Гурієв Сергій Маратович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гурієв Сергій Маратович
Guriev 2021.jpg
Народився 21 жовтня 1971(1971-10-21) (50 років)
Владикавказ, Північно-Осетинська Автономна Радянська Соціалістична Республіка, РРФСР, СРСР
Країна Flag of Russia.svg Росія
Діяльність економіст, викладач університету, соціальний науковець
Галузь економіка
Alma mater MIPT Department of Control and Applied Mathematicsd (1993) і МФТІ
Науковий ступінь кандидат фізико-математичних наук (1994) і доктор економічних наук[d] (2001)
Вчене звання професор і професор[d]
Знання мов російська і англійська
Заклад New Economic Schoold
Членство True Russiad
Посада ректор
У шлюбі з Ekaterina Zhuravskayad
Нагороди
IMDb ID 6283483
Сайт econ.sciences-po.fr/staff/sergei-guriev

Сергій Маратович Гурієв (ос. Гуыриаты Мараты фырт Сергей; (21 жовтня 1971(1971-10-21), Владикавказ, Північно-Осетинська Автономна Радянська Соціалістична Республіка, РРФСР, СРСР)) — російсько-осетинський вчений-економіст.

Головний економіст Європейського банку реконструкції і розвитку з 3 листопада 2015 року по 2019 рік, ректор Російської економічної школи з 2004 по 2013 рік, президент Центру економічних і фінансових досліджень і розробок РЕШ (з 2005 року). З 2013 року, після еміграції у Францію — професор економіки паризької Школи політичних наук (Sciences Po).

Доктор економічних наук та кандидат фізико-математичних наук. Вільно говорить і викладає англійською мовою[1].

Біографія[ред. | ред. код]

В Росії[ред. | ред. код]

Народився 21 жовтня 1971 року в місті Орджонікідзе. За національністю — осетин[2][3]. Його батько Марат Гурієв[4] (нар. 1945) — доктор технічних наук, професор — один з найбільших радянських і російських фахівців з інформаційних технологій (займався розвитком інформаційних технологій в Адміністрації Президента, нині Президент Союзу операторів Інтернет)[5][6]. У віці п'яти років Сергій Гурієв переїхав з родиною до Києва, де згодом закінчив київську фізматшколу Nº 145[7].

У 1988 році поступив в Московський фізико-технічний інститут і переїхав з батьками до Москви[7]. У 1993 закінчив з відзнакою МФТІ. У 1994 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Деякі математичні моделі формування інвестицій та заощаджень», отримав вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук. У 19971998 роках стажувався на економічному факультеті Массачусетського технологічного інституту. З 1998 року працює в Російській економічній школі. У 2001 р. захистив докторську дисертацію по темі «Негрошові форми розрахунків у російської економіці»[8]. В якості запрошеного професора (англ. visiting professor) викладав на економічному факультеті Прінстонського університету в 2003-2004 академічному році. Є науковим співробітником Центру з досліджень у галузі економічної політики Centre for Economic Policy Research (Лондон) та співредактором журналу Economics of Transition (Лондон).

Входив у першу сотню кадрового резерву президента Росії[9].

У 2010 році - співведучий програми «Післязавтра» на радіостанції «Ехо Москви»[10].

У 2012 році за дорученням президента Російської Федерації Дмитра Медведєва брав участь у підготовці доповіді групи експертів, очолюваної Тамарою Морщаковою[9], про другу кримінальну справу Михайла Ходорковського і Платона Лебедєва. Загальний висновок доповіді шести незалежних експертів ставив під сумнів доведеність вини бізнесменів, законність і справедливість винесеного ним суворого вироку[11]. У 2012-2013 роках Гурієв неодноразово виступав з публічною критикою економічної політики уряду Росії, разом з тим він брав участь у підготовці текстів низки виступів голови уряду Д. Медведєва.

