Гурієв Сергій Маратович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Сергій Гурієв)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гурієв Сергій Маратович
ос. Гуыриаты Мараты фырт Сергей
Народився21 жовтня 1971(1971-10-21) (53 роки)
Владикавказ, Північно-Осетинська Автономна Радянська Соціалістична Республіка, РРФСР, СРСР
Країна Росія
Діяльністьекономіст, викладач університету, соціальний науковець
Галузьполітична економія, економіка[1], мікроекономіка[1], політика[1], ректор і викладач[d]
Alma materMIPT Department of Control and Applied Mathematicsd (1993) і МФТІ (1993)
Науковий ступінькандидат фізико-математичних наук (1994) і доктор економічних наук[d] (2002)
Вчене званняпрофесор і професор[d]
Науковий керівникІгор Поспєловd
Знання мовросійська, англійська і французька
ЗакладРосійська економічна школаd, Обчислювальний центр А. Дородніцина РАНd, Інститут політичних досліджень і Європейський банк реконструкції та розвитку
ЧленствоСправжня Росіяd, Європейська академія і Інститут університетів Франціїd[2]
Посадаголовний науковий співробітникd[3]
У шлюбі зКатерина Журавськаd
Нагороди
IMDbID 6283483
Сайтsites.google.com/site/sguriev/

Сергій Маратович Гурієв (ос. Гуыриаты Мараты фырт Сергей; (21 жовтня 1971(1971-10-21), Владикавказ, Північно-Осетинська Автономна Радянська Соціалістична Республіка, РРФСР, СРСР) — російсько-осетинський вчений-економіст.

Головний економіст Європейського банку реконструкції і розвитку з 3 листопада 2015 року по 2019 рік, ректор Російської економічної школи з 2004 по 2013 рік, президент Центру економічних і фінансових досліджень і розробок РЕШ (з 2005 року). З 2013 року, після еміграції у Францію — професор економіки паризької Школи політичних наук (Sciences Po).

Доктор економічних наук та кандидат фізико-математичних наук. Вільно говорить і викладає англійською мовою[4].

Біографія

[ред. | ред. код]

В Росії

[ред. | ред. код]

Народився 21 жовтня 1971 року в місті Орджонікідзе. За національністю — осетин[5][6]. Його батько Марат Гурієв[7] (нар. 1945) — доктор технічних наук, професор — один з найбільших радянських і російських фахівців з інформаційних технологій (займався розвитком інформаційних технологій в Адміністрації Президента, нині Президент Союзу операторів Інтернет)[8][9]. У віці п'яти років Сергій Гурієв переїхав з родиною до Києва, де згодом закінчив київську фізматшколу Nº 145[10].

У 1988 році поступив в Московський фізико-технічний інститут і переїхав з батьками до Москви[10]. У 1993 закінчив з відзнакою МФТІ. У 1994 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Деякі математичні моделі формування інвестицій та заощаджень», отримав вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук. У 1997—1998 роках стажувався на економічному факультеті Массачусетського технологічного інституту. З 1998 року працює в Російській економічній школі. У 2001 р. захистив докторську дисертацію по темі «Негрошові форми розрахунків у російської економіці»[11]. В якості запрошеного професора (англ. visiting professor) викладав на економічному факультеті Прінстонського університету в 2003—2004 академічному році. Є науковим співробітником Центру з досліджень у галузі економічної політики Centre for Economic Policy Research (Лондон) та співредактором журналу Economics of Transition[en] (Лондон).

Входив у першу сотню кадрового резерву президента Росії[12].

У 2010 році — співведучий програми «Післязавтра» на радіостанції «Ехо Москви»[13].

