vocks, Silja (2011). Body image disturbance in binge eating disorder: a review. European Eating Disorders Review. 19 (5): 375—381. doi:10.1002/erv.1100. ISSN 1099-0968. PMID 21341345.
  17. ↑ а б в Binge Eating Disorder. 26 лютого 2017.
  18. ↑ Psychological treatment of binge eating disorder. Eating disorders and obesity: a comprehensive handbook (вид. 2nd). New York: Guilford. 2002. ISBN 978-1593852368.
  19. ↑ Prunell-Castañé, Anna; Jurado, María Ángeles; García-García, Isabel (June 2021). Clinical binge eating, but not uncontrolled eating, is associated with differences in executive functions: Evidence from meta-analytic findings. Addictive Behaviors Reports (англ.). 13: 100337. doi:10.1016/j.abrep.2020.100337. ISSN 2352-8532. PMC 7815657. PMID 33506087.
  20. ↑ Zhang, Jinyu; Abbasi, O; Malevanchik, L; Mohan, N; Denicola, R; Tarangelo, N; Marzio, DH (2017). Pilot study of the prevalence of binge eating disorder in non-alcoholic fatty liver disease patients. Annals of Gastroenterology. 30 (6): 664—669. doi:10.20524/aog.2017.0200. PMC 5670286. PMID 29118561.
  21. ↑ Wassenaar, Elizabeth; Friedman, Julie; Mehler, Philip S. (June 2019). Medical Complications of Binge Eating Disorder. Psychiatric Clinics of North America. 42 (2): 275—286. doi:10.1016/j.psc.2019.01.010. PMID 31046929.
  22. ↑ Pearl RL, White MA, Grilo CM (April 2014). Overvaluation of shape and weight as a mediator between self-esteem and weight bias internalization among patients with binge eating disorder. Eating Behaviors. 15 (2): 259—61. doi:10.1016/j.eatbeh.2014.03.005. PMC 4053161. PMID 24854815.
  23. ↑ Women like sugar, men like meat. USA Today. 17 листопада 2005.
  24. ↑ Herbozo S, Schaefer LM, Thompson JK (April 2015). A comparison of eating disorder psychopathology, appearance satisfaction, and self-esteem in overweight and obese women with and without binge eating. Eating Behaviors. 17: 86—9. doi:10.1016/j.eatbeh.2015.01.007. PMID 25668799.
  25. ↑ Binge Eating Disorder. HelpGuide. Процитовано 10 травня 2020.
  26. ↑ Where next after anorexia: death, recovery, or another eating disorder?. Psychology Today. Процитовано 21 квітня 2016.
  27. ↑ Veenstra EM, de Jong PJ (August 2010). Restrained eaters show enhanced automatic approach tendencies towards food. Appetite. 55 (1): 30—6. doi:10.1016/j.appet.2010.03.007. PMID 20298730.
  28. ↑ Bulik, Cynthia M.; Blake, Lauren; Austin, Jehannine (March 2019). Genetics of Eating Disorders. Psychiatric Clinics of North America. 42 (1): 59—73. doi:10.1016/j.psc.2018.10.007. PMID 30704640.
  29. ↑ а б Mazzeo SE, Bulik CM (January 2009). Environmental and genetic risk factors for eating disorders: what the clinician needs to know. Child and Adolescent Psychiatric Clinics of North America. 18 (1): 67—82. doi:10.1016/j.chc.2008.07.003. PMC 2719561. PMID 19014858.
  30. ↑ Rayworth BB, Wise LA, Harlow BL (May 2004). Childhood abuse and risk of eating disorders in women. Epidemiology. 15 (3): 271—8. doi:10.1097/01.ede.0000120047.07140.9d. JSTOR 20485891. PMID 15097006.
