Сент-Мартін-ін-зе-Філдс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сент-Мартін-ін-зе-Філдс
St Martin-in-the-Fields
St martin in the fields exterior.jpg
Координати: 51°30′32″ пн. ш. 0°07′37″ зх. д. / 51.50889° пн. ш. 0.12694° зх. д. / 51.50889; -0.12694
Тип споруди церква
Сучасний статус діюча
Розташування Велика Британія,Лондон
Архітектор Джеймс Гіббс
Початок будівництва 13 сторіччя
Відбудовано 1721–1726
Архітектурний стиль неокласицизм
Належність Англіканська церква
Адреса Трафальгарська площа, Вестмінстер
Веб-сайт офіційний
Сент-Мартін-ін-зе-Філдс is located in Сполучене Королівство
Сент-Мартін-ін-зе-Філдс
Сент-Мартін-ін-зе-Філдс (Сполучене Королівство)
CMNS: Сент-Мартін-ін-зе-Філдс на Вікісховищі

Сент-Мартін-ін-зе-Філдс або церква Святого Мартіна-на-полях (англ. St Martin-in-the-Fields) — це англіканська церква, розташована на північно-східному куті Трафальгарської площі у Вестмінстері, Лондон, Велика Британія. Церква присвячена святому Мартину Турському. На цьому місці церква існувала з Середніх Віків. Сучасна будівля створена Джеймсом Гіббсом 1722–1726 року у неокласичному стилі.

Деталь лондонського ліхтарного стовпа

Історія[ред.ред. код]

Римські часи[ред.ред. код]

Проведені при реставрації церкви 2006 року розкопки знайшли поховання бл. 410 р.н.е.[1]. Місце поховання знаходилось за межами мурів римського Лондону, що було звичайною практикою тих часів, але цікавим було наскільки далеко воно було, і це розпочало процес переоцінки ролі Вестмінстера в ті часи. Деякі дослідники вважають поховання ознакою християнського центру тих часів (з можливим використанням місця або будівлі язичницького храму).

Часи середньовіччя та Тюдорів[ред.ред. код]

Церква Святого Мартіна та Чарінг-Крос бл. 1562 р.

Найранніше відоме свідчення про церкву датується 1222 роком, колі існувала суперечка між аббатом Вестмінстера та єпископом Лондона за контроль над церквою, які архієпископ Кентерберійський вирішив на користь Вестмінстера і церквою почали користуватися монахи Вестмінстерського абатства[2].

Пізніше церква занепала, але Генріх VIII 1542 року відбудував церкву, щоб хворі на чуму не проходили через його палац у Вайтхоллі. На той час церква була буквально «на полях», в ізольованому положеннями між містами Вестмінстер та Лондон.

17-те сторіччя[ред.ред. код]

На початок правління Якова I церква стала замалою для приходу через значне зростання населення довкола і 1606 року король подарував акт землі на захід від вулиці Сент-Марнтінс-Лейн для нового церковного двору[3] і церква була розширена на схід на старе кладовище, що збільшило її площу десь наполовину[3], а також була "відремонтована та прикрашена"[3]. Пізніше у 17 ст. вона знов була розширена додаванням галерей.

В результаті на початку 18 ст. церква була цегляною, заштукатероною з кам'яними накладками. Дах був з черепиці, та існувала вежа з контрфорсами. Стеля вела невеликий вигін[3] та підтримувалась «стовпами тосканського та сучасного готичного ордеру» за словами сучасника Едварда Хаттона[3] Внутрішні стіни центрального простору були обкладені дубовими панелями до висоти 1,8 метри, а галереї - розмальовані[3]. Церква мала розміри бл. 25,6 метрів у довжину та 18,9 метрів у ширину, а вежа сягала бл. 27,4 метри у висоту[3].

У цей період у церкві були поховані ряд відомих людей, серед них Роберт Бойль та Нелл Ґвін.

Відбудова[ред.ред. код]

Огляд 1710 року показав, що стіни та стеля церкви руйнуються. У 1720 році англійський парламенти видав акт про відбудову церкви, яким дозволив зібрати на відбудову з прихожан £22 000 податків. Поруч була збудована тимчасова церква, а у газетах друкували оголошення, що останки та пам'ятники похованих у церкві можуть бути забрані родичами для перепоховання[4].