У 2012 році за дорученням президента Російської Федерації Дмитра Медведєва брав участь у підготовці доповіді групи експертів, очолюваної Тамарою Морщаковою[12], про другу кримінальну справу Михайла Ходорковського і Платона Лебедєва. Загальний висновок доповіді шести незалежних експертів ставив під сумнів доведеність вини бізнесменів, законність і справедливість винесеного ним суворого вироку[14]. У 2012—2013 роках Гурієв неодноразово виступав з публічною критикою економічної політики уряду Росії, разом з тим він брав участь у підготовці текстів низки виступів голови уряду Д. Медведєва.

У лютому та квітні 2013 року Гурієв в рамках «другої справи ЮКОСа» тричі побував на допиті в якості свідка у Слідчому комітеті Російської Федерації загальною тривалістю 10 годин. Слідство підозрювало, що за підготовку вигідних результатів доповіді у справі Ходорковського-Лебедєва колишні співробітники ЮКОСа матеріально стимулювали експертів. С. Гурієв цю інформацію категорично заперечує, заявляючи, що не отримував жодних коштів від представників ЮКОСа[14].

У квітні 2013 року у Гурієва з санкції судді Басманного суду Ірини Скуридиної пройшов обшук, вилучено листування за кілька років[12][15].

30 квітня 2013 року з дотриманням максимально можливих заходів обережності Гурієв вилетів з «Шереметьєво» в Париж, але факт його еміграції став надбанням громадськості тільки 28 травня[12]. У жовтні 2015 року президент Путін охарактеризував від'їзд Гурієва з Росії як втечу[16].

В еміграції

[ред. | ред. код]

28 травня 2013 року Гурієв подав у відставку з посади ректора РЕШ[17] та пояснив, що перебуває у відпустці у Парижі[18]. 30 травня рада директорів РЕШ задовольнила заяву про відставку. Тим не менш, Гурієв зберіг професорську посаду у школі[19]. Пояснюючи свій від'їзд до Франції в інтерв'ю газеті The New York Times, Гурієв повідомив журналістам про відчуття «суб'єктивної неприязні» з боку влади в Росії, про те, що після багатогодинних допитів почав турбуватися про можливе притягнення його у справі як підозрюваного, про тривожні перспективи вилучення закордонного паспорта та обмеження права пересування, майбутньої розлуки з родиною. Гурієв оголосив, що не хоче жити в страху, тому не повернеться в Росію, «поки є хоча б мізерний шанс втратити свободу»[14][20].

31 травня, незважаючи на самовідвід, набрав найбільшу кількість голосів на виборах в наглядову раду Ощадбанку, значно випередивши за результатами голосування голову правління банку Германа Грефа[21].

З 2013 року живе у Франції в еміграції. Займає посаду довічного професора економіки (tenured professorship) паризької Школи політичних наук Sciences Po. Займається науковими дослідженнями, викладає три години на тиждень (72 години на рік)[4], читає студентам мікроекономіку і політекономіку[12]. У грудні 2013 року в інтерв'ю «Новій газеті» Гурієв визнав, що навіть якщо б він не емігрував, а залишився ректором, то все одно був вже не в змозі допомогти РЕШ. «Навіть якщо б мене не посадили, працювати як раніше, я не зміг би. Люди дивляться на людину, яку тягають на допити по справі ЮКОСа, як на зачумлену. Тому розділити мої проблеми і проблеми Школи було необхідним рішенням в будь-якому випадку». Гурієв вітав призначення ректором РЕШ Симеона Дянкова і оцінив його як унікального фахівця.

Бути публічним інтелектуалом в Росії, на думку вченого — небезпечно, тому повертатися в Росію Гурієв не планує[4].

Перебуваючи в еміграції, Гурієв продовжує залишатися в статусі свідка у першій справі ЮКОСа № 18-41/03, відкритій в 2003 році і станом на кінець грудня 2013 року — не закритій; кожні три місяці кримінальна справа продовжується компетентними органами, з якими Гурієв змушений підтримувати процесуальне спілкування по листуванню[4]. Станом на 2015 рік розслідування справ, пов'язаних з ЮКОСом, в Росії не припинялося, однак і допити слідчими органами не проводилися[16].