  31. ↑ Grogan, Katie; MacGarry, Diarmuid; Bramham, Jessica; Scriven, Mary; Maher, Caroline; Fitzgerald, Amanda (December 2020). Family-related non-abuse adverse life experiences occurring for adults diagnosed with eating disorders: a systematic review. Journal of Eating Disorders. 8 (1): 36. doi:10.1186/s40337-020-00311-6. PMC 7374817. PMID 32704372.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  32. ↑ Bulik CM, Sullivan PF, Kendler KS (April 2003). Genetic and environmental contributions to obesity and binge eating. The International Journal of Eating Disorders. 33 (3): 293—8. doi:10.1002/eat.10140. PMID 12655626.
  33. ↑ Troop NA, Holbrey A, Treasure JL (September 1998). Stress, coping, and crisis support in eating disorders. The International Journal of Eating Disorders. 24 (2): 157—66. doi:10.1002/(SICI)1098-108X(199809)24:2<157::AID-EAT5>3.0.CO;2-D. PMID 9697014.
  34. ↑ Eating Disorder Statistics. Архів оригіналу за 2 квітня 2023. Процитовано 17 червня 2023.
  35. ↑ 2017 ICD-10-CM Diagnosis Code F50.81 : Binge eating disorder. www.icd10data.com (англ.). Процитовано 8 травня 2017.
  36. ↑ а б в г д е ж Chevinsky, Jonathan D; Wadden, Thomas A; Chao, Ariana M (April 2020). Binge Eating Disorder in Patients with Type 2 Diabetes: Diagnostic and Management Challenges. Diabetes, Metabolic Syndrome and Obesity: Targets and Therapy. 13: 1117—1131. doi:10.2147/DMSO.S213379. PMC 7166070. PMID 32341661.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  37. ↑ а б в г д е ж и Smink, Frédérique R. E.; van Hoeken, Daphne; Hoek, Hans W. (August 2012). Epidemiology of Eating Disorders: Incidence, Prevalence and Mortality Rates. Current Psychiatry Reports (англ.). 14 (4): 406—414. doi:10.1007/s11920-012-0282-y. ISSN 1535-1645. PMC 3409365. PMID 22644309.
  38. ↑ 5 tips: overcome your tendency to overeat .
  39. ↑ A Guide to DSM-5: Binge Eating Disorder. Medscape.com. Процитовано 8 червня 2013.
  40. ↑ Brownley KA, Berkman ND, Peat CM, Lohr KN, Cullen KE, Bann CM, Bulik CM (September 2016). Binge-Eating Disorder in Adults: A Systematic Review and Meta-analysis. Annals of Internal Medicine. 165 (6): 409—20. doi:10.7326/M15-2455. PMC 5637727. PMID 27367316.
  41. ↑ а б в г д е ж Westerburg DP, Waitz M (November–December 2013). Binge-eating disorder. Osteopathic Family Physician. 5 (6): 230—33. doi:10.1016/j.osfp.2013.06.003.
  42. ↑ Citrome, Leslie (August 2019). Binge eating disorder revisited: what's new, what's different, what's next. CNS Spectrums. 24 (S1): 4—13. doi:10.1017/S1092852919001032. PMID 31196238.
  43. ↑ а б в г д Iacovino JM, Gredysa DM, Altman M, Wilfley DE (August 2012). Psychological treatments for binge eating disorder. Current Psychiatry Reports. 14 (4): 432—46. doi:10.1007/s11920-012-0277-8. PMC 3433807. PMID 22707016.
  44. ↑ а б Hilbert, Anja; Petroff, David; Herpertz, Stephan; Pietrowsky, Reinhard; Tuschen‐Caffier, Brunna; Vocks, Silja; Schmidt, Ricarda (September 2020). Meta‐analysis on the long‐term effectiveness of psychological and medical treatments for binge‐eating disorder. International Journal of Eating Disorders. 53 (9): 1353—1376. doi:10.1002/eat.23297. PMID 32583527.