У лютому та квітні 2013 року Гурієв в рамках «другої справи ЮКОСа» тричі побував на допиті в якості свідка у Слідчому комітеті Російської Федерації загальною тривалістю 10 годин. Слідство підозрювало, що за підготовку вигідних результатів доповіді у справі Ходорковського-Лебедєва колишні співробітники ЮКОСа матеріально стимулювали експертів. С. Гурієв цю інформацію категорично заперечує, заявляючи, що не отримував жодних коштів від представників ЮКОСа[11].

У квітні 2013 року у Гурієва з санкції судді Басманного суду Ірини Скуридиної пройшов обшук, вилучено листування за кілька років[9][12].

30 квітня 2013 року з дотриманням максимально можливих заходів обережності Гурієв вилетів з «Шереметьєво» в Париж, але факт його еміграції став надбанням громадськості тільки 28 травня[9]. У жовтні 2015 року президент Путін охарактеризував від'їзд Гурієва з Росії як втечу[13].

В еміграції[ред. | ред. код]

28 травня 2013 року Гурієв подав у відставку з посади ректора РЕШ[14] та пояснив, що перебуває у відпустці у Парижі[15]. 30 травня рада директорів РЕШ задовольнила заяву про відставку. Тим не менш, Гурієв зберіг професорську посаду у школі[16]. Пояснюючи свій від'їзд до Франції в інтерв'ю газеті The New York Times, Гурієв повідомив журналістам про відчуття «суб'єктивної неприязні» з боку влади в Росії, про те, що після багатогодинних допитів почав турбуватися про можливе притягнення його у справі як підозрюваного, про тривожні перспективи вилучення закордонного паспорта та обмеження права пересування, майбутньої розлуки з родиною. Гурієв оголосив, що не хоче жити в страху, тому не повернеться в Росію, «поки є хоча б мізерний шанс втратити свободу»[11][17].

31 травня, незважаючи на самовідвід, набрав найбільшу кількість голосів на виборах в наглядову раду Ощадбанку, значно випередивши за результатами голосування голову правління банку Германа Грефа[18].

З 2013 року живе у Франції в еміграції. Займає посаду довічного професора економіки (tenured professorship) паризької Школи політичних наук Sciences Po. Займається науковими дослідженнями, викладає три години на тиждень (72 години на рік)[1], читає студентам мікроекономіку і політекономіку[9]. У грудні 2013 року в інтерв'ю «Новій газеті» Гурієв визнав, що навіть якщо б він не емігрував, а залишився ректором, то все одно був вже не в змозі допомогти РЕШ. «Навіть якщо б мене не посадили, працювати як раніше, я не зміг би. Люди дивляться на людину, яку тягають на допити по справі ЮКОСа, як на зачумлену. Тому розділити мої проблеми і проблеми Школи було необхідним рішенням в будь-якому випадку». Гурієв вітав призначення ректором РЕШ Симеона Дянкова і оцінив його як унікального фахівця.

Бути публічним інтелектуалом в Росії, на думку вченого — небезпечно, тому повертатися в Росію Гурієв не планує[1].

Перебуваючи в еміграції, Гурієв продовжує залишатися в статусі свідка у першій справі ЮКОСа № 18-41/03, відкритій в 2003 році і станом на кінець грудня 2013 року — не закритій; кожні три місяці кримінальна справа продовжується компетентними органами, з якими Гурієв змушений підтримувати процесуальне спілкування по листуванню[1]. Станом на 2015 рік розслідування справ, пов'язаних з ЮКОСом, в Росії не припинялося, однак і допити слідчими органами не проводилися[13].

Вже проживаючи і працюючи в Парижі, Гурієв перебував під наглядом російських спеціальних служб[1][9].

1 жовтня 2015 року президент РФ Путін на засіданні Ради з прав людини оголосив, що у російської влади немає претензій до Гурієва, він може безбоязно і безперешкодно повернутися в Росію, чому на батьківщині будуть тільки раді[13].

У жовтні 2015 року стало відомо, що Гурієв є кандидатом на посаду головного економіста Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), при цьому офіційно Росія не мала відношення до його висунення. 3 жовтня його призначено на цю посаду. Почав роботу з літа 2016 року[19][20].