Вже проживаючи і працюючи в Парижі, Гурієв перебував під наглядом російських спеціальних служб[4][12].

1 жовтня 2015 року президент РФ Путін на засіданні Ради з прав людини оголосив, що у російської влади немає претензій до Гурієва, він може безбоязно і безперешкодно повернутися в Росію, чому на батьківщині будуть тільки раді[16].

У жовтні 2015 року стало відомо, що Гурієв є кандидатом на посаду головного економіста Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), при цьому офіційно Росія не мала відношення до його висунення. 3 жовтня його призначено на цю посаду. Почав роботу з літа 2016 року[22][23].

У листопаді 2016 року вперше за три роки, вже в якості головного економіста ЄБРР, Гурієв відвідав Росію. У першому інтерв'ю на російській землі міжнародний чиновник зазначив, що «це дуже важлива для нас країна», висловив занепокоєння зростанням бідності в Росії і прогнозував, що нічого супертехнологічного державі, що знаходиться в ізоляції через санкції, створити не вдасться[24].

У вересні 2018 р. на конференції Russian Economic Challenge 2018 торкнувся проблем нерівності у світі і Росії[25].

Родина

[ред. | ред. код]

Дружина — Катерина Журавська (р. 1972), професор економіки Паризької школи економіки[14][26]. У сім'ї двоє дітей[27].

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]

Експертне консультування

[ред. | ред. код]

Член Ради при Президенті Російської Федерації з науки, технологій та освіти (з 16 вересня 2008 року). З 20 вересня 2010 року — член Комісії при Президентові Російської Федерації щодо реалізації пріоритетних національних проектів і демографічної політики.

Член Ради з грантів Уряду Російської Федерації для державної підтримки наукових досліджень, проведених під керівництвом провідних вчених в російських освітніх установах вищої професійної освіти (з 9 квітня 2010 року).

Є членом Наукової ради дослідного інституту BRUEGEL (Брюссель, Бельгія) та Консультативного комітету Інституту міжнародної економіки імені Петерсона. У червні 2010 року обраний в раду громадського руху «ЗаМодернизацию.ру»[28]. З 2012 року і до від'їзду з Росії був членом Відкритого уряду Дмитра Медведєва.

Гурієв брав участь у розробці програми Партії прогресу Олексія Навального і програми Демократичної коаліції, до складу якої входила ця партія[22].

Робота в радах директорів

[ред. | ред. код]

Незалежний член кількох спостережних рад в акціонерних товариствах та фондах: Спостережної ради ВАТ «Сбербанк Росії» (2008-14), Наглядової ради ВАТ «Россельхозбанк» (2008-09), Наглядової ради Агентства з іпотечного житлового кредитування (АІЖК) (2008-12), громадської Ради Фонду «Династія» (2007-15), Ради директорів ВАТ «Альфастрахування» (2009-13) і Ради директорів ВАТ «Російська венчурна компанія» (2009-13), Ради директорів ВАТ «ЕОН Росія» (2013-14).

Публіцистика

[ред. | ред. код]

В газеті «Ведомости» Гурієв вів з 2003 року регулярну колонку (з 2008 року — спільно з Олегом Цивінським); а з 2007 року — колонку в російської версії журналу «Форбс». Публікувався також у виданнях The New York Times, Financial Times, Washington Post, Moscow Times, проект Project Syndicate, журналах «Експерт», «Вогник», «Російський Фокус»[27]. Після подій на Манежній площі написав колонку з назвою «Геть Росію для росіян»[5], і брав участь у мітингу «Росія для всіх»[29].

Інше

[ред. | ред. код]

У червні 2015 року став єдиним громадянином Росії, запрошеним на щорічне засідання Більдербергського клубу[30].

З лютого 2022 року є учасником Антивоєнного комітету Росії[31]. В березні 2022 року разом із Борисом Акуніним та Михайлом Баришниковим запустив благодійний проект «Справжня Росія» (True Russia), спрямований на збір коштів на користь українських біженців[32][33].

