Мармарош-Сигіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Сигіт)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мармарош-Сигіт
рум. Sighetu Marmaţiei

Герб
Герб Мармарош-Сигіту
Брама Сигіту
Брама Сигіту
Розташування міста Мармарош-Сигіт
Основні дані
47°55′ пн. ш. 23°53′ сх. д. / 47.917° пн. ш. 23.883° сх. д. / 47.917; 23.883Координати: 47°55′ пн. ш. 23°53′ сх. д. / 47.917° пн. ш. 23.883° сх. д. / 47.917; 23.883
Країна Румунія Румунія
Регіон Actual Maramures county CoA.png Марамуреш
Адмінцентр Sighetu Marmației[d]
Столиця для Марамароська жупа (Комітат)
Засновано 1326
Площа 111 км²
Населення 37 640 тис. осіб (2011)
Висота НРМ 274  м
Міста-побратими Олава — Польща Польща
Коломия — Україна Україна
Часовий пояс UTC+2
GeoNames 8334962
OSM пошук у Nominatim
Поштові індекси 435500
Міська влада
Мер міста Овідіу Ґеорґе Немеш (рум. Ovidiu Gheorghe Nemeș), з 2012
Веб-сторінка primaria-sighet.ro
Мапа


CMNS: Мармарош-Сигіт на Вікісховищі

Мармарош-Сигіт (Сигіт-Мармароський, Мармарош, Сигіт Сігету-Мармацієй; рум. Sighetu Marmaţiei, угор. Máramarossziget) — місто в Румунії, розміщене в Мармароській котловині над горішньою Тисою на укр.-рум. етногр. прикордонні; 37 640 меш. (2011), з них 1226 українців, решта — румуни, угорці й євреї. Друге за розміром місто в жудці Мармарош. Історичний центр Південної Мармарощини. Будівельна, текстильна, деревообробна і харчова промисловість. Поблизу міста розташований пункт контролю на кордоні з Україною «Сігету Мармацієй»—Солотвино.

Історія[ред. | ред. код]

Мармарош-Сигіт відомий з XIII ст., з 1394 — головне місто Мармароського комітату.

У 19 — 20 ст. в ньому діяли греко-католицька церква і «руська» (тобто українська) гімназія, в 1950-60 pp. — українські відділи при гімназії й педагогічній школі. Наразі у місті працює єдиний в Румунії український ліцей (дир. Федір Попович)

На поч. XX ст. в Мармарош-Сигіті відбулися два судових процеси проти закарпатських селян, які перейшли на православ'я; угорський уряд обвинувачував їх у зв'язках з Росією. В 1904 — 1906 засуджено на різні терміни ув'язнення 9 селян з Мармарош-Сигіта, а у 1913 — 14 — 96 осіб з різних сіл на чолі зі священиком П. Кибалюком. Процеси мали розголос у Західній Європі і звернули увагу міжнародної думки.

18 грудня 1918 року у Мармароші Сигітському відбувся з'їзд делегатів українців Мармарощини, який висловився за приєднання Закарпаття до України. На з'їзді мали слово: Клочурак Степан та Климпуш Василь — Ясіня, Штефан Августин, Бращайко Михайло — Рахів, Йосипчук Василь — Великий Бичків.[1] 16 січня 1919 р. місто було визволене військами Гуцульської республіки (входив загін Української Галицької армії) від угорських військ та адміністрації. Наступного дня вони зазнали поразки від дій переважних чисельно окупантів (румунська дивізія).

У період між війнами місто знаходилось на кордоні між ЧСР та Румунією. Через місто проїжджали транскордонні потяги, зокрема швидкий потяг Прага-Ясіня, який з'єднував Рахівщину з рештою республіки. Наприкінці 1944 р. місцеві українці утворили народний комітет, який ухвалив приєднання міста з навколишніми українськими селами до України, однак реалізоване це не було. За комуністичного режиму тут ув'язнювали політичних дисидентів, яким нині присвячені пам'ятники та музей. У січні 2007 тут за участі президентів В. Ющенка та Т. Басеску знову відкритий історичний міст через Тису та міжнародний прикордонний перехід до українського селища Солотвино.

Українство[ред. | ред. код]

На міському православному кладовищі поховано багато українців. Зокрема Василь Пензеш — сігетський український парох.

Українці становлять 1.226 осіб (2,97 %) міста.(2010). В околицях міста — українські села (див. Мармарощина).

В місті діє Український ліцей імені Тараса Шевченка[2]

Персоналії[ред. | ред. код]

Міста-побратими[ред. | ред. код]

Міста побратими Країна
Олава Польща Польща
Коломия Україна Україна

Галерея[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 71
  2. Ірина Ткачук (2016-08-29). Діалог столиць: Київ-Бухарест. Жінка-УКРАЇНКА.