  45. ↑ Wilson GT, Wilfley DE, Agras WS, Bryson SW (January 2010). Psychological treatments of binge eating disorder. Archives of General Psychiatry. 67 (1): 94—101. doi:10.1001/archgenpsychiatry.2009.170. PMC 3757519. PMID 20048227.
  46. ↑ Vyvanse Prescribing Information (PDF). United States Food and Drug Administration. Shire US Inc. May 2017. с. 1—3. Процитовано 10 липня 2017.
  47. ↑ а б Schneider E, Higgs S, Dourish CT (December 2021). Lisdexamfetamine and binge-eating disorder: A systematic review and meta-analysis of the preclinical and clinical data with a focus on mechanism of drug action in treating the disorder. Eur Neuropsychopharmacol. 53: 49—78. doi:10.1016/j.euroneuro.2021.08.001. PMID 34461386.
  48. ↑ Himmerich, Hubertus; Kan, Carol; Au, Katie; Treasure, Janet (January 2021). Pharmacological treatment of eating disorders, comorbid mental health problems, malnutrition and physical health consequences. Pharmacology & Therapeutics. 217: 107667. doi:10.1016/j.pharmthera.2020.107667. PMID 32858054.
  49. ↑ а б Lindsay Bodell, Michael Devlin (2011). Pharmacotherapy for binge-eating disorder. У Grilo C, Mitchell J (ред.). The treatment of eating disorders: a clinical handbook. New York: Guilford. ISBN 978-1609184957.
  50. ↑ Valbrun, Leon P.; Zvonarev, Valeriy (2020). The Opioid System and Food Intake: Use of Opiate Antagonists in Treatment of Binge Eating Disorder and Abnormal Eating Behavior. Journal of Clinical Medicine Research. 12 (2): 41—63. doi:10.14740/jocmr4066. PMC 7011935. PMID 32095174.
  51. ↑ Nazar BP, Gregor LK, Albano G, Marchica A, Coco GL, Cardi V, Treasure J (March 2017). Early Response to treatment in Eating Disorders: A Systematic Review and a Diagnostic Test Accuracy Meta-Analysis. European Eating Disorders Review. 25 (2): 67—79. doi:10.1002/erv.2495. PMID 27928853.
  52. ↑ Binge Eating Disorder. National Eating Disorders Association. Процитовано 18 квітня 2014.
  53. ↑ Perkins SJ, Murphy R, Schmidt U, Williams C (July 2006). Self-help and guided self-help for eating disorders. The Cochrane Database of Systematic Reviews (3): CD004191. doi:10.1002/14651858.CD004191.pub2. PMID 16856036.
  54. ↑ а б в г д е ж и Ágh, Tamás; Kovács, Gábor; Pawaskar, Manjiri; Supina, Dylan; Inotai, András; Vokó, Zoltán (March 2015). Epidemiology, health-related quality of life and economic burden of binge eating disorder: a systematic literature review. Eating and Weight Disorders - Studies on Anorexia, Bulimia and Obesity. 20 (1): 1—12. doi:10.1007/s40519-014-0173-9. PMC 4349998. PMID 25571885.
  55. ↑ Striegel-Moore RH, Rosselli F, Perrin N, DeBar L, Wilson GT, May A, Kraemer HC (July 2009). Gender difference in the prevalence of eating disorder symptoms. The International Journal of Eating Disorders. 42 (5): 471—4. doi:10.1002/eat.20625. PMC 2696560. PMID 19107833.
  56. ↑ Nagata, Jason M.; Ganson, Kyle T.; Austin, S. Bryn (November 2020). Emerging trends in eating disorders among sexual and gender minorities. Current Opinion in Psychiatry. 33 (6): 562—567. doi:10.1097/YCO.0000000000000645. PMC 8060208. PMID 32858597.
  57. ↑ а б в г Gorrell, Sasha; Murray, Stuart B. (October 2019). Eating Disorders in Males. Child and Adolescent Psychiatric Clinics of North America (англ.). 28 (4): 641—651. doi:10.1016/j.chc.2019.05.012. PMC 6785984. PMID 31443881.