Оцінки

[ред. | ред. код]

Старший науковий співробітник Інституту міжнародної економіки імені Петерсона — Андерс Ослунд у статті для «Foreign Policy» стверджує, що знає Гурієва вже 20 років, вважаючи його «дійсно видатною особистістю», одним з кращих російських економістів, який «має значний послужний список наукових публікацій у міжнародних журналах». Він також вважає, що саме завдяки Гурієву Російська економічна школа змогла краще викладати економічну освіту «не тільки в Росії, але і на європейському континенті». Щодо еміграції він висуває версії, пов'язані з близькістю Гурієва до прем'єр-міністра Медведєва і «підтримувані ним тісні особисті зв'язки з опозиційним політиком Олексієм Навальним»[34].

Академічна діяльність

[ред. | ред. код]

Наукові праці

[ред. | ред. код]

Працював у галузі досліджень з різних аспектів теорії контрактів, захисту прав інтелектуальної власності, корпоративного управління, трудової мобільності, економічної теорії політики, економіки розвитку і перехідного періоду, а також нової інституціональної економіки, публікуючи статті в міжнародних реферованих журналах[35].

У своїх працях розглядав питання щодо аксіоматичної теорії корисності, інвестицій, корупції і бюрократії[36][37][38]. Також з зарубіжними та російськими колегами проводив дослідження з російської бартерної економіки, міграції і ролі олігархів в становленні російського капіталізму[39][40]. В галузі економіки розвитку був одним з авторів, що досліджували структурні зміни в Радянській Росії при Сталіні, порівнюючи їх з макроекономічним прогресом Японії після Другої Світової і трендами в економіці царської Росії[41][42]. З Костянтином Соніним писав теоретичні праці про свободу мас-медіа, рівень демократії, взаємозв'язок диктатури олігархії і в країнах з нестійкою економікою[43][44].

На серпень 2013 індекс Хірша за версією РИНЦ — 14[45], за версією RePEc — 12[46], за версією Google Scholar — 24[47], за версією Scopus — 10[48].

Викладання

[ред. | ред. код]

В РЕШ Гурієв викладав курси «Теорія контрактів», «Мікроекономіка» (різні частини), «Економіка розвитку» (англ. Development economics) — на магістерській програмі з економіки. В рамках програми магістратури з фінансів читав курс «Економіка стратегії» (англ. Economics of Strategy).

Адміністративна робота

[ред. | ред. код]
  • 1998—2002 роки — директор Центру додаткової професійної освіти РЕШ;
  • 2002—2004 роки — проректор з розвитку РЕШ;
  • 2004—2013 роки — ректор РЕШ;
  • з 2005 року до т. ч. — президент Центру економічних і фінансових досліджень і розробок РЕШ.

Нагороди та премії

[ред. | ред. код]

Наукові премії

[ред. | ред. код]
  • 2000 рік — Золота медаль Глобальної мережі розвитку (за кращу дослідницьку роботу по інституційній економіці)
  • 2005 рік — Золота медаль Глобальної мережі розвитку (за кращу роботу з безпеки і міграції)

Інші нагороди

[ред. | ред. код]
  • 2001 рік — премія «Кращий менеджер Російської академії наук».
  • 2006 рік — включений Всесвітнім економічним форумом (Давос) до числа «Молодих глобальних лідерів».
  • 2009 рік — включений у першу сотню Кадрового резерву Президента Російської Федерації.
  • 2012 рік — лауреат Всеросійської премії фінансистів «Репутація» 2012 року в номінації «Кращий незалежний директор фінансового ринку»[49].
  • 2019 рік — нагороджений Міжнародною Леонтьєвською медаллю за видатні заслуги в розвитку і викладанні економічної теорії, активне сприяння становленню громадянського суспільства та проведення економічних реформ в Росії [57] .