У листопаді 2016 року вперше за три роки, вже в якості головного економіста ЄБРР, Гурієв відвідав Росію. У першому інтерв'ю на російській землі міжнародний чиновник зазначив, що «це дуже важлива для нас країна», висловив занепокоєння зростанням бідності в Росії і прогнозував, що нічого супертехнологічного державі, що знаходиться в ізоляції через санкції, створити не вдасться[21].

У вересні 2018 р. на конференції Russian Economic Challenge 2018 торкнувся проблем нерівності у світі і Росії[22].

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Катерина Журавська (р. 1972), професор економіки Паризької школи економіки[11][23]. У сім'ї двоє дітей[24].

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Експертне консультування[ред. | ред. код]

Член Ради при Президенті Російської Федерації з науки, технологій та освіти (з 16 вересня 2008 року). З 20 вересня 2010 року — член Комісії при Президентові Російської Федерації щодо реалізації пріоритетних національних проектів і демографічної політики.

Член Ради з грантів Уряду Російської Федерації для державної підтримки наукових досліджень, проведених під керівництвом провідних вчених в російських освітніх установах вищої професійної освіти (з 9 квітня 2010 року).

Є членом Наукової ради дослідного інституту BRUEGEL (Брюссель, Бельгія) та Консультативного комітету Інституту міжнародної економіки імені Петерсона. У червні 2010 року обраний в раду громадського руху «ЗаМодернизацию.ру»[25]. З 2012 року і до від'їзду з Росії був членом Відкритого уряду Дмитра Медведєва.

Гурієв брав участь у розробці програми Партії прогресу Олексія Навального і програми Демократичної коаліції, до складу якої входила ця партія[19].

Робота в радах директорів[ред. | ред. код]

Незалежний член кількох спостережних рад в акціонерних товариствах та фондах: Спостережної ради ВАТ «Сбербанк Росії» (2008-14), Наглядової ради ВАТ «Россельхозбанк» (2008-09), Наглядової ради Агентства з іпотечного житлового кредитування (АІЖК) (2008-12), громадської Ради Фонду «Династія» (2007-15), Ради директорів ВАТ «Альфастрахування» (2009-13) і Ради директорів ВАТ «Російська венчурна компанія» (2009-13), Ради директорів ВАТ «ЕОН Росія» (2013-14).

Публіцистика[ред. | ред. код]

В газеті «Ведомости» Гурієв вів з 2003 року регулярну колонку (з 2008 року — спільно з Олегом Цивінським); а з 2007 року — колонку в російської версії журналу «Форбс». Публікувався також у виданнях The New York Times, Financial Times, Washington Post, Moscow Times, проект Project Syndicate, журналах «Експерт», «Вогник», «Російський Фокус»[24]. Після подій на Манежній площі написав колонку з назвою «Геть Росію для росіян»[2], і брав участь у мітингу «Росія для всіх»[26].

Інше[ред. | ред. код]

У червні 2015 року став єдиним громадянином Росії, запрошеним на щорічне засідання Більдербергського клубу[27].

Оцінки[ред. | ред. код]

Старший науковий співробітник Інституту міжнародної економіки імені ПетерсонаАндерс Ослунд у статті для «Foreign Policy» стверджує, що знає Гурієва вже 20 років, вважаючи його «дійсно видатною особистістю», одним з кращих російських економістів, який «має значний послужний список наукових публікацій у міжнародних журналах». Він також вважає, що саме завдяки Гурієву Російська економічна школа змогла краще викладати економічну освіту «не тільки в Росії, але і на європейському континенті». Щодо еміграції він висуває версії, пов'язані з близькістю Гурієва до прем'єр-міністра Медведєва і «підтримувані ним тісні особисті зв'язки з опозиційним політиком Олексієм Навальним»[28].

Академічна діяльність[ред. | ред. код]

Наукові праці[ред. | ред. код]

Працював у галузі досліджень з різних аспектів теорії контрактів, захисту прав інтелектуальної власності, корпоративного управління, трудової мобільності, економічної теорії політики, економіки розвитку і перехідного періоду, а також нової інституціональної економіки, публікуючи статті в міжнародних реферованих журналах[29].

