Бабич Валерій Васильович

Валерій Васильович Бабич
Народився	27 січня 1941(1941-01-27) (83 роки) Запоріжжя
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	прозаїк, есеїст
Мова творів	російська
Роки активності	з 2000 року
Magnum opus	«Наші авіаносці» (рос.)
Діти	Гліб Бабіч
Премії	«Золоте перо» (2006) Імені М. М. Аркаса (2012)
Сайт: 1970–1980 роках — корабел, конструктор радянських [[Авіаносний крейсер|авіаносців
Бабич Валерій Васильович у Вікісховищі

|Ukrcenter= |Примітки=

Ба́бич Вале́рій Васи́льович — інженер-суднобудівник, до 1991 року начальник конструкторського бюро у відділі головного конструктора Чорноморського суднобудівного заводу в Миколаєві з авіаносних кораблів і наземного комплексу випробувань корабельної авіації «Нитка». Після виходу на пенсію — письменник, краєзнавець, журналіст. Член Національної спілки журналістів України (2002), Спілки письменників Росії (2008), лауреат миколаївського обласного конкурсу засобів масової інформації «Промедіа» (2002), премій «Золоте перо» (2006) та імені М. М. Аркаса (2012).

Біографія

Валерій Васильович народився 27 січня 1941 року в Запоріжжі в журналістській родині. У 1950 році разом з батьками переїхав до Миколаєва. У 1955 році поступив у миколаївський суднобудівний технікум, який закінчив у 1959 році.

Після закінчення технікуму з 1959 по 1962 рік працював електромонтажником на суднобудівному заводі імені 61 комунара. Брав участь у будівництві головного великого протичовнового корабля 61-го проекту «Комсомолець України», пошуково-рятувальних кораблів для Військово-Морського Флоту.

Інженер-конструктор

У 1967 році Валерій Бабич закінчив Миколаївський кораблебудівний інститут. Після закінчення вишу направлений на роботу у відділ головного конструктора Чорноморського суднобудівного заводу конструктором з ракетно-артилерійського озброєння. Брав участь у роботах над комплексами озброєння протичовнових крейсерів-вертольотоносців проекту 1123 «Москва» і «Ленінград».

З 1969 року — провідний конструктор відділу головного конструктора ЧСЗ з систем, що обслуговують космічний комплекс на будівництві судна космічної служби «Академік Сергій Корольов».

«Я його будував». Валерій Бабич на борту авіаносного крейсера «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов»

Після здачі Військово-Морському Флоту «Сергія Корольова» працював на будівництві авіаносних крейсерів — радянського аналога авіаносців:

• 1970–1975 роки — провідний конструктор відділу головного конструктора ЧСЗ з авіаційного комплексу на будівництві авіаносного крейсера «Київ».
• 1976–1978 роки — керівник групи озброєння відділу головного конструктора (ракетно-артилерійське, авіаційне і протичовнове озброєння) при будівництві тавкр «Мінськ».
• 1979–1991 роки — начальник конструкторського бюро відділу головного конструктора з авіаносців і наземному комплексу випробувань корабельної авіації «Нитка» (будівництво тавкр «Новоросійськ», «Баку», «Тбілісі», «Варяг», атомного важкого авіаносного крейсера «Ульяновськ»).

На цей період припали найбільш насичені роки в радянській програмі будівництва авіаносних кораблів. Наприклад, у 1981 році одночасно добудовувався і готувався до випробувань «Новоросійськ», «Баку» готувався до спуску на воду, а в Невському ПКБ в Ленінграді розроблявся технічний проект авіаносного корабля нового покоління проекту 1143.5, призначеного для базування палубних винищувачів Як-41М, Су-27К і МіГ-29К. З 1977 року в Криму, на аеродромі Саки, Чорноморський суднобудівний завод розпочав роботи з будівництва унікального науково-випробувального навчального тренажера корабельної авіації НИТКА. На цьому береговому комплексі-тренажері відпрацьовувалися дослідні зразки злітно-посадкових механізмів і трамплінів, тренувались льотчики корабельної авіації.

У 1983 році Валерій Бабич здійснив похід з Севастополя на Північний флот, в Сєвєроморськ на авіаносному крейсері «Новоросійськ», а у 1988-му — провів сім місяців на бойовій службі в Середземному морі на тавкр «Баку», після чого здійснив перехід на цьому кораблі на Північ до його місця постійного базування в Сєвєроморську. Стаж наплаваності Бабича за цей період склав понад 60 місяців — п'ять років.

З 1991 до 1993 року Валерій Васильович працював начальником відділу зовнішньоекономічних зв'язків Чорноморського суднобудівного заводу. Потім — представником італійського суднобудівного заводу «Арсенале-Венеція» в Україні.

Творчий доробок

З 2000 року Валерій Васильович активно займається літературною і журналістською діяльністю. Член Національної спілки журналістів України, Спілки письменників Росії, лауреат миколаївського обласного конкурсу засобів масової інформації «Промедіа» (2002), премій «Золоте перо» (2006) та імені М. М. Аркаса (2012).

З під пера Валерія Бабича вийшли:

• Книга-спогади «Наші авіаносці» (російською мовою). В книзі, написаній в формі щоденника, автор згадує про бойові походи на авіаносних крейсерах «Новоросійськ» і «Баку», в яких він брав участь. На фоні спогадів розкриваються подробиці проектування і будівництва найбільших і складних кораблів, з тих що створювалися нашою суднобудівною промисловістю, про розвиток класу авіаносців і палубної авіації в СРСР та за кордоном в кінці XX століття.
• Науково-популярне видання «Місто Святого Миколи і його авіансоці» (російською мовою). Розповідається про розвиток Миколаєва як міста-верфі, осередку суднобудування, про побудовані миколаївськими корабелами унікальні кораблі від лінкорів-дредноутів типу «Імператриця Марія» до важких авіаносних крейсерів — авіаносців «Варяг» «Адмірал Кузнецов», «Ульяновськ». Окремі розділи книги присвячені творцям літаків вертикального зльоту і посадки Як-38, Як-141, палубних винищувачів Су-27К, МіГ-29К, протичовнових вертольотів Ка-25 і Ка-27 тощо.
• Краєзнавче видання «Журналісти міста Святого Миколи. Історія і долі» (російською мовою). В багато ілюстрованій історичними світлинами книзі показане життя Миколаєва в другій половині XX століття через долі найвідоміших миколаївських журналістів, письменників, літераторів.
• Краєзнавчий нарис «Журналіст Тетяна Трескунова» (російською мовою). В книзі розповідається про життя і творчій шлях миколаївської журналістки Тетяни Захарівни Трескунової, яка працювала в газетах «Бузька зоря» і «Південна правда» в 1950–1987 роках, а напередодні війни і після її закінчення — в ​​запорізькій обласній газеті «Індустріальне Запоріжжя»; опубліковані її обрані нариси і репортажі, розповідається про подальшу долю деяких героїв цих статей.
• Історичний нарис «Володимир Костенко» (російською мовою). В брошурі серії «Легендарні імена» розкривається життєвий шлях російського і радянського інженера-кораблебудівника, учасник Цусимської битви, одного з організаторів суднобудування в СРСР, лауреата Сталінської премії Володимира Поліевктовича Костенка. Докладно висвітлений десятирічний період роботи Костенка на Миколаївському заводі «Наваль» в період будівництва лінкорів «Імператриця Катерина Велика», «Імператор Микола I» і есмінців типу «Новик» і «Дєрзкій».

Опублікував понад півсотні статей в «Південній правді», «Вечірньому Миколаєві», «Миколаївських Новинах», «Кримській правді», журналах «Миколаїв» і «Нове століття». Деякі з них:

Валерій Бабич (ліворуч) і «головний будівник миколаївських авіаносців» Герой Соціалістичної Праці Іван Йосипович Вінник

• «Імператриці і Імператори» («Вечірній Миколаїв», стаття про лінкорів-дредноутів типу «Імператриця Марія»);
• «Юрій Іванович Макаров» («Вечірній Миколаїв», про директора ЧСЗ в період будівництва авіаносців);
• "Китайський авіаносець «Мінськ» («Вечірній Миколаїв», про долю авіаносного крейсера «Мінськ», який став експонатом військового парку Minsk World в Шеньчжені);
• «Різні долі» («Вечірній Миколаїв», про міністра суднобудівної промисловості Івана Носенка та його сина, перебіжчика, офіцера КДБ Юрія Носенка;
• "Китайський авіаносець «Ляонін» («Вечірній Миколаїв», про поневіряння важкого авіаносного крейсера «Варяг»);
• «Ностальгія» («Вечірній Миколаїв», про долю капітана яхти «Ікар» Бориса Степановича Немирова, який підготував і очолив першу в СРСР навколосвітню подорож яхти);
• «Легендарний директор» («Південна правда», про одного з кращих директорів ЧСЗ Віктора Михайловича Орєшкіна, який покінчив життя самогубством 1 травня 1954 року після першотравневої демонстрації через цькування з боку керівників Міністерства суднобудівної промисловості та партійних органів;
• «Загибель сьомого авіаносця» («Південна правда», про будівництво, яке так і не завершилося, атомного авіаносця «Ульяновськ» на Чорноморському суднобудівному заводі);
• «Катастрофа» («Південна правда», про життя і загибель льотчика-випробувача Олега Кононенка при виконанні зльоту з коротким розгоном з тавкр «Мінськ»);
• «Перша посадка» («Південна правда», про перші в світі посадку і зліт з корабельного трампліна тавкр «Тбілісі» літаків зі звичайною аеродинамічною схемою Су-27К, МіГ-29К і Су-25УТГ) та інші.

Валерій Васильович Бабич з сім'єю живе в Миколаєві.

Джерела

Зовнішні відеофайли
	Інтервю з Валерієм Бабичем на телеканалі «Миколаїв». Частина 1

Зовнішні відеофайли
	Інтервю з Валерієм Бабичем на телеканалі «Миколаїв». Частина 2

• Біографія Валерія Васильовича Бабича. на сайті «Наші авіаносці» (рос.) . Процитовано 25 березня 2013.
• Біографія Валерія Васильовича Бабича. на сайті Миколаївського земляцтва в Москві (рос.) . Процитовано 25 березня 2013.
• Книги Валерія Бабича. на сайті «Наші авіаносці» (рос.) . Процитовано 25 березня 2013.
• Валерій Бабич. на сайті «Миколаїв літературний» (рос.) . Процитовано 25 березня 2013.
• Катерина Наточа (7 червня 2011). Журналисты прочитают правду о себе. Вечірній Миколаїв (рос.) . Процитовано 25 березня 2013.
• Николаев: остатки былого величия целой эпохи судостроения. Сайт NikLife (рос.) . 4 квітня 2012. Процитовано 25 березня 2013.

Посилання

• Наши авианосцы. Сайт Валерия Бабича. (рос.)