Публікації

[ред. | ред. код]

Книги

[ред. | ред. код]
  • видання українською мовою: Сергій Гурієв, Даніел Трейсман. Спін-диктатори. Як змінюється обличчя тиранії в ХХІ строітті. — Видавництво BookChef, 2023. — 432 стор. ISBN 978-6175480540

Наукові публікації

[ред. | ред. код]

Є автором публікацій у наукових журналах, серед яких[50]:

  • 2004 рік — Red tape and corruption // Journal of Development Economics (англ.), 73(2), pp. 489—504.
  • 2005 рік — The role of oligarchs in Ukrainian capitalism // Journal of Economic Perspectives, Winter, 19(1), pp. 131—150 (у співавт. з А. Рачинським).[51]
  • 2005 рік — Attaching Workers Through In-kind Payments: Theory and Evidence from Russia // World Bank Economic Review, September, 19(2), pp. 175—202 (у співавт. з Р. Фрибелем).[52]
  • 2005 рік — Contracting on time // The American Economic Review, December, 95(5), pp. 1369—1385 (у співавт. з Д. Квасовим).[53]
  • 2009 рік — (Un)Happiness in Transition // Journal of Economic Perspectives, Spring, 23(2), pp. 143—168 (у співавт. з Е. Журавською).[54]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ https://www.iufrance.fr/les-membres-de-liuf/membre/2326-sergei-guriev.html
  3. ↑ https://www.sciencespo.fr/en/news/sergei-guriev-appointed-sciences-po-provost
  4. ↑ а б в г д Сергей ГУРИЕВ: «Быть публичным интеллектуалом в России — небезопасно» — Комментарии — Новая Газета. Архів оригіналу за 16 липня 2016. Процитовано 17 травня 2020.
  5. ↑ а б Сергей Гуриев (24 грудня 2010). Долой «Россию для русских»!. российское онлайн-СМИ «Slon.ru». Архів оригіналу за 1 червня 2013. Процитовано 31 травня 2013.
  6. ↑ Школа злословия — Сергей Гуриев [Архівовано 3 серпня 2019 у Wayback Machine.], 09:37 мин.
  7. ↑ ГУРИЕВ МАРАТ АЛИКОВИЧ. Архів оригіналу за 24 жовтня 2018. Процитовано 13 червня 2022.
  8. ↑ ИКС: Персоны: Марат ГУРИЕВ. Архів оригіналу за 3 серпня 2019. Процитовано 17 травня 2020.
  9. ↑ Дело эксперта // Журнал «Компания» — Выпуск № 754. Архів оригіналу за 13 червня 2013. Процитовано 6 червня 2013.
  10. ↑ а б Александр Ластин (28 квітня 2011). Сергей Гуриев. Я бы назвал Обаму горцем. Крупный план / Наука. Журнал «Горец», №3. Архів оригіналу за 31 травня 2013. Процитовано 31 травня 2013.
  11. ↑ Неденежные формы расчета в российской экономике. Электронная библиотека диссертаций РГБ. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 17 травня 2020.
  12. ↑ а б в г д е Мозги на вылет! (исходная ссылка только по подписке) [Архівовано 20 вересня 2020 у Wayback Machine.] Мозги на вылет: Как давили на профессора Сергея Гуриева и почему он предпочел эмиграцию [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.]
  13. ↑ Радио ЭХО Москвы :: Передачи / Послезавтра. Архів оригіналу за 2 серпня 2020. Процитовано 17 травня 2020.
  14. ↑ а б в г Экономист С. Гуриев не вернётся в Россию из-за страха потерять свободу, www.rbc.ru, 31.05.2013. Архів оригіналу за 13 листопада 2020. Процитовано 17 травня 2020.