У своїх працях розглядав питання щодо аксіоматичної теорії корисності, інвестицій, корупції і бюрократії[30][31][32]. Також з зарубіжними та російськими колегами проводив дослідження з російської бартерної економіки, міграції і ролі олігархів в становленні російського капіталізму[33][34]. В галузі економіки розвитку був одним з авторів, що досліджували структурні зміни в Радянській Росії при Сталіні, порівнюючи їх з макроекономічним прогресом Японії після Другої Світової і трендами в економіці царської Росії[35][36]. З Костянтином Соніним писав теоретичні праці про свободу мас-медіа, рівень демократії, взаємозв'язок диктатури олігархії і в країнах з нестійкою економікою[37][38].

На серпень 2013 індекс Хірша за версією РИНЦ — 14[39], за версією RePEc — 12[40], за версією Google Scholar — 24[41], за версією Scopus — 10[42].

Викладання[ред. | ред. код]

В РЕШ Гурієв викладав курси «Теорія контрактів», «Мікроекономіка» (різні частини), «Економіка розвитку» (англ. Development economics) — на магістерській програмі з економіки. В рамках програми магістратури з фінансів читав курс «Економіка стратегії» (англ. Economics of Strategy).

Адміністративна робота[ред. | ред. код]

  • 1998-2002 роки — директор Центру додаткової професійної освіти РЕШ;
  • 2002-2004 роки — проректор з розвитку РЕШ;
  • 2004-2013 роки — ректор РЕШ;
  • з 2005 року до т. ч. — президент Центру економічних і фінансових досліджень і розробок РЕШ.

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

Наукові премії[ред. | ред. код]

  • 2000 рік — Золота медаль Глобальної мережі розвитку (за кращу дослідницьку роботу по інституційній економіці)
  • 2005 рік — Золота медаль Глобальної мережі розвитку (за кращу роботу з безпеки і міграції)

Інші нагороди[ред. | ред. код]

  • 2001 рік — премія «Кращий менеджер Російської академії наук».
  • 2006 рік — включений Всесвітнім економічним форумом (Давос) до числа «Молодих глобальних лідерів».
  • 2009 рік — включений у першу сотню Кадрового резерву Президента Російської Федерації.
  • 2012 рік — лауреат Всеросійської премії фінансистів «Репутація» 2012 року в номінації «Кращий незалежний директор фінансового ринку»[43].
  • 2019 рік — нагороджений Міжнародною Леонтьєвською медаллю за видатні заслуги в розвитку і викладанні економічної теорії, активне сприяння становленню громадянського суспільства та проведення економічних реформ в Росії [57] .

Публікації[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

Наукові публікації[ред. | ред. код]

Є автором публікацій у наукових журналах, серед яких[44]:

