Сектор С

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сектор С
Російсько-українська війна 2014‒2017
Війна на сході України
Дата: Квітень 201418 грудня 2015
Місце: північні райони Донецької області та західні райони Луганської області
Результат: переформатовано в Оперативно-тактичне угруповання «Донецьк» та Оперативно-тактичне угруповання «Луганськ»
Сторони
Україна Україна РосіяРосійська Федерація

Терористичні організації:
Flag of the Lugansk People's Republic.svg Луганська народна республіка
Flag of the Donetsk People's Republic.svg Донецька народна республіка

Військові сили
Emblem of the Ukrainian Armed Forces.svg Збройні сили України

ГУР МО України

Flag of the Security Service of Ukraine.png СБУ

Emblem of the Defence Intelligence of Ukraine.svg Геральдичний знак - емблема МВС України.svg МВС України

Emblem of the National Guard of Ukraine.svg Національна гвардія України

Flag of Chechen Republic of Ichkeria.svg Чеченські добровольці:


Сектор «С» — район дій сил АТО в Донецькій області поблизу Дебальцеве під час Війни на сході України.[1] Угруповання сил Сектору «С» діє в північних районах Донецької області та західних районах Луганської області. В Секторі «С» відбувся ряд боїв проти військ Російської Федерації та терористичних організацій. В зоні Сектору «С» протягом літнього наступу сил АТО були звільненні Слов'янськ, Краматорськ, Артемівськ, Дружківка, Костянтинівка, Дебальцеве. В січні-лютому 2015 в зоні Сектору «С» відбулася найбільша битва Війни на сході України — Битва за дебальцевський плацдарм. Стратегічне значення Сектору «С» визначалося необхідністю контролю над залізничним транспортним вузлом Дебальцеве, який відігравав ключову роль в залізничному сполученні між Луганськом та Донецьком, що не дозволяло проросійським терористичним угрупованням здійснювати постачання зброї, боєприпасів та іншого забезпечення з Росії в Донецьк.

Зона Сектору «С»[ред.ред. код]

Згідно оприлюдненої карти лінії розмежування в зоні АТО[2] Сектор «С» займає територію північних районів Донецької області та західних районів Луганської області.[1] Сектор охоплював лінію Вуглегірськ — Дебальцеве — Зоринськ. Координаційний центр знаходився в м. Артемівськ[3].

Після переформатування системи управління в зоні АТО 18 грудня 2015, частина Сектору С у Донецькій області була перепідпорядкована Оперативно-тактичному угрупованню «Донецьк», а частина Сектору С у Луганській області була перепідпорядкована Оперативно-тактичному угрупованню «Луганськ».

Сили Сектору «С»[ред.ред. код]

Військове угруповання в Секторі «С» протягом АТО складалось в різний час з різних підрозділів силових відомств України.

У боях за звільнення Слов'янська та інших міст Донеччини і Луганщини брали участь підрозділи Збройних Сил України, Національної гвардії України, спецпідрозділу Альфа Служби безпеки України.

У різний час участь у боях брали бійці бригад Збройних Сил:

У ході Битви за дебальцевський плацдарм забезпечували вихід українських підрозділів з Дебальцева та навколишніх опорних пунктів загони 3-го та 8-го окремих полків СпП.

У бойових діях брали участь батальйони територіальної оборони України, що згодом були переформовані на окремі мотопіхотні батальйони.

Активну участь у боях з бойовиками і російськими військами брала Національна гвардія України. В боях біля Вуглегірськ брав участь батальйон «Донбасс».

Також на фронті проти бойовиків та солдатів ЗС РФ воювали чеченські добровольці з батальйону ім. Дудаєва. Командир батальйону, генерал Іса Мунаєв загинув у бою.

Охорону правопорядку в звільнених та прифронтових містах і селищах забезпечували cпецпідрозділи охорони громадського порядку МВС.

Командування[ред.ред. код]

Під час боїв за Дебальцеве безпосереднє управління українськими військами сектору «С» разом зі штабом сектору «С» здійснював генерал-лейтенант ЗСУ Сергій Попко, командир АТО[4].

Бойові дії в Секторі «С»[ред.ред. код]

Кампанія 2014 року[ред.ред. код]

Початковим завданням угруповання Сектору «С» було блокування бойовиків у Слов'янську, перерізання маршрутів постачання бойовиків та остаточне звільнення міста.

У квітні 2014 взяті під контроль ключові пункти в районі бойових дій: краматорський аеродром, гора Карачун, база в Артемівську, склади зброї в Соледарі.

Протягом літнього наступу сили АТО звільнили Лиман. 19 червня сили АТО вибили бойовиків з Ямполя і взяли під контроль мости через р. Сіверський Донець.

У липні президент Порошенко зупинив дію режиму одностороннього припинення вогню і віддав наказ про наступ. Були звільнені Сіверськ, Миколаївка і фактично завершено повне оточення Слов'янська.

5 липня підрозділи АТО звільнили від терористів населені пункти: Слов'янськ, Краматорськ, Артемівськ, Дружківка, Костянтинівка. Протягом липня були розблоковані підрозділи, що тримали оборону Краматорського аеродрому — 25-а окрема повітряно-десантна бригада, підрозділи що тримали оборону на складі довготривалого зберігання військової техніки в Артемівську. Пізніше в ході наступу Сили АТО звільнили Попасну, Дзержинськ (у звільненні міста брали участь Сили спеціальних операцій).

28 липня українські підрозділи звільнили населений пункт Дебальцеве, що дало змогу силам АТО укріпити позиції, а також звузити кільце навколо Горлівки та Донецька. Таким чином було перекрито частину шляхів для постачання ресурсів терористам[5]. 16 серпня була звільнена Жданівка.

Після укладення мінських домовленостей та оголошення режиму припинення вогню, в Секторі «С» Сили АТО не проводили наступальних операцій. Було навіть полишено декілька населених пунктів, зокрема Жданівку — 21 вересня 2014 року українські війська відступили з містечка.

Кампанія 2015 року та битва за дебальцевський плацдарм[ред.ред. код]

Докладніше: Бої за Дебальцеве

У січні 2015 відновились активні бойові дії по всі лінії зіткнення в зоні антитерористичної операції, і зокрема в Секторі «С». В ході зимової кампанії командування бойовиків та російських військ мало за мету ліквідацію т. з. «дебальцевського плацдарму». Планувалось атакувати із заходу і сходу Миронівський, Луганське та Світлодарськ і таким чином оточити сили АТО.

Бойовики атакували Троїцьке, Санжарівку та висоти довкола. 31 січня українські підрозділи були вибиті з Вуглегірська, який був одним з ключових пунктів в обороні на дебальцевському напрямку. З захопленням Вуглегірська та зайняття пануючих висот над дорогою у бойовиків з'являлася можливість оточити підрозділи сил АТО в Дебальцевому та південніше від нього. Бойовики могли атакувати із заходу шосе Харків-Ростов, що було головним маршрутом для забезпечення військового угруповання на дебальцевському напрямі.

18 лютого українські війська, для уникнення оточення, відступили з Дебальцева та найближчих опорних пунктів.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]