  15. ↑ Дарья Тросникова, Дмитрий Тихонов (31 травня 2013). У Сергея Гуриева изъяли переписку в рамках «второго дела ЮКОСа». Происшествия. Коммерсантъ-Online. Архів оригіналу за 31 травня 2013. Процитовано 31 травня 2013.
  16. ↑ а б в Путин заявил об отсутствии претензий к Сергею Гуриеву. Архів оригіналу за 4 жовтня 2015. Процитовано 17 травня 2020.
  17. ↑ СМИ узнали об отставке Гуриева с поста ректора РЭШ (рос.). Lenta.ru. Архів оригіналу за 29 травня 2013. Процитовано 28 травня 2013.
  18. ↑ «Пресса России: дело ЮКОСа идёт на третий срок?», «Би-Би-Си», 30.05.2013. Архів оригіналу за 16 липня 2013. Процитовано 17 травня 2020.
  19. ↑ Заседание Совета директоров Российской экономической школы. Пресс-релиз (PDF). Российская экономическая школа. 30 травня 2013. Архів оригіналу (PDF) за 31 травня 2013. Процитовано 31 травня 2013.
  20. ↑ Nikitin, Vadim (6 червня 2013). Russia’s Newest Dissenters. The New York Times. 0362-4331. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 7 травня 2016.
  21. ↑ С. Гуриев набрал наибольшее число голосов на выборах в набсовет Сбербанка, РосБизнесКонсалтинг, 31.05.2013. Архів оригіналу за 21 червня 2013. Процитовано 17 травня 2020.
  22. ↑ а б Гуриева ждут в ЕБРР. Архів оригіналу за 2 травня 2020. Процитовано 17 травня 2020.
  23. ↑ ЕБРР официально объявил о назначении Гуриева главным экономистом — Новости Экономики — Новости Mail.Ru. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 3 листопада 2015.
  24. ↑ Сергей Гуриев — РБК: «Ничего супертехнологичного в изоляции не создать». Росбизнесконсалтинг. 14 листопада 2016. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 17 травня 2020.
  25. ↑ Московский центр Карнеги 19-20 сентября 2018 г. Конференция Russian Economic Challenge 2018 [Архівовано 16 червня 2020 у Wayback Machine.] Сергей Гуриев о экономическом неравенстве
  26. ↑ Ekaterina Zhuravskaya [Архівовано 3 серпня 2019 у Wayback Machine.] CV
  27. ↑ а б Сергей Гуриев. Биография — Вопрос-ответ — Аргументы и Факты. Архів оригіналу за 6 липня 2013. Процитовано 17 травня 2020.
  28. ↑ Модернизацию отдали на интернет-экспертизу // «Коммерсантъ». № 111 (4411) от 24.06.2010 [Архівовано 13 лютого 2011 у Wayback Machine.]. — п.
  29. ↑ Полный Альбац / Понедельник, 01.08.2011: Ирина Ясина, Сергей Гуриев, ректор Российской экономической школы, Виктор Бондаренко. Архів оригіналу за 22 вересня 2019. Процитовано 17 травня 2020.
  30. ↑ Бильдербергский клуб: кто приехал на секретную встречу — BBC Русская служба. Архів оригіналу за 31 травня 2019. Процитовано 17 травня 2020.
  31. ↑ Антивоенный комитет России. Архів оригіналу за 17 березня 2022. Процитовано 16 березня 2022.
  32. ↑ Борис Акунин: Думаю, что последняя глава путинского государства началась. [Архівовано 2022-03-18 у Wayback Machine.] // Русская служба BBC, 17 марта 2022
  33. ↑ благотворительный проект True Russia. Архів оригіналу за 17 березня 2022. Процитовано 22 червня 2022.
  34. ↑ Russia Forces Out One of Its Best Minds. Архів оригіналу за 28 серпня 2014. Процитовано 17 травня 2020.
  35. ↑ КРАТКИЙ ПУТЕВОДИТЕЛЬ ПО НАУЧНОЙ РАБОТЕ СЕРГЕЯ ГУРИЕВА [Архівовано 20 вересня 2020 у Wayback Machine.], Константин Сонин