  • 2004 рік — Red tape and corruption // Journal of Development Economics (англ.), 73(2), pp. 489-504.
  • 2005 рік — The role of oligarchs in Ukrainian capitalism // Journal of Economic Perspectives, Winter, 19(1), pp. 131-150 (у співавт. з А. Рачинським).[45]
  • 2005 рік — Attaching Workers Through In-kind Payments: Theory and Evidence from Russia // World Bank Economic Review, September, 19(2), pp. 175-202 (у співавт. з Р. Фрибелем).[46]
  • 2005 рік — Contracting on time // The American Economic Review, December, 95(5), pp. 1369-1385 (у співавт. з Д. Квасовим).[47]
  • 2009 рік — (Un)Happiness in Transition // Journal of Economic Perspectives, Spring, 23(2), pp. 143-168 (у співавт. з Е. Журавською).[48]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Сергей ГУРИЕВ: «Быть публичным интеллектуалом в России — небезопасно» — Комментарии — Новая Газета. Архів оригіналу за 16 липня 2016. Процитовано 17 травня 2020. 
  2. а б Сергей Гуриев (24 грудня 2010). Долой «Россию для русских»!. российское онлайн-СМИ «Slon.ru». Архів оригіналу за 1 червня 2013. Процитовано 31 травня 2013. 
  3. Школа злословия — Сергей Гуриев [Архівовано 3 серпня 2019 у Wayback Machine.], 09:37 мин.
  4. ГУРИЕВ МАРАТ АЛИКОВИЧ. Архів оригіналу за 24 жовтня 2018. Процитовано 13 червня 2022. 
  5. ИКС: Персоны: Марат ГУРИЕВ. Архів оригіналу за 3 серпня 2019. Процитовано 17 травня 2020. 
  6. Дело эксперта // Журнал «Компания» — Выпуск № 754. Архів оригіналу за 13 червня 2013. Процитовано 6 червня 2013. 
  7. а б Александр Ластин (28 квітня 2011). Сергей Гуриев. Я бы назвал Обаму горцем. Крупный план / Наука. Журнал «Горец», №3. Архів оригіналу за 31 травня 2013. Процитовано 31 травня 2013. 
  8. Неденежные формы расчета в российской экономике. Электронная библиотека диссертаций РГБ. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 17 травня 2020. 
  9. а б в г д е Мозги на вылет! (исходная ссылка только по подписке) [Архівовано 20 вересня 2020 у Wayback Machine.] Мозги на вылет: Как давили на профессора Сергея Гуриева и почему он предпочел эмиграцию [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.]
  10. Радио ЭХО Москвы :: Передачи / Послезавтра. Архів оригіналу за 2 серпня 2020. Процитовано 17 травня 2020. 
  11. а б в г Экономист С. Гуриев не вернётся в Россию из-за страха потерять свободу, www.rbc.ru, 31.05.2013. Архів оригіналу за 13 листопада 2020. Процитовано 17 травня 2020. 
  12. Дарья Тросникова, Дмитрий Тихонов (31 травня 2013). У Сергея Гуриева изъяли переписку в рамках «второго дела ЮКОСа». Происшествия. Коммерсантъ-Online. Архів оригіналу за 31 травня 2013. Процитовано 31 травня 2013. 
  13. а б в Путин заявил об отсутствии претензий к Сергею Гуриеву. Архів оригіналу за 4 жовтня 2015. Процитовано 17 травня 2020. 
  14. СМИ узнали об отставке Гуриева с поста ректора РЭШ (рос.). Lenta.ru. Архів оригіналу за 29 травня 2013. Процитовано 28 травня 2013. 
  15. «Пресса России: дело ЮКОСа идёт на третий срок?», «Би-Би-Си», 30.05.2013. Архів оригіналу за 16 липня 2013. Процитовано 17 травня 2020. 
  16. Заседание Совета директоров Российской экономической школы. Пресс-релиз (PDF). Российская экономическая школа. 30 травня 2013. Архів оригіналу за 31 травня 2013. Процитовано 31 травня 2013. 
  17. Nikitin, Vadim (6 червня 2013). Russia’s Newest Dissenters. The New York Times. 0362-4331. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 7 травня 2016. 
  18. С. Гуриев набрал наибольшее число голосов на выборах в набсовет Сбербанка, РосБизнесКонсалтинг, 31.05.2013. Архів оригіналу за 21 червня 2013. Процитовано 17 травня 2020. 
