Саєнко Ніна Олександрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Саєнко Ніна)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Саєнко.
Ніна Саєнко
Саєнко Ніна Олександрівна
Народження24 січня 1944(1944-01-24) (80 років)
м. Борзна Чернігівської області
КраїнаСРСР СРСР → Україна Україна
Жанргобелен, мозаїка соломкою, вибійка
НавчанняКНУ імені Тараса Шевченка
Діяльністьхудожниця, мисткиня, художня критикиня
Напрямокдекоративне мистецтво
Нагороди
Орден княгині Ольги II ступеня орден княгині Ольги III ступеня
заслужений діяч мистецтв України
СайтНіна Саєнко на сайті КОНСХУ
CMNS: Саєнко Ніна Олександрівна у Вікісховищі

Ні́на Олекса́ндрівна Сає́нко (*24 січня 1944(19440124), Борзна Чернігівської області) —українська мисткиня декоративного мистецтва, мистецтвознавиця, музеєзнавиця,публіцистка, членкиня Національної спілки художників України (1989)[1], Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1993), Європейської текстильної асоціації/ETN (1995), Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги (2003), Кавалер Ордена княгині Ольги III (2005) і ІІ (2015) ступеня, лауреатка міжнародної Літературної премії української діаспори США (2009), заслужена діячка мистецтв України (1998), президентка Міжнародного благодійного «Фонду Олександра Саєнка» (2006).

Твори (килими, гобелени, мозаїки соломою, вибійки) зберігаються у 20 музеях України, в національних і зарубіжних музейних та приватних зібраннях (Австралія, Бельгія, Велика Британія, Канада, Німеччина, Росія, США, Фінляндія, Франція).


Звання та нагороди

[ред. | ред. код]

Життєпис і творчий шлях

[ред. | ред. код]
Ніна Саєнко (праворуч) і художник Володимир Гарбуз (ліворуч) разом з мером Парраматти[en] Давид Боржер[en] під час виставки, організованої Спілкою українських митців Австралії (НПВ), квітень 2000 р. На другому плані видно твори (килим і солом'яні панно) мисткині.

Ніна Саєнко народилася 24 січня 1944 року у мальовничому м. Борзна Чернігівської області, в інтелігентній сім'ї. Її батько — Олександр Саєнко був художником, дідусь —біолог і викладач Саєнко Ферапонт Петрович (колега і друг науковця Костецького М. Д.).Мисткиня згадує: «Я дуже рано збагнула свою місію, коли залишилася десятирічною, після смерті мами, на руках у глухонімого батька. Навіть пам'ятаю цей момент: ішла з татом, міцно взявши його за руку, садибою в Борзні, і якоїсь миті гостро відчула, що маю відповідати за нього, підтримувати в житті та творчості. Батько привчав мене до мистецтва, при світлі каганчиків виклеював солом'яні панно, а я йому допомагала… Завжди з гордістю кажу, що закінчила Мистецьку студію Олександра Саєнка».[5]

Становлення творчої особистості

[ред. | ред. код]

Вроджена допитливість і жвава зацікавленість яскравим розмаїттям світу є рушійною силою у всіх творчих проявах Н. Саєнко. Вона прагне розвивати свої здібності, здобуває вищу освіту, вступивши у 1965 в Київський університет на біологічний факультет з одночасним відвідуванням факультету журналістики, який закінчує у 1970.
Фахове володіння словом допомагає їй у подальших мистецтвознавчих розвідках, публіцистичних виступах на захист цінностей української культури та її популяризації. Слово вона підкріплює художньою практикою, яка розпочалась із батькової майстерні. Коло творчих спілкувань Олександра Саєнка захопило і Ніну. Упродовж 1970—1975 років вона навчалась художньої майстерності не тільки на прикладах татових робіт, а й керувалась настановами його колег і друзів. Серед них відомий монументаліст академік Микола Стороженко, живописець Іван-Валентин Задорожний, майстриня килимарства Надія Бабенко та інші.
Починаючи з 1977 Ніна Саєнко бере участь в оформленні культурних центрів, шкіл, дитячих закладів та громадських споруд, поєднуючи стилістику сучасного дизайну з народними традиціями. Для її творів характерні чітка композиція, ритмізована орнаментика, розмаїття кольорових гам.
Презентує мистецькі твори (килими, гобелени, мозаїки соломою, декоративні тканини — вибійки) на численних персональних, групових, всеукраїнських та міжнародних виставках. Бере участь у вітчизняних і міжнародних пленерах, відвідує Австралію, Бельгію, Німеччину, Польщу, Фінляндію, Францію та інші країни.