  36. ↑ Guriev S. Red tape and corruption // Journal of Development Economics — Elsevier BV, 2004. — Vol. 73, Iss. 2. — P. 489–504. — ISSN 0304-3878; 1872-6089 — doi:10.1016/J.JDEVECO.2003.06.001
  37. ↑ Guriev S. On Microfoundations of the Dual Theory of Choice // The Geneva Risk and Insurance Review — Palgrave Macmillan, Springer Science+Business Media, 2001. — Т. 26, вип. 2. — С. 117–137. — ISSN 1554-964X; 1554-9658; 0926-4957 — doi:10.1023/A:1014382530086
  38. ↑ Guriev S. Incomplete Contracts with Cross-Investments // The BE Journal in Theoretical Economics — Walter de Gruyter, 2003. — Т. 3, вип. 1. — ISSN 1935-1704; 1555-0478; 1534-5955; 1534-5963; 1534-5971; 1534-598X; 2194-6124 — doi:10.2202/1534-5971.1048
  39. ↑ Guriev S. The Role of Oligarchs in Russian Capitalism // J. Econ. Perspect. / H. Williams — AEA, 2005. — Vol. 19, Iss. 1. — P. 131–150. — ISSN 0895-3309; 1944-7965 — doi:10.1257/0895330053147994
  40. ↑ Guriev S. Determinants of interregional mobility in Russia // Econ. Transit. — Wiley-Blackwell, 2004. — Vol. 12, Iss. 1. — P. 1–27. — ISSN 0967-0750; 1468-0351 — doi:10.1111/J.0967-0750.2004.00170.X
  41. ↑ «Was Stalin Necessary for Russiaís Economic Development?» — Anton Cheremukhin, Mikhail Golosov, Sergei Guriev, Aleh Tsyvinski — (In Progress), April 2013
  42. ↑ Был ли Сталин нужен России? [Архівовано 18 жовтня 2016 у Wayback Machine.] Slon.ru
  43. ↑ Guriev S. Dictators and oligarchs: A dynamic theory of contested property rights // Journal of Public Economics — Elsevier BV, 2009. — Vol. 93, Iss. 1-2. — P. 1–13. — ISSN 0047-2727; 1879-2316 — doi:10.1016/J.JPUBECO.2008.07.003
  44. ↑ EGOROV G., GURIEV S., SONIN K. Why Resource-poor Dictators Allow Freer Media: A Theory and Evidence from Panel Data // Am. Polit. Sci. Rev. / F. Coker — Cambridge University Press, 2009. — Vol. 103, Iss. 04. — P. 645–668. — ISSN 0003-0554; 1537-5943 — doi:10.1017/S0003055409990219
  45. ↑ (с учётом непривязанных). Архів оригіналу за 3 серпня 2019. Процитовано 17 травня 2020.
  46. ↑ Economist Rankings at IDEAS. Архів оригіналу за 30 травня 2020. Процитовано 17 травня 2020.
  47. ↑ Sergei Guriev — Google Scholar Citations. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015.
  48. ↑ Scopus — Cookies Disabled.
  49. ↑ Лауреаты Премии «Репутация» в 2012 году. finday.ru. Архів оригіналу за 27 березня 2016. Процитовано 31 березня 2016.
  50. ↑ SSRN Author Page for Guriev, Sergei M. Архів оригіналу за 5 червня 2013.
  51. ↑ The Role of Oligarchs in Russian Capitalism. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 17 травня 2020.
  52. ↑ Attaching workers through in-kind payments : theory and evidence from Russia. Архів оригіналу за 3 серпня 2019. Процитовано 17 травня 2020.
  53. ↑ Contracting on Time. Архів оригіналу за 27 березня 2020. Процитовано 17 травня 2020.
  54. ↑ (Un)Happiness in Transition. Архів оригіналу за 25 березня 2020. Процитовано 17 травня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гурієв_Сергій_Маратович&oldid=42890058