  19. а б Гуриева ждут в ЕБРР. Архів оригіналу за 2 травня 2020. Процитовано 17 травня 2020. 
  20. ЕБРР официально объявил о назначении Гуриева главным экономистом — Новости Экономики — Новости Mail.Ru. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 3 листопада 2015. 
  21. Сергей Гуриев — РБК: «Ничего супертехнологичного в изоляции не создать». Росбизнесконсалтинг. 14 листопада 2016. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 17 травня 2020. 
  22. Московский центр Карнеги 19-20 сентября 2018 г. Конференция Russian Economic Challenge 2018 [Архівовано 16 червня 2020 у Wayback Machine.] Сергей Гуриев о экономическом неравенстве
  23. Ekaterina Zhuravskaya [Архівовано 3 серпня 2019 у Wayback Machine.] CV
  24. а б Сергей Гуриев. Биография — Вопрос-ответ — Аргументы и Факты. Архів оригіналу за 6 липня 2013. Процитовано 17 травня 2020. 
  25. Модернизацию отдали на интернет-экспертизу // «Коммерсантъ». № 111 (4411) от 24.06.2010 [Архівовано 13 лютого 2011 у Wayback Machine.]. — п.
  26. Полный Альбац / Понедельник, 01.08.2011: Ирина Ясина, Сергей Гуриев, ректор Российской экономической школы, Виктор Бондаренко. Архів оригіналу за 22 вересня 2019. Процитовано 17 травня 2020. 
  27. Бильдербергский клуб: кто приехал на секретную встречу — BBC Русская служба. Архів оригіналу за 31 травня 2019. Процитовано 17 травня 2020. 
  28. Russia Forces Out One of Its Best Minds. Архів оригіналу за 28 серпня 2014. Процитовано 17 травня 2020. 
  29. КРАТКИЙ ПУТЕВОДИТЕЛЬ ПО НАУЧНОЙ РАБОТЕ СЕРГЕЯ ГУРИЕВА [Архівовано 20 вересня 2020 у Wayback Machine.], Константин Сонин
  30. DOI:10.1016/j.jdeveco.2003.06.001
    Нема шаблону {{Cite doi/10.1016/j.jdeveco.2003.06.001}}.заповнити вручну
  31. DOI:10.1023/A:1014382530086
    Нема шаблону {{Cite doi/10.1023/A:1014382530086}}.заповнити вручну
  32. DOI:10.2202/1534-5971.1048
    Нема шаблону {{Cite doi/10.2202/1534-5971.1048}}.заповнити вручну
  33. DOI:10.1257/0895330053147994
    Нема шаблону {{Cite doi/10.1257/0895330053147994}}.заповнити вручну
  34. DOI:10.1111/j.0967-0750.2004.00170.x
    Нема шаблону {{Cite doi/10.1111/j.0967-0750.2004.00170.x}}.заповнити вручну
  35. «Was Stalin Necessary for Russiaís Economic Development?» — Anton Cheremukhin, Mikhail Golosov, Sergei Guriev, Aleh Tsyvinski — (In Progress), April 2013
  36. Был ли Сталин нужен России? [Архівовано 18 жовтня 2016 у Wayback Machine.] Slon.ru
  37. DOI:10.1016/j.jpubeco.2008.07.003
    Нема шаблону {{Cite doi/10.1016/j.jpubeco.2008.07.003}}.заповнити вручну
  38. DOI:10.1017/S0003055409990219
    Нема шаблону {{Cite doi/10.1017/S0003055409990219}}.заповнити вручну
  39. (с учётом непривязанных). Архів оригіналу за 3 серпня 2019. Процитовано 17 травня 2020. 
  40. Economist Rankings at IDEAS. Архів оригіналу за 30 травня 2020. Процитовано 17 травня 2020. 
  41. Sergei Guriev — Google Scholar Citations. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 21 жовтня 2015. 
  42. Scopus — Cookies Disabled. 
  43. Лауреаты Премии «Репутация» в 2012 году. finday.ru. Архів оригіналу за 27 березня 2016. Процитовано 31 березня 2016. 
  44. SSRN Author Page for Guriev, Sergei M. Архів оригіналу за 5 червня 2013. 
  45. The Role of Oligarchs in Russian Capitalism. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 17 травня 2020. 
  46. Attaching workers through in-kind payments : theory and evidence from Russia. Архів оригіналу за 3 серпня 2019. Процитовано 17 травня 2020. 
  47. Contracting on Time. Архів оригіналу за 27 березня 2020. Процитовано 17 травня 2020. 
  48. (Un)Happiness in Transition. Архів оригіналу за 25 березня 2020. Процитовано 17 травня 2020. 

Посилання[ред. | ред. код]