Сигіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сигіт
рум. Sighetu Marmaţiei

Герб
Герб Сигіту
Брама Сигіту
Брама Сигіту
Розташування міста Сигіт
Основні дані
47°55′ пн. ш. 23°53′ сх. д. / 47.917° пн. ш. 23.883° сх. д. / 47.917; 23.883Координати: 47°55′ пн. ш. 23°53′ сх. д. / 47.917° пн. ш. 23.883° сх. д. / 47.917; 23.883
Країна Румунія Румунія
Регіон Actual Maramures county CoA.png Марамуреш
Адмінцентр Sighetu Marmației[d]
Засновано 1326
Площа 111 км²
Населення 37 640 тис. осіб (2011)
Висота НРМ 274  м
Міста-побратими Олава - Польща Польща
Коломия - Україна Україна
Часовий пояс UTC+2
GeoNames 8334962
OSM пошук у Nominatim
Поштові індекси 435500
Міська влада
Мер міста Овідіу Ґеорґе Немеш (рум. Ovidiu Gheorghe Nemeș), з 2012
Веб-сторінка primaria-sighet.ro


CMNS: Сигіт на Вікісховищі

Сигіт (Сигіт-Мармароський, Сігету-Мармацієй; рум. Sighetu Marmaţiei, угор. Máramarossziget) — місто в Румунії, розміщене в Мармароській котловині над горішньою Тисою на укр.-рум. етногр. пограниччі; 37 640 меш. (2011), з них 1226 українців, решта — румуни, угорці й євреї. Друге за розміром місто в жудці Марамуреш. Історичний центр Південної Мармарощини. Будівельна, текстильна, деревообробна і харчова промисловість. Поблизу міста розташований пункт контролю на кордоні з Україною «Сігету Мармацієй»—Солотвино.

Історія[ред. | ред. код]

Сигіт відомий з 13 ст., з 1394 — головне місто Мармароського комітату.

У 19 — 20 ст. в ньому діяли греко-католицька церква і «руська» (тобто українська) гімназія, в 1950-60 pp. — українські відділи при гімназії й педагогічній школі. Наразі у місті працює єдиний в Румунії український ліцей (дир. Федір Попович)

На поч. 20 ст. у Сигіті відбулися два судових процеси проти закарпатських селян, які перейшли на православ'я; угорський уряд обвинувачував їх у зв'язках з Росією. В 1904 — 1906 засуджено на різні терміни ув'язнення 9 селян з Сигіта, а у 1913 — 14 — 96 осіб з різних сіл на чолі зі священиком П. Кибалюком. Процеси мали розголос у Західній Європі і звернули увагу міжнародної думки.

18 грудня 1918 року у Сигіті відбувся з'їзд делегатів українців Марамарощини, який висловився за приєднання Закарпаття до України. На з'їзді мали слово: Клочурак Степан та Климпуш ВасильЯсіня, Штефан Августин, Бращайко МихайлоРахів, Йосипчук ВасильВеликий Бичків.[1] 16 січня 1919 р. місто було визволене військами Гуцульської республіки (входив загін Української Галицької Армії) від угорських військ та адміністрації. Наступного дня вони зазнали поразки від дій переважних чисельно окупантів (румунська дивізія).

У період між війнами місто знаходилось на кордоні між ЧСР та Румунією. Через місто проїжджали транскордонні потяги, зокрема швидкий потяг Прага-Ясіня, який з'єднував Рахівщину з рештою республіки. Наприкінці 1944 р. місцеві українці утворили народний комітет, який ухвалив приєднання міста з навколишніми українськими селами до України, однак реалізоване це не було. За комуністичного режиму тут ув'язнювали політичних дисидентів, яким нині присвячені пам'ятники та музей. У січні 2007 тут за участі президентів В. Ющенка та Т. Басеску знову відкритий історичний міст через Тису та міжнародний прикордонний перехід до українського селища Солотвино.

Українство[ред. | ред. код]

На міському православному кладовищі поховано багато українців. Зокрема Василь Пензеш - сігетський український парох.

Українці становлять 1.226 осіб (2,97%) міста.(2010). В околицях міста — українські села (див. Мармарощина).

В місті діє Український ліцей імені Тараса Шевченка[2]

Персоналії[ред. | ред. код]

Міста-побратими[ред. | ред. код]

Міста побратими Країна
Олава Польща Польща
Коломия Україна Україна

Галерея[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 71
  2. Ірина Ткачук (2016-08-29). Діалог столиць: Київ-Бухарест. Жінка-УКРАЇНКА.