Замовники перебудови обрали для проектування нової церкви Джеймса Гіббса. Спочатку він пропонував церкву з круглою навою та купольною стелею[5], але замовники визнали такі плани дуже дорогими. Тоді Гіббс запропонував простіший, прямокутний план, який вони прийняли. Наріжний камінь був закладений 19.03.1722 р., а останній камінь у шпиль поставили у грудні 1724 р. Загальні витрати склали £33 661, включно з оплатою роботи архітектора[4].

Сучасна церква[ред.ред. код]

Інтер'єр церкви

Західний фасад церкви має портик з фронтоном, який підтримується гігантськими колонами коринфського ордеру, по шість в ряд. Ордер продовжується по периметру церкви пілястрами. При проектуванні церкви, Гіббс надихався роботами Крістофера Рена, але відійшов від них, інтегрувавши вежу в церкву. Замість того, щоб приєднати її до церкви як прибудову, він створив її у західній стіні, і вона піднімається над дахом одразу за портиком[5]. Шпиль церкви має висоту 58,5 метрів над рівнем підлоги церкви[4].

Церква прямокутна в плані, з п'ятьма частинами центральної нави, відділеної від бокових аркадами колон коринфського ордеру. Над обома боковими навами та над західним входом облаштовані галереї. Нави мають сплюснуте бочкове склепіння, розділена на панелі ребрами. Панелі прикрашені стукко з херувимами, хмарами, черепашками та сувоями, створеними Джузеппе Артарі та Джованні Багутті[4].

До створення Трафальгарської площі у 1820-ті роки, церква була затиснута іншими будівлями на вулиці[6] і не справляла сучасного враження. Спочатку архітектуру церкви сильно критикували, але поступово її почали широко копіювати, особливо у США[7]. В Індії, церква Св. Андрія у Ченнаї є фактично копією церкви Св. Мартіна.

Досить швидко у церкві почали ховати відомих людей приходу, наприклад тут поховані французький скульптор-емігрант Луї-Франсуа Рубільяк та виробник меблів Томас Чіппендейл (чия майстерня була на одній вулиці з церквою — Сент-Мартінз-Лейн[8]).

Стеля кафе у крипті

У січні 2006 року було розпочато реконструкцію вартістю £36 мільйонів, яка включала як ремонт самої церкви, так і проведення комунікацій до крипти церкви, ряду будівель на північ від неї та побудову значного підземного простору між ними. Витрати частково були покриті за рахунок гранту £15,35 млн від «Heritage Lottery Fund». Церкві та крипта відкрились влітку 2008 р.[2]

Зв'язки з короною[ред.ред. код]

Церква має тісні зв'язки з британською королівською родиною, оскільки є їх приходською церквою[9], так само як і з Даунінг-стріт, 10 та Адміралтейством[10].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ancient body prompts new theories. BBC News (BBC.co.uk). 1 December 2006. Процитовано 15 January 2014. 
  2. а б At the heart: The Renewal of St. Martin-in-the-fields. St Martin-in-the-Fields. 2006. Процитовано 15 January 2014. 
  3. а б в г д е ж Hatton, Edward (1708). St. Martin's Church (in the fields). A New Picture of London 1. London. с. .340 et seq. 
  4. а б в г Gater, G.H.; Hiorns, F.R., ред. (1940). Appendix: Vicars of St. Martin-in-the-Fields. Survey of London: volume 20: St Martin-in-the-Fields, part III: Trafalgar Square & Neighbourhood. London County Council. с. 31–54, 128. Процитовано 15 January 2014 — через British History Online. 
  5. а б Summerson, John (1970). Architecture in Britain, 1530 to 1830. Pelican History of Art. Harmondsworth: Penguin Books. с. 309–353. ISBN 978-0-14-056103-6. 
  6. Malcolm, James Peller (10 June 1807). Londinium Redivivium, or, an Ancient History and Modern Description of London 4. London. с. 202. Процитовано 15 January 2014. 
  7. Sheppard, Francis (2000). London: a history. Oxford: Oxford University Press. с. 240. ISBN 0-19-285369-4. 
  8. Коли церква була збудована, вона виходила на Сент-Мартінз-Лейн і лише значно пізніше, з будівництвом Трафальгарської площі, вона стала так добре виокремлена
  9. король Георг I в ній церковним старостою, а королева Марія регулярно відвідувала службу.
  10. Вони всі знаходяться в її приході, а розташування на Трафальгарській площі підсилює зв'язок — над церквою піднімають прапор Королівського ВМФ, а не державний, і традиційно в її дзвони дзвонили на проголошення морської перемоги

Посилання[ред.ред. код]