  58. ↑ Mitchison D, Mond J, Slewa-Younan S, Hay P (May 2013). Sex differences in health-related quality of life impairment associated with eating disorder features: a general population study. The International Journal of Eating Disorders. 46 (4): 375—80. doi:10.1002/eat.22097. PMID 23355018.
  59. ↑ Goode, Rachel W.; Cowell, Mariah M.; Mazzeo, Suzanne E.; Cooper‐Lewter, Courtney; Forte, Alexandria; Olayia, Oona‐Ifé; Bulik, Cynthia M. (April 2020). Binge eating and binge‐eating disorder in Black women: A systematic review. International Journal of Eating Disorders. 53 (4): 491—507. doi:10.1002/eat.23217. PMC 8010989. PMID 31922293.
  60. ↑ а б в г Barakat, Sarah; McLean, Siân A.; Bryant, Emma; Le, Anvi; Marks, Peta; Aouad, Phillip; Barakat, Sarah; Boakes, Robert; Brennan, Leah (17 січня 2023). Risk factors for eating disorders: findings from a rapid review. Journal of Eating Disorders. 11 (1): 8. doi:10.1186/s40337-022-00717-4. ISSN 2050-2974. PMC 9847054. PMID 36650572.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  61. ↑ а б в г Huryk, Kathryn M.; Drury, Catherine R.; Loeb, Katharine L. (December 2021). Diseases of affluence? A systematic review of the literature on socioeconomic diversity in eating disorders. Eating Behaviors (англ.). 43: 101548. doi:10.1016/j.eatbeh.2021.101548.
  62. ↑ Pike KM, Hoek HW, Dunne PE (November 2014). Cultural trends and eating disorders. Current Opinion in Psychiatry. 27 (6): 436—42. doi:10.1097/YCO.0000000000000100. PMID 25211499.
  63. ↑ American Psychiatry Association (2013). Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (вид. 5th). Arlington: American Psychiatric Publishing. с. 329–354. ISBN 978-0890425558.
  64. ↑ а б в г д е Dahlgren, Camilla Lindvall; Stedal, Kristin; Wisting, Line (3 липня 2018). A systematic review of eating disorder prevalence in the Nordic countries: 1994–2016. Nordic Psychology. 70 (3): 209—227. doi:10.1080/19012276.2017.1410071.
  65. ↑ а б Kolar, David R.; Rodriguez, Dania L. Mejía; Chams, Moises Mebarak; Hoek, Hans W. (November 2016). Epidemiology of eating disorders in Latin America: a systematic review and meta-analysis. Current Opinion in Psychiatry. 29 (6): 363—371. doi:10.1097/YCO.0000000000000279. PMID 27584709.
  66. ↑ Keski-Rahkonen, Anna; Mustelin, Linda (November 2016). Epidemiology of eating disorders in Europe: prevalence, incidence, comorbidity, course, consequences, and risk factors. Current Opinion in Psychiatry. 29 (6): 340—345. doi:10.1097/YCO.0000000000000278. PMID 27662598.
  67. ↑ а б Binge eating disorder (BED). nedc.com.au. 17 серпня 2017. Процитовано 24 березня 2022.
  68. ↑ Binge Eating Disorder: Statistics, Facts, and You. Healthline (англ.). 18 серпня 2015. Процитовано 24 березня 2022.
  69. ↑ Binge-eating disorder - Symptoms and causes. Mayo Clinic (англ.). Процитовано 24 березня 2022.
  70. ↑ Stunkard AJ (April 1959). Eating patterns and obesity. The Psychiatric Quarterly. 33 (2): 284—95. doi:10.1007/BF01575455. PMID 13835451.
  71. ↑ Binge Eating: Recognition, Diagnosis, and Treatment. Medscape Health eJournal. Процитовано 15 грудня 2014.

Посилання[ред. | ред. код]

Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Розлад_переїдання&oldid=41340359