Родина

[ред. | ред. код]

Ніна Саєнко, як свідчить її кредо, високо цінує зв'язки між поколіннями, знаходить в них не тільки особисте, а й загальнолюдське джерело добра й процвітання. Вихована батьком-художником, вона сама стала мисткинею і передала творчу естафету дочці Олені Майданець-Баргилевич (н.1969), успішною в художній творчості.[6] Родовід Саєнків, історію якого Ніна Олександрівна вивчає як мистецтвознавець і розглядає як публіцист, привертає увагу науковців та митців як феномен української культури.[7]
Номінантом на Шевченківську премію 2022 року є монографія Н. Саєнко. Пам'ять роду: Епістолярії родини Саєнків. — Харків: Контраст, 2021.
У книзі представлено документи з архіву родини Саєнків (1886—2020), які ілюструють скарбницю традицій родоводу в широкій панорамі життя українського народу. Уперше друкуються листи Ганни Барвінок, Андроника Лазарчука, Василя Кричевського, Сергія Устименка, Михайла Дерегуса, Василя Касіяна, Михайла Стельмаха та ін.

Членство у творчих об'єднаннях

[ред. | ред. код]
У 1989 мисткиню було прийнято до НСХУ[8] Її рекомендували до вступу відомі митці Михайло Дерегус, Людмила Жоголь та Олександр Міловзоров.
У 1993  —прийнято до Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Рекомендації склали Володимир Прядка, Сергій Нечипоренко та Василь Щербак.
З 1995  — Н.Саєнко є членкинею Європейської текстильної асоціації (ETN).

Творче кредо

[ред. | ред. код]
«Співзвучність високій шляхетності душі мого батька – Олександра Саєнка, мистецтво українського відродження 1920-х років, любов до своєї землі проросли крізь моє серце, визначили творчий шлях і призначення на Землі: утверджувати добро, національне мистецтво, проповідувати своїми творами українську ідею.

У своїх творах прагну розповісти про неповторний український край, показати красу природи і людей, нашу славну історію, втілити свої почуття в образи, що з’являються в уяві.
Я присвячую свої твори українцям і Україні. Мрію про те, щоб вони несли добро, щирість і злагоду в наші оселі.
Яскраві особистості, з якими я спілкувалась, направду стали символами-знаками моєї долі! Зустрівшись на моєму шляху, ці добрі люди формували мою свідомість, мої уподобання і дії.
Вдячна всім, хто завжди зі мною, з ким відчуваю себе достойною на своєму жнивному полі».

[9]

Трудова діяльність

[ред. | ред. код]
1983–1990 — заступник директора з наукової та виставкової діяльності Дирекції виставок Спілки художників України — організація понад 400 всеукраїнських, обласних, групових, персональних виставок, а також підготовка й видання проспектів, каталогів, буклетів та запрошень.
1990—1993  — художник Київського комбінату монументально-декоративного мистецтва.
1993–1996 — головний спеціаліст Міністерства культури України
1996–2007 — завідуюча галереєю «Аліпій», головний спеціаліст проведення виставок та мистецьких заходів «Українського дому» — організація понад 400 мистецьких проєктів, серед яких «Сучасне українське мистецтво», «Славетні імена», «Мистецтво одного села», «Мистецтво малих міст України», «Народне мистецтво України».
2011–2012 — куратор виставок Музею сучасного мистецтва, Київ.
2012–2015  — науковий працівник, старший інспектор науково-методичного відділу «НАОМА» та презентації виставкової діяльності Академії.

Комплектація музейних колекцій

[ред. | ред. код]

З 1993 Н. Саєнко бере участь у комплектації музейних колекцій Чернігівського художнього музею, Національного Шевченківського заповідника у Каневі, Хмельницького художнього музею та ін.
З 1996 — Засновниця художньо-меморіального музею Борзнянський художньо-меморіальний музей «Садиба народного художника України О. Саєнка» у м. Борзна Чернігівської області, яким опікується донині.
До музею родиною Саєнків передано понад 1000 експонатів, серед них оригінальні твори мистця та зібрана ним колекція народного мистецтва і старожитностей. Музей активно веде науково-дослідну, збирацьку, патріотично-виховну роботу.

Громадська і педагогічно-консультативна діяльність

[ред. | ред. код]

З 1995 Ніна Саєнко є консультантом з декоративного мистецтва Київської дитячої Академії мистецтв.
З 2000 — керівник, педагог Мистецької студії імені Олександра Саєнка для глухонімих дітей та сиріт у Києві.
На благодійних засадах у студії створено необхідні умови для оволодіння дітьми основами образотворчої грамоти, технічними прийомами декоративного мистецтва (килимарство, мозаїка соломою, декоративний розпис, малярство на тканині та склі, писанкарство) й естетичного та морального виховання.
З 2003 Ніна Саєнко бере участь в діяльності Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги.[10]
З 2006  — Президент Міжнародного благодійного «Фонду Олександра Саєнка».

Під час виставок своїх художніх творів за кордоном, Ніна Саєнко дбає про те, щоб глядачі отримали правдиву інформацію про Україну. Так, під час експозиції в Австралії на запрошення СУАМА (Спілки українських образотворчих мистецтв Австралії) Ніна Олександрівна виступила у ролі повпреда, прочитавши доповідь про свою країну. «Нелегко їй було відповідати на запитання, які не по плечу навіть нашому Президентові: „Чому реформи не принесли добробуту і процвітання?“, „Коли буде покінчено з мафією і корупцією?“ і „Чи будуть, нарешті, в Україні всі розмовляти по-українськи?“»,- відзначала газета День[11]

Художні твори

[ред. | ред. код]
  • Панно, інкрустовані соломою:

«А зозулі кують» (1985), «Орнаментальна квітка» (1986), «Рано-вранці воду брала» (1988), «Золоті ворота» (1989), «Тече вода з-під явора» (1989), «Чар-зілля» (1989), «Зачарований світ» (1989), «Мозаїка» (1992), «Дивосвіт» (1992), «Червоне цвітіння» (1994), «Зелений вітер» (1995), «Символи Українського життя»(1999), «Всесвіт» (2011), «Чари Сіверщини» (2014).

  • Килими та гобелени:

«Полудень» (1985), «Думи мої, квіти мої» (1988), «Купальська ніч» (1990), «Козацька балада» (1991), «Серпанок» (1992), «Сонячний» (1993), «Берегиня» (1994), «Рай-дерево» (1994), «Терновий цвіт» (1997), «Весільний» (1999), «Хмеліло літо» (2005), «Сонячна родина» (2008), «Княгині» (2009), «Пам'ять роду» (2013), «Цвіте терен» (2021).

Мистецтвознавство, публіцистика

[ред. | ред. код]
  • Олександр Саєнко: До становлення і розвитку українського монументально-декоративного мистецтва XX століття: книга-альбом / авт.-упоряд. Н. Саєнко. — Київ: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003. — 560 с., 264 іл. ISBN 966-7018-88-1
  • Олександр Саєнко: Мистецька спадщина і сучасність / авт. концепції, текстів та упоряд. вид. Н. Саєнко. — Київ: Компанія ЛІК, 2009. — 320 с., 310 іл. ISBN 978-966-2931-12-9
  • Український килим: Мистецька династія Саєнків: книга-альбом / авт.-упоряд. : Н. Саєнко, О. Майданець-Саєнко. — Київ: Мистецтво, 2012. — 144 с., 132 іл. ISBN 978-966-577-119-7
  • Шевченкіана Олександра Саєнка: книга-альбом / авт.-упоряд. Н. Саєнко. — Харків: Вид-во «НТМТ», 2014. — 192 с. ISBN 978-617-578-163-0
  • Саєнко Н. Знаки долі (книга-альбом). Харків: Вид-во «НТМТ», 2015. — 280 с., 435 іл. ISBN 978-617-578-214-9
  • Мистецька династія Саєнків: Олександр Саєнко, Ніна Саєнко, Леся Майданець-Саєнко (альбом) / авт. концепції, тексту та упоряд. Ніна Саєнко, Леся Майданець-Саєнко. — Київ: Дніпро, 2016. — 208 с. ISBN 978-966-578-267-4
  • Мистецькі традиції династії Саєнків у контексті української образотворчості XX — початку XXI століть: зб. наук. ст. (До 120-річчя від дня народження укр. мистця Олександра Саєнка) / [голов. ред. Личковах В.]. — Харків: НТМТ, 2020. — 240 с., іл. SBN 978-617-7405-45-9
  • Золоте перевесло: Мистецька династія Саєнків у музеях України / авт. концепції і упоряд. : Н. Саєнко, О. Майданець-Баргилевич. — Київ: ВД «АДЕФ-Україна», 2021. — 312 с., 420 іл. ISBN 978-617-7736-80-5
  • Саєнко Н. Пам'ять роду: Епістолярії родини Саєнків. 1886—2020. Харків: Контраст, 2021. — 648 с., 268 іл. ISBN 978-617-7405-47-3

Статті Ніни Саєнко в Енциклопедії Сучасної України

[ред. | ред. код]
  • Баланівський Юрій Васильович [3];
  • Бойчук Тимофій (Тимко) Львович [4];
  • Верес Ганна Іванівна [5];
  • Верес Олена Іванівна [6];
  • Гайдамака Анатолій Васильович [7];
  • Гвоздик Кирило Васильович [8];
  • Григор'єв Сергій Олексійович [9];
  • Дерев'янко Євген Іванович [10];
  • Дигас Галина Йосипівна [11];
  • Доронькін Владислав Євгенович [12];
  • Дроздовський Петро Михайлович [13];
  • Єгіазарян Борис Завенович [14];
  • Карунський Михайло Йосипович [15];
  • Ковальчук Олександр Михайлович [16];
  • Кричевський Федір Григорович (Н. О. Саєнко, Г. Г. Стельмащук) [17] та інші.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Ніна Саєнко на сайті КОНСХУ
  2. ↑ Указ Президента України Л. Кучми № 678, 16 вересня 1998 року
  3. ↑ Указ Президента України В. Ющенка від 18 травня 2005 року, знак ордена № 1018
  4. ↑ Указ Президента України П. Порошенка від 21 серпня 2015 року, № 491/2015. Знак ордена № 242. За значний особистий внесок у державне будівництво, консолідацію українського суспільства, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, активну громадську діяльність, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм.
  5. ↑ Дарина Фалко. Мисткиня Ніна САЄНКО: «Мер Парижа захотів мати саме мозаїку з соломки»// Урядовий кур'єр 2012, 16 червня [1]
  6. ↑ Ткацтво, малярство Лесі Майданець. Каталог персональної виставки. Вроцлав, (Польща), 1997.
  7. ↑ Федорук О. Міфи та реалії перехідного періоду. Імена: Олександр Саєнко, Ніна Саєнко, Леся Майданець//Родовід.1994, № 9, ст.93-97.
  8. ↑ Довідник Національної спілки художників України. — Київ: НСХУ, 2005, Саєнко Н. О. — С. 239.
  9. ↑ Ніна Саєнко. Знаки долі. — Харків: НТМТ, 2015, ст.5. ISBN 978-617-578-214-9
  10. ↑ З Оленою Телігою у світлицю мистецтва: каталог виставки художниць Всеукр. жін. т-ва ім. Олени Теліги, присвяч. 10-річчю його заснування. — Київ, 2003, ст. 2, 5.
  11. ↑ Олена Голуб.Україна — вона і в Австралії Україна//День, 2000, 25 липня [2]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Саєнки // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 700 с. . — ISBN 5-88500-071-9.. — С. 523.
  • Качкан В. Торкнись зозулиного крила. Київ, 1983. — № 10, ст. 159—163.
  • Сингаївський М. Майстриня. // Злагода. — 1994. — 17 лют.
  • Личковах В.. «Троїсті музики» з барвистого «диво-саду»: буклет виставки. — Чернігів, 1999. — 11 с.
  • Саєнко Ніна // Художники України. — К.: Іпрез, 2001.
  • Саєнко Ніна Олександрівна // Жінки України: біогр.- енцикл. словник. — Київ, 2001. — С. 394.
  • Ніна Саєнко // Художники України: творчо-біогр. довід. — Київ, 2001. — Вип. 2. — С. 173.
  • Енциклопедичний словник-довідник з образотворчого мистецтва / упоряд. Пасічний А. // Нар. мистецтво. — 2006, № 4, ст. 69.
  • Чегусова З. Декоративне мистецтво України кінця XX століття. 200 імен: альбом-каталог Київ: Атлант UMC, 2002,С. 254—255, 447, 494—495.
  • Степовик Д. Новаторська побудова книги.// Укр. акад. мистецтва: дослід. та наук.-метод. пр. — Київ, 2004. — Вип. 11, ст. 382—385.
  • Голуб Олена. Коли не переривається нитка // День. — 2004. — 27 січня.[18]
  • Скляренко Г. Книга про Олександра Саєнка: нові риси до образу епохи.// Мистецтвознавчі студії. — Київ, 2005. — № 1, ст. 132—134.
  • Кара-Васильєва Т., Чегусова З. Декоративне мистецтво України XX століття: у пошуках «великого стилю». Київ: Либідь, 2005, ст. 187, 276.
  • Історія української культури. В 5 т. Т. 5, кн. 3. — Київ: Наук. думка, 2012, ст. 200.
  • Дзюба І. З народу — для народу: [вступ. ст. до книги: Саєнко Н. «Олександр Саєнко: до становлення і розвитку українського монументально-декоративного мистецтва XX століття». — Київ, 2003] / Іван Дзюба // Не окремо взяте життя / Іван Дзюба. — Київ, 2013, ст. 718—720

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Саєнко_Ніна_Олександрівна&